Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №522/6549/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/6549/26-Е

Провадження №2-а/522/277/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючої – судді Косіциної В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаментру патрульної поліції про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,-

ВСТАНОВИВ:

21 квітня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаментру патрульної поліції про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, у якій позивач просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режим від 08 квітня 2026 року серії ЕНА №6990880.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 28 квітня 2026 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачеві 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 02 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Витребувано з власної ініціативи у Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції наступні відомості: належним чином засвідчену копію матеріалів справи про адміністративне правопорушення, за наслідками розгляду якої було прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі від 08.04.2026 року серії ЕНА №990880; відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції. Судове засідання по справі призначено на 09 червня 2026 року.

09 червня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника УПП в Миколаївській області ДПП про відкладення розгляду справи.

У судове засідання, призначене на 09 червня 2026 року учасники справи – не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання клопотання представника відповідача задоволено, судове засідання відкладено на 18 червня 2026 року.

12 червня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від УПП в Миколаївській області ДПП надійшов відзив, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

18 червня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

18 червня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без участі.

У судове засідання, призначене на 18 червня 2026 року учасники справи – не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Будь-яких інших заяв або клопотань від учасників справи – не надходило.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4, 5 ст.250 КАС України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення (повне чи скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з неявкою учасників справи, що були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання прийнято рішення здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

08 квітня 2026 року інспектором 1 взводу 1 роти 4 батальйону УПП в Миколаївській області ДПП, капітаном поліції Білокамінським Іваном Леонідовичем прийнято постанову серії ЕНА №6990880, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП, відповідно до якої, 08 квітня 2026 року о 16 годині 00 хвилин у с. Коблеве, вул. Одеська, 4, водій – ОСОБА_1 керував транспортним засобом Chevrolet Blazer EV, д/н НОМЕР_1 , рухався в крайній лівій смузі при вільній правій, на дорозі, де дві полоси смуги в одному напрямку, при цьому, не маючи наміру повернути ліворуч, чим здійснив порушення п.11.5. ПДР.

Звертаючись до суду, позивач зазначає про те, що керуючи т/з дотримувався правил дорожнього руху. Вказує, що у п.7 постанови не зазначені будь-які докази, які підтверджують вчинення адміністративного правопорушення. Зазначає, що працівниками поліції було проігноровано прохання щодо необхідності отримання правової допомоги, не з`ясовано, чим мав він здійснювати розворот або поворот наліво, не взяли до уваги наявні дорожні знаки та розмітку.

У відзиві на позовну заяву УПП в Миколаївській області ДПП посилається на те, що факт вчинення позивачем правопорушення підтверджується відеозаписами із системи відео нагляду адміністративної будівлі Дорожньої станції патрульної поліції «Коблеве».

Проте, з такими доводами відповідача суд не може погодитися, з огляду на наступне.

У ч.2 ст.122 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.

Згідно п. 11.5 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, на дорогах, які мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку, виїзд на крайню ліву смугу для руху в цьому ж напрямку дозволяється, якщо праві зайняті, а також для повороту ліворуч, розвороту або для зупинки чи стоянки на лівому боці дороги з одностороннім рухом у населених пунктах, коли це не суперечить правилам зупинки (стоянки).

Тобто, у разі, якщо дорога має дві та більше смуги для руху в одному напрямку, позивач повинен був здійснювати рух в крайній правій смузі.

Згідно п. 10.8 Правил дорожнього руху, якщо в місці з`їзду з дороги є смуга гальмування, водій, який має намір повернути на іншу дорогу, повинен своєчасно перестроїтися на цю смугу і знижувати швидкість тільки на ній. Якщо в місці в`їзду на дорогу є смуга розгону, водій має рухатися по ній і вливатися в транспортний потік, даючи дорогу транспортним засобам, що рухаються по цій дорозі.

Тобто, чинним законодавством передбачено можливість організовувати на автомобільних дорогах, призначених для гальмування або розгону. При цьому, особливості руху по них встановлюються чинним законодавством.

Особливості здійснення автомобільного руху вже були предметом розгляду П`ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 17 лютого 2022 року у справі №95/9421/19, в якій колегією суддів досліджено фотознімки місця вчинення позивачем спірного правопорушення з яких вбачається, що права смуга руху, яка на переконання позивача є смугою для гальмування та призначена виключно для з`їзду з дороги, містить горизонтальну дорожню розмітку 1.18, яка показує два дозволених напрямки руху по відповідній смузі руху, а саме прямо та поворот праворуч. Тобто, керуючись відповідною горизонтальною дорожньою розміткою, з`їхавши на праву смугу руху, позивач мав змогу продовжити рух автомобіля прямо, без порушення вимог п. 11.5 ПДР.

Проте, на момент розгляду вказаної справи П`ятим апеляційним адміністративним судом, на місці вчинення правопорушення існувала відповідна дорожня розмітка, яка дозволяла рухатися по крайній правій смузі як прямо, так і для здійснення повороту праворуч. Вказана інформація також підтверджується супутниковими знімками, доступними на веб-сервісі Google Maps (координати для пошуку - 46.66400, 31.20110).

Згідно п. 1.18 Розділу 34, горизонтальна дорожня розмітка показує дозволені напрямки руху по смугах на перехресті, транспортній розв`язці в різних рівнях, в місці влаштування віднесеного лівого повороту чи розвороту. Застосовується самостійно або в поєднанні із знаками

З відеозапису, що наданий до відзиву із назвою «Дорога 2» вбачається, що т/з Chevrolet Blazer EV, д/н НОМЕР_1 після початку додаткової смуги, визначеної п.10.8. ПДР продовжив рух, не змінюючи смугу для руху.

Також, не вказаному відеозаписі чітко видно додаткову смугу, визначену п.10.8 ПДР, від її початку до повороту праворуч (з`їзд до с. Коблеве). Проте, ні вказаній смузі (від її початку до моменту повороту праворуч) відсутня горизонтальна дорожня розмітка, визначена п.1.18 Розділу 34 ПДР, а саме, зображення напрямку руху прямо та праворуч.

Пункт 5.16 ПДР встановлює знак “Напрямки руху по смугах”, який показує кількість смуг на перехресті і дозволені напрямки руху по кожній з них.

Водночас, відповідач заявляючи про правомірність прийнятої постанови, не надав доказів на підтвердження того, що перед початком додаткової смуги встановлений знак, визначений п.5.16 ПДР, із вказівкою на те, що у правій смузі крім руху для повороту праворуч також можна здійснювати прямо.

До відповіді на відзив ОСОБА_1 долучив відеозапис, зі змісту якого вбачається, що будь-які знаки, визначені п.5.16 ПДР із вказівкою на те, що у правій смузі крім руху для повороту праворуч також можна здійснювати прямо – відсутні.

У зв`язку з чим, суд вважає, що наявна на місці події права смуга не призначена для руху прямо, а є додатковою смугою, організованою на виконання п.10.8 ПДР, з метою гальмування та подальшого з`їзду з дороги праворуч.

Належність вказаної смуги до додаткової смуги, призначеної для гальмування або розгону також підтверджується тією обставиною, що така смуга є короткою, розпочинається на завершується на невеликій відстані від повороту праворуч, а тому, до повороту праворуч така смуга призначена для гальмування з метою подальшого з`їзду на право, а після повороту така смуга набуває статусу смуги розгону, призначеної для набрання водієм швидкості та влиття в потік машин по основній смузі.

За таких обставин, постанова про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за порушення п.11.5 ПДР була прийнята працівниками без належної перевірки дорожньої обстановки, зокрема, встановлених на даному відрізку дороги дорожніх знаків, горизонтальної розмітки та без перевірки мети додаткової смуги, а тому, у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, що передбачений ч.2 ст.122 КУпАП.

Щодо належного відповідача, суд зазначає наступне.

В якості відповідачів у справі позивач визначає ДПП в Миколаївській області ДПП та Білокамінського Івана Леонідовича (працівник поліції, що приймав оскаржувану постанову).

Відповідно до ч.ч.3-4 ст.48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

У постанові КАС ВС від 13.02.2018 року у справі №826/1460/16, вказано, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

З аналізу статті 48 КАС України слідує, що заміна первісного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції, оскільки як наслідок заміни неналежного відповідача справа має розглядатися спочатку.

Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача, має процесуальні права та процесуальні обов`язки, визначені КАС України.

Отже визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності, або залучення співвідповідачів.

Як передбачено пунктом 1 частини 1 статті 20 КАС України, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

У свою чергу, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

У справах, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-20 цього Кодексу, посадові особи вказаного органу діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень.

Вжитий в процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, відповідні посадові особи не можуть виступати самостійним відповідачем з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Такий же висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного суду від 17 вересня 2020 у справі № 742/2298/17.

Тому, суд вважає, що саме УПП в Миколаївській області ДПП, від імені якого діяв Білокамінський Іван Леонідович є належним відповідачем у справі, тоді як у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 слід відмовити.

Щодо належного способу захисту, суд зазначає наступне.

Звертаючись із позовом, позивач просить скасувати оскаржувану постанову.

Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В Рішенні у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70).

Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 дійшов висновку, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого Протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Разом з тим, частиною 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15).

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі №807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі №804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі №826/9457/18, від 22 листопада 2019року у справі №815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі №815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі №1340/4044/18, від 23червня 2020 року у справі №820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі №805/3147/16-а).

Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18).

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Таким чином, на переконання суду, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача з метою запобігання порушення його прав та обов`язків, гарантованих Конституцією та законам України, а також забезпечення дотримання принципу презумпції невинуваності буде скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Тому, беручи до уваги те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, враховуючи те, що належним відповідачем у справі є саме УПП в Миколаївській області ДПП, а належним способом захисту є скасування постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходу за межі позовних вимог, скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Щодо суми сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до копії платіжної інструкції від 20.04.2026 №Р610-Е887-1Н7Р-0Н45, позивачем сплачено в якості судового збору грошову суму у розмірі 665,60 гривень.

У ч.1 ст.139 КАС України вказано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч 3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог до УПП в Миколаївській області ДПП, з відповідача в порядку розподілу судових витрат підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 665,60 гривень.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 251, 252, 280, 288, 293 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 9, 72-79, 139, 241, 242-246, 286, 293 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаментру патрульної поліції про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі – задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 08.04.2026 серії ЕНА №6990880 про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч.2 ст.122 КУпАП.

Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 – відмовити.

Стягнути з відповідача – Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаментру патрульної поліції, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 1б/1, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь позивача – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , суму сплаченого судового збору у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Текст рішення складено та підписано 29 червня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.