Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №127/30747/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/30747/25

Провадження № 22-ц/801/1418/2026

Категорія: 42

Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П.

Доповідач: Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 рокуСправа № 127/30747/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів Сала Т. Б., Рибичинського В. П.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент»,

відповідач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданими його представником адвокатом Обертюх Тетяною Степанівною, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року та на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року, ухвалені в м. Вінниці у складі судді Іщук Т. П., дата складення повних судових рішень відповідає даті їх постановлення, -

встановив:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» (надалі ТОВ «Брайт Інвестмент») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 23 696,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 липня 2020 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2031571045. Даний договір є змішаним, в якому містяться елементи різних договорів і позичальнику надано декілька різних послуг: кредитування та видача і обслуговування картки. Відповідно до умов договору відповідач отримав кредит на придбання товару, відкрив поточний рахунок та отримав електронний платіжний засіб. Відповідно до умов договору розмір процентної ставки становить 5 % в місяць впродовж пільгового періоду - 0,01 % річних. Відповідач користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за договором, останній платіж було здійснено 10 листопада 2020 року.

24 березня 2023 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Брайт Інвестмент» укладено договір факторингу № 24/03/23, відповідно до умов якого позивач прийняв право грошової вимоги і став кредитором за кредитними договорами, укладеними між банком та боржниками в розмірі портфеля заборгованості, зазначених у реєстрі боржників, зокрема, і за кредитним договором № 2031571045 від 04 липня 2020 року.

У порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов`язання за ним не виконував належним чином, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на день відступлення права вимоги становить 23 696,55 грн. Вказане і стало підставою для звернення до суду, а тому просить стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» заборгованість за кредитним договором № 2035224933 від 04 липня 2020 року в сумі 23 696,55 грн, з яких: 12 100,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 11 596,55 грн - заборгованість за відсотками, а також 2 422,40 грн судового збору.

Прийняте рішення суд першої інстанції мотивував тим, що 04 липня 2020 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2035224933. Факт отримання та використання відповідачем кредитних коштів підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по картці за період з 04 липня 2020 року по 24 березня 2023 року.

Відповідач після отримання кредитних коштів деякий час та частково здійснював погашення кредитної заборгованості, зокрема, останній платіж відповідачем було внесено 10 листопада 2020 року.

24 березня 2023 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Брайт Інвестмент» укладено договір факторингу № 24/03/23, відповідно до умов якого ТОВ «Брайт Інвестмент» прийняв право грошової вимоги і став кредитором за кредитними договорами, укладеними між банком та боржниками в розмірі портфеля заборгованості, зазначених у Реєстрі боржників (додаток №1 до договору), зокрема, за кредитним договором від 04 липня 2020 року, укладеними між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1

27 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» представник ТОВ «Брайт Інвестмент» адвокат Кириченко О. М., подала заяву про стягнення судових витрат та просила стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 500 грн

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Брайт Інвестмент» 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Прийняте рішення суд першої інстанції мотивував тим, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб, в даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, огляд наданих доказів є невеликим, а формування позиції та підготовка матеріалів не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи. Також звернув увагу, що розмір витрат на правничу допомогу становить майже третину ціни позову, що не відповідає критерію розумності та виправданості та є неспівмірним, а тому розмір судових витрат на професійну правничу допомогу зменшив до 4 000 грн.

Не погодившись з прийнятими рішеннями, 30 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Обертюх Т. С., подав апеляційні скарги, в яких просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог та відмовити в стягненні з відповідача та користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що матеріали справи не містять копії кредитного договору № 2035224933 від 04 липня 2020 року і відповідно до опису цінного листа, який було направлено на адресу відповідача, та не отримано ним, в переліку документів, які додаються до позовної заяви, такого договору не зазначено.

Відповідач вважає, що ні період виникнення, ні розрахунок суми заборгованості не відповідає умовам укладеного кредитного договору. Банк до матеріалів справи надав копії кредитного договору № 2031571045 від 04 липня 2020 року, паспорту споживчого кредиту та заяви-анкети на отримання кредиту, та вказав, що починаючи з 06 липня 2020 року по 14 березня 2023 року виникла заборгованість.

Має місце невідповідність визначеного Банком періоду виникнення заборгованості, зокрема, відповідно до умов кредитного договору № 20311571045 від 04 липня 2020 року, розділом 1.1. якого зазначено, що датою повернення кредиту є 04 березня 2021 року, строк на який надається кредит визначено графіком платежів. З урахуванням зазначених умов даного договору, строк прострочення платежу і виникнення дати реальної заборгованості неможливо встановити так як до матеріалів справи не долучено графіка платежів, тому визначення періоду виникнення заборгованості Банком з 04 липня 2020 року не відповідає ні матеріалам справи, ні умовами кредитного договору.

Період початку визначення заборгованості, заявленого Банком в позовній заві, з 04 липня 2020 року по 24 березня 2020 року є нечітким, не співпадає з періодом визначеним у Розрахунку заборгованості з 06 липня 2020 року по 14 березня 2023 року, та визначеним у Виписці з рахунку приватного клієнта з 27 липня 2020 року по 14 березня 2023 року.

Сума заборгованості, заявлена Банком в позовній заяві по тілу кредиту становить 12 000 грн, не співпадає із розрахунком заборгованості – 12 804,17 грн та не відповідає сумі, визначеній у виписці з особового рахунку 12 496,85 грн.

Крім того, пунктом 1.2. Договору сторони визначили, що протягом дії кредитного договору для розрахунку процентів буде використовуватись фіксована процентна ставка 0,01 %, строк кредиту до 04 березня 2021 року, а Банк провів нарахування відсотків починаючи з 01 жовтня 2020 року по 14 березня 2023 року, тобто після закінчення терміну кредитування, тому вимога про стягнення процентів після закінчення строку кредитування не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Також сторона захисту вважає, що сплив строк позовної давності. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розглядів, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Що стосується додаткового рішення.

Сторона захисту вказує, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо керуючись принципом справедливості як одним із основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.

28 травня 2026 року через систему «Електронний суд» ТОВ «Брайт Інвестмент» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення, - без змін.

Основними доводами відзиву є те, що відповідно до умов договору факторингу, АТ «ОТП БАНК» повідомив відповідача про відступлення права вимоги позивачу, передачу персональних вданих та інформацію про нового кредитора відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема шляхом направлення СМС-повідомлення.

Матеріалами справи підтверджується, що не пізніше 16 квітня 2026 року відповідач вже був обізнаний про наявність виконавчого провадження та судових рішень, оскільки особисто звертався до приватного виконавця із заявою про зняття арешту з рахунку. Крім того, 24 липня 2025 року позивачем направлялось відповідачу вимога про погашення кредитної заборгованості, яка була ним особисто отримана, проте так і не була виконана.

Докази отримання відповідачем вимоги про погашення кредитної заборгованості вже були подані позивачем до суду першої інстанції разом із позовною заявою та містяться в матеріалах справи. Вказані докази спростовують доводи відповідача щодо повної необізнаності про існування судових рішень та наявність кредитної заборгованості, а також підтверджують непослідовність і суперечливість пояснень сторони відповідача щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Сторона захисту у апеляційній скарзі посилається на те, що матеріали справи не містять кредитного договору № 2035224933 від 04 липня 2020 року, однак ці доводи є безпідставними, оскільки ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області віл 18 грудня 2025 року було виправлено технічну описку, допущену в рішенні цього ж суду від 24 листопада 2025 року та додатковому рішенні від 08 грудня 2025 року. Судом прямо встановлено, що зазначення номера договору «№ 2035224933» є технічною опискою, а правильним номером кредитного договору є «№ 2031571045». Така описка не змінює змісту судового рішення, а ухвала є невід`ємною частиною рішення суду.

Таким чином предметом розгляду справи був саме кредитний договір № 2031571045 від 04 липня 2020 року (п.2 заява-анкета), копія кого міститься в матеріалах справи та була пандана разом із позовною заявою.

Сам факт користування кредитними коштами та здійснення часткових платежів повністю спростовує доводи відповідача про нібито недоведеність виникнення кредитних правовідносин. Крім того, відповідач у суді першої інстанції не подав відзиву, не надав жодних заперечень чи контррозрахунку, а також не спростував факту отримання кредитних коштів та користування кредитною лінією.

Позивач звертає увагу на те, що до позову було додано детальний розрахунок заборгованості і виписку, які містять відомості про розмір отриманого кредиту, відсотки та залишок непогашеного боргу, який становить 23 695,55 грн, з яких 12 100 грн – тіло кредиту та 11 596,55 грн – відсотки. Таким чином, посилання сторони захисту на практику щодо припинення нарахування штрафних санкцій, застосування положень ст. 625 ЦК України чи інших наслідків прострочення є нерелевантними до спірних правовідносин та не спростовують наявності заборгованості, право вимог за якою було належним чином відступлено позивачу.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення відповідають вказаним вимогам.

По справі встановлено наступне:

- 04 липня 2020 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2031571045. Даний договір є змішаним, в якому містяться елементи різних договорів і позичальнику надано декілька різних послуг: кредитування та видача і обслуговування картки. Відповідно до умов договору відповідач отримав кредит на придбання товару, відкрив поточний рахунок та отримав електронний платіжний засіб. Відповідно до умов договору розмір процентної ставки становить 5 % в місяць, впродовж пільгового періоду - 0,01 % річних (а.с. 13);

- згідно заяви-анкета про надання банківських послуг (розділ 2 цього договору) відповідачу відкрито рахунок та надано картку. Відповідно до умов обслуговування кредитної лінії за користування кредитом банк нараховує проценти, які розраховуються банком на підставі процентної ставки, розмір якої визначається заявою – анкетою, тарифами та договором. На дату укладення заяви - анкети розмір процентної ставки становить 5% в місяць, впродовж пільгового періоду - 0,01% річних. Шляхом підписання заяви-анкети позичальник підтвердив, що банк надав йому в письмовій формі та в повному обсязі інформацію передбачену законодавством про захист прав споживачів; позичальника перед укладанням договору ознайомлено з інформацією, визначеною паспортом споживчого кредиту, необхідною для отримання кредиту із порівнянням різних пропозицій банку з метою обґрунтованого рішення щодо укладання договору та отримання кредиту на сприятливих для клієнта умовах; позичальник отримав кредитну лінію на сприятливих для нього умовах; банк надав позичальнику підписаний зі сторони банку, зі всіма невід`ємними частинами та всіма додатками до кредитного договору, тарифи банку та іншу документацію, на розсуд банку, яка необхідна для користування банківськими послугами; з договором, правилами, інформаційним листком, тарифами банку/тарифним пакетом приватного банківського обслуговування, що розміщені на офіційному сайті банку, ознайомлений та згодний, а також зобов`язується їх належно та неухильно виконувати; послуги банку пов`язані із видачею кредиту отримав у повному обсязі, зауважень щодо якості та обсягу послуг, у тому числі послуг, наданих банком та оплати комісійної винагороди за видачу кредиту відсутні (а.с. 15);

- відповідачем також підписано паспорт споживчого кредиту до договору, з якого слідує інформація щодо умов надання кредитного ліміту (а.с. 14);

- факт отримання та використання відповідачем кредитних коштів підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по картці за період з 04 липня 2020 року по 24 березня 2023 року (а.с. 40 – 43);

- Згідно з випискою по рахунку та розрахунком заборгованості за кредитним договором № 2031571045 від 04 липня 2020 року станом на 24 березня 2023 року заборгованість відповідача становить 23 696,55 грн, з яких: 12 100,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 11596,55 грн - заборгованість за відсотками (а. с. 16 – 33);

- відповідачем після отримання кредитних коштів деякий час та частково здійснював погашення кредитної заборгованості, зокрема, останній платіж відповідачем було внесено 10 листопада 2020 року (а.с. 40);

- 24 березня 2023 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Брайт Інвестмент» укладено договір факторингу №24/03/23, відповідно до умов якого ТОВ «Брайт Інвестмент» прийняв право грошової вимоги і став кредитором за кредитними договорами, укладеними між банком та боржниками в розмірі портфеля заборгованості, зазначених у Реєстрі боржників (додаток № 1 до договору), зокрема, за кредитним договором № 2031571045 від 04 липня 2020 року, укладеними між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 . Відповідно до п.6.2.3. право вимоги переходить до фактора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості (а.с. 7 – 11):

- згідно витягу з додатку до цього договору слідує, що ТОВ «Брайт Інвестмент» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором № 2031571045 від 04 липня 2020 року, загальна сума заборгованості 23 696,55 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 12100,00 грн, заборгованість за відсотками – 11596,55 грн (а.с. 12).

- матеріали справи містять вимогу про погашення заборгованості, яка в тому числі містить повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором № 2031571045 від 04 липня 2020 року, яке адресовано відповідачу, однак доказів отримання відповідачем даного повідомлення матеріали справи не містять (а.с. 44);

- ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 грудня 2025 року виправлено описку, допущену в рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року та в додатковому рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року: змінено в описовій, мотивувальній та резолютивній частинах рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року по тексту символи та цифри (номер кредитного договору) з «№ 2035224933» на символи та цифри «№ 2031571045», змінено в описовій частині додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року по тексту символи та цифри (номер кредитного договору) з «№ 2035224933» на символи та цифри «№ 2031571045».Дана ухвала є невід`ємною частиною рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року та додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року по цивільній справі № 127/30747/25 (а.с. 88).

Між сторонами виник спір з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 509, 525, 526, 530, 610, 612, 629 ЦК України зобов`язання виникають із договору, є обов`язковими для виконання сторонами та повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або його зміна не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги, а згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до статей 12, 13, 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі їх всебічного, повного та безпосереднього дослідження.

Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази, правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 липня 2020 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2031571045, який є змішаним договором та передбачав надання кредиту, відкриття поточного рахунку і видачу платіжної картки. Цього ж дня відповідач підписав заяву-анкету та паспорт споживчого кредиту, якими підтвердив ознайомлення з умовами кредитування, тарифами банку та погодився з ними.

Факт отримання та використання відповідачем кредитних коштів підтверджується випискою по рахунку, з якої вбачається здійснення видаткових операцій та подальше часткове погашення відповідачем кредитної заборгованості, останній платіж був здійснений 10 листопада 2020 року.

24 березня 2023 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Брайт Інвестмент» укладено договір факторингу, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги за спірним кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять кредитного договору, є безпідставними.

Матеріали справи містять кредитний договір № 2031571045, заяву-анкету, паспорт споживчого кредиту, виписку з рахунку, розрахунок заборгованості та інші документи, які підтверджують виникнення між сторонами кредитних правовідносин.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що рішення суду містить номер договору № 2035224933, не свідчить про недоведеність позовних вимог, оскільки ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 грудня 2025 року (а.с. 88) зазначену описку виправлено, а ухвала є невід`ємною частиною рішення суду.

Таким чином, предметом розгляду був саме кредитний договір № 2031571045 від 04 липня 2020 року.

Щодо доводів про недоведеність отримання кредиту

Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 зазначив, що банківська виписка за рахунком є належним доказом фактичного руху коштів, а у сукупності з кредитним договором, розрахунком заборгованості та іншими письмовими доказами підтверджує виникнення та розмір заборгованості. При цьому саме лише заперечення відповідача без надання належних і допустимих доказів або власного контррозрахунку не спростовує наданих кредитором доказів.

У даній справі саме виписка по рахунку підтверджує використання відповідачем кредитного ліміту, здійснення ним розрахунків та внесення платежів на погашення кредитної заборгованості.

Крім того, відповідач не заперечує факту внесення платежів за кредитним договором, а матеріалами справи підтверджується, що останній платіж був здійснений 10 листопада 2020 року.

Сам факт здійснення відповідачем платежів на погашення кредитної заборгованості свідчить про визнання ним існування кредитних правовідносин та виконання зобов`язань за договором, що узгоджується з положеннями статті 264 ЦК України щодо переривання перебігу позовної давності.

Водночас відповідач не подав жодного власного розрахунку заборгованості, не надав доказів повного чи часткового погашення кредиту в іншому розмірі та не спростував достовірність відомостей, які містяться у банківській виписці й розрахунку позивача, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не дають підстав для висновку про неправильність визначеного позивачем розміру заборгованості.

Щодо доводів про розбіжності у розрахунку

Розрахунок заборгованості складається із залишку основного боргу та процентів станом на дату відступлення права вимоги, тоді як банківська виписка відображає рух коштів по рахунку протягом відповідного періоду.

Самі по собі окремі показники банківської виписки не можуть свідчити про неправильність остаточного розрахунку заборгованості.

Відповідач не подав власного розрахунку заборгованості, не надав доказів погашення боргу в іншому розмірі та не спростував правильності розрахунку позивача.

Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року справа № 200/5647/18 виснував, що якщо відповідач заперечує проти розрахунку кредитора, саме він повинен подати контррозрахунок або інші докази неправильності заявленої суми боргу.

Щодо доводів про незаконність нарахування процентів

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти у порядку та на умовах, визначених договором.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між сторонами був укладений змішаний договір, який передбачав не лише надання кредиту на придбання товару, а й відкриття поточного рахунку та встановлення кредитної лінії із використанням платіжної картки. Заявою-анкетою відповідач погодився з умовами користування кредитною лінією, тарифами банку, порядком нарахування процентів та підтвердив отримання всієї необхідної інформації щодо умов кредитування.

Саме тому правова природа спірних правовідносин не обмежується лише строковим одноразовим кредитом на придбання товару, а охоплює також користування кредитним лімітом за платіжною карткою, умови якого визначені сторонами при укладенні договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 виснувала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Після цього права кредитора забезпечуються положеннями статті 625 ЦК України.

Разом із тим наведена правова позиція застосовується з урахуванням конкретних умов кредитного договору та характеру заявлених позовних вимог.

Як вбачається з виписки з рахунку (а.с. 40 – 43), розрахунку заборгованості (а.с. 16 – 38), ОСОБА_1 неодноразово використовував кредитний ліміт, здійснював погашення, в даному випадку не було встановлено остаточного терміну повернення, а тому діє розмір процентної ставки погодженої при укладенні договору.

Заперечуючи правильність нарахування процентів, відповідач власного розрахунку не надав.

Щодо доводів пропуску позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)») під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257 та 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного стану строки, визначені статтями 257–259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 виснувала, що «у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.»

Тому станом на 30 вересня 2025 року (звернення до суду з цим позовом) строк позовної давності не сплинув.

Що стосується додаткового рішення про судові витрати

Відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України судові витрати на професійну правничу допомогу мають бути співмірними зі складністю справи, обсягом виконаної роботи та принципом розумності.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що суд не зобов`язаний автоматично присуджувати повну суму заявлених витрат на професійну правничу допомогу, а має право зменшити їх розмір, якщо він є неспівмірним зі складністю справи (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Саме такого висновку обґрунтовано дійшов суд першої інстанції, зменшивши заявлені 8 500 грн витрати на правничу допомогу до 4 000 грн, врахувавши малозначність справи, її розгляд у спрощеному провадженні, усталену судову практику та обсяг виконаної адвокатом роботи. Відтак немає підстав для скасування додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2026 року.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд виснує, що доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 , подані його представником адвокатом Обертюх Т. С., не спростовують ухвалені у справі рішення суду першої інстанції, які ґрунтуються на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року залишити без змін.

Вирішуючи питання судових витрат, з урахуванням положень статті 141 ЦПК України та того, що апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані його представником адвокатом Обертюх Т. С., не підлягають задоволенню, понесені ним судові витрати у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді, слід залишити за ним. Доказів понесення судових витрат позивачем в апеляційній інстанції матеріали справи не містять.

З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій становить 23 696,55 грн, тому судові рішення, ухвалені у цій справі, не підлягають касаційному оскарженню з урахуванням винятків, перелічених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані його представником адвокатом Обертюх Тетяною Степанівною, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року та поновити дію додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 29 червня 2026 року.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: Т. Б. Сало

В. П. Рибчинський