Вирок від 28 червня 2026 р. у справі №734/5518/25 — Козелецький районний суд Чернігівської області

Справа № 734/5518/25

Провадження № 1-кп/734/124/26

В И Р О К

іменем України

29 червня 2026 року селище Козелець

Козелецький районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання – ОСОБА_2 ,

за участі:

прокурорів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_5 ,

захисника – адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 62025100150006022 від 11.12.2025 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Пархомівка Богодухівського району Харківської області, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 402, ч. 4 ст. 409 КК України,

в с т а н о в и в:

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, з 05:30 год 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє і дотепер.

14.08.2025 військовозобов`язаного ОСОБА_5 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) та направлено для проходження військової служби.

Згідно з ч. 6 ст. 2, п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Отже, з 14.08.2025 ОСОБА_5 почав проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та набув статусу військовослужбовця Збройних Сил України.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.08.2025 № 226 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду курсанта 2 навчальної роти 1 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Статтями 17, 65 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Статтями 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України.

Згідно зі ст. 1-3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна – це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати військових статутів, накази командирів.

Статтею 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, визначено право командира – віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого – їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі – Статут) військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим. Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно зі ст. 28-30 Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання, а підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися

до нього з повагою.

Статтями 35-37 Статуту передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення. Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

Відповідно до Додатку № 1 статті 67 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України військову присягу складають військовослужбовці, які прибули до військової частини для проходження військової служби і раніше не складали Військової присяги, – після проходження ними програми підготовки, вивчення основних положень військового законодавства України, військових статутів стосовно їх прав та обов`язків, виконання вправи стрільби із стрілецької зброї, але не пізніше ніж через місяць від дня прибуття до військової частини.

ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, відповідно до вимог ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, додержуватися військової дисципліни, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою, не допускати негідних вчинків, у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира, а після повернення доповідати йому про прибуття.

Проте військовослужбовець ОСОБА_5 у порушення вищевказаних норм законодавства, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив злочини проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.

Так, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_7 від 27.10.2025 № 1331 (з основної діяльності) військовослужбовцю ОСОБА_5 наказано пройти підготовку на базі 1 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 з 28.10.2025 до 18.12.2025 за «Програмою базової загальновійськової підготовки (для підготовки мобілізаційних ресурсів) ТП 7-00(206)246.63» (шосте видання), затвердженою 10.07.2025 Головнокомандувачем Збройних Сил України, та скласти Військову присягу на вірність Українському народові.

Письмовий наказ командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_7 від 27.10.2025 № 1331 (з основної діяльності) є законним, тобто таким, що виданий в межах повноважень військової службової особи, чіткий, зрозумілий та не містить подвійного тлумачення, а також реальний до його виконання.

Командир військової частини НОМЕР_1 за своєю посадою та військовим званням є начальником для всього особового складу військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 .

На виконання вищевказаного наказу командиром майором ОСОБА_8 у присутності начальника штабу – заступника командира НОМЕР_3 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_9 , ТВО заступника командира 1 навчального батальйону з ППП військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_10 , а також інших військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , 28.10.2025 приблизно о 14:25 год під час шикування, перебуваючи за місцем тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 у лісосмузі неподалік від АДРЕСА_2 , військовослужбовцю ОСОБА_5 доведено в усній формі наказ командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_7 від 27.10.2025 № 1331 (з основної діяльності) щодо проходження підготовки на базі НОМЕР_3 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 з 28.10.2025 до 18.12.2025 за «Програмою базової загальновійськової підготовки (для підготовки мобілізаційних ресурсів) ТП 7-00(206)246.63».

Після цього військовослужбовець ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, перебуваючи у вищевказаному місці, відкрито відмовився виконати письмовий наказ командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_7 від 27.10.2025 № 1331 (з основної діяльності)в частині проходження підготовки на базі НОМЕР_3 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 з 28.10.2025 до 18.12.2025 за «Програмою базової загальновійськової підготовки (для підготовки мобілізаційних ресурсів) ТП 7-00(206)246.63».

Водночас від військовослужбовця ОСОБА_5 жодних скарг, зокрема, на стан здоров`я не надходило.

Зазначені умисні дії військовослужбовця ОСОБА_5 хоч і не спричинили тяжких наслідків, але стали передумовою зниження бойової готовності військового підрозділу в умовах війни, а також завдали шкоди авторитету органам військового управління, і є небезпечним діянням, яке посягає на встановлений порядок підлеглості та військової дисципліни і породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань.

До того ж, військовослужбовець ОСОБА_5 , діючи з мотивів ухилитися від проходження військової служби в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з моменту його призначення 14.08.2025 на посаду на посаду курсанта військової частини НОМЕР_1 по 28.10.2025 включно, відкрито відмовився від несення обов`язків військової служби, зокрема від проходження курсу базової загальновійськової та фахової підготовки, носіння військової форми одягу, дотримання правил військової ввічливості, поведінки та військового вітання, використання зброї, виконання вправ стрільби зі стрілецької зброї, дотримання внутрішнього розпорядку дня та виконання свого Конституційного обов`язку щодо захисту Батьківщини, про що 28.10.2025 приблизно о 14:25 год, перебуваючи за місцем тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 у лісосмузі неподалік АДРЕСА_2 , заявив усно під час доведення йому в усній формі наказу командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_7 від 27.10.2025 № 1331 (з основної діяльності).

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 відмовився відповідати на питання щодо визнання вини у вчиненні кримінальних правопорушень та показав, що він з 2021 року є віруючою людиною, членом релігійної організації свідків Ієгови, дотримується божих законів та заповідей, законів держави, допомагає братам і сестрам по вірі, проповідує людям. Віра забороняє йому носити військову форму одягу, брати до рук зброю, воювати. Восени 2024 року він за повісткою з`явився до ТЦК, де дали направлення на ВЛК, яку пройшов упродовж години. Далі вручали бойову повістку. Відмовився її отримувати, внаслідок чого порушили справу за ст. 336 КК України. У серпні 2025 року його відвезли у військову частину НОМЕР_1 , розташовану в АДРЕСА_2 . Там повідомив про віросповідання, у тому числі командиру роти ОСОБА_11 , відмовився отримувати грошове забезпечення. Заготовляв дрова, топив баню, ремонтував дорогу. Виходив на шикування. Йому оголосили наказ прийняти присягу та пройти БЗВП. Відмовився, однак висловив згоду пройти альтернативну невійськову службу. Коли оголошували наказ – роз`яснювали відповідальність. Не може визнати себе солдатом та виконувати військові обов`язки.

Незважаючи на зазначені показання ОСОБА_5 , його винуватість у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 402, ч. 4 ст. 409 КК України підтверджується такими доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України:

- показаннями свідка ОСОБА_12 – головного сержанта 2 навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , який повідомив, що військовослужбовець ОСОБА_5 прибув до 2 навчальної роти частини, командиром якої є майор ОСОБА_13 , для проходження базової загальновійськової підготовки. ОСОБА_5 з релігійних мотивів відмовився від проходження військової служби, носіння військової форми одягу. Командир роти ОСОБА_13 знав, що обвинувачений є віруючою людиною та має релігійні переконання. До занять під час навчального процесу ОСОБА_5 не залучався у зв`язку з його відмовою. Завдання, які він виконував, не були пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, виконання таких, у тому числі проходження базової загальновійськової підготовки, без зброї неможливе. Будь-яке заняття проводиться зі зброєю. ОСОБА_5 зробив під`їзд до штабу, допомагав по господарству, тобто допомагав роті, особову складу. Такі роботи він виконував добровільно. Цей військовослужбовець не дотримувався правил військової ввічливості, поведінки, вітання. Із внутрішнього розпорядку дня – ОСОБА_5 дотримувався часу підйому та відбою, виходив на шикування, однак не відвідував навчання. Останній раніше приймав присягу. Свідок позитивно охарактеризував ОСОБА_5 як людину та негативно, як військовослужбовця. Основним завданням військової частини НОМЕР_1 є навчання курсантів;

- показаннями свідка ОСОБА_10 – офіцера групи психологічної підтримки та супроводу військової частини НОМЕР_1 , який повідомив, що 28.10.2025 ОСОБА_5 відмовився з релігійних мотивів складати присягу та проходити базову загальновійськову підготовку. Свідок був очевидцем доведення особовому складу, серед якого знаходився ОСОБА_5 , майором Пльонсаком відповідного наказу командира військової частини НОМЕР_1 . До 28.10.2025 бачив ОСОБА_5 на території частини, неодноразово спілкувався з ним на тему відмови цього військовослужбовця від військової служби з релігійних переконань. ОСОБА_5 був у цивільному одязі. Такі як він військовослужбовці у військовій частині займалися побутовими питаннями: поглиблювали палатки, заготовляли дрова, носили воду. До нарядів ОСОБА_5 не залучався, зброю не брав. Він не дотримувався правил військової ввічливості, військової поведінки, військового вітання, оскільки не носив військову форму одягу. Все навчання у військовій частині проводиться зі зброєю, без використання зброї пройти базову загальновійськову підготовку неможливо. Свідок позитивно охарактеризував ОСОБА_5 як людину та негативно, як військовослужбовця;

- показаннями свідка ОСОБА_8 – командира 3 навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , який повідомив, що 28.10.2025 він зачитував групі військовослужбовців, серед яких був і ОСОБА_5 , наказ командира військової частини НОМЕР_1 про проходження базової загальновійськової підготовки та складання надалі присяги. ОСОБА_5 відмовився виконати наказ з релігійних мотивів. За військовим званням свідок був начальником зазначеним військовослужбовцям. ОСОБА_5 у безпосередньому підпорядкуванні свідка не знаходився. Без проходження базової загальновійськової підготовки та прийняття присяги проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 неможливе. Базова загальновійськова підготовка без використання зброї неможлива;

- копією картки обстеження та медичного огляду від 13.08.2025, згідно з якою військовозобов`язаний ОСОБА_5 придатний до військової служби;

- копією довідки військово-лікарської комісії № 2025-0813-1637-3333-3 від 13.08.2025, згідно з якою проведено медичний огляд військовозобов`язаного ОСОБА_5 , останній придатний до військової служби;

- копією поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_3 та відправлені у складі команди НОМЕР_4 у розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 , № 1739/5/5056 від 14.08.2025, з якої вбачається, що сержант ОСОБА_5 , 1980 року народження, за висновком військово-лікарської комісії придатний, за результатами проведення професійно-психологічного відбору рекомендується до проходження військової служби;

- копією військового квитка серії НОМЕР_5 від 08.06.1998 на ім`я ОСОБА_5 .

- витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 226 від 14.08.2025, відповідно до якого військовослужбовця, призваного за мобілізацією, сержанта ОСОБА_5 , що прибув із ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 14.08.2025 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, призначено на посаду курсанта, ВОС-100, до 2 навчальної роти 1 навчального батальйону;

- копією наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 1331 від 27.10.2025 щодо проходження особами, призваними на військову службу під час мобілізації, зокрема, ОСОБА_5 , підготовки на базі 1 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 з 28.10.2025 до 18.12.2025 за «Програмою базової загальновійськової підготовки (для підготовки мобілізаційних ресурсів) ТП 7-00(206)246.63»;

- протоколом огляду від 28.10.2025 (час огляду з 20:00 год до 21:00 год), згідно з яким оглянуто носій інформації micro-sd 64 Gb, та носієм інформації micro-sd 64 Gb з відеозаписами, на яких зафіксовано відкриту відмову солдата ОСОБА_5 від виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2025 № 1331 «Про організацію навчання особовим складом військової частини НОМЕР_1 » щодо проведення базової загальновійськової підготовки. ОСОБА_5 повідомив, що не відмовляється від своїх цивільних обов`язків, має право на альтернативну невійськову службу.

Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 28.10.2025 о 15:09 год 28.10.2025 ОСОБА_5 затримано за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 402, ч. 4 ст. 409 КК України.

З довідки РО «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» № 10663 від 13.11.2025 вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неохрещеним вісником Релігійного об`єднання свідків Єгови в Україні, вивчає Біблію з одним із Свідків Єгови, відвідує християнські зібрання релігійної громади Свідків Єгови і під наглядом бере участь у проповідуванні доброї новини.

Прокурором на підтвердження винуватості ОСОБА_5 подано матеріали службового розслідування проведеного у період з 21.08.2025 по 09.09.2025, за фактом відмови від проходження військової служби цим військовослужбовцем, які стороною обвинувачення отримані 10.03.2026, тобто після передання обвинувального акту до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК України, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Направивши до суду обвинувальний акт щодо ОСОБА_5 , сторона обвинувачення тим самим визнала зібрані докази достатніми для доведення винуватості обвинувачених осіб.

Зазначені матеріали службового розслідування є недопустимими доказами, оскільки отримані стороною обвинувачення вже після виконання вимог ст. 290 КПК України та передання обвинувального акту до суду, хоча такі докази існували ще до внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Всебічно, повно та неупереджено з`ясувавши встановлені під час кримінального провадження обставини, перевіривши їх доказами, оцінивши ці докази з точки зору достовірності, належності, допустимості, а їх сукупність з на предмет достатності та взаємозв`язку для прийняття процесуального рішення, суд, поза розумним сумнівом, доходить висновку, що інкриміновані обвинуваченому діяння повністю доведені і правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 402 КК України як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану, та ч. 4 ст. 409 КК України як відмова від несення обов`язків військової служби, вчинена в умовах воєнного стану.

Щодо доводів сторони захисту суд зауважує, що релігійні переконання не є перешкодою для виконання військового обов`язку, адже саме військова служба за мобілізацією на сьогодні є першочерговим заходом з метою забезпечення національних інтересів держави, оскільки є нагальною потребою в умовах неспровокованого військового нападу з боку РФ. Тобто мобілізація з боку держави України є єдино необхідним та невідкладним заходом для запобігання агресії іншої держави, а сама ж держава по суті вже тривалий період часу перебуває у стані «оборонної війни». Під час мобілізації військовозобов`язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави. Перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 573/406/24.

До того ж виконання обов`язків військової служби без проходження базової загальновійськової підготовки, яка передбачає використання зброї носіння, носіння військової форми одягу, неможливе.

Обставиною, яка відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання ОСОБА_5 , є активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

В обвинувальному акті також зазначено обставину, яка пом`якшує покарання, – щире каяття.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття – це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.

У зв`язку з цим, щире каяття – це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю кримінального правопорушення; або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень фактично не визнав, не висловлював бажання (наміру) надалі пройти базову військову підготовку, тобто проходити військову службу, що свідчить про відсутність щирого каяття.

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_5 , не встановлено.

Вирішуючи питання про міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд ураховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими злочинами, ставлення обвинуваченого до вчиненого, особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання та місцем утримання під вартою, посередньо за місцем служби, раніше не судимий, його вік, сімейний стан, наявність обставини, що пом`якшує покарання, за відсутності обставин, що обтяжують покарання, та вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання за ч. 4 ст. 402, ч. 4 ст. 409 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції цих статей.

Остаточне покарання ОСОБА_5 слід визначити відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Процесуальні витрати і речові докази відсутні.

До набрання вироком законної сили слід залишити ОСОБА_5 застосований до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Керуючись ст. 349, 371, 373, 374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 4 ст. 402, ч. 4 ст. 409 КК України, та призначити йому покарання:

за ч. 4 ст. 402 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років;

ч. 4 ст. 409 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_5 визначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_5 рахувати з часу його затримання – з 28.10.2025.

На підставі ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_5 у строк покарання строк попереднього ув?язнення з 28.10.2025 до набрання вироком законної сили, із розрахунку день за день.

До набрання вироком законної сили залишити ОСОБА_5 застосований до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№ 31)».

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів із моменту його проголошення.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_14