Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №496/2935/21 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/2935/21

Провадження № 2/496/1700/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Пасечник М.Л.

за участю секретаря - Кабанової К.С.

представника позивача - Главацького Ю.А.

представника відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком, визнання недійсним договорів,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Богомолова І.Г. в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в подальшому змінила предмет позову, та просить суд: - усунути перешкоди в користуванні житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язавши ОСОБА_3 забезпечити можливість ОСОБА_2 вільного користування вказаним будинком; - визнати недійсними договір купівлі-продажу житлового будинку від 29.12.2018 року та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29.12.2018 року, укладені між ОСОБА_4 від імені ОСОБА_5 і ОСОБА_3 .

В обґрунтування позову зазначено, що з 17.03.2016 року та на момент подачі позову ОСОБА_2 мешкав у приватному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . В термін з 2016 року по травень 2019 року позивач постійно мешкав у вказаному будинку разом з ОСОБА_5 , яка 04.02.2016 року призначила його спадкоємцем всього належного їй майна, склавши відповідний заповіт. На час її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач, як член сімї ОСОБА_5 , постійно проживав в вищевказаному будинку, сплачу зав комунальні платежі та вів господарство. Про факт продажу будинку йому нічого від ОСОБА_5 не було відомо, він постійно проживав разом з нею та зберігав належне йому майно. Однак, 27.07.2020 року ОСОБА_3 самовільно закрив вхідні двері будинку з посиланням на те, що все майно ОСОБА_5 вже належить, нібито йому, незважаючи на те, що у будинку ні цей час перебувало майно, належне особисто позивачу - меблі, телевізор, холодильник, речі та грошові кошти, які вкрай необхідні йому для існування. З цього часу ОСОБА_3 перешкоджає йому в користуванні житлом, яке позивач вважає своєю спадщиною з посиланням на приватну власність ОСОБА_5 і наявність відповідного заповіту на час її смерті. Протягом сумісного проживання ОСОБА_5 не повідомляла йому про продаж будинку, в якому вони мешкали вдвох, не попереджала про необхідність зняття з реєстрації та звільнення будинку та винесення речей. Згідно договору купівлі-продажу будинку, в якому він мешкає, його переоформлено на підставі довіреності, від ОСОБА_5 - ОСОБА_4 , яка була кумою власниці будинку, на ім`я свого зятя - ОСОБА_3 . На момент укладання цього договору купівлі-продажу будинок не був вільним ні від мешканців, ні від належних йому речей, а саме, в ньому були зареєстровані як сама власниця будинку, так і він, у будинку зберігалися речі як самої ОСОБА_5 , так і його, він вважає цей будинок своїм постійним місцем проживання і іншого не має. Про ці факти достеменно відомо відповідачу, який є його сусідом. Позивач зважає, що дії ОСОБА_3 в частині перешкоджання йому користуватися будинком, який є місцем проживання з 2016 року по теперішній час, де він зберігає майно та зареєстрований, є такими, що суперечать вимогам Конституції України і міжнародним договорам, а також чинному законодавству, а відтак є незаконними. З липня 2020 року позивач не може користуватися цим житлом з поважних причин, а саме - внаслідок перешкод відповідача, який закрив вхідні двері будинку і заборонив у такий спосіб користуватися житлом, а також належними йому речами. Водночас відповідач надає доступ до будинку стороннім особам, отримуючи від них плату за тимчасове проживання. Позивач стверджує про те, що він був членом сім`ї власниці будинку, в якому проживає та зареєстрований з 2016 року, про продаж будинку у грудні 2018 року нічого не було відомо до лютого 2019 року, коли відповідач намагався у судовому порядку визнати за ним втрату право користування житловим будинком.

В 2016 році ОСОБА_5 , яка з 13.10.1989 року мешкала у приватному будинку АДРЕСА_2 , розташованому на земельній ділянці 0,0900 гектарів, запропонувала позивачу здійснювати за нею догляд в обмін на передачу належного їй майна, на що він погодився. На виконання взятих зобов`язань ОСОБА_5 виконала наступне. 04.02.2016 року призначила позивача спадкоємцем всього належного їй майна, склавши відповідний заповіт. 17.03.2016 року зареєструвала позивача у вищевказаному житловому будинку, надала згоду на фактичне постійне проживання позивача разом з нею у вказаному будинку та користування належним їй майном - житловим будинком та земельною ділянкою, проведення за власний рахунок ремонту тощо, висловлювала наміри укласти з позивачем договір довічного утримання, який не виявилось за можливим оформити з незалежних від нею причин, зокрема, у зв`язку з відмовою нотаріуса посвідчити такий договір з посиланням на відсутність документів на право одноосібної власності на вищевказаний будинок та земельну ділянку. 14.03.2018 року ОСОБА_5 нотаріально засвідчила довіреність, якою уповноважила адвоката виконувати всі дії, пов`язані з оформленням та отриманням документів, що стосуються житлового будинку та земельної ділянки, продавати чи подарувати вказане майно на ім`я ОСОБА_2 (позивач у справі). 16.11.2018 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовною заявою до Великодальницької сільської ради Біляївського району про визнання нерухомого майна - будинку та земельної ділянки особистою приватною власністю та визнання за нею права власності. Ухвалою суду від 06.12.2018 позовну заяву повернуто ОСОБА_5 на підставі поданою нею заяви. 17.12.2018 року ОСОБА_5 нотаріально засвідчила довіреність, якою уповноважила приватну особу - ОСОБА_4 , свою сусідку та куму, виконувати всі дії, пов`язані з передачею у власність іншим особам належного їй вищевказаного житлового будинку та земельної ділянки. 29.12.2018 року ОСОБА_4 нотаріально засвідчила договір купівлі - продажу, як належного ОСОБА_5 на праві приватної власності житлового будинку, у власність своєму зятю - ОСОБА_3 . 29.12.2018 року ОСОБА_4 нотаріально засвідчила договір купівлі-продажу, як належної ОСОБА_5 на праві приватної власності окремої земельної ділянки площею 0,0900 та, у власність своєму зятю - ОСОБА_3 . Як стверджує позивач, про укладення таких договорів ОСОБА_5 його не повідомляла, знятися з реєстрації за цією адресою не пропонувала, забрати належне йому майно з цього житлового будинку не вимагала і про припинення дії заповіту не попереджала. На цей час вищевказаний будинок був і залишається єдиним житлом позивача.

З грудня 2018 року ОСОБА_5 фактично перебувала під впливом відповідачів, не змінюючи своє місце реєстрації. 25.02.2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 (позивач у справі) про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням. ОСОБА_5 в якості свідка не викликав. Ухвалою суду від 10.06.2021 позовну заяву залишено без розгляду у зв`язку «з втратою позивача цікавості до розгляду справи». Відомим сторонам у справі фактом є смерть ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 68 років. Під час відкриття спадщини нотаріусом позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю документів про наявність спадкового майна. Ці події і слугували підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх конституційних та конвенційних прав на майно.

Позивач стверджує, що ОСОБА_5 , як продавець за договором, не отримала 45000 грн. від ОСОБА_4 , станом на 29.12.2018 року, за продаж житлового будинку, не отримала 49896 грн. від ОСОБА_4 станом на 29.12.2018 року за продаж земельної ділянки. Договори купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки від імені ОСОБА_5 не містять експертної оцінки цього майна. На час оформлення договору купівлі - продажу житлового будинку, належного ОСОБА_5 - 29.12.2018 року, у ньому були зареєстровані ОСОБА_5 і ОСОБА_2 . На час оформлення договору купівлі - продажу цього житлового будинку - 29.12.2018 року, у ньому знаходилось особисте майно ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Після оформлення спірного договору купівлі - продажу житлового будинку, після 29.12.2018 року, в ньому продовжував жити ОСОБА_2 . Останній припинив жити у цього житловому будинку з незалежних від нього причин - внаслідок зміни ОСОБА_3 вхідних дверей та зміни замка на дверях, водночас до теперішнього часу місце його реєстрації є незмінним. Вищевказаний будинок був у ОСОБА_5 єдиним житлом і вона була зареєстрована у ньому до завершення свого життя. Позивач вважає наявність у нього права на постійне проживання у житловому будинку за вищевказаною адресою на правах спадкоємця майна ОСОБА_5 на підставі складеного нею заповіту, а також вважає житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, спадковим майном, на яке він має право. За життя ОСОБА_5 фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваними договорами купівлі-продажу не відбувалось певний час він продовжував проживати у спірному житлі після укладення договору купівлі-продажу. На теперішній час втратив таку можливість з незалежних від нього причин. Оскільки відповідачі своїми діями незаконно порушили права позивача як людини, то він просить суд захистити від незаконного втручання. Належним захистом позивач вважає задоволення його позовних вимог у повному обсязі шляхом визнання договорів, укладених ОСОБА_4 щодо продажу спадкового майна ОСОБА_5 - недійсними та усунення перешкод у користуванні житлом. У зв`язку з викладеним, представник позивача звернулася до суду з вказаним позовом.

Адвокат Загарнюк Д.А. в інтересах ОСОБА_3 надав відзив на позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування відзиву зазначено, що в анкетних даних позивача, зазначених в позовній заяві, вказано, що ОСОБА_2 зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 », а в тексті самого позову фігурує - « АДРЕСА_1 ». Тому, який зв`язок між цими двома адресами - не зрозуміло, і позивач також не роз`яснює таку розбіжність. Наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відмітка у паспорті про реєстрацію не має ніякого значення при вирішенні питання щодо постійного та фактичного проживання чи не проживання особи у певному місці, оскільки така реєстрація лише є процедурою внесення осо бою місця свого проживання, тобто є лише технічною процедурою обліку громадян. В першому абзаці позову ОСОБА_2 стверджує, що він з 17.03.2016 року по теперішній час мешкає у приватному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . У другому абзаці позовної заяви ОСОБА_2 вже стверджує, що постійно проживав із ОСОБА_5 в термін з 2016 року по травень 2019 року. У п`ятому абзаці позову мова вже йде про 27.07.2020 року, тобто, це той час, починаючи з якого, ОСОБА_3 , нібито перешкоджає користуватися житлом, яке ОСОБА_2 вважає своєю приватною власністю на підставі відповідного заповіту з боку ОСОБА_5 . Аналізуючи всі три твердження позивача, вкрай постає незрозумілим те, скільки ж конкретно ОСОБА_2 не проживає у вказаному вище будинку (станом на дату звернення до суду) та якими конкретними доказами підтверджується його позиція. Натомість, позивач додає в якості доказів копії довідок №2569, 2570 від 06.08.2019 року, виданих виконавчим комітетом Великодальницької сільради Біляївського району Одеської області, згідно яких підтверджується лише факт реєстрації ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, позивач не надав будь-які фактичні та допустимі докази того, що ОСОБА_2 дійсно постійно проживав у вищевказаному будинку, являється членом сім`ї покійної ОСОБА_5 , сплачував комунальні платежі, вів господарство. Більше того, вказані довідки були надані для пред`явлення до нотаріальної контори, а не для суду, тим більше, що ці довідки видані ще у 2019 році, а позов подано у 2021 році, тобто, невідома актуальність наданої позивачем інформації станом на дату звернення із позовною заявою до Біляївського районного суду Одеської області.

Щодо членів сім`ї представник відповідача посилається на постанову Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 23.04.2020 року у цивільній справі №686/8440/16-ц (провадження №61-15699св19), яка містить чітку правову позицію стосовно цього питання. У постанові Верховного Суду вказано, що доводи касаційної скарги про те, що відповідачі є членами сім`ї позивача, оскільки з 1996 року проживали у належній йому на праві власності частині будинку є необґрунтованими, оскільки відповідачі ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних і допустимих доказів того, що вони з позивачем пов`язані спільним побутом та мають взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання не надали. До матеріалів позовної заяви не доданого жодного доказу того, що ОСОБА_2 , по-перше, дійсно постійно проживав із ОСОБА_5 , та, по-друге, дійсно зберігав майно та яким саме чином він це робив. А той факт, що позивачу не було відомо від ОСОБА_5 про факт пролажу будинку свідчить лише про те, що сама ОСОБА_5 жодним чином не вважала ОСОБА_2 членом сім`ї, а тому й нічого не повідомила останньому а ні про свій намір продати будинок відповідачу по справі, а ні про сам факт такого продажу. Позивач вказує про постійне проживання у вказаному вище будинку на час смерті ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , позиціонуючи себе членом сім`ї померлої. При цьому, до матеріалів позовної заяви не додано жодного доказу, що саме ОСОБА_2 займався похованням ОСОБА_5 , до членів сім`ї якої, як стверджує позивач, останній себе і відносить.

Позивач також вказує, що 27.07.2020 року ОСОБА_3 самовільно закрив вхідні двері будинку з посиланням на те, що все майно ОСОБА_5 вже належить, нібито йому, незважаючи на те, що у будинку на цей час перебувало майно, належне особисто позивачу - меблі, телевізор, холодильник, речі та грошові кошти, які вкрай необхідні йому для існування. Виходячи з вказаного, постає резонне питання: а де фактично перебував позивач у період часу з часу смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) по 27.07.2020 року (день закриття вхідних дверей будинку) та за які кошти існував, без переліченого вище майна? Взагалі не надано суду до матеріалів позовної заяви жодного доказу того, що ОСОБА_3 дійсно закрив вхідні двері будинку, будь-яким чином перешкоджав позивачу в користуванні житлом, що у вказаному вище будинку дійсно та взагалі знаходиться перелічене майно та грошові кошти, які належать саме ОСОБА_2 , а також чим це фактично підтверджується (право власності на це майно), в тому числі й походження такого майна (грошей). В позовній заяві йдеться про те, що ОСОБА_2 вважає вказаний вище будинок своєю спадщиною з посиланням на приватну власність ОСОБА_5 і наявність відповідного заповіту на час її смерті.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 29.12.2018 року ОСОБА_5 , в особі представника ОСОБА_4 , передала у власність, а ОСОБА_3 прийняв житловий будинок під АДРЕСА_3 . Окрім того, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.12.2018 року ОСОБА_5 , в особі представника ОСОБА_4 , передала у власність, а ОСОБА_3 прийняв земельну ділянку площею 0,0900 гектарів, що розташована в АДРЕСА_1 . Таким чином, представник відповідача вважає, що ОСОБА_3 є єдиним та законним власником зазначеного в позові будинку. Більше того, будь-яких доказів того, що вказаний вище факт не відповідає дійсності або суперечить чинному законодавству України - позивачем не надано. Відповідно до свідоцтва про смерть від 20.05.2019 року, виданого Біляївським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свій житловий будинок та земельну ділянку ОСОБА_5 продала ОСОБА_3 29.12.2018 року, тобто, за своє життя. Тобто, навіть, якщо припустити, що ОСОБА_5 дійсно складала заповіт та призначила ОСОБА_2 спадкоємцем, на момент відкриття спадщини вищевказані житловий будинок та земельна ділянка до складу спадкового майна не увійшли. ОСОБА_2 , посилаючись на заповіт з боку ОСОБА_5 , навіть не додав до позову відповідні докази своїх тверджень, а також не довів, що житловий будинок було продано з порушенням чинного законодавства України.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову.

ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила. Клопотання про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило. Відзив на позовну заяву не надала.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_5 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області №2569 від 06.08.2019 року.

Разом з ОСОБА_5 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , по день її смерті за адресою: АДРЕСА_4 , був зареєстрований тільки ОСОБА_2 , 1965 року народження, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області №2570від 06.08.2019 року.

29.12.2018 року між ОСОБА_4 , діючої від імені ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, відповідно до якого, ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_4 передає у власність, а ОСОБА_3 приймає: житловий будинок під АДРЕСА_3 , розташованого на земельній ділянці площею 0,0900 га, що належить ОСОБА_5 , кадастровий номер - 5121081400:02:003:3109, яка відчужується за окремим договором. Продаж будинку здійснюється за 45 000 грн., які продавець одержав від покупця повністю до підписання цього договору. Вказаний договір посвідчено державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Грабовенко-Ворсуляк Д.М. та зареєстровано в реєстрі за №2-2996.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №151621380 від 29.12.2018 року, ОСОБА_3 є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу.

29.12.2018 року між ОСОБА_4 , діючої від імені ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого, ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_4 передає у власність, а ОСОБА_3 приймає земельну ділянку, площею 0,0900 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 5121081400:02:003:3109. Продаж земельної ділянки здійснюється за 49896 грн., які продавець одержав від покупця повністю до підписання цього договору. Вказаний договір посвідчено державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Грабовенко-Ворсуляк Д.М. та зареєстровано в реєстрі за №2-2997.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №151623657 від 29.12.2018 року, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, кадастровий номер - 5121081400:02:003:3109, площею 0,0900 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу.

14.03.2018 року ОСОБА_5 було видано довіреність, якою вона уповноважила ОСОБА_7 : - виконувати всі дії, пов`язані з оформленням та отриманням документів, шо стосуються житлового будинку та земельної ділянка площею 0,09 гектарів, на якій він розташований, що розташовані в АДРЕСА_1 ; - продати за ціну та на умовах за своїй розсудом житловий будинок та земельну ділянку площею 0,09 гектарів, на якій він розташований, що розташовані в АДРЕСА_1 чи/або подарувати вказане майно на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - представляти інтереси в усіх установах, організаціях та підприємствах незалежно від їх форм власності. Довіреність дійсна до 14.03.2021 року.

В подальшому, 20.02.2019 року ОСОБА_5 була написана до Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області заява про скасування довіреності, виданої нею ОСОБА_7 на представництво інтересів.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 06.12.2018 року позов ОСОБА_5 до Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку повернуто позивачу.

25.02.2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за №12021162250000153 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України за зверненням ОСОБА_2 щодо можливих неправомірних дій ОСОБА_4 , яка діючи з ОСОБА_3 , шахрайським способом, шляхом обману, заволоділи належним ОСОБА_8 майном у вигляді земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 , спадкоємцем якого, відповідно до заповіту, був ОСОБА_2

29.04.2021 року постановою заступника начальника управління поліції - начальника слідчого відділу Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області Чефарлічева П.Д. кримінальне провадження №12021162250000153, внесене до ЄРДР закрито на підставі ч.2 ст. 190 КПК України у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_4 . До складу його сім`ї входять: жінка - ОСОБА_9 ; донька - ОСОБА_10 ; син - ОСОБА_11 ; теща - ОСОБА_4 , що підтверджується довідками виконавчого комітету Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області №2647 від 15.12.2021 року, №536 від 11.05.2022 року.

В житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , станом на 17.03.2016 року були зареєстровані: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 . ОСОБА_5 проживала до листопада 2018 року, ОСОБА_2 проживав до липня місяця 2020 року, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області №2648 від 15.12.2021 року.

В житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстровані і проживають: ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 . Проживавала без реєстрації з листопада 2018 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області №2649 від 15.12.2021 року.

У довідці виконавчого комітету Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області №2234102-20 зазначено, що ОСОБА_5 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 та проживала за даною адресою до листопада місяця 2018 року, з листопада 2018 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 .

ОСОБА_2 проживав за адресою: АДРЕСА_4 , приблизно з 2015 року по липень 2020 року, зареєстрований в даному будинку 17.03.2016 року.

Інформацією проте чи визнавався ОСОБА_2 членом сім`ї ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , чи перебували вони у сімейних відносинах та чи вели спільне господарство сільська рада не володіє.

Інформацією про те чи брав участь у витратах по утриманню будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 та хто фактично утримував ОСОБА_5 за її життя та по день смерті сільська рада не володіє.

Похованням ОСОБА_5 займався ОСОБА_3 .

Власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 29.12.2018 року, посвідченого Грабовенко-Ворсуляк Д.М. державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області.

Інформації чи вступав ОСОБА_2 у спадщину після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 сільська рада не має.

ОСОБА_2 до сільської ради з заявами чи скаргами щодо створення будь-яких перешкод з боку ОСОБА_3 , у тому числі користуванням житлом до сільської ради не звертався.

Листом Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області №61/195/аз від 17.12.2021 року надано відповідь на адвокатський запит адвоката Загарнюка Д.А., в якому зазначено, що згідно ІТС ІПНП до Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області 31.07.2020 року надійшло звернення мешканця с. Великий Дальник ОСОБА_2 , стосовно перешкоджання користування будинком за адресою: АДРЕСА_4 , з боку ОСОБА_3 . Звернення зареєстроване в ІТС ІПНП (ЄО) №6620 від 31.07.2020 року. За результатами перевірки звернення розглянуто згідно Закону України «Про звернення громадян». Будь-яких інших заяв чи повідомлень від ОСОБА_2 щодо створення перешкод у користуванні житлом з боку ОСОБА_3 до Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області не надходило.

З матеріалів ЖЄО №6620 від 31.07.2020 року вбачається, що 31.07.2020 року ОСОБА_2 звертався до Біляївської поліції з заявою з проханням допомогти йому вселитися до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , згідно реєстрації і зобов`язати ОСОБА_3 не перешкоджати йому в проживанні до рішення суду.

За результатами перевірки звернення розглянуто згідно Закону України «Про звернення громадян», остаточне рішення за звернення буде прийнято після винесення ухвали суду по цивільній справі.

З матеріалів спадкової справи №539/2019, заведеної до майна ОСОБА_5 вбачається, що 09.08.2019 року ОСОБА_2 звертався до Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області з заявою про прийняття спадщини за заповітом, яка залишилася після смерті ОСОБА_5 .

В матеріалах спадкової справи наявна копія заповіту від 04.02.2016 року, відповідно до якого, ОСОБА_5 заповіла ОСОБА_2 все своє майно, яке буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, а також всього того, що за законодавством України може бути успадкованим, у повному обсязі, без будь-яких винятків. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І.І. та зареєстровано в реєстрі за №243.

Державний нотаріус Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Грабовенко-Ворсуляк Д.М. листом №4641/02-14 повідомила ОСОБА_2 про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки ним не надано жодних правовстановлюючих документів на майно спадкодавця. Також у листі зазначено, що зі слів ОСОБА_2 , заповідач переоформила все своє належне їй майно за життя на користь інших осіб. Складання заповіту жодним чином не позбавляє права власника майна (заповідача) здійснити його відчуження за життя будь-яким, передбаченим законодавством, способом будь-якій особі, в тому числі відмінній від особи, якій заповідано майно. Заповіт набуває чинності лише після смерті заповідача. І лише після смерті нотаріус перевіряє наявність спадкового майна, що підлягає переоформленню за заповітом. ОСОБА_2 роз`яснено право оскаржити у судовому порядку дії спадкодавця.

Відповідно до звіту про оцінку майна від 20.12.2018 року, вартість житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , становить 55 933 грн. Вартість земельної ділянки ділянки за вказаною адресою становить 49 896 грн.

ОСОБА_4 , діючої від імені ОСОБА_5 , продавець вищевказаного будинку, написала заяву на адресу Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області, відповідно до якої стверджувала, що розрахункова сума договору складає 45 000 грн., які вона одержала від покупця повністю до підписання цього договору.

ОСОБА_3 , покупець вищевказаного будинку, написав заяву на адресу Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області, відповідно до якої стверджував, розрахункова сума договору складає 45 000 грн., які він сплатив представнику продавця повністю до підписання цього договору.

В матеріалах спадкової справи наявна довіреність від 17.12.2018 року, посвідчена приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Курганською Л.В., відповідно до якої, ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_4 бути її представником в будь-яких органах та організаціях, перед усіма третіми особами, в тому числі перед фізичними особами та юридичними особами приватного та публічного права, в органах місцевого самоврядування, державного управління, в органах нотаріату, в органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, в центрі надання адміністративних послуг, в органах Держгеокадастру в Одеській області, в тому числі в Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області з питань продажу (за ціну та на умовах на її власний розсуд) належних їй житлового будинку та земельної ділянки (кадастровий номер 5121081400:02:003:3109), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 11.05.2022 року №534, складеного виконавчим комітетом Великодальницької сільської ради Одеського району Одеської області, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 29.12.2018 року. Зазначений житловий будинок придатний для проживання.

Листом Великодальницької сільської ради Одеського району Одеської області №707 від 10.05.2022 року надано відповідь адвокату Загарнюк Д.А. на його адвокатський запит та зазначено, що власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області 29.12.2018 року.

Станом на дату отримання даного запиту, ОСОБА_2 за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 не проживає з липня місяця 2020 року. ОСОБА_2 з приводу будь-яких перешкод у користуванні житловим приміщення до сільської ради не звертався. За місцем реєстрації ОСОБА_2 будь-які особисті речі відсутні, він звертався усно до сільської ради щодо зникнення його особистих речей з житлового будинку, йому було рекомендовано звернутись до правоохоронних органів.

ОСОБА_2 фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_5 . Ніяких заяв відносно житлового будинку, в якому зареєстрований ОСОБА_2 , до сільської ради не надходило. ОСОБА_2 членом сім`ї ОСОБА_3 не являється.

ОСОБА_2 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , був зареєстрований безстроково за згодою власника житлового будинку - ОСОБА_5 .

Податки на житловий будинок та земельну ділянку за 2018, 2019, 2020,2021 роки сплачучав ОСОБА_3 . Точних даних хто сплачував податки на житловий будинок за 2016, 2017 роки від імені ОСОБА_5 сільська рада не має. Від сплати податку на земельну ділянку ОСОБА_5 була звільнена як пенсіонерка.

Похованням ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за життя була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , займався ОСОБА_3 .

Інформацією про наявність заповітів на користь ОСОБА_2 , які складала за життя ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , сільська рада не володіє.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Великодальницької сільської ради Одеського району Одеської області №535 від 11.05.2022 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Склад сім`ї: безсімейний.

ОСОБА_2 знятий з реєстрації за вищевказаною адресою за заявою власника житлового будинку ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Великодальницької сільської ради Одеського району Одеської області №571 від 11.05.2023 року.

В провадженні судді Біляївського районного суду Одеської області Галич О.П. перебували матеріали цивільної справи №496/842/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Ухвалою судді Біляївського районного суду Одеської області Галич О.П. від 10.06.2021 року позов залишено без розгляду у зв`язку з неявкою позивача у судові засідання.

Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_12 пояснила, що проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Свідок повідомила, що ОСОБА_2 її хрещений та племінник, проживав через 3 будинку від неї. Саме завдяки ОСОБА_12 позивач потрапив до ОСОБА_5 . У останньої жила жінка, яка поїхала на заробітки, ОСОБА_5 залишилася сама. Остання приходила до ОСОБА_12 та просила, щоб ОСОБА_2 переходив до неї жити. Свідок розповіла про це ОСОБА_2 . Він відразу не хотів, але згодом погодився. ОСОБА_5 захворіла, ОСОБА_2 був на роботі у цей час, а їй треба було робити уколи. Тому він попросив ОСОБА_4 робити уколи ОСОБА_5 , вони жили через дорогу. ОСОБА_4 робила уколи, приносила їсти ОСОБА_5 . Таким чином, ОСОБА_4 підговорила ОСОБА_5 розірвати заповіт. Свідок та ОСОБА_2 не знали, що заповіт розірвали до моменту укладення договорів купівлі-продажу. ОСОБА_2 зробив ремонт у будинку ОСОБА_5 , опалення, радіатор, труби зробив, грубку зробив, підлогу постелив, купив штори. Десь перед Новим Роком прийшов ОСОБА_2 до будинку і побачив, що ОСОБА_5 немає вдома, її забрала ОСОБА_13 . Він проживав з ОСОБА_5 з 2015 року. Вона зробила заповіт на нього. У лютому 2016 року почали робити ремонт. ОСОБА_5 не знала ОСОБА_2 , що хату віддає іншим людям, не повідомила про необхідність виселитися. Потім зять ОСОБА_14 поставив свій замок і ОСОБА_2 в будинок не пустили, сказали, що хата належить зятю. ОСОБА_5 договір купівлі-продажу уклала з ОСОБА_15 , а вона в свою чергу оформила будинок на зятя. Всі речі позивача залишилися в будинку. ОСОБА_16 забрала ОСОБА_17 до себе жити перед ОСОБА_18 у 2018 році, тому що у неї був сахарний діабет, треба було робити уколи, а ОСОБА_2 весь час був на роботі. ОСОБА_5 прожила у них 3-4 місяці і померла. На момент проживання ОСОБА_2 у будинку всі його речі були там: диван, холодильник, 300 шт. каменю, котел, телевізор, комп`ютер, навіть ікони. Він залишився без нічого, все забрали у нього, всі речі залишилися у будинку. Залишився в тому, в чому був одягнений. ОСОБА_4 підговорила ОСОБА_5 , щоб вона перейшла до неї, купувала їй тістечка, хоча їй не можна було, тому вона і померла через 3 місяці. ОСОБА_4 підговорила ОСОБА_5 віддати їй будинок. Сказала, якщо та віддасть будинок, будуть проживати разом. Так ОСОБА_5 і зробила. Ці обставини свідку відомі зі слав ОСОБА_5 . ОСОБА_4 ще раніше підговорювала ОСОБА_5 віддати будинок. ОСОБА_2 зробив технічний паспорт на будинок, віддав документи ОСОБА_5 . Вона могла б повідомити ОСОБА_2 про те, що продає будинок. ОСОБА_5 позвала ОСОБА_2 просто жити до себе, сказала, що він може жінку привести. Вона його зареєструвала в будинку, заповіт зробила, сказала, що він може будувати щось. ОСОБА_2 робив ремонт, тому що знав про заповіт. В будинку свідок була востаннє у грудні 2018 року, ОСОБА_2 29.12.2018 року.

Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_19 повідомила, що проживає за адресою: АДРЕСА_5 . ОСОБА_2 знає погано, бачила 1 раз влітку 2022 року. У нього конфлікт з ОСОБА_20 (дружина ОСОБА_3 ) та ОСОБА_21 . Свідок раніше проживала у них на квартирі в с. Великий Дальник. Свідку відомо, що у будинку були речі ОСОБА_2 . ОСОБА_19 була свідком того, як вивозилися з будинку його речі. Люда з ОСОБА_22 просили нікому про це не розповідати. ОСОБА_2 викликав поліцію з приводу вивозу речей. ОСОБА_23 з ОСОБА_22 відкрили кімнату, там були речі, техніка: телевізор, холодильник, багато посуду, речі. Речі вивозили до будинку батьків ОСОБА_24 , який знаходився через пару будинків. Вивозили речі на машині з причепом. Серед речей були нові шафи, дивани. Свідок проживала у будинку 7 місяців у 2022 році. В липні-серпні 2022 року свідок з родиною виїхала з будинку, тому що ОСОБА_23 повідомила, що будинок продається. Свідку невідомо, з якого часу проживав ОСОБА_2 у будинку, що знаходиться по АДРЕСА_4 . Свідок чула від сторонніх осіб, що ОСОБА_2 дивився за жінкою, але його обманули. У кімнаті на столах стояли фото ОСОБА_2 . У нього були речі, придбані на 7 км, де він і працює. Одного разу ОСОБА_23 прийшла перелякана і сказала, що їй зателефонував адвокат і дозволив розкрити кімнату без сліду. В той же вечір кімнату розкрили. На наступний день або через день ОСОБА_2 приїхав з поліцією, просив повернути його речі. ОСОБА_19 невідомі власники майна, яке вона винаймала. Люда сказала, що власниками будуть вони. Свідку невідомо, на якій підставі ОСОБА_2 жив у будинку ОСОБА_5 . Свідок допомагала збирати та виносити речі на вулицю. Люда повідомила, що речі, які виносять, належать ОСОБА_2 . Вона просила нікому про це не розповідати. ОСОБА_2 повідомляв поліції, що не може забрати свої речі, у тому числі ноутбук, телевізор. ОСОБА_2 залишився без нічого, у чому вийшов з будинку, у тому і залишився.

Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_25 пояснила, що працювала соціальним працівником. Ходила до ОСОБА_5 2 рази на тиждень, приносила хліб, продукти, ліки купувала, допомагала при необхідності. ОСОБА_5 проживала сама за адресою: АДРЕСА_4 . Певний час ОСОБА_5 проживала сама, але пізніше з`явився ОСОБА_2 . Свідок не пам`ятає скільки та з якого часу проживав ОСОБА_2 у будинку. Під час його проживання у будинку, йому ніхто не створював перешкоди. ОСОБА_2 сплачував за електроенергію, господарство не вів. Свідку невідомо на якій підставі ОСОБА_2 проживав у будинку ОСОБА_5 . Він не був її родичем або членом сім`ї, був сторонньою людиною. ОСОБА_2 перший час допомагав, купував продукти. Останнім часом він взагалі нічого не робив, не допомагав, ліки не купував. ОСОБА_5 поклали в лікарню, ОСОБА_2 сказав, що у нього немає грошей, лікувати не буде, вона і так помре. Потім свідок пришла до ОСОБА_5 , вона плакала та сказала, що не спала всю ніч, оскільки ОСОБА_2 привів жінку до будинку, гуляли, гучно слухали музику, двері відкрили. Потім ОСОБА_5 знову захворіла, у неї відкрилася язва на нозі, не могла ходити, було холодно. ОСОБА_25 принесла дрова, затопила піч. ОСОБА_2 відмовився топити піч, лікувати ОСОБА_5 і нічого не допомагав. Потім коли ОСОБА_5 захворіла, пішла до сусідів ( ОСОБА_26 ) і попросила, щоб вони її доглянули, тому що коштів вона не має, а треба лікувати сахарний діабет, погано себе почуває. Сусіди повезли її до лікарні до м. Одеси, зробили обстеження, лікували її. Потім ОСОБА_5 лежала в лікарні у селі, робили уколи, капельниці. Після цього родина ОСОБА_26 забрали ОСОБА_5 до себе додому. ОСОБА_2 прийшов і забрав ОСОБА_5 додому, залишив її в холодному будинку, зимою. ОСОБА_5 попросила сусідів ( ОСОБА_26 ) забрати її. Вони забрали її і доглядали. Свідок приходила до родини ОСОБА_26 , бачила, що ОСОБА_5 була доглянута, чиста, не голодна, отримувала лікування. Свідок бачила ОСОБА_2 близько 5 років тому. Він проживав від ОСОБА_5 окремо, в іншій кімнаті, мав особисті речі, готував. ОСОБА_2 на похорони ОСОБА_5 не приходив, її похованням займалася родина ОСОБА_26 .

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, шляхом зобов`язання ОСОБА_3 забезпечити можливість ОСОБА_2 вільного користування вказаним будинком, суд дійшов висновку, що позов в цій частині задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Згідно зі статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Також ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні будинком є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Умовами для задоволення про усунення перешкод у користуванні будинком є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч.2 ст. 386 ЦК України).

Відповідно до наведеної вище норми у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Підставою для задоволення позову про усунення перешкод в користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивача права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування ним своєю власністю.

Таким чином, відповідачем за негаторним позовом є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, а підставою мають слугувати посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Представник позивача - ОСОБА_27 , звертаючись з даним позовом до суду, зазначила, що позивач зважає, що дії ОСОБА_3 в частині перешкоджання йому користуватися будинком, який є місцем проживання з 2016 року, де він зберігає майно та зареєстрований, є такими, що суперечать вимогам Конституції України і міжнародним договорам, а також чинному законодавству, а відтак є незаконними. З липня 2020 року позивач не може користуватися цим житлом з поважних причин, а саме - внаслідок перешкод відповідача, який закрив вхідні двері будинку і заборонив у такий спосіб користуватися житлом, а також належними йому речами.

Проте, в ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_2 не є власником та/або титульним володільцем житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , тому відсутні підстави вважати, що його права порушені, як власника майна.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 проживав у вищевказаному будинку з ОСОБА_5 , яка 04.02.2016 року склала на його ім`я заповіт.

Після смерті останньої, ОСОБА_2 звернувся до державного нотаріуса Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Грабовенко-Ворсуляк Д.М. з метою оформлення спадкових прав за заповітом, де йому було роз`яснено, що складання заповіту жодним чином не позбавляє права власника майна (заповідача) здійснити його відчуження за життя будь-яким, передбаченим законодавством, способом будь-якій особі, в тому числі відмінній від особи, якій заповідано майно. Заповіт набуває чинності лише після смерті заповідача.

Як встановлено судом, ОСОБА_5 , після складання заповіту на ім`я ОСОБА_2 , розпорядившись своїми правами на власний розсуд, виявила намір продати житловий будинок та земельну ділянку сторонній особі, посвідчивши 17.12.2018 року довіреність на ім`я ОСОБА_4 , відповідно до якої, уповноважила її бути її представником в будь-яких органах та організаціях, зокрема з питань продажу належних їй житлового будинку та земельної ділянки (кадастровий номер 5121081400:02:003:3109), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому, 29.12.2018 року ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_5 , уклала з ОСОБА_3 договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, на підставі яких, останній став власником житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 .

Представник позивача зазначила, що позивач вважає, що він має право на постійне проживання у житловому будинку за вищевказаною адресою на правах спадкоємця майна ОСОБА_5 на підставі складеного нею заповіту, а також вважає житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, спадковим майном, на яке він має право, однак такі доводи є помилковими, оскільки ОСОБА_2 не був та не являється на теперішній час власником житлового будинку та земельної ділянки.

ОСОБА_5 дійсно 04.02.2016 року склала заповіт на ім`я ОСОБА_2 , яким заповіла все своє майно позивачу, однак 29.12.2018 року продала житловий будинок та земельну ділянку ОСОБА_3 , тому вищевказане майно не входить до переліку спадкового майна.

Таким чином, в ході судового розгляду суд не встановив достатніх підстав вважати, що права ОСОБА_2 порушені діями ОСОБА_3 , як власника майна або титульного володільця, оскільки не являється таким.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, або порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Верховний суд у постанові від 21.02.2024 року у справі № 175/1481/15-ц сформував правовий висновок про те, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.03.2023 року в справі №753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 року у справа №582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року в справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 року в справі №761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 року в справі №607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного права, а тому і відсутні підстави для його захисту.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 29.12.2018 року, укладених між ОСОБА_4 від імені ОСОБА_5 і ОСОБА_3 , суд вважає, що позов цій частині також не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В обґрунтування позовних вимог в цій частині представник позивача зазначила, що на момент укладання договору купівлі-продажу будинок не був вільним ні від мешканців, ні від належних ОСОБА_2 речей, а саме, в ньому були зареєстровані як сама власниця будинку, так і він, у будинку зберігалися речі як самої ОСОБА_5 , так і його, він вважає цей будинок своїм постійним місцем проживання і іншого не має.

Позивач стверджує, що ОСОБА_5 , як продавець за договором, не отримала 45000 грн. від ОСОБА_4 , станом на 29.12.2018 року, за продаж житлового будинку, не отримала 49 896 грн. від ОСОБА_4 за продаж земельної ділянки. Договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від імені ОСОБА_5 не містять експертної оцінки цього майна.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

У цій справі позов про визнання недійсними кредитних договорів подала особа, яка не була стороною цих кредитних договорів, - заінтересована особа.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 16.10.2020 року по справі №910/12787/17.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Тлумачення ст.ст. 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що 29.12.2018 року ОСОБА_4 , яка діяла від імені ОСОБА_5 , уклала з ОСОБА_3 договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_4 .

Продаж земельної ділянки здійснено за 49 896 грн., продаж будинку за 45000 грн., які продавець отримав від покупця повністю до підписання договору. Умовами спірних договорів передбачено, що розрахунок проведений сторонами до підписання договору, будь-яких претензій жодна зі сторін не має.

Твердження позивача про те, що ОСОБА_5 не отримала від ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 45000 грн. та 49896 грн. за продаж нерухомого майна не підкріплені жодним доказом.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_4 здійснити продаж нерухомого майна, посвідчивши у приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Курганською Л.В. відповідну довіреність, тобто в момент підписання спірних договорів купівлі-продажу, ОСОБА_4 діяла від імені та в інтересах ОСОБА_5 , маючи на це відповідні повноваження.

Доказів того, що ОСОБА_5 на час посвідчення довіреності діяла під впливом оману або помилки, або під впливом тяжкої обставини, матеріали справи не містять, тому відсутні підстави для застосування ст.ст. 229-230, 233 ЦК України.

Частиною 1 ст. 232 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним, проте доказів того, що ОСОБА_4 , яка діяла від імені ОСОБА_5 , перебувала у зловмисній домовленості з ОСОБА_3 , матеріали справи не містять.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).

На переконання суду, сторони укладених договорів погодили всі його істотні умови, вимога про нотаріальне посвідчення договорів виконана, грошові кошти за нерухоме майно передано покупцем продавцю, будь-яких доказів, що дані договори не мали на меті реального настання наслідків позивачем суду не надано.

Договори купівлі продажу житлового будинку та земельної ділянки від 29.12.2018 року були укладені з дотриманням норм ст. 203 ЦК України, у письмовій формі та нотаріально посвідчені.

Доводи представника позивача, що договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від імені ОСОБА_5 не містять експертної оцінки цього майна спростовані матеріалами справи.

Водночас, слід зазначити, що проживання ОСОБА_2 разом з ОСОБА_5 у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , та наявність у нього тимчасового зареєстрованого місця проживання у будинку, не свідчить про те, що внаслідок укладення спірних договору певним чином порушуються його права, оскільки ОСОБА_2 лише проживав у вказаному будинку, але ніколи не був його власником або титульним володільцем, укладання спірних договорів щодо відчуження житлового будинку та земельної ділянки було волевиявленням ОСОБА_5 , як власника майна.

Крім того, позивачем не зазначено яким чином, в результаті визнання договорів купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку від 29.12.2018 року недійсними, його майнові права, як заінтересованої особи, буде захищено та відновлено.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши у сукупності всі обставини справи та надані докази, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, то у відповідності до ст.141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору не підлягають стягненню з відповідача і покладаються на позивача.

Керуючись ст ст. 15, 16, 203, 215-216, 229-230, 233, 317, 319, 386, 391, 655, 657 ЦК України, ст.ст. 12-13, 76-81, 89, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком, визнання недійсним договорів - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.

Суддя М.Л. Пасечник