Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №420/29594/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/29594/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Хлімоненкової М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 01.06.2022 по 30.05.2025, та у цей період йому не в повному розмірі вплачувалось грошове забезпечення, внаслідок обрахунку його складових із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, чим істотно обмежувались права позивача.

Задля проведення відповідачем перерахунку грошового забезпечення позивача за спірний період, він звертався через ІНФОРМАЦІЯ_2 до ВЧ НОМЕР_1 , однак відповіді не отримав, що зумовило звернення до суду із даним позовом.

Позивач зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, позивач вказує, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим званням розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова величина для визначення посадови окладів, заробітної плати, грошового забезпечення.

Відтак вважає, що має право на отримання грошового забезпечення, з урахуванням його основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011 XII та встановлення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, для проведення перерахунку розміру грошового забезпечення.

Також, на думку позивача перераховане грошове забезпечення за спірний період з урахуванням раніше виплачених сум має бути йому виплачене в тому числі з компенсацією втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 03.09.2025 суд прийняв позовну заяву та відкрив спрощене провадження у справі.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 надав відзив на позов, в якому вказує про хибність та необґрунтованість вимог і доводів позивача, просить відмовити у задоволенні позову.

У своїх доводах відповідач зазначає, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка у якості окремого батальйону оперативно підпорядковувалась військовій частині НОМЕР_1 з наявними у її штаті підрозділами фінансово-економічного забезпечення, групою персоналу, помічником командира батальйону з правової роботи, тощо, які безпосередньо брали участь у здійсненні нарахування грошового забезпечення Позивачеві (видавали та погоджували відповідні накази, готували розрахунково-платіжні відомості).

З метою належної організації фінансового господарства військової частини НОМЕР_1 і частин, зарахованих до неї на фінансове забезпечення, командуванням військової частини НОМЕР_1 наказом від 09.09.2022 № 349 було затверджено Положення про спільне фінансове господарство. Серед іншого, пунктом 16 цього Положення визначено, що нарахування грошового забезпечення, заробітної плати та інших виплат особовому складу військових частин (установ) покладено (тільки) на фінансово-економічні служби відповідних військових частин відповідно до розподілу функціональних обов`язків.

Згідно абзацу 1 та 5 пункту 8 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу відповідного командира. З огляду на це, військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у цій справі, оскільки між нею та позивачем відсутній спір – позивач до військової частини НОМЕР_1 з клопотанням/вимогою здійснити певні дії не звертався, відмову у здійсненні таких дій не отримував.

Дії, до виконання яких суд потенційно зобов`язав би військову частину НОМЕР_1 , є похідними від імовірного задоволення судом позовних вимог в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок. Тому, у випадку задоволення позову, виплати мали б відбуватися без імперативного впливу судового рішення, а тільки на підставі відповідного розрахунку, платіжних відомостей та Положення про спільне фінансове господарство. Іншими словами, військова частина НОМЕР_1 у зв`язку з наявністю спільного фінансового господарства лише провадить виплати (перераховує кошти) військовослужбовцям на підставі документів, сформованих підпорядкованими військовими частинами, а (не)нарахування спірних виплат, зазначених у позовній заяві, здійснювалося саме військовою частиною НОМЕР_2 .

Також, відповідач зазначає, що Військову частину НОМЕР_2 було зараховано на фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_1 починаючи з 01.07.2022. На підставі доручення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 12.04.2025 № 220/10/1344, військову частину НОМЕР_2 в числі інших знято з фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_1 Сил територіальної оборони України та зараховано на фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до акту приймання-передачі, затвердженого Головнокомандувачем Збройних Сил України (документ з обмеженим доступом, текст заборонено до розповсюдження), з 26.04.2025 військова частина НОМЕР_2 перейшла у підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_3 і правовідносини з військовою частиною НОМЕР_1 повністю припинила.

Вказує у своїх доводах і на пропуск позивачем встановлених законом строків для звернення до суду із цим позовом.

Щодо суті позовних вимог військова частина НОМЕР_1 зауважує, що за наслідками прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» був скасований, внаслідок чого і виникли передумови для виникнення спірної ситуації. Вказані обставини свідчать про виникнення правової колізії, яка полягає в тому, що пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 скасований в повному обсязі за рішенням суду, в тому числі і пункт 3 Змін, яким були внесені зміни в пункт 4 Постанови №704.

У той же час, Кабінетом Міністрів України не було внесено зміни в пункт 4 Постанови №704, та фактичне правозастування вказаного пункту відбувалось в редакції, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Звертає увагу на принцип збалансованості бюджету, тощо.

Також ІНФОРМАЦІЯ_4 надано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , у якому позов не визнав та вказуючи на необґрунтованість доводів та вимог позивача, просить відмовити у його задоволенні, мотивуючи зокрема тим, що позивач здійснив помилковий та безпідставний висновок про те, що з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, якою було визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, відновила свою дію попередня редакція пункту 4 Постанови №704, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, адже згідно п.32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №870 від 06.09.2005, визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Отже, скасування у судовому порядку п.6 Постанови 103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704 не поновлює дію попередньої редакції п.4 Постанови №704. Також, позивач не звернув увагу на те, що сама Постанова №704 у спірний період була викладена в редакції Постанови №103, де в пункті 4 зазначено наступне: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». З урахуванням викладеного, вбачається, що у спірний період відповідач керувався чинною Постановою №704 та вказаною нормою (пунктом 4), яка була обов`язковою для застосування, оскільки іншої у той час не існувало, а попередня не могла бути відновлена судом.

Від позивача надійшли додаткові письмові докази по справі, а саме копії наказів про зарахування та виключення із списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 .

Ухвалою суду від 26.05.2026 до участі у розгляді даної справи в якості співвідповідача залучено Військову частину НОМЕР_2 .

Ухвалу суду від 26.05.2026 ВЧ НОМЕР_2 отримала в електронному вигляді через електронний кабінет в ЄСІТС «Електронний суд» 28.05.2026 (21:54). Однак відзиву на позову заяву ОСОБА_1 від ВЧ НОМЕР_2 до суду не надійшло, що в силу приписів КАС України не є перешкодою для розгляду справи.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних у ній документі.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 15.01.2022 по 30.05.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується копіями витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.01.2022 №1, від 30.05.2025 №153.

Відповідно до інформації, зазначеної у витязі з картки особового рахунку ОСОБА_1 , складові виплаченого йому грошового забезпечення за період з червня 2022 року по травень 2025 року розраховувались та виплачувались, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 та 1762 грн.

Також у спірному періоді (у серпні 2022, у серпні 2023 року, квітні 20254 року та травні 2025 року, позивач - ОСОБА_1 отримував одноразову грошову допомогу на оздоровлення, розмір якої визначався із складових грошового забезпечення, обрахованих з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018.

Вважаючи, що відповідач протиправно обраховував з 01.06.2022 по 30.05.2025 складові його грошового забезпечення, включаючи основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові його види (грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) із застосуванням розміру прожиткового мінімуму встановленого законом на 01 січня 2018 року, в той час як мав застосовувати прожитковий мінімум встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103 пунктом 6 якої внесено зміни, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, пункт 4 постанови № 704 (в редакції Постанови № 103) визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р.", тоді як згідно приміток до вказаних додатків розрахунковою величиною визначено процентний показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Згідно п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинність 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 року, у справі № 240/4946/18, щодо застосування п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Отже, суд зауважує на неможливості застосування приміток та мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру складових грошового забезпечення позивача у спірному періоді, водночас звертає увагу на те, що прохання позивача перерахувати його грошове забезпечення з 29.01.2020 обґрунтоване тим, що розрахунковою величиною має бути саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Оцінюючи доводи сторін з урахуванням викладеного вище суд вказує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Отже, з 29.01.2020р. відповідні зміни, які були внесені до п.4 Постанови КМ України №704 втратили чинність.

Таким чином, з 29 січня 2020 року не діє норма п.6 постанови КМУ №103, якою були внесені зміни до п.4 постанови КМУ №704 стосовно того, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21 суд зауважує, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас, Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (ст.6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п.1) та порядок встановлення державних стандартів (п.3).

Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та в подальшому закони про бюджет на наступні роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.

Тобто, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 по справі №913/204/18, від 10.03.2020 по справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені в ч.3 ст.7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Також суд враховує, що 12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Таким чином, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року по справі № 320/29450/25, визнано протиправним та скасовано п. 2 постанови КМУ від 12.05.2023 року № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 залишено без змін.

Суд зауважує, що Верховний Суд неодноразового висловлював правову позицію, про відсутність у суду права, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт (у даному випадку п. 2 постанови КМУ від 12.05.2023 року № 481) безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на викладене вище та визначені в частинні третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року - 2481 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік”, установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року - 2684 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік”, установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року - 3028 грн, а відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”, установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028 гривні.

Отже розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців у 2022-2025 роках, є більшим ніж в 2018 році (1762, 00 гривні).

Таким чином, з починаючи з 01.06.2022 протягом 2022 року та у подальшому протягом 2023-2025 по 30.05.2025, визначення розмірів складових грошового забезпечення позивача (посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями) мало здійснюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного року.

Втім, відповідачами при розрахунках та виплаті ОСОБА_1 протягом спірного періоду з 01.06.2022 по 30.05.2025 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, та інш.), застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом на 01.01.2018, який становить - 1762,00 грн., що з огляду на викладене вище не узгоджується з приписами чинного законодавства, свідчить про протиправну поведінку відповідачів у спірних правовідносинах, вчинених ними дій не на підставі, не у межах та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, отже в указаній частині позовні вимоги ОСОБА_1 вбачаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 та від 19.10.2022 у справі №400/6214/21.

Також, суд враховує, що Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260).

Відповідно до п.2 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Згідно з п.1 розділу IV, п.1 розділу VI, п.1, 2 розділу ХVI Порядку №260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах: від 1 до 5 років - 25 відсотків; від 5 до 10 років - 30 відсотків; від 10 до 15 років - 35 відсотків; від 15 до 20 років - 40 відсотків; від 20 до 25 років - 45 відсотків; від 25 і більше років - 50 відсотків.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків.

Командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.

Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.

Згідно з п.1 розділу ХХІІІ, п.1,7 розділу ХХIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Отже, указані виплати залежать від розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням.

За наведених обставин, суд вважає що наявні обґрунтовані підстави для зобов`язання провести перерахунок та виплату за період з 01.06.2022 по 30.05.2025 грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премій) за військовим званням позивача, розрахованих виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Також, як було встановлено судом з витягу з картки особового рахунку, у серпні 2022, серпні 2023, квітні 2024 та травні 2025 позивачу виплачувалась одноразова грошова допомога на оздоровлення, розмір якої відповідачем також обраховувався із розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням позивача, розрахованих із застосуванням розміру прожиткового мінімуму встановленого законом на 01.01.2018, в той час як з урахуванням викладеного вище висновку суду, підлягали обчисленню, виходячи із розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, розрахованих від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Відтак, і у цій частині вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, за наданими до справи документами не вбачається, що позивачу протягом спірного періоду виплачувалась матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Отже у цій частині вимог права позивача не є порушеними.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи усе викладене вище у сукупності, суд вбачає підстави для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Визначаючись, з урахуванням заперечень військової частини НОМЕР_1 щодо компетенції у спірних правовідносинах, з питання належного способу захисту порушеного права позивача суд зазначає, що як свідчать матеріали справи, в період з 01.06.2022 по 30.06.2022 військові частини НОМЕР_1 та НОМЕР_2 перебували на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_5 . Починаючи з 01.07.2022 їх зараховано на фінансове забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_6 з одночасним зняттям з такого забезпечення у ІНФОРМАЦІЯ_7 (лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 29.06.2022 № 248/2942).

Згідно листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 12.04.2025 № 220/10/1344 військова частина НОМЕР_2 знята з фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

При цьому, як зазначив представник військової частини НОМЕР_1 у відзиві, відповідно до акту приймання-передачі, затвердженого Головнокомандувачем Збройних Сил України, з 26.04.2025 військова частина НОМЕР_2 перейшла у підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_3 і правовідносини з військовою частиною НОМЕР_1 повністю припинила. Знята з фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_6 з 01.05.2025 з одночасним зарахуванням на таке забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.

Згідно п. 8 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Відповідно до п. 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України згідно наказу Міністра оборони України № 280 від 22.05.2017 року передбачено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та забезпечення інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.

Згідно п. 1.8 Правил командир військової частини керує фінансово-господарською діяльністю частини, розпоряджається згідно з законодавством коштами, забезпечує законне, цільове та ефективне їх використання в суворій відповідності із затвердженим кошторисом і зобов`язаннями перед державним бюджетом, несе відповідальність за організацію фінансового забезпечення військової частини, стан фінансового господарства і забезпечення збереження готівки, організовує бухгалтерський облік активів і зобов`язань, доходів і видатків. Командир військової частини зобов`язаний, зокрема, особисто підписувати першим підписом фінансові документи, заяви на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату, грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати, договори і угоди, фінансову звітність та службове листування з питань фінансового забезпечення; забезпечувати виплату грошового забезпечення та заробітної плати особовому складу в установлені законодавством терміни.

Відповідно до пункту 4.3 Правил грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення). Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.

Тобто, Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проводили фінансові розрахунки на підставі відповідних документів поданих Військовою частиною НОМЕР_2 , в якій позивач проходив службу.

При цьому, з аналізу приписів Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 вбачається, що обов`язок нарахування та виплати грошового забезпечення покладено саме на військові частини в яких військовослужбовці проходять службу, а отже вимоги позивача до Військової частини НОМЕР_1 є необґрунтованими.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що саме Військовою частиною НОМЕР_2 , в якій позивач проходив військову службу, допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні грошового забезпечення позивача в період з 01.06.2022 по 30.05.2025 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови, та відтак саме указана військова частина має провести відповідні перерахунки та виплату перерахованого грошового забезпечення позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не розподіляються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.06.2022 по 30.05.2025 грошового забезпечення (з урахуванням щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення), а також виплачених за указаний період одноразових додаткових видів грошового забезпечення у вигляді допомоги на оздоровлення, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які розраховуються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум, за період з 01.06.2022 по 30.05.2025 грошового забезпечення (з урахуванням щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення), а також виплачених за указаний період одноразових додаткових видів грошового забезпечення у вигляді допомоги на оздоровлення, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які розраховуються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідачі:

Військова частини НОМЕР_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .

Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 .

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_4 .

Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА