Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №380/9324/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 рокусправа № 380/9324/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті мені одноразової грошової допомоги як особі, яка уклала перший контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України відповідно до підпункту 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити мені одноразову грошову допомогу як особі, яка уклала перший контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, відповідно до підпункту 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у розмірі десяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на 1 січня відповідного календарного року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 травня 2025 року позивач уклав перший контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді особи офіцерського складу, а 08 травня 2026 року звернувся з рапортом про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з укладенням такого контракту. На переконання позивача, відмова відповідача у виплаті цієї допомоги з мотивів, що така виплата здійснюється лише у разі укладення «строкового» контракту, є протиправною, оскільки підпункт 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 не містить жодних обмежень чи підстав для відмови у виплаті допомоги у разі укладення першого контракту, а сам укладений ним контракт відповідно до пункту 3 його тексту є строковим. У зв`язку з наведеним позивач вважає, що відповідач безпідставно відмовив у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, чим порушив його право на належне грошове забезпечення.

Ухвалою від 18 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив у повному обсязі. Заперечення відповідача мотивовані тим, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідач зазначає, що порядок виплати одноразової грошової допомоги регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та уточнюється Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260). На думку відповідача, підставою для виплати одноразової грошової допомоги за перший контракт є сукупність вимог - укладення першого контракту та його строковість, тоді як контракт позивача від 15.05.2025 укладено на строк «до оголошення рішення про демобілізацію», тобто, на переконання відповідача, без визначеного календарного строку (1, 3 чи 5 років). За таких обставин відповідач вважає, що такий контракт за своєю правовою природою є безстроковим правочином особливого періоду, який не підпадає під критерії строковості, визначені Порядком № 260, а отже у позивача взагалі не виникло права на одержання вказаної виплати. Відповідач також послався на пріоритетність спеціального законодавства та на необхідність дотримання фінансово-бюджетної дисципліни в умовах воєнного стану.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Згідно з матеріалами справи 15 травня 2025 року між громадянином України ОСОБА_1 , з одного боку, та Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов`язки командувача Сил безпілотних систем Збройних Сил України, з іншого боку, укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу. Згідно з умовами контракту позивач, який має військове звання «молодший лейтенант» та обіймає посаду офіцера групи персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 , узяв на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України.

Пунктом 3 контракту визначено, що цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на строк - «до оголошення рішення про демобілізацію». Контракт підписано сторонами 15 травня 2025 року.

08 травня 2026 року позивач через електронну систему обміну документами «Армія+» подав на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт, у якому просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв`язку з укладенням першого контракту 15.05.2025. Рапорт зареєстровано у системі електронного документообігу (СЕДО) 09.05.2026 за № 1674/р.

Рішенням відповідача, зафіксованим у системах «Армія+» та СЕДО, у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу відмовлено. Як причину відхилення рапорту зазначено, що виплата за підписання контракту здійснюється тільки у разі, коли підписаний строковий контракт.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, а також єдину систему їх соціального і правового захисту визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям після укладення ними першого контракту визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704).

Положеннями підпункту 8 пункту 6 Постанови № 704 передбачено виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, особам офіцерського складу після укладення ними першого контракту в розмірі десяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на 1 січня календарного року.

Системний аналіз наведених приписів свідчить, що визначальними умовами для виникнення у військовослужбовця офіцерського складу права на одержання одноразової грошової допомоги є: 1) укладення особою контракту про проходження військової служби; 2) набуття таким контрактом ознак першого контракту, тобто укладення його вперше. Жодних додаткових умов, зокрема щодо встановлення фіксованого календарного строку дії контракту, як і будь-яких обмежень чи підстав для відмови у виплаті допомоги, Постанова № 704 не містить.

Ключовим у цьому спорі є питання про те, чи відповідає укладений позивачем контракт ознакам, які надають право на одноразову грошову допомогу, та чи правомірно відповідач відмовив у її виплаті з огляду на укладення контракту на строк «до оголошення рішення про демобілізацію».

Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що контракт позивача нібито є безстроковим і тому не підпадає під критерії строковості, суд виходить з такого.

Статтею 23 Закону № 2232-XII визначено строки військової служби та особливості їх обчислення. Частиною третьою статті 23 Закону № 2232-XII встановлено, що для громадян, які приймаються (призиваються) на військову службу під час дії воєнного стану, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється, зокрема, на час до оголошення рішення про демобілізацію. Отже, строк «до оголошення рішення про демобілізацію» є визначеним законом строком військової служби за контрактом, а не свідченням безстроковості чи невизначеності контракту.

Зазначене узгоджується і з наданими самим відповідачем додатковими поясненнями та доданим до них Роз`ясненням Директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 31.10.2025 № 220/16/2365 щодо строків укладення перших контрактів про проходження військової служби під час дії воєнного стану. У цьому Роз`ясненні прямо зазначено, що під час дії воєнного стану, відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 2232-XII, для осіб, які приймаються на військову службу за першим контрактом, на особливий період строк військової служби може встановлюватися, зокрема, на час до оголошення рішення про демобілізацію. Таким чином, укладення першого контракту на строк до оголошення рішення про демобілізацію є одним із законодавчо передбачених варіантів визначення строку військової служби, а не укладенням безстрокового контракту.

Більше того, пунктом 3 укладеного позивачем контракту прямо та недвозначно передбачено, що цей контракт є строковим. Суд наголошує, що відповідач, будучи стороною контракту в особі Міністерства оборони України, самостійно визначив у тексті правочину його строковий характер, а тому подальше заперечення відповідачем строковості цього ж контракту суперечить як змісту самого правочину, так і принципу добросовісності у відносинах між державою та військовослужбовцем. Перекваліфікація відповідачем строкового за змістом контракту на «безстроковий правочин особливого періоду» не ґрунтується на нормах права і спростовується як текстом контракту, так і приписами частини третьої статті 23 Закону № 2232-XII.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що підставою для відмови у виплаті є невідповідність контракту позивача вимогам пункту 1 розділу XXII Порядку № 260, який, на думку відповідача, пов`язує право на одноразову грошову допомогу виключно з чітко визначеними календарними строками (для осіб офіцерського складу - строком на 1 рік і більше), з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або відповідні положення міжнародного договору України.

Постанова № 704 є нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України, тоді як Порядок № 260 затверджено наказом Міністерства оборони України, тобто актом нижчої юридичної сили. За таких обставин у разі суперечності між цими актами застосуванню підлягає акт вищої юридичної сили - Постанова № 704.

Підпункт 8 пункту 6 Постанови № 704, як зазначено вище, пов`язує право особи офіцерського складу на одноразову грошову допомогу лише з фактом укладення першого контракту і не встановлює жодних застережень щодо календарного строку такого контракту. Натомість пункт 1 розділу XXII Порядку № 260 у тлумаченні, на якому наполягає відповідач, фактично запроваджує додаткову умову (наявність фіксованого календарного строку контракту), не передбачену актом вищої юридичної сили, та у такий спосіб звужує гарантоване Постановою № 704 право військовослужбовця.

Суд враховує сталу та послідовну практику Верховного Суду, відповідно до якої встановлення підзаконним нормативно-правовим актом порядку та умов відповідної виплати не може звужувати чи заперечувати право на її отримання, встановлене актом вищої юридичної сили. Зазначена правова позиція сформульована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17, у якій Суд наголосив, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми підзаконного акта в частині обмеження права, гарантованого актом вищої юридичної сили. У силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України така правова позиція враховується судом при вирішенні цього спору.

Суд також ураховує, що, як неодноразово наголошував Верховний Суд (зокрема у постановах від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 10.01.2023 у справі № 340/507/22), суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України й актам вищої юридичної сили, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Відтак положення пункту 1 розділу XXII Порядку № 260 у частині, в якій вони обмежують гарантоване Постановою № 704 право військовослужбовця на одноразову грошову допомогу після укладення першого контракту, застосуванню до спірних правовідносин не підлягають.

Доводи відповідача щодо пріоритетності спеціального законодавства та необхідності дотримання фінансово-бюджетної дисципліни в умовах воєнного стану суд відхиляє, оскільки обмежене бюджетне фінансування чи відсутність відповідних асигнувань самі по собі не можуть бути підставою для позбавлення військовослужбовця гарантованого державою права на грошове забезпечення. Одноразова грошова допомога після укладення першого контракту є складовою матеріального забезпечення військовослужбовця, гарантованого статтею 9 Закону № 2011-XII, та підлягає виплаті за наявності визначених Постановою № 704 умов незалежно від наявності чи відсутності бюджетних видатків.

Посилання відповідача на відсутність у нього умислу та на чинність відповідних нормативних актів не мають правового значення для кваліфікації його дій як протиправних, оскільки протиправність дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 245 КАС України не залежить від наявності чи відсутності його вини, а визначається невідповідністю таких дій (бездіяльності) вимогам закону.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач, який 15 травня 2025 року уклав перший контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді особи офіцерського складу, набув права на одержання одноразової грошової допомоги відповідно до підпункту 8 пункту 6 Постанови № 704, а відмова Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті такої допомоги є протиправною. Відповідно позовні вимоги про визнання протиправною відмови у виплаті одноразової грошової допомоги та про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити її є обґрунтованими.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії; згідно з пунктом 10 частини другої цієї статті - про інший спосіб захисту, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод та інтересів особи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може мати декларативного характеру, не забезпечуючи в межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 13 Конвенції гарантовано право на ефективний засіб юридичного захисту. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною відмови відповідача у виплаті одноразової грошової допомоги та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу таку допомогу в розмірі десяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на 1 січня відповідного календарного року, що відповідає підпункту 8 пункту 6 Постанови № 704 та забезпечує реальне поновлення прав позивача.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Усупереч наведеному відповідач не довів правомірності своєї відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, доказів понесення інших судових витрат останнім не надано, тому такі в силу приписів ст. 139 КАС України, розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як особі, яка уклала перший контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, відповідно до підпункту 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразову грошову допомогу як особі, яка уклала перший контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, відповідно до підпункту 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у розмірі десяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на 1 січня відповідного календарного року.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.