Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №522/2168/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/2168/26-Е

Провадження № 2/522/5580/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючої – судді Косіциної В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ФОНТАН 33» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої компенсації за невикористану відпустку, -

ВСТАНОВИВ:

17 лютого 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ФОНТАН 33» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої компенсації за невикористану відпустку, у якій позивачка просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ від 04.02.2019 року №9 про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера ОК «ЖБК «ФОНТАН 33»;

- стягнути з ОК «ЖБК «ФОНТАН 33» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з моменту її звільнення по 06.02.2020 у розмірі 65 998,80 гривень;

- стягнути з ОК «ЖБК «ФОНТАН 33» на користь ОСОБА_1 невиплачену компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 43 999,84 гривень;

- здійснити розподіл судових витрат.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Разом з позовною заявою представником позивача було подано клопотання про витребування доказів, у якому заявник просив витребувати у Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ФОНТАН 33» належним чином засвідчені копії наступних документів:

- наказу про прийняття ОСОБА_2 на роботу до ОК «ЖБК «ФОНТАН 33» із зазначенням посади та дати прийняття;

- посадової інструкції бухгалтера, чинної станом на січень-лютий 2019 року, а також документи, що підтверджують ознайомлення ОСОБА_1 з такою інструкцією;

- наказів, розпоряджень, рішень правління, положень або інших документів, якими на ОСОБА_1 покладалися обов`язки щодо: замовлення програмного забезпечення; організації встановлення комп`ютерних програм; зберігання ключів доступу до клієнт-банку та/або подання електронної звітності;

- наказу від 24.01.2019 року №4 та документів, що підтверджують доведення його змісту ОСОБА_1 ;

- всіх наказів про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень із доказами її ознайомлення з такими наказами;

- документів, що підтверджують дотримання роботодавцем вимог статті 149 КзПП України щодо витребування у ОСОБА_1 письмових пояснень перед застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді догани та перед застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення;

- актів про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень у разі їх складання;

- доказів ознайомлення ОСОБА_1 з наказом від 04.02.2019 року №9 про звільнення або доказів направлення такого наказу засобами поштового зв`язку;

- інформації про всі суми, нараховані та виплачені ОСОБА_2 при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплат, а також документів, що підтверджують письмове повідомлення ОСОБА_1 про такі суми в день їх виплат;

- платіжних та/або розрахункових відомостей щодо нарахування і виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 року по 04.02.2019 року;

- наказів про надання ОСОБА_1 щорічних оплачуваних відпусток за період з 01.01.2014 року по 04.02.2019 року.

23 лютого 2026 року хвалою суду позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу надано 15-ти денний термін з моменту отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Клопотання представника позивача про витребування доказів – задоволено в повному обсязі.

Ухвалу суду від 23.02.2026 було доставлено учасникам по справі до їх електронних кабінетів 25.02.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.

13 березня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти задоволення позову зазначає, що перебіг позовної давності на оскарження наказу розпочався 01.03.2019. З даним позовом позивач звернувся лише 17.02.2026, тобто після спливу 7 (семи) календарних років. Відтак, твердження позивача про ознайомлення з наказом 24.01.2026 року та відсутність не обізнаності про його існування не відповідає дійсності, суперечить наявним матеріалам та суперечить вимогам ст. 257 ЦК України, вимогам ст. 233 КЗпП, які у цілому підлягають застосуванню відносно вимоги про визнання незаконним та скасування наказу №9 від 04.02.2019 про звільнення ОСОБА_1 та поновлення на посаді бухгалтера, оскільки дана вимога очевидна заявлена після спливу усіх строків позовної давності та задоволенню не підлягає. З огляду на наявні докази констатує про правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення, відповідач вважає, що правових підстав для її поновлення на роботі немає, як немає відповідних правових підстав для стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Також відповідачем було поставлено запитання позивачу у порядку статті 93 ЦПК України. У задоволені позовної заяви просить відмовити.

17 березня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримуючи позовні вимоги вказав, що зазначені відповідачем обставини взагалі не були покладені в основу оскаржуваного наказу про звільнення. Таким чином, вони не можуть враховуватися судом при оцінці правомірності звільнення, оскільки роботодавець не має права змінювати або доповнювати підстави звільнення вже після його застосування. Відповідач також посилається на те, що у позивача було витребувано письмові пояснення щодо невиконання наказу №3. Разом з тим, відповідно до матеріалів справи, наказ про витребування пояснень та наказ про застосування дисциплінарного стягнення датовані одним і тим самим днем - 31.01.2019. За таких обставин, роботодавець фактично не надав працівнику реальної можливості надати письмові пояснення до моменту прийняття рішення про застосування дисциплінарного стягнення, що не відповідає вимогам статті 149 КЗпП України. Також зазначає, що наведені у відзиві твердження щодо невиконання позивачем наказу №4 від 24.01.2019 не підтверджують наявності дисциплінарного проступку, оскільки відповідач не довів, що відповідні обов`язки входили до трудової функції позивача, не підтвердив наявність необхідних умов для виконання такого наказу та не довів наявність вини позивача у його невиконанні. При цьому, відповідачем не надано підтвердження того, що працівника належно ознайомили з наказом № 6. У якості доказів є лише акт про відмову від підпису. Отже, факт застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани належним чином не доведено. Окрім того зазначає, що, долучені відповідачем копії накладних кур`єрської служби не підтверджують факту вручення позивачу наказів та не можуть вважатися належним доказом повідомлення працівника про застосування дисциплінарного стягнення та звільнення. Зазначає, що доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Також було надано відповіді на питання поставлені відповідачем у відзиві на позовну заяву. Просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

24 березня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до змісту яких відповідач зазначає, що твердження позивача про відсутність у неї посадових обов`язків з питань ведення бухгалтерського обліку, передбаченого законодавством, надання звітності, кардової документації, проведення розрахунків тощо не є слушними та не заслуговує на увагу. Вказує, що з огляду на власноручні пояснення до наказу №3, а також з врахуванням того, що до 31.01.2019 остання не зверталась для отримання витратних документів стверджувати про необережність неможливо. Разом із тим, посилання на відсутність реальної можливості надати письмові пояснення до моменту прийняття рішення про застосування дисциплінарного стягнення зводяться не ґрунтуються на матеріалах справи. Позивач виклала свої письмові пояснення безпосередньо в тексті наказу, пославшись на “відсутність” певних документів. Разом із тим, згідно із службовою запискою касира позивач взагалі не зверталась з приводу надання будь-яких документів, що прямо залежить виключно від волевиявлення позивачки. Вказує, що факт невиконання позивачем наказу №4 від 24.01.2019 є доведеним та підтверджується доданими доказами, які спростовують твердження позивача про відсутність вини в діях позивача та не доводять жодну незаконність. Окрім того вказує, що позивач не міг не знати про припинення виплати зарплати з 2019 року, оскільки: як бухгалтер кооперативу з 2009 по 2019 рік як фізична особа - отримував щомісячні виплати, а їх припинення є об`єктивним фактом, що свідчить про втрату посади за сумісництвом. Отже, перебіг позовної давності на оскарження наказу розпочався 01.03.2019. З даним позовом позивач звернувся лише 17.02.2026 року, тобто після спливу 7 (семи) календарних років. Відтак, твердження позивача про ознайомлення з наказом 24.01.2026 року та відсутність не обізнаності про його існування не відповідає дійсності, суперечить наявним матеріалам та суперечить вимогам ст. 257 ЦК України, вимогам ст. 233 КЗпП, які у цілому підлягають застосуванню відносно вимоги про визнання незаконним та скасування наказу №9 від 04.02.2019 про звільнення ОСОБА_1 та поновлення на посаді бухгалтера.

Разом із запереченнями на відповідь на відзив, відповідачем було подано клопотання про витребування доказів. У якому заявник просив витребувати у Головного центру обробки інформації ДПСУ – відомості щодо перетину Державного кордону гр. ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 у період часу з 21.04.2009 по 28.01.2019 року із наданням інформації щодо періоду перебування за межами України. Від ГУ Держпраці в Одеській області – відомості за звернення ОСОБА_1 із заявою у 2019 році, відомості про ознайомлення із матеріалами інспекційного відвідування юридичної особи.

27 березня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника позивача надійшло заперечення на клопотання, у якому заявник просить відмовити у клопотанні про витребування доказів від 27.03.2026.

Ухвалою суду від 08 квітня 2026 року клопотання представника відповідача про витребування доказів було задоволено.

15 травня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від Головного центра обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України надійшла відповідь на ухвалу суду від 08.04.2026 про неможливість надати витребувану інформацію у зв`язку з відсутністю відомостей щодо громадянства та дати народження запитуваної особи.

28 травня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів із зазначенням додаткової інформації щодо громадянства та дати народження запитуваної особи.

03 червня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від Державної служби України з питань праці надійшла відповідь на ухвалу суду від 08.04.2026.

05 червня 2026 року ухвалою суду клопотання представника відповідача про витребування доказів від 28.05.2026 – задоволено.

09 червня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від Головного центра обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України надійшла запитувана судом інформації в ухвалу від 05.06.2026.

Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи – не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

21 квітня 2009 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду бухгалтера ОК «ЖБК «ФОНТАН 33» з посадовим окладом згідно штатного розпису, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією наказу №2 від 21.04.2009.

У позовній заяві позивачка зазначає, що 24 січня 2026 року, у відповідь на її звернення, нею вперше було отримано копію наказу №9 від 04.02.2019, відповідно до якого її звільнено із займаної посади з 05.02.2019 за порушення трудової дисципліни на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважаючи таке звільнення незаконним ОСОБА_1 просить суд: визнати незаконним та скасувати наказ №9 від 04.02.2019; поновити її на посаді бухгалтера; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня її звільнення з роботи по 06.02.2020 у розмірі 65 998,80 гривень та стягнути невиплачену компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 43 999,84 гривень.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 4 Конвенції МОП про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця передбачено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

За визначеними у пункті 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Частинами першою та другою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

У пунктах 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не мають значення реальні наслідки дисциплінарного проступку. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року по справі № 754/4355/17, для накладення дисциплінарного стягнення цілком достатньо фіксації самого факту винного вчиненого працівником порушення трудової дисципліни, а наявність чи відсутність шкідливих наслідків може бути врахована тільки при визначенні тяжкості проступку та виборі виду дисциплінарного стягнення.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) допущення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18, постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 755/6249/18).

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина перша статті 82 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Згідно наказу №3 від 24.01.2019, у зв`язку з виробничою необхідністю, з метою планування доходів та витрат, головному бухгалтеру ОСОБА_1 доручено підготувати: розрахунок витрат на утримання будинку та прибудинкової території на 1 кв.м площі з розшифровкою статей витрат за 2018 рік; звіт про фінансово-господарську діяльність за 2018 рік; прогнозований розрахунок витрат на утримання будинку та прибудинкової території на 1 кв.м. на 2019 рік. Наведені в п. 1-3 документи надати в електронному та у паперовому вигляді за статтями витрат на адресу Правління в строк до 31.01.2019. Контроль за виконанням даного наказу покласти на головного бухгалтера ОСОБА_1 .

З наказом №3 від 24.01.2019 бухгалтер ознайомилась, склавши власноручні письмові пояснення в тексті наказу під час ознайомлення та зазначивши: «Довожу до Вашого відома, що звіт про фін-господарську діяльність за 2018 р, не можливо надати у повному обсязі у зв`язку з відсутністю у касових документах всіх документів, що підтверджують понесені витрати, сплачені готівковим методом».

У відповіді на відзив представник позивача вказує, що зазначені пояснення свідчать про те, що позивач повідомила роботодавця про об`єктивну неможливість виконання вимог наказу у визначений строк. Формування фінансової звітності та розрахунків у сфері бухгалтерського обліку здійснюється виключно на підставі первинних документів. За відсутності таких документів складання повного та достовірного звіту є неможливим. Відповідач не наводить жодних доказів того, що необхідні первинні документи були надані Позивачу або перебували у її розпорядженні.

Однак, суд не може погодитися з наведеними твердженням оскільки, із наданих позивачем пояснень убачається, що йшлося про неможливість подання звіту саме у повному обсязі, а не про неможливість його складання взагалі, що не виключало обов`язку позивача вчинити дії, спрямовані на виконання наказу хоча б у межах наявних у неї документів та інформації. Крім того, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що позивач вживала заходів для отримання відсутніх первинних документів, зокрема зверталася до касира чи інших відповідальних осіб із вимогою про їх надання. Навпаки, зі службової записки касира ОСОБА_3 від 31.01.2019 вбачається, що бухгалтер з приводу надання витратних документів за 2018 рік у період з 25.01.2019 по 31.01.2019 – не зверталася. За таких обставин посилання позивача на відсутність первинних документів як на поважну причину невиконання наказу суд оцінює критично, оскільки такі доводи не підтверджують наявності об`єктивних та непереборних перешкод для виконання покладених на неї трудових обов`язків.

Наказом №4 від 24.01.2019, у зв`язку з виробничою необхідністю, на виконання вимог Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а також з метою дотримання підприємством єдиної методики відображення господарських операцій та забезпечення своєчасного надання достовірної інформації користувачам фінансової звітності встановлено:

- ведення бухгалтерського обліку на підприємстві покладено на бухгалтера ОСОБА_1 .

- застосовувати план рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язано і господарських операцій підприємств і організацій. З метою забезпечення необхідної деталізації обліково-економічної інформації дозволити головному бухгалтеру своїм розпорядженням вводити додаткову систему субрахунків.

- облік витрат підприємства вести на рахунках класу 9 «Витрати діяльності» з використанням рахунків класу 8 «Витрати за елементами».

- бухгалтерський облік вести з використанням комп`ютерної програми. встановленої на робочому комп`ютері за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 33/1.

- бухгалтеру ОСОБА_1 організувати замовлення комп`ютерної програми (за погодженням із керівником) в строк до 01.02.2019.

- організація проведення розрахунків з постачальниками залишити головного бухгалтера ОСОБА_1 з використанням програмного забезпечення «Клієнт-Банк» за раніше наданими ключами доступу з обов`язковим використанням програмного забезпечення на робочому комп`ютері за адресою підприємства (Одеса, Фонтанська дорога, 33/1).

- з 01.02.2019 визначити місце зберігання ключа доступу до Клієнт-банку за адресою: Одеса, Фонтанська дорога, 33/1 у спеціально обладнаному сейфі, доступ до якого мають наступні особи: голова правління Брижатий О.М., головний бухгалтер ОСОБА_1 , касир ОСОБА_3

- до 01.02.2019 відповідальним за зберігання ключа доступу до Клієнт-банку залишити ОСОБА_1 .

- бухгалтеру ОСОБА_1 організувати замовлення та встановлення комп`ютерної програми (за погодженням із керівником) в строк до 30.01.2019 для здач електронної звітності підприємства на робочому комп`ютері за адресно підприємства (Одеса, Фонтанська дорога, 33/1).

- з 28.01.2019 визначити місце зберігання ключів доступу дія здачі електронної звітності підприємства за адресою: Одеса, Фонтанська дорога, 33/1 у спеціально обладнаному сейфі, доступ до якою надати наступним особам: голова правління Брижатий О.М., головний бухгалтер ОСОБА_1 , касир ОСОБА_3

- до 28.01.2019 відповідальним за зберігання ключа доступу для здачі електронної звітності залишити ОСОБА_1 .

- в строк до 31.01.2019 надати звіт про виконання наказу голові правління ОСОБА_4

-ь контроль за виконанням даного наказу покласти на головного бухгалтера ОСОБА_1 .

З наказом №4 від 24.01.2019 бухгалтер ознайомилась, склавши власноручні письмові пояснення в тексті наказу під час ознайомлення, зазначивши: «Довожу до Вашого відома, що 1) Моя посада є «бухгалтер», а не головний бухгалтер! 2) Фізично ключа доступу до Клієнт-банку не існує, це комп`ютерна програма, яка буде перенесена на вказаний у Наказі комп`ютер до 31.01.2019 3) Також це відноситься і до п. 10 даного «Наказу» 4) Для встановлення (переносу) на вказаний комп`ютер програми «Med.oc» спочатку необхідно купити саму програму «оболочку» цієї програми. 5) Для виконання п. 2,3,4 необхідно придбати бухг. Програму 1с Підприємство».

Після ознайомлення з наказом №4 від 24.01.2019 ОСОБА_1 від підпису в ознайомленні із наказом відмовилась, про що складено акт від 25.01.2019 за підписами: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що виконання вимог такого наказу було неможливим без попереднього придбання відповідного програмного забезпечення. Позивач прямо зазначила, що для встановлення програмного забезпечення необхідно спочатку придбати відповідну програму. Також позивачка та її представник наполягали, що придбання програмного забезпечення, забезпечення підприємства необхідною технікою та створення умов для ведення бухгалтерського обліку належать до обов`язків роботодавця, а не працівника. Таким чином, на думку позивачки, роботодавець фактично поклав на неї організаційні та технічні функції, реалізація яких була неможливою без попереднього придбання програмного забезпечення та забезпечення підприємства необхідними технічними ресурсами.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Згідно ч. 4 ст. 8 цього ж закону, для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно з дотриманням вимог цього Закону обирає форми його організації, однією з яких є введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером.

Частина 5 статті 8 закріплює, що підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов`язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства; визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов`язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

Як вбачається з наказу №4 від 24.01.2019 на ОСОБА_1 було покладено обов`язок організувати замовлення комп`ютерної програми (за погодженням із керівником) в строк до 01.02.2019, організувати проведення розрахунків з постачальниками з використанням програмного забезпечення «Клієнт-Банк» за раніше наданими ключами доступу з обов`язковим використанням програмного забезпечення на робочому комп`ютері за адресою підприємства та організувати замовлення та встановлення комп`ютерної програми (за погодженням із керівником) в строк до 30.01.2019 для здач електронної звітності підприємства на робочому комп`ютері за адресно підприємства. А отже, посилання позивача на неможливість виконання покладених на неї обов`язків у зв`язку з відсутністю програмного забезпечення та необхідних технічних ресурсів суд оцінює критично. З огляду на зміст наказу, на позивача було покладено обов`язок вжити організаційних заходів, спрямованих на замовлення, придбання, встановлення відповідного програмного забезпечення та забезпечення можливості подання електронної звітності. За таких обставин відсутність на підприємстві програмного забезпечення сама по собі не свідчить про об`єктивну неможливість виконання наказу, а, навпаки, зумовлювала необхідність вчинення позивачем дій для усунення таких обставин. Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивач вживала залежних від неї заходів, спрямованих на виконання покладених наказом обов`язків.

Наказом №5 від 31.01.2019, у зв`язку з виробничою необхідністю бухгалтеру ОСОБА_1 надано можливість надати пояснення щодо причин невиконання наказу №3 від 21.04.2019, на що остання склала власноручні пояснення на тексті наказу №5 від 31.01.2019 зазначивши: «Хто з ним ознайомлювався? Або був сам «Наказ» №3 від 24.01.2019 Не ганьбіться! Клоуни!!!!» (перекладено з російської мови).

Після ознайомлення з наказом №5 від 31.01.2019 ОСОБА_1 від підпису в ознайомленні із наказом відмовилась, про що складено акт від 25.01.2019 за підписами: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Згідно наказу №6 від 31.01.2019, у зв`язку з невиконанням наказу №3 від 24.01.2019, відмовою надати пояснення за наказом №5 від 31.01.2019 бухгалтеру ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни було оголошено догану.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що відповідач також посилається на те, що у позивача було витребувано письмові пояснення щодо невиконання наказу №3. Разом з тим, відповідно до матеріалів справи, наказ про витребування пояснень та наказ про застосування дисциплінарного стягнення датовані одним і тим самим днем - 31.01.2019. За таких обставин, на думку позивачки, роботодавець фактично не надав працівнику реальної можливості надати письмові пояснення до моменту прийняття рішення про застосування дисциплінарного стягнення, що не відповідає вимогам статті 149 КЗпП України.

Однак, наведені твердження не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки відповідно до наказу №5 від 31.01.2019 ОСОБА_1 було надано реальну можливість надати письмові пояснення до моменту прийняття рішення про застосування дисциплінарного стягнення від яких позивачка відмовилась, виклавши письмові пояснення на тексті самого наказу, що підтверджується матеріалами справи.

01.02.2019 юрисконсультом ОСОБА_5 було складено службову записку, відповідно до змісту якої, перевіркою програмного забезпечення, встановленого на робочому комп`ютері за адресою: АДРЕСА_1 встановлено:

- на робочому комп`ютері на 01.02.2019 виявлено програмне забезпечення «Іfobs» (Банк Південний). Ключі-доступу до вказаного програмного забезпечення не виявлено.

- інше програмне забезпечення за допомогою доступних пошукових заходів, передбачених базовим програмним забезпеченням - відсутнє (у тому числі відсутнє програмне забезпечення «Med.oc », будь-яке інше програмне забезпечення для ведення бухгалтерського облік).

- звіт про виконання наказу №4 від 24.01.2019 на адресу правління не надходив, серед документів підприємства відсутній.

01.02.2019 касиром ОСОБА_3 було складено службову записку відповідно до змісту якої, в обладнаному сейфі за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 33/1 у приміщенні ОК «ЖБК «ФОНТАН 33» - відсутні ключі доступу до програмного забезпечення «Med.ос» для здачі електронної звітності та до Клієнт-банку - не передавались з 25.01.2019 по 01.02.2019.

Наказом №7 від 01.02.2019 у зв`язку з невиконанням наказу №4 від 24.01.2019 бухгалтеру ОСОБА_1 надано можливість надати пояснення щодо причин невиконання наказу №4 від 24.01.2019.

Після ознайомлення з наказом №7 від 01.02.2019 ОСОБА_1 від підпису в ознайомленні із наказом відмовилась, про що складено акт від 01.02.2019 за підписами: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Наказом №8 від 04.02.2019, у зв`язку з виробничою необхідністю, враховуючи відсутність на робочому комп`ютері програмного забезпечення «Медок» та Клієнт-Банк. сертифікатів, ключів для доступу до програмного забезпечення, відсутністю інформації про місцезнаходження, у зв`язку із необхідністю дотримання фінансової дисципліни, втому числі проведення розрахунків із постачальниками, з метою недопущення використання ключів та сертифікатів третіми особами, приймаючи до уваги відсутність будь-якої комунікації із бухгалтером та ненадання пояснень з приводу вище переліченого наказано організувати встановлення (перенесення) програмного забезпечення (Медок. Клієнт-банк) на робочий комп`ютер за адресою: м. Одеса. Фонтанська дорога. 33/1 із наданням доступу керівнику, виготовленням нових ключів, сертифікатів та виключення інших осіб, з блокуванням попередніх ключів, сертифікатів. Виконання наказу покладено на ОСОБА_5 .

Наказом №9 від 04.02.2019 у зв`язку з невиконанням наказу №4 від 24.01.2019, відмовою надати пояснення, в межах повноважень бухгалтера ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за порушення трудової дисципліни на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП з 05 лютого 2019. Витребувано в ОСОБА_1 трудову книжку для внесення запису та наказано провести розрахунок і виплату сум виплат згідно із законодавством.

Копію наказу №9 від 04.02.2019 та копію наказу №6 від 31.01.2019 було відправлено листами з повідомленням на зареєстрована адресу проживання ОСОБА_1 .

Окрім того матеріали справи містять акт від 17.04.2019, підписаний ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , відповідно до змісту якого ОСОБА_1 17.04.2019 після ознайомлення із текстом наказу №9 від 04.02.2019 (про звільнення) – від підписання в ознайомленні із наказом відмовилась. На прохання надати трудову книжку для внесення запису - у грубій формі, використовуючи нецензурну лайку відмовилась. На пропозицію отримати нараховані кошти у сумі 400, 08 грн. - використовуючи нецензурну лайку відмовилась.

Виходячи з вище викладеного, твердження позивача про те, що одне й те саме діяння - невиконання наказу №4 від 24.01.2019, стало підставою спочатку для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани, а згодом - для застосування більш суворого стягнення у вигляді звільнення, не відповідають дійсним обставинам справи. З наданих суду наказів чітко вбачається, що ОСОБА_1 спочатку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани за невиконання наказу №3 від 24.01.2019, а вже згодом до дисциплінарної відповідальності в виді звільнення за невиконання наказу №4 від 24.01.2019. Окрім того, суд зазначає, що догана оголошена наказом №6 від 31.01.2019 за невиконання наказу №3, прийнята на підставі ряду невиконаних позивачем обов`язків, а саме: наказу №3 від 24.01.2019, наказу №5 від 31.01.2019 та акту про відмову від 31.01.2019, що прямо відноситься до одного дисциплінарного стягнення. При цьому сам наказ № 6 від 31.01.2019, яким до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани, позивачем не оскаржувався, вимог про визнання його незаконним чи скасування у цій справі не заявлено, а отже питання правомірності зазначеного наказу не входить до предмета доказування у цій справі.

Виходячи з вище наведеного, зазначення у наказі №9 від 04.01.2019, як підстави для звільнення, невиконання наказу №3 від 24.01.2019 призвело б до прямого порушення п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки, невиконання наказу №3 від 24.01.2019 стосується виключно першого дисциплінарного стягнення у вигляді догани, прийнятого наказом №6 від 31.01.2019. Отже відповідачем правильно зазначено як підставу для звільнення невиконання наказу №4 від 24.01.2019.

Окрім того, доводи позивача про те, що у наказі про звільнення відсутнє належне обґрунтування її вини, суд відхиляє. Матеріали справи містять докази, які свідчать про невиконання позивачем покладених на неї обов`язків, зокрема відсутні докази її звернення до касира з приводу надання витратних документів, а також докази вчинення нею дій, спрямованих на замовлення комп`ютерної програми, організацію розрахунків з постачальниками та забезпечення встановлення програмного забезпечення для подання електронної звітності. Отже, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що позивачем було вчинено хоча б частину дій, передбачених наказами №3 та №4, або що нею вживалися будь-які заходи, спрямовані на їх виконання хоча б частково. За таких обставин посилання позивача на відсутність у наказі про звільнення обґрунтування її вини не спростовують встановленого факту невиконання нею покладених трудових обов`язків.

Отже, враховуючи наведені обставини у їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем доведено факт невиконання позивачем покладених на неї трудових обов`язків без поважних причин, а застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді звільнення здійснено з дотриманням вимог трудового законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Щодо строків на звернення до суду з позовною заявою, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин – від 11.10.2018), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Оспорюваний наказ №9 яким ОСОБА_1 було звільнено з роботи був виданий 04.02.2019.

Відтак, позивач мав право на оскарження наказу:

- з дня, коли він дізнався про порушення свого права (протягом 3-х місяців); або

- з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (в рамках місячного строку).

У позовній заяві позивачка зазначає, що 24 січня 2026 року, у відповідь на її звернення, нею вперше було отримано копію наказу №9 від 04.02.2019, відповідно до якого її звільнено із займаної посади з 05.02.2019 за порушення трудової дисципліни на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, 04.03.2019 позивачка звернулася із заявою про видачу ксерокопії статуту ОК ЖБК та правовстановлювальних документів на офісне приміщення №8 розташоване на 22 поверсі.

У відповідь на лист ОСОБА_1 ОК «ЖБК «ФОНТАН 33» надіслало їй лист від 10.04.2019, відповідно до змісту якого, заявниці повідомлено, що вона як учасник та як особа, що підписувала статут можете прибути на ознайомлення із статутом на правління ОК «ЖБК «ФОНТАН 33», на робоче місце правління; щодо надання правовстановлювальних документів на офісне приміщення №8 - «офісного приміщення №8» у будинку не існує - надати документи у зв`язку із чим є неможливим. Також у листі ОК «ЖБК «ФОНТАН 33» просив ОСОБА_1 організувати передачу первинної документації підприємства, яка залишається у її користуванні після звільнення, в тому числі передати справи за актом прийому-передачі правлінню ОК «ЖБК «ФУНТАМ 33».

Окрім того матеріали справи містять акт від 17.04.2019, підписаний ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , відповідно до змісту якого ОСОБА_1 17.04.2019 після ознайомлення із текстом наказу №9 від 04.02.2019 (про звільнення) – від підписання в ознайомленні із наказом відмовилась. На прохання надати трудову книжку для внесення запису - у грубій формі, використовуючи нецензурну лайку відмовилась. На пропозицію отримати нараховані кошти у сумі 400, 08 грн. - використовуючи нецензурну лайку відмовилась.

Також відповідачем було надано суду заяву ОСОБА_1 від 27.11.2025, у якій вона звертається до голови правління ОК «ЖБК «ФОНТАН 33» з текстом, що містить наступний зміст: «13 листопада 2025 року у загальному чаті Viber дому «Наш Дім» було викладено на загал фотокопію Витягу з Наказу №9 від 01 лютого 2019 року про моє звільнення з займаної посади з 05 лютого 20019 року. Прошу надати мені для ознайомлення повний текст цього Наказу та письмово повідомити мене яким чином я була ознайомлена з цим наказом у лютому 2019 року. До цієї заяви додаю Ксерокопію роздруковану з Viber чату дома «Наш Дім» Витягу з наказу №9 від 01.02.2019 року».

Варто також зазначити, що відповідно до долученого до справи направлення на здійснення інспекційного відвідування від 01.03.2019 №15/01.29.803, на ОК «ЖБК «ФОНТАН 33» з 06.03.2019 по 20.03.2019 відбудеться інспекційне відвідування для здійснення позапланового заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю шляхом направлено інспекторів відділу з питань праці ГУ Держпраці в Одеській області.

За результатами проведення відвідування було складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 01.04.2019 №ОД397/1597/АВ, яким зокрема досліджувалось питання щодо звільнення ОСОБА_1 із займаної посади. На запитання поставлене відповідачем у відзиві на позовну заяву: «Чи ознайомлювалась ОСОБА_1 із результатами перевірки ГУ Держпраці в Одеській області за власним зверненням? Якщо так – коли це відбулось?» представник позивача відповів, що: «Позивач ознайомлювалась з результатами перевірки ГУ Держпраці в Одеській області, але достеменно не пам`ятає, коли це відбулось».

На запитання представника відповідача :«З якого часу ОСОБА_1 перестала виконувати трудові обов`язки в ОК «ЖБК «ФОНТАН 33»?» представник позивача відповів, що: «Позивач зазначає що перестала мати доступ до робочого кабінету з понеділка 28.01.2019 року, оскільки там були замінені замки і вона не змогла фізично потрапити до робочого місця в ОК «ЖБК «ФОНТАН 33».

У відзиві на повну заяву відповідач вказує, що позивачка не протягом періоду часу з 04.02.2019 року аж по день звернення до суду не могла не знати, що не виконує будь-які трудові обов`язки, не отримує заробітну плату, не здійснює жодних дій. З 04.02.2019 по 17.02.2026 минув строк більше 7-и календарних років та 13 календарних днів

Отже, враховуючи наведені обставини у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивач була обізнана про факт свого звільнення та, принаймні, повинна була знати про порушення права, яке вважає таким, що підлягає судовому захисту. Матеріалами справи підтверджується, що позивач відмовилася від ознайомлення з наказом про звільнення, була поінформована про його існування та зміст, зокрема шляхом направлення відповідної інформації у Viber чаті будинку, а також фактично усвідомлювала припинення трудових відносин, оскільки після видання наказу тривалий час не виконувала трудових обов`язків та не вчиняла дій, спрямованих на з`ясування свого трудового статусу чи оскарження звільнення.

За таких обставин суд вважає, що позивач без поважних причин пропустила встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду.

Щодо позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді бухгалтера та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з дня її звільнення з роботи по 06.02.2020 у розмірі 65 998,80 гривень, суд зазначає, що такі вимоги є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.

Окрім того відповідач зазначає, що наказом №9 від 04.02.2019 ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади 13.02.2019 заробітну плату за 2 дні лютого 2019 року (з 01.02.2019 по 05.02.2019, з яких 2 та 3 було вихідними днями) було депоновано згідно із реєстром депонованої заробітної плати №1 за лютий 2019 року у сумі 497 гривень, з яких 400,08 гривень – до виплати, утримано 1,5 % (7,46 гривень) військового збору, НДФЛ у сумі 89,46 гривень, загалом утримано 96,92 гривень та наразі вказана сума перебуває на рахунку до виплати. Відтак, вказану суму кооператив має можливість виплатити у разі якщо позивач звернеться до кооперативу за її отриманням у будь-який зручний час.

Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про правомірність звільнення позивача та відсутність підстав для скасування оскаржуваного наказу, підстави для поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Щодо позовної вимоги про стягнення невиплаченої компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 43 999,84 гривень, суд виходить з того, що така вимога не є похідною від вимоги про поновлення на роботі та підлягає самостійній оцінці.

Відтак, Порядок роботи сумісників та оплату їхньої праці визначено постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».

Відповідно до п. 2 вище згаданої постанови (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Згідно п. 3 цієї постанови, відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Відповідно до наданої позивачем довідки форми ОК-5 ОСОБА_1 у період з 2009 року по 2019 рік була також працевлаштована у інших роботодавців.

Відповідно до наданих Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби відомостей, ОСОБА_1 перетинала державний кордон 14.12.2017 та 25.12.2017, 31.05.2018 та 09.06.2018, 26.26.2018 та 01.07.2018, 06.09.2018 та 17.09.2018, 28.12.2018 та 10.01.2019, що свідчить про використання ОСОБА_1 свої щорічних основних відпусток.

Разом із тим матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості перед позивачем зі сплати компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, її розміру, а також доказів порушення відповідачем вимог трудового законодавства в цій частині під час проведення остаточного розрахунку при звільненні.

За таких обставин підстав для задоволення зазначеної позовної вимоги суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ФОНТАН 33» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої компенсації за невикористану відпустку – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення складено та підписано 29 червня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.