Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №420/10906/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10906/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Скупінської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 15.04.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

2. Зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити

ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати 19.03.2026 року, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2

Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.11.2024 №336 виключено із списків особового складу частини, у зв?язку зі звільненням з військової служби у запас. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 по справі №420/39788/24 задоволено частково адміністративний позов, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 та зобов?язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 включно з урахуванням січня 2008 року, як місяця підвищення доходу, з урахуванням виплачених сум. На виконання рішення суду 19.03.2026, військовою частиною НОМЕР_1 виплачено 79443,97 грн індексації грошового забезпечення. Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення, проте відповіді не отримав.

Ухвалою судді від 16.04.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін

20.04.2026 від представника відповідача в/ч НОМЕР_1 надійшла заява (вх. №ЕС/42261/26) про дистанційне ознайомлення з матеріалами справи та надання електронної копії матеріалів на електронну адресу.

04.05.2026 від представника відповідача в/ч НОМЕР_1 надійшов відзив (вх. №ЕС/47545/26), в якому просили відмовити у задоволенні позовних вимог зазначивши, що нарахування та виплата грошового забезпечення здійснюються в межах бюджетного фінансування, яке визначається та виділяється центральними органами виконавчої влади. Військова частина не має самостійної фінансової автономії у формуванні бюджету чи визначенні термінів надходження коштів. Відповідно, затримки виплат не є наслідком бездіяльності чи протиправних дій військової частини.

18.05.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 54128/26) в якому останній висловив заперечення та зазначив на відсутність належного обґрунтування доводів відповідача.

Інших заяв по суті станом на момент розгляду справи до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем та підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) №336 від 26.11.2024 на підставі якого ОСОБА_1 з 26 листопада 2024 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 по справі №420/39788/24 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1

- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу, з урахуванням виплачених сум;

- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованій величині, з урахуванням висновків суду за період з 01.03.2018 року по 28.01.2020 року включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

На виконання рішення суду у справі №420/39788/24 військовою частиною НОМЕР_1 19.03.2026 на картку НОМЕР_4 перераховано грошові кошти у розмірі 79443,97 грн. Призначення платежу: Hroshove zabezpechennia-Indeksatsiia za rishenniam sudu po spravi 420/39788/24.

06.04.2026 позивач звернувся із заявою до в/ч НОМЕР_1 , в якій просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого належного грошового забезпечення за весь час затримки виплати 01.01.2016 по день фактичної виплати коштів.

Станом на дату звернення відповіді на заяву не надійшло.

Позивач, не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Питання, пов`язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

У розумінні Закону №2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду.

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001р. №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Верховний Суд у постанові від 13.01.2020р. у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Тому у випадку не нарахування та не виплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов`язку здійснити виплату належних сум.

Як встановлено матеріалами справи, 19.03.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 у справі №420/39788/24 відповідачем виплачено на користь позивача кошти у сумі 79443,97 грн, індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та з 01.03.2018 по 28.01.2020.

Таким чином, позивач набув право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Аналогічної позиції дотримується П`ятий апеляційний адміністративний суд в постанові від 02.06.2025 у справі № 420/5009/25.

Слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Зазначені обставини свідчать про наявність правових підстав для компенсації позивачу втрати частини доходів.

При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16, від 04 квітня 2019 року у справі №159/1615/17, від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11 та від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.

Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування у спірному випадку компенсації втрати частини доходу з огляду на те, що затримка виплати допомоги для оздоровлення не підлягає компенсації, так як вказаний вид доходу не охоплюється Законом №2050-ІІІ та Порядку №159.

Як вже було зазначено, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Тобто, за наявності визначених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

Підсумовуючи вищевикладене, оскільки кошти у сумі 79443,97 грн, що були присудженою позивачу сумою виплаченої індексації грошового забезпечення за період з з 01.01.2016 по 01.03.2018 та з 01.03.2018 по 28.01.2020 на виконання судового рішення від 10.07.2025 у справі №420/39788/24 лише 19.03.2026, то у даній справі встановлено порушення строків виплати позивачу індексації грошового забезпечення.

При цьому, норми Закону України № 2050-ІІІ і Порядку № 159 свідчать про відсутність обов`язку громадянина додатково звертатися до органу за виплатою компенсації втрати частини доходу.

Аналіз положень статей 1, 2, 4 Закону України №2050-ІІІ дає підстави для висновку, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - пенсійного органу) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі, пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку разом із відповідною несвоєчасною проведеною виплатою перерахованої пенсії.

Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону України № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись одночасно з виплатою заборгованості.

Відповідно, не виплата компенсації разом із заборгованістю свідчить про відмову виплатити таку відповідно до Закону України № 2050-ІІІ і не потребує оформлення такої окремим рішенням.

Вирішуючи цей спір, судом встановлено, що відповідачем разом із заборгованістю позивачу не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а отже допущено протиправну бездіяльність.

За таких обставин, враховуючи вищенаведені правові висновки Верховного Суду, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає про наступне.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Водночас, компенсація сум податку з доходів фізичних осіб згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 з сум компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у даному випадку не здійснюється, оскільки «компенсація втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати» не входить до виплат, право на які позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Враховуючи вищевикладене, позов у цій частині вимог задоволенню не підлягає.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати доходу, виплаченого 19.03.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 у справі №420/39788/24.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати доходу, виплаченого 19.03.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 у справі №420/39788/24.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );

Відповідач – Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА