Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №380/9644/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 рокусправа № 380/9644/26

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національні інформаційні системи» про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної підприємства «Національні інформаційні системи», у якій просить суд: визнати дії Державного підприємства «Національні інформаційні системи» протиправними щодо: несвоєчасного надання відповіді на запит від 5.11.2025; відмови у задоволенні запиту від 5.11.2025 на отримання публічної інформації; зобов`язати Державне підприємство «Національні інформаційні системи» у п`ятиденний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили розглянути повторно запит від 5.11.2025 та надати мені запитувану у ньому інформацію.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 5 листопада 2025 року на офіційну електронну адресу відповідача відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» надіслав запит з проханням надати в електронному (скановану в кольоровому форматі з оригіналу документа) та паперовому вигляді копію Положення про інформацію з обмеженим доступом Державного підприємства «Національні інформаційні системи», а також копію наказу, яким воно було затверджене. Листом - відповіддю № 5949/19.2-19 від 11.11.2025 Державне підприємство «Національні інформаційні системи» повністю відмовило у задоволенні запиту. Вважає відмову Державного підприємства «Національні інформаційні системи» надати запитувану інформацію з зазначених вище підстав протиправною, такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України, порушує моє право на отримання інформації. Відповідач здійснює делеговані державою функції у сфері забезпечення функціонування державних реєстрів та обробки інформації, що має суспільний інтерес, а тому в частині інформації, пов`язаної з виконанням таких функцій, є розпорядником публічної інформації у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації». Сам по собі факт самофінансування чи відсутності бюджетного фінансування не виключає статусу розпорядника інформації, якщо суб`єкт виконує делеговані державою функції. Запитуване Положення про інформацію з обмеженим доступом та наказ про його затвердження є внутрішніми організаційно-розпорядчими документами Державного підприємства «Національні інформаційні системи», яке виконує делеговані державою функції, а тому така інформація є публічною. Оскільки діяльність відповідача безпосередньо пов`язана з виконанням функцій держави та використанням державного майна і державних інформаційних ресурсів, суспільний інтерес до правил віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом є очевидним. Стверджує, що відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлені шляхом застосування «трискладового тесту», передбаченого частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав «трискладового тесту» означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою. У листі-відповіді № 5949/19.2-19 від 11.11.2025 відповідач як розпорядник інформації не застосовував «трискладовий тест», не зазначив мотивованої підстави відмови в задоволенні запиту від 05.11.2025 на інформацію, що свідчить про очевидну необґрунтованість відмови та, відповідно, її протиправність. Просив позов задовольнити.

Ухвалою судді від 15 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач надав відзив на позов, в якому зазначив наступне. ДП «НАІС» листом від 11.11.2025 №5949/19.2-19 надало Позивачу вичерпну та обґрунтовану відповідь, в якій було роз`яснено правові підстави неможливості задоволення запиту в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», через відсутність правових підстав надання запитуваної інформації. ДП «НАІС» не є бюджетною установою, тобто не наділене повноваженнями розпорядника бюджетних коштів, та не фінансується з Державного бюджету. Підприємство не є органом державної влади та не здійснює будь-яких управлінських функцій, а є суб`єктом господарювання, основною метою діяльності якого є технічне та технологічне забезпечення Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, їх створення та супроводження, надання доступу до реєстрів, забезпечення збереження та захисту даних, що містяться в них. Запит Позивача стосувався надання копії внутрішнього акту Підприємства — Положення про інформацію з обмеженим доступом та наказу про його затвердження. Вказана інформація жодним чином не належить до категорій інформації, визначеної пунктом 4 та пунктом 5 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI. Вказане спростовує доводи Позивача про те, що Підприємство є належним розпорядником інформації. Оскільки запит Позивача не стосувався умов постачання товарів, послуг та цін на них, що надаються Підприємством відповідно до чинного законодавства, а також інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради, у ДП «НАІС» були відсутні підстави для задоволення запиту ОСОБА_1 в порядку Закону№2939-VI, проте, їх опрацювання здійснювалось Підприємством у загальному порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян». Це повністю спростовує твердження Позивача про «протиправну бездіяльність» чи «ігнорування» її прав. ДП «НАІС» не є розпорядником бюджетних коштів та не здійснює владних управлінських функцій у спірних правовідносинах, а його діяльність здійснюється на засадах господарської самостійності та самоокупності. Позивачка фактично не навела жодної норми закону, яка б прямо покладала на ДП «НАІС» обов`язок надавати за запитами будь-які внутрішні акти Підприємства. ДП «НАІС» не є належним розпорядником запитуваної Позивачем інформації у розумінні статті 13 Закону № 2939. Відповідь Підприємства від 11.11.2025 № 5949/19.2-19 надана в межах чинного законодавства, з урахуванням правового статусу Підприємства, а тому дії ДП «НАІС» є повністю правомірними, а позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Просив у задоволенні позову відмовити.

Всебічно дослідивши та об`єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив наступне.

5 листопада 2025 року ОСОБА_1 на офіційну електронну адресу відповідача відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» надіслала запит з проханням надати в електронному (скановану в кольоровому форматі з оригіналу документа) та паперовому вигляді копію Положення про інформацію з обмеженим доступом Державного підприємства «Національні інформаційні системи», а також копію наказу, яким воно було затверджене.

11.11.2025 Державне підприємство «Національні інформаційні системи» надало відповідь за № 5949/19.2-19, якою відмовило у задоволенні запиту мотивувавши тим, що «ДП «НАІС» не відноситься до розпорядників публічної інформації в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону, оскільки Підприємство не фінансується з державного бюджету, не є розпорядником та/або одержувачем бюджетних коштів в розумінні положень п. 38, 47 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, а згідно п. 3.5 власного Статуту (є у відкритому доступі на офіційному вебсайті ДП «НАІС»), діє на принципах госпрозрахунку, самофінансування та самоокупності та функціонує як самостійний суб`єкт господарювання» і «вимога щодо надання копії Положення про інформацію з обмеженим доступом державного підприємства «Національні інформаційні системи» фактично не стосується надання публічної інформації та, відповідно, виходить за межі регулювання вказаного Закону, враховуючи як обсяг повноважень ДП «НАІС», так і його законодавчо визначений статус в аспекті обов`язків розпорядника інформації».

ОСОБА_1 вважає відмову відповідача надати запитувану інформацію з зазначених вище підстав протиправною, такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України та порушує право на отримання інформації.

Вважаючи, що Відповідач не надав інформацію позивачу у відповідь на запит на отримання публічної інформації, ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон №2939-VI).

Відповідно до ст. 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (стаття 2 Закону №2939-VI).

Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Згідно з ст. 4 Закону України Закону № 2939-VI доступ до публічної інформації здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом; рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Відповідно до ст. 5 Закону № 2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Частиною 1 статті 6 Закону №2939-VI встановлено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1)конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Частиною 2 статті 6 Закону №2939-VI передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (частина восьма статті 6 Закону № 2939-VI).

Згідно з ст. 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Положенням п. 1,3 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (ч. 4 ст. 13 Закону № 2939-VI).

Відповідно до ст. 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Частина 5 ст. 19 Закону №2939-VI передбачає, що запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону №2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (ч. 3 ст. 22 Закону №2939-VI).

Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (стаття 23 Закону №2939-VI).

Отже, усі мають право звертатись із інформаційними запитами до суб`єктів владних повноважень та інших розпорядників публічної інформації. Запит може надаватися у письмовій формі чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Розпорядник інформації у свою чергу зобов`язаний надати відповідь на запит не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Проте, строк може бути продовженим у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних. Також запитувачу інформації забезпечено право на оскарження дій або бездіяльності розпорядника інформації.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звернулася до відповідача із запитом, відповідь на який, на її думку, не надано. У запиті ОСОБА_1 просила надати в електронному (скановану в кольоровому форматі з оригіналу документа) та паперовому вигляді копію Положення про інформацію з обмеженим доступом Державного підприємства «Національні інформаційні системи», а також копію наказу, яким воно було затверджене.

Отже, позивач, скориставшись своїм законним правом на отримання публічної інформації, звернувся до розпорядника запитуваної ним інформації, а саме до відповідача із запитом на інформацію.

Підприємство на запит позивача надало лист-відповідь за № 5949/19.2-19, якою відмовило у задоволенні запиту мотивувавши тим, що «ДП «НАІС» не відноситься до розпорядників публічної інформації в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону, оскільки Підприємство не фінансується з державного бюджету, не є розпорядником та/або одержувачем бюджетних коштів в розумінні положень п. 38, 47 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, а згідно п. 3.5 власного Статуту діє на принципах госпрозрахунку, самофінансування та самоокупності та функціонує як самостійний суб`єкт господарювання» і «вимога щодо надання копії Положення про інформацію з обмеженим доступом державного підприємства «Національні інформаційні системи» фактично не стосується надання публічної інформації та, відповідно, виходить за межі регулювання вказаного Закону, враховуючи як обсяг повноважень ДП «НАІС», так і його законодавчо визначений статус в аспекті обов`язків розпорядника інформації».

Суд встановив, що на підставі наказу Міністерства юстиції України № 657/5 від 07.05.2015 «Щодо створення державного підприємства «Національні інформаційні системи» 12.05.2015 було створене та зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань ДП «НАІС».

Згідно з Статутом ДП «НАІС» є державним комерційним підприємством, метою діяльності є створення, розробка, підтримка, супроводження, удосконалення, модернізація та технічне супроводження Єдиних та Державних реєстрів, автоматизованих систем, баз даних та інших інформаційних систем, держателем яких є Міністерство юстиції України.

З 3.07.2015 Державне підприємство «Національні інформаційні системи» здійснює повноваження адміністратора Єдиних та Державних реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України.

Відмовляючи в наданні запитуваної інформації відповідач вказує, що «ДП «НАІС» не відноситься до розпорядників публічної інформації в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону, оскільки Підприємство не фінансується з державного бюджету, не є розпорядником та/або одержувачем бюджетних коштів в розумінні положень п. 38, 47 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України; вимога щодо надання копії Положення про інформацію з обмеженим доступом державного підприємства «Національні інформаційні системи» фактично не стосується надання публічної інформації та, відповідно, виходить за межі регулювання вказаного Закону, враховуючи як обсяг повноважень ДП «НАІС», так і його законодавчо визначений статус в аспекті обов`язків розпорядника інформації.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема: юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

В той же час суд зазначає, що позивачка просить надати Положення про інформацію з обмеженим доступом та наказу про його затвердження, що не охоплюється інформацією про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради, як це передбачено пунктом 5 частини 1 статті 13 Закону №2939-VI.

Оскільки, інформація жодним чином не належить до категорій інформації, визначеної пунктом 5 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI, доводи Позивача про те, що Підприємство є належним розпорядником інформації, не заслуговують на увагу.

Суд погоджується з твердженням відповідача про те, що оскільки запит Позивача не стосувався умов постачання товарів, послуг та цін на них, що надаються Підприємством відповідно до чинного законодавства, а також інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради, у ДП «НАІС» були відсутні підстави для задоволення запиту ОСОБА_1 в порядку Закону№2939-VI, проте, їх опрацювання здійснювалось Підприємством у загальному порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян». Це повністю спростовує твердження Позивача про «протиправну бездіяльність» чи «ігнорування» її прав.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно відмовив ОСОБА_1 у наданні запитуваної інформації Положення про інформацію з обмеженим доступом та наказу про його затвердження.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених вище норм чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, суд дійшов висновку, що запит про доступ до публічної інформації про надання відомостей належним чином був розглянутий, що свідчить про правомірні дії відповідача у наданні відповіді на запит позивача та, відповідно, відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно зі статтею статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проаналізувавши норми законодавства, дослідивши зібрані докази, суд вважає, що відповідач довів правомірність вчинених дій.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов є необґрунтованим, а тому в його задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович