Вирок від 28 червня 2026 р. у справі №577/1289/26 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/1289/26

Провадження № 1-кп/577/275/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в м. Конотоп кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12026200450000116 від 03 лютого 2026 року по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Карабутове Конотопського району Сумської області, українця, громадянина України, освіта середня технічна, розлученого, не працюючого, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, який перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 29.07.2019 року, що підтверджується обліково - реєстраційним документом, тобто є військовозобов`язаним. За наслідками медичного огляду позаштатної військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 визнаний придатним до військової служби відповідно до вимог ст. 156 графи 11 Розкладу хвороб ТДВ «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року № 402, про що складено довідку № 2026-0122-0926-4790-0 від 22.01.2026 року. 23.01.2026 року близько 10 год. 11 хв. ОСОБА_4 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де представник вказаного РТЦК та СП, уповноважений вручати повістки, вручив ОСОБА_4 повістку за № 015998 на відправку на 23.02.2026 року о 14 год. 00 хв. для отримання мобілізаційного розпорядження та вибуття до місць проходження військової служби, про що останній поставив особистий підпис. При цьому, представником ІНФОРМАЦІЯ_3 роз`яснено наслідки не прибуття за повісткою на відправку та ознайомлено з кримінальною відповідальністю за ст. 336 КК України. У подальшому ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним, придатним за станом здоров`я для проходження військової служби та не маючи правових підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, перебуваючи на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи спільно-небезпечні наслідки, будучи ознайомленим з кримінальною відповідальністю за ст. 336 КК України, прибув за викликом о 14 год. 00 хв. 23.01.2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , однак категорично відмовився відбувати до місця проходження військової служби та як наслідок, не прибув до місця розташування військової частини НОМЕР_1 , внаслідок чого був порушений процес комплектування Збройних Сил України під час мобілізації.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнав повністю, при обставинах, визначених в обвинувальному акті, вказавши, що події, а також час та спосіб вчинення ним кримінального правопорушення, зазначені в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, він їх в повному обсязі підтверджує. Щиро розкаюється у вчиненому, просить суворо не карати.

Показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і ним не оспорюються.

Згідно вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи, що проти цього не заперечують учасники судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів відносно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому суд впевнився в правильному розумінні учасниками судового провадження змісту цих обставин і у суду немає сумнівів в добровільності і істинності їх позиції, а також судом роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати у апеляційному порядку ті фактичні обставини справи, які не досліджувались у суді.

Таким чином вина обвинуваченого ОСОБА_4 повністю доведена і його дії суд кваліфікує за ст. 336 КК України — ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує наступне.

Відповідність покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

За приписами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 у справі “Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора”, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року “Про практику призначення судами кримінального покарання” суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

При цьому, відповідно до ч. 2, 3 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами; покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Водночас, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не повинна сприйматися як підстава для того, щоб зробити жорстокішим покарання. У багатьох випадках жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить самого засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів. Тому значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призначити покарання з дотриманням вимог і положень ст. 65 КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Воно має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Мета покарання - це те, чого прагне досягти держава, застосовуючи його щодо особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Закон чітко визначає такі цілі покарання, як: кара як відплата засудженому за вчинене кримінальне правопорушення; виправлення засудженого; запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень самим засудженим; запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень з боку інших осіб.

При визначенні виду і розміру покарання необхідно також враховувати й те, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «пропорційності», тобто коли призначене особі покарання є непропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 року у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12), а тому тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання. При цьому колегія суддів дотримується автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 року у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоча це не виключає, що покарання може спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 року) та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005 року) ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було «свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»».

Так, суд при призначенні ОСОБА_4 покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення за ст. 336 КК України відноситься до нетяжкого злочину.

До обставин, що пом`якшують покарання, передбачених ст. 66 КК України, обвинуваченого ОСОБА_4 суд відносить повне визнання вини, щире каяття у вчиненому.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 усвідомив суспільну небезпечність своїх дій, визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні.

Суд зазначає, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків, бажанні виправити наслідки вчиненого.

На переконання суду, факт щирого каяття ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення знайшов своє відображення, оскільки обвинувачений під час судового розгляду неодноразово висловлював належну критичну оцінку своєї протиправної поведінки, його осуд, висловлював щирий жаль з приводу вчинення кримінального правопорушення, готовність нести відповідальність за його вчинення, усвідомив свій негативний вчинок і запевнив не повторювати протиправну поведінку в майбутньому, що свідчить про дійсне його каяття. Належним продовженням переконливої позитивної процесуальної поведінки обвинуваченого стали під час судового розгляду його бажання та згода щодо визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України.

При обранні виду та міри покарання для ОСОБА_4 суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нового кримінального правопорушення.

На підставі викладеного суд вважає, що необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі у межах, передбачених санкцією ст. 336 КК України.

Разом з тим, оцінюючи особу ОСОБА_4 та обставини справи у їх сукупності, суд вважає за можливе досягти виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання через інститут випробування, передбачений ст. 75 КК України, що є самостійною та достатньою формою індивідуалізації кримінальної відповідальності.

З огляду на положення ст.75 КК України законодавець підкреслює важливість такої мети покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. При цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини справи.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й достатнього заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Процесуальна поведінка обвинуваченого ОСОБА_4 під час судового розгляду, повне визнання вини та щире розкаяння свідчать про його критичне ставлення до вчиненого ним кримінального правопорушення та про щирість його каяття і бажання залагодити ситуацію, що сталася.

Крім того, під час судового розгляду встановлено, що відповідно до електронного військово-облікового документа із застосунку «Резерв+» від 14.05.2026 року обвинуваченому ОСОБА_4 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особі, яка зайнята постійним доглядом за батьком, що за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду. Строк дії зазначеної відстрочки встановлено до завершення мобілізації.

З огляду на вищезазначене, а також за відсутності даних про іншу протиправну поведінку обвинуваченого протягом періоду часу з моменту вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд об`єктивно констатує наявність позитивних змін в особистості обвинуваченого, що свідчить про його готовність до правослухняної поведінки.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування ст. 75 КК України, суд враховує сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак, особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який раніше не судимий, має на утриманні двох малолітніх дітей, здійснює постійний догляд за своїм батьком, позитивно характеризується за місцем проживання, має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, та приходить до висновку про можливість застосувати вимоги ст. 75 КК України та призначити обвинуваченому покарання, не пов`язане з реальним позбавленням волі, із покладенням обов`язків, передбачених п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

На думку суду, така міра покарання відповідає його меті, гуманності, справедливості, фактичним обставинам кримінального провадження, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є необхідною й достатньою для виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Під час досудового розслідування обвинуваченому запобіжний захід не обирався, тому суд не вбачає підстав для обрання обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Керуючись ст. 368, 370, 371, 374 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України і призначити покарання у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки.

Згідно ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.

На ОСОБА_4 в період іспитового строку у відповідності зі ст. 76 КК України покласти виконання слідуючих обов`язків: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Конотопський міськрайонний суд.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1