Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №400/7749/25 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 р. № 400/7749/25

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Біоносенко В. В., розглянув у порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін, адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1

до Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; стягнення 152 435,22 грн,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку належної індексації грошового забезпечення в розмірі 13420,27 грн при звільненні 16.10.2018; 2) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку належної індексації грошового забезпечення в розмірі 13420,27 гривень при звільненні 16.10.2018 за період з 16.10.2018 по 18.07.2022 в розмірі 103388,67 гривень та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 в сумі 49046,56 гривень, в загальній сумі 152435,22 гривень, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті; 3) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 до 22.06.2025 року компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема, індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 до 16.10.2018 в розмірі 13420,27 гривен; 4) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 22.06.2025 компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема, індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 16.10.2018 в розмірі 13420,27 гривень.

Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що у період з 15.10.2015 по 14.12.2017, з 16.03.2018 по 16.10.2018, з з 24.03.2021 по 23.02.2024 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з 15.12.2017 по 15.03.2018 у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.09.2018 №97-РС позивачку було звільнено з військової служби, а відповідно до наказу №239 від 16.10.2018 з 16.10.2018 позивачку виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. Під час звільнення з військової служби відповідачем не було виплачено позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.10.2018. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 по справі №400/8082/23 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 р. по 16.10.2018 р. включно відповідно до норм абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 та висновків суду в даній справі, з урахування раніше виплачених сум. На виконання вказаного рішення суду відповідачем 22.06.2025 судом виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.10.2018 в сумі 13420 гривень. 28.06.2025 позивач звернувся до відповідача із запитом щодо виплати середнього заробітку за невчасну виплату грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. У відповідь Військова частина НОМЕР_1 листом від 09.07.2025 №1298 повідомила позивача про те, що фінансові документи архівного зберігання військової частини НОМЕР_1 за період з 2015 по 2020 роки передані до Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України для науково-технічного опрацювання, з подальшим архівним зберіганням, в зв`язку з чим вирішення питання будь-яких нарахувань та видачі фінансових довідок за вказаний період є неможливим. Також Військова частина НОМЕР_1 повідомила про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення.

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. В письмовому відзиві вказав на те, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №239 від 16.10.2018 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та здійснено розрахунок з позивачем. Здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні не були спірними на момент звільнення, а стали спірними лише 06.08.2020, 26.05.2021 та 29.06.2023, коли позивач звернувся до суду з позовами по справах №400/3196/20, №400/3726/21 та №400/8082/23. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні. Також, відповідач зазначив, що оскільки військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, законних підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у військової частини НОМЕР_1 немає.

Враховуючи воєнний стан, та з метою безпеки учасників судового процесу, судом не призначалось судове засідання.

За відсутності клопотань про розгляд справи у судовому засіданні, суд розглянув справу 29.06.2026 в порядку письмового провадження.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 15.10.2015 по 14.12.2017, з 16.03.2018 по 16.10.2018.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 28.09.2018 №97-РС ОСОБА_1 звільнена з військової служби відповідно до пп. "а" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" ( у зв`язку з закінченням строку контракту).

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.10.2018 №239 ОСОБА_1 з 16.10.2018 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 , з котлового забезпечення з 17.10.2018 у військовій частині НОМЕР_3 .

Під час звільнення з військової служби відповідачем не було виплачено позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.10.2018, в зв`язку з цим позивачка звернулась до суду.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 по справі №400/8082/23 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 р. по 16.10.2018 р. включно відповідно до норм абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 та висновків суду в даній справі, з урахування раніше виплачених сум.

На виконання вказаного судового рішення по справі №400/8282/23 22.06.2025 року військова частина НОМЕР_1 здійснила нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.10.2018 в сумі 13420,27 гривень.

28.06.2025 ОСОБА_1 звернулась до Військової частини НОМЕР_1 із запитом щодо розміру середнього заробітку, розрахованого у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100, щодо загального розміру належних їй виплат .

Також, 28.06.2025 ОСОБА_1 звернулась до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй за період з 01.03.2018 по 22.06.2025 компенсацію втрати частини доходіву зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.10.2018.

Листом від 09.07.2025 №1297 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивачку про відсутність підстав для нарахування та виплати їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.10.2018

Також, згідно наданої Військовою частиною НОМЕР_1 довідки Одеського територіального архівного відділу Галузевого Державного архіву Міністерства оборони України фінансові документи архівного зберігання Військової частини НОМЕР_1 за період з 2015 по 2020 роки передані до Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України для науково-технічного опрацювання, з подальшим архівним зберіганням, в зв`язку з чим вирішення питання будь-яких нарахувань та видачі фінансових довідок за вказаний період є неможливим.

Вважаючи, що відповідач зобов`язаний був нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення, позивачка звернулася до суду з цим позовом. При цьому, позивачкою обрахувано суму належного їй до виплати середнього заробітку за період з 16.10.2018 по 18.07.2022 в розмірі 103388,67 грн, та за період з 19.07.2022 до 18.01.2023 49046,56 грн, всього в розмірі 152435,22 гривень.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у редакції Закону 2352-ІХ, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

В контексті спірних правовідносин, суд застосовує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23, викладені у постанові від 08.10.2025, яка вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, що набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Так, переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-то розумності, справедливості та пропорційності варто застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України необхідно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, варто зазначити, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у справі, що розглядається, з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Аналогічні висновки щодо врахування постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 містяться і в постанові Верховного Суду від 17.12.2025 по справі № 420/22799/24.

Як було встановлено вище, на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 по справі №400/8082/23 відповідач 22.06.2025 виплатив індексацію грошового забезпечення (частину заробітної плати) за період з 01.03.2018 по 16.10.2018 рік в розмірі 13420,27 грн.

З огляду на статтю 117 КЗпП України максимальний період нарахування середнього заробітку обмежений шістьма місяцями. Відповідно до матеріалів справи це період: з 27.10.2018 (наступного дня після звільнення) і до 17.04.2019, і він становить 183 календарних дні.

Як вбачається з матеріалів справи, загальний розмір виплат, належних позивачу при звільненні з військової служби склав 47436,92 гривень.

Тож, сума недоплаченої суми індексації грошового забезпечення (13420,27 грн) від загального розміру належних позивачці при звільненні виплат (47436,92 грн) становить 28%.

Згідно довідки про заробітну плату №938 від 25.10.2018 та Даних про нарахову заробітну плату від 26.06.2025 №1900539059595929 розмір щомісячного грошового забезпечення позивачки за останні два повні місяці перед звільненням становив 16260 грн ( 8130 грн за серпень 2018+8130 грн за вересень 2018).

З цього, середньоденний заробіток позивачці складає 266,56 грн (16260 грн /61 календарних днів).

Відтак, середній заробіток під час затримки розрахунку при звільненні дорівнює: 48780,48 грн (266,56 грн х183 дні).

Відповідно до формули, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, суд визначає, що розмір середнього заробітку, що відповідає відсотку невиплачених сум при звільненні, складає 13658,53 грн (48780,48 грн х 28%).

Оскільки сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні більша за суму виплаченої позивачу суми недоплаченої частини розрахунку, що свідчить про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд, застосувавши принцип співмірності, для визначення справедливої компенсації позивачу встановлює її розмір у сумі невиплаченої суми при звільненні - 13420,27 грн

Вирішуючи спір, з урахуванням заявлених вимог, які полягають у зобов`язанні відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає, що вірним способом захисту є стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.10.2018 - у сумі 13420,27 грн.

Такий спосіб захисту відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду, які суд застосовує в межах цієї справи, та полягає в ефективності, що в разі невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, суд виходить з наступного.

Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; та інші.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.10.2018 року.

Позивачка зазначає, що компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення підлягає нарахуванню з 01.03.2018 року (дата невиплати грошового забезпечення у належному розмірі) по 22.06.2025 року (дата фактичної виплати індексації грошового забезпечення).

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 14 травня 2020 року у справі № 816/379/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 280/676/19, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23 та багатьох інших досліджував питання правової природи компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та умов її здійснення.

В указаних постановах Верховний Суд зазначав, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.

Дія норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 по справі №400/8082/23 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 р. по 16.10.2018 р. включно відповідно до норм абз. 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 т

Заборгованість за вказаним судовим рішенням відповідач виплатив позивачу 22.06.2025 року. Водночас нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати відповідних сум індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 22.06.2025 року відповідач не здійснив.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у постанові від 11 липня 2017 року № 2а-1102/09/2670, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

За таких обставин Верховний Суд констатував, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Питання визначення дати, з якої підлягає нарахуванню компенсація втрати частини доходів, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», було предметом касаційного перегляду у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2022 року у справі № 460/4765/20.

У постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 Верховний Суд виходив з того, що право особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу. Тобто така компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати відповідного доходу.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, зазначивши, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

У зазначеній справі Верховний Суд не погодився із позицією суду апеляційної інстанції, що відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 21 червня 2018 року й що саме з цієї дати останній має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації, вказавши на те, що моментом неправомірної невиплати відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення, що встановлено судовими рішеннями у справі №380/1815/22, є саме 01 січня 2016 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки момент/період неправомірної невиплати відповідачем позивачці індексації грошового забезпечення, встановленої рішенням суду у справі № 400/8082/23 - 01.03.2018, то невиплата грошового забезпечення позивачу тривала, починаючи саме з цієї дати .

Право позивачки на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв`зку з порушенням встановлених строків виплати грошового забезпечення не обмежується датою, яка передує фактичній виплаті заборгованості з грошового забезпечення.

Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати нараховується за весь період невиплати доходу, включно з днем фактичної виплати.

З огляду на викладене, позивачка має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року (моменту порушення строку виплати грошового забезпечення в належному розмірі, що встановлено судовим рішенням у справі №400/8082/23) по 22.06.2025 року (дата фактичної виплати заборгованості з грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №400/8082/23).

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Позов задовольнити частково.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги, суд використовуючи повноваження передбачені ч.2 ст.9 КАС України, самостійно визначає формулювання резолютивної частини судового рішення, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Сума сплаченого позивачкою судового збору в розмірі 121,95 гривень (10% від загальної суми сплаченого судового збору за позовну вимогу щодо стягнення середнього заробітку в розмірі 152435,22 грн) підлягає відшкодуванню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно частині задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_5 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.10.2018 при звільненні у розмірі 13420,27 (тринадцять тисяч чотириста двадцять грн двадцять сім коп) гривень.

4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 до 22.06.2025 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.10.2018.

5. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку 22.06.2025 по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.10.2018 в розмірі 13420,27 гривень, починаючи з 01.03.2016 по 22.06.2025.

6. В задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та у розмірі 139014,95 гривень, відмовити.

7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_4 ) судові витрати в розмірі 121,95 (сто двадцять одна грн дев`яносто п`ять коп) гривень.

8. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. В. Біоносенко

Рішення складено в повному обсязі 29.06.2026