Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №523/10545/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/10545/26

Номер провадження 3/523/2289/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м.Одеса

Суддя Пересипського районного суду міста Одеси Шурупов В.В., за участю секретаря судового засідання Подуфалової А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали, які надійшли з Управління патрульної поліції в Одеській області про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно з наданими до суду матеріалами справи, 14.05.2026 року о 17:49 годині, ОСОБА_1 , щодо якого встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортним засобом постановою ВП №49726171 від 22.03.2019 року, керував транспортним засобом марки «Toyota», номерний знак НОМЕР_1 , біля будинку №197 по вул.Миколаївська дорога в м.Одесі, чим порушив ч.10 ст.15 ЗУ «Про дорожній рух».

ОСОБА_1 , будучи обізнаним про складення відносно нього 14.05.2026 року протоколу про адміністративне правопорушення та належним чином повідомленим про розгляд справи 15.06.2026 року о 10:00 годині в Пересипському районному суді м.Одеси, що засвідчено його підписом у такому протоколі, в зазначене судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив та з будь-якими заявами чи клопотаннями, в тому числі й про відкладення розгляду, до суду не звертався.

Внаслідок означених обставин неявки ОСОБА_1 до суду, а також ураховуючи відсутність у ст.268 КУпАП законодавчо встановлених приписів щодо обов`язкової участі особи, яка притягається до відповідальності за ст.126 означеного Кодексу, суддя вважає, що в межах розгляду конкретної адміністративної справи, були створені достатні умови для реалізації права особи на доступ до правосуддя та приймаючи до уваги те, що вказана особа, будучи обізнаним про складення відносно нього протоколу та про розгляд справи в суді, в судове засідання не з`явився, протягом достатньо тривалого часу станом такого розгляду не цікавився, суд оцінює таку поведінку означеної особи, як небажання особисто прийняти участь в розгляді справи в суді першої інстанції та спроби затягування такого розгляду, що у свою чергу сприймається як намагання ухилитись від відповідальності за вчинене та має ознаки зловживання зазначеною особою своїми правами.

Наведене узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасникам справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

Завданнями Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст.1 КУпАП).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 року в справі «Пономарьов проти України» наголосив на тому, що особа в розумні інтервали часу має вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження.

Враховуючи принцип судочинства, який закріплений в практиці Європейського суду з прав людини та яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, враховуючи те, що ОСОБА_1 був достовірно обізнаним про розгляд справи в суді, при цьому, у разі неможливості особисто брати участь в судових засіданнях не забезпечив присутність свого захисника та своїм правом на подачу до суду письмових пояснень чи заперечень не скористався, суддя вирішив розглянути справу за відсутності цієї особи та на підставі наданих до суду матеріалів.

Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суддя доходить наступних висновків.

За ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановленим законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

У відповідності до вимог статей 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

В обґрунтування провини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.126 КУпАП, УПП в Одеській області надало до суду матеріали, які містять:

- протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №666023 від 14.05.2026 року, складеного стосовно ОСОБА_1 за ч.3 ст.126 КУпАП (а.с.1);

- постанову головного державного виконавця Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Субіною О.Г. від 22.03.2019 року, за якою ОСОБА_1 встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі згідно виконавчого листа №523/13731/15-ц, виданого 21.12.2015 року (а.с.2).

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суддя керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст.129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст.62 Основного Закону та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Положеннями частини 2 статті251 КУпАП передбачено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Обов`язок щодо доведення вказаних обставин покладається на працівників поліції, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.10 ст.15 ЗУ «Про дорожній рух», забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Частиною 3 ст.126 КУпАП регламентовано, що керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

Таким чином, об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП, полягає у керуванні транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами. Обов`язковими ознаками об`єктивної сторони є факт керування транспортним засобом, наявність чинного тимчасового обмеження у праві керування на момент вчинення діяння та поширення такого обмеження саме на особу, яка керувала транспортним засобом.Суб`єктивна сторона зазначеного адміністративного правопорушення характеризується виною у формі умислу, тобто особа усвідомлює, що стосовно неї встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, попри дію такого обмеження, здійснює керування транспортним засобом, та свідомо допускає або бажає вчинити такі дії. Відсутність будь якої складової об`єктивної чи суб`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення виключає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №666023 від 14.05.2026 року, 14.05.2026 року о 17:49 годині, ОСОБА_1 , щодо якого встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортним засобом постановою ВП №49726171 від 22.03.2019 року, керував транспортним засобом марки «Toyota», номерний знак НОМЕР_1 , біля будинку №197 по вул.Миколаївська дорога в м.Одесі, чим порушив ч.10 ст.15 ЗУ «Про дорожній рух».Проте, окрім означеного протоколу, матеріали справи не містять доказів, які б об`єктивно підтверджували факт керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 , зокрема відеозапису з нагрудної камери поліцейського чи іншого технічного засобу, пояснень свідків, письмових пояснень особи, рапортів поліцейських або інших документів.

Верховний Суд у справі №489/4827/16-а (постанова від 15.04.2020 року) зробив остаточний висновок, що протокол не може вважатись об`єктивним доказом порушення, не може слугувати доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки поліцейський у спірних правовідносинах виступає в якості суб`єкта владних повноважень, який зацікавлений у розгляді справи.

Отже, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Разом із тим, долучена до матеріалів справи постанова державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами є належним доказом факту її винесення та підтверджує наявність рішення державного виконавця про застосування до особи відповідного заходу примусового виконання.Проте, сама по собі зазначена постанова не є достатнім доказом наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП, оскільки не підтверджує, що він був належним чином повідомленим про встановлення щодо нього тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами та обізнаний про його існування на момент керування транспортним засобом.Матеріали справи не містять доказів вручення ОСОБА_1 такої постанови, її направлення засобами поштового зв`язку, ознайомлення останнього з її змістом або інших доказів, які б свідчили про доведення постанови державного виконавця до відома вказаної особи.

Так, сама лише наявність постанови державного виконавця не підтверджує суб`єктивну сторону адміністративного правопорушення, а саме усвідомлення ОСОБА_1 факту встановлення щодо нього тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

За таких обставин, суддя позбавлений можливості дійти беззаперечного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП.

З огляду на ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди використовують практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Так, за висновками Європейського суду з прав людини, викладених, зокрема, у справі «Лучанінова проти України» (рішення від 09.09.2011 року) та у справі «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2018 року), Суд неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом, зазначене викладено в п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України».

Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст.62 Конституції України.

Також, в справі «Пол і Одрі Едвардс проти Об`єднаного Королівства» (№46477/99), Європейський суд з прав людини зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

Наведені обставини за своєю сукупністю обумовлюють висновок судді про те, що матеріалами розглянутої справи про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП, провина останнього не доведена належними та допустимими доказами, внаслідок чого провадження у справі про притягнення вказаної особи до адміністративної відповідальності за ч.3ст.126 КУпАП, - підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 цього ж Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності складу або події адміністративного правопорушення.

Керуючись ст.ст.7, 126, 245, 247, 251, 256, 266, 268, 280, 283-284, 289 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідальності, передбаченої ч.3 ст.126 КУпАП, - закрити, на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

Копію постанови направити для відома ОСОБА_1 та до УПП в Одеській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

Суддя: В.В. Шурупов