Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №380/9971/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 рокусправа № 380/9971/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) із вимогами:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо відмови здійснити внесення актуальної інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме інформації, згідно якої ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виключений з військового обліку;

- зобов`язати працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити внесення актуальної інформації щодо ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме інформації, згідно якої ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виключений з військового обліку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, на його думку, був виключений з військового обліку ще у 2012 році у зв`язку з досягненням ним граничного 40-річного віку перебування в запасі за законодавством, чинним на той час, а тому перестав бути військовозобов`язаним та не підлягає поновленню на військовому обліку. Позивач посилається на те, що Закон України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22.07.2014 № 1604-VII, яким граничний вік перебування у запасі підвищено до 60 років, не має зворотної дії в часі та не застосовується до осіб, які вже були виключені з військового обліку. На переконання позивача, повторне взяття його на військовий облік на підставі нових законів погіршує його існуюче становище та обмежує його конституційні права і свободи. У зв`язку з наведеним позивач 12.03.2026 звернувся до відповідача із заявою про внесення до Реєстру відомостей про виключення його з військового обліку, проте відповіді по суті не отримав, що, на його думку, свідчить про протиправну поведінку відповідача та зумовило звернення до суду.

Ухвалою судді від 25.05.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечено. Заперечення відповідача зводяться до того, що позивач перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 як призовник до призову на строкову військову службу у червні 1990 року, був звільнений з військової служби 28.03.1991 за хворобою; облікова картка військовозобов`язаного не збереглася зі спливом строку зберігання. Відповідач зазначає, що станом на час розгляду справи в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні записи про військовий облік позивача, а тому до введення таких даних до Реєстру та подальшого їх уточнення самим позивачем у спосіб, встановлений законодавством, відповідач не може вчинити жодної дії з обліковими та службовими даними позивача, у зв`язку з чим заявлені вимоги є безпредметними. По суті спору відповідач указує, що спірні правовідносини щодо виключення позивача з військового обліку виникли у 2026 році, а тому до них підлягають застосуванню норми Закону № 2232-XII у редакції зі змінами, внесеними Законом № 1604-VII, якими граничний вік перебування в запасі другого розряду підвищено до 60 років; оскільки позивач цього віку не досяг, він вважається військовозобов`язаним. Відповідач посилається на правові висновки Верховного Суду, у зв`язку з чим у задоволенні позову просить відмовити повністю.

Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 у червні 1990 року як призовник був призваний ІНФОРМАЦІЯ_5 на строкову військову службу, яку проходив у складі військового будівельного загону (військова частина НОМЕР_2 ВСО).

Згідно із свідоцтвом про хворобу № 378 військово-лікарська комісія при військовій частині НОМЕР_3 за результатами освідчення позивача дійшла висновку про те, що на підставі статті 96-б графи I Розкладу хвороб і фізичних недоліків (наказ Міністра оборони СРСР від 09.09.1987 № 260) позивач визнаний негідним до військової служби в мирний час, гідним до нестройової служби у воєнний час, у зв`язку із захворюванням, отриманим у період проходження військової служби; на підставі цього висновку позивача звільнено з військової служби 28.03.1991 та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_6 для прийняття на військовий облік.

Як убачається з відзиву відповідача та доданих до нього доказів (витяг з алфавітної книги, копія прохідного свідоцтва, копія свідоцтва про хворобу № 378), облікова картка військовозобов`язаного ОСОБА_1 не збереглася зі спливом строку зберігання; даних про формальне виключення позивача з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі у 2012 році матеріали справи не містять.

Станом на час розгляду справи в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні записи про військовий облік позивача, що зазначено у відзиві та позивачем не спростовано.

12.03.2026 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку. Зазначена заява вручена відповідачу 18.03.2026, що підтверджується трекінг-номером поштового відправлення АТ «Укрпошта» 0813800218587.

Спірними у цій справі є дії (бездіяльність) відповідача щодо відмови у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку у зв`язку з досягненням ним граничного віку перебування в запасі.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону № 2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначені статтею 37 Закону № 2232-XII. Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають, зокрема, громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Статтею 28 Закону № 2232-XII встановлено розряди запасу залежно від військового звання та віку військовозобов`язаних. У редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку (2012 рік), військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком: перший розряд - до 35 років; другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві (частина четверта статті 28 Закону № 2232-XII).

У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 № 1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22.07.2014 № 1604-VII - до 60 років. Водночас приписи статті 28 Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.

Отже, з набранням чинності наведеними змінами до Закону № 2232-XII позивач підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду (60 років).

Як установлено судом, позивач, ІНФОРМАЦІЯ_7 , станом на час виникнення спірних правовідносин (2026 рік) досяг 54-річного віку, тобто не досяг визначеного чинною редакцією статті 28 Закону № 2232-XII граничного 60-річного віку перебування в запасі. За таких обставин позивач за чинним законодавством є військовозобов`язаним та підлягає військовому обліку, а підстави для його виключення з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, передбачені пунктом 4 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII, відсутні.

Щодо доводів позивача про те, що він був остаточно виключений з військового обліку у 2012 році та про неможливість застосування до спірних правовідносин Закону № 1604-VII з огляду на заборону зворотної дії закону в часі, суд зазначає таке.

Як слідує з матеріалів справи, доказів формального виключення позивача з військового обліку у 2012 році у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі (відповідного запису у військово-обліковому документі, рішення чи довідки органу військового обліку) позивачем не надано та матеріали справи не містять. Натомість відповідач указує, що облікова картка військовозобов`язаного позивача не збереглася, а в Реєстрі записи про військовий облік позивача наразі відсутні. Відтак твердження позивача про наявність факту виключення його з військового обліку у 2012 році є недоведеним.

Водночас суд звертає увагу на те, що навіть за умови доведеності такого факту доводи позивача про незастосування до спірних правовідносин чинної редакції статті 28 Закону № 2232-XII не ґрунтуються на правильному розумінні норм матеріального права з огляду на таке.

Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дійшов висновку, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У цій справі спірні правовідносини щодо виключення позивача з військового обліку виникли у 2026 році - з моменту звернення позивача до відповідача із заявою про внесення до Реєстру відомостей про виключення його з військового обліку. Відтак до врегулювання спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 2232-XII, чинні станом на вказаний час, тобто з урахуванням змін, внесених Законом № 1604-VII. За таких обставин доводи позивача про наявність у спірних правовідносинах зворотної дії закону в часі є безпідставними, оскільки до правовідносин, що виникли у 2026 році, застосовується закон, чинний саме на момент їх виникнення.

Наведене узгоджується з усталеною правовою позицією Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 09.04.2026 у справі № 280/6524/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, відмовляючи у задоволенні вимог військовозобов`язаного про виключення його з військового обліку, виходив із того, що у зв`язку з продовженням граничного віку перебування в запасі особу автоматично поновлено в запасі незалежно від того, чи перебувала вона на військовому обліку, оскільки вона не досягла 60-річного віку, а тому згідно з чинним законодавством повинна перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних. Верховний Суд указав, що зміни до статті 28 Закону № 2232-XII, якими збільшено граничний вік перебування у запасі, мають загальний характер та поширюються на всіх осіб, які не досягли такого віку, незалежно від їх попереднього статусу, а у спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону в часі, якщо такі правовідносини виникли після внесення відповідних змін до Закону № 2232-XII.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі № 820/3113/17 щодо застосування наведених правових норм, а також у постанові від 21.05.2025 у справі № 280/2880/24, в якій Верховний Суд розмежував поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку» за підставами застосування та правовими наслідками.

Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та вважається військовозобов`язаним, підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі відсутні. За таких обставин відмова відповідача у вчиненні відповідних дій не суперечить наведеним вимогам законодавства, а отже, не може бути визнана судом протиправною.

Суд також враховує доводи відповідача про те, що станом на час розгляду справи в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні записи про військовий облік позивача. За приписами статті 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII ведення Реєстру включає внесення та актуалізацію персональних і службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Внесення до Реєстру відомостей про виключення особи з військового обліку є похідним від наявності визначеної законом підстави для такого виключення. Оскільки за встановлених судом обставин така підстава у позивача відсутня, відповідач не має правових підстав для внесення до Реєстру відомостей про виключення позивача з військового обліку, про що просить позивач.

За приписами частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Позивач належними та допустимими доказами не довів обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, зокрема факту набуття ним статусу особи, виключеної з військового обліку, та наявності в нього права вимагати внесення до Реєстру відомостей про таке виключення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; водночас міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Інші доводи та аргументи сторін не спростовують наведених вище висновків суду та не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

В силу приписів ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.