Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №380/9822/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 рокусправа № 380/9822/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) і Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 06.03.2022 во 31.07.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 перерахувати ОСОБА_1 з 06.03.2022 по 31.07.2022 грошове забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, за період з 01.08.2022 по 20.05.2023, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 з 01.08.2022 по 13.04.2023 грошове забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги мотивовані тим, що протягом проходження військової служби розміри посадового окладу та окладу за військовим званням нараховувалися позивачу неправильно (у заниженому розмірі), оскільки для їх обчислення відповідачами застосовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом станом на 01.01.2018. Натомість, на переконання позивача, внаслідок прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 06.03.2022 до 13.04.2023 мали визначатися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023. Позивач посилається на положення статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, а також на правові висновки Верховного Суду.

Ухвалою від 18.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачам встановлено 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзивів на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача - Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив. Відповідач зазначив, що з 24.02.2018 згідно з пунктом 4 Постанови №704 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 (1762,00 грн). Відповідач вказав, що скасування у судовому порядку пункту 6 Постанови №103, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, не призводить до автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 Постанови №704, оскільки прийняття актів Кабінету Міністрів України, внесення до них змін та відновлення їх дії належить до виключної компетенції Уряду. Відповідач також зазначив, що розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня в системі Міністерства оборони України беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, а у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 пункт 4 Постанови №704 був оприлюднений на офіційному веб-сайті Верховної Ради України у редакції, яка передбачала застосування прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018. Окремо відповідач заявив про пропуск позивачем строку звернення до суду, визначеного статтею 233 КЗпП України, який, на його думку, сплинув 30.09.2023, та просив залишити позов без розгляду, а у разі розгляду по суті - відмовити у задоволенні позову.

На адресу суду від відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив з підстав, аналогічних наведеним вище. Відповідач зазначив, що неприведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 у відповідність до змін, внесених у пункт 4 цієї Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням як розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року; скасування у судовому порядку пункту 6 Постанови №103 не створює підстав для перерахунку грошового забезпечення діючим військовослужбовцям; питання визначення розрахункової величини чітко врегульоване обов`язковою до виконання постановою Кабінету Міністрів України. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши позов, відзиви, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 та витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 14.04.2023 №109, молодшого сержанта ОСОБА_1 , призваного на військову службу під час мобілізації, з 14.04.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням у запас на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 07.04.2023 №16-РС.

Як слідує з матеріалів справи, у період з 06.03.2022 по 13.04.2023 ОСОБА_1 проходив військову службу по мобілізації та отримував грошове забезпечення, що сторонами не заперечується. При цьому до 31.07.2022 військова частина перебувала на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_4 , а з 01.08.2022 - на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , яка згідно з відповіддю на адвокатський запит від 04.05.2026 №1480/6/10733 є правонаступником військових частин, ліквідованих з 30.07.2025.

Із картки особового рахунку військовослужбовця №274 ОСОБА_1 , архівної відомості про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з березня 2022 року, а також з відповіді на адвокатський запит від 04.05.2026 №1480/6/10733 убачається, що під час проходження служби у спірний період (з 06.03.2022 по 13.04.2023) розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням визначався відповідачами виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом станом на 01.01.2018.

На переконання позивача, такі дії відповідачів щодо розрахунку грошового забезпечення є протиправними, оскільки після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, відповідачі були зобов`язані керуватися положеннями попередньої редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, відповідно до якого розміри посадового окладу та окладу за військовим званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. У зв`язку з цим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Оскільки відповідачі заявили про пропуск позивачем строку звернення до суду та просили залишити позов без розгляду, суд першочергово вирішує це питання.

Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належного їм грошового забезпечення у разі порушення законодавства про його виплату. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), які є спеціальними щодо частини п`ятої статті 122 КАС України. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21 та від 19.11.2025 у справі №420/27284/24.

Частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, тобто до 19.07.2022) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, статтю 233 КЗпП України викладено у новій редакції, відповідно до якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті; у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 сформулював такі правові висновки. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, то правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України у попередній редакції (без обмеження будь-яким строком); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX (тримісячний строк).

Окрім того, Верховний Суд у зазначеній постанові роз`яснив, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбувається шляхом вручення письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні (грошового атестата).

Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд враховує, що позивач проходив військову службу у період з 06.03.2022 по 13.04.2023, тобто у періоді, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19.07.2022).

За таких обставин до вимог позивача за період з 06.03.2022 до 18.07.2022 застосовується частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, відповідно до якої право на звернення до суду з позовом про стягнення належного грошового забезпечення не обмежується будь-яким строком. Відтак у цій частині строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Щодо вимог за період з 19.07.2022 до 13.04.2023 застосовується тримісячний строк звернення до суду, перебіг якого розпочинається з дня, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому при звільненні сум. Матеріали справи не містять доказів вручення (направлення) позивачу при звільненні грошового атестата чи іншого письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при виключенні зі списків особового складу частини. Обов`язок доказування правомірності своїх дій (бездіяльності), у тому числі факту належного повідомлення позивача про відповідні суми, відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладається на відповідачів, які таких доказів суду не надали.

Як слідує з матеріалів справи, про порушення свого права позивач дізнався у березні 2026 року, після чого 21.04.2026 (через адвоката) звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом, на який отримав відповідь від 04.05.2026 №1480/6/10733 з відмовою у перерахунку. З позовом до суду позивач звернувся 15.05.2026, тобто у межах трьох місяців з моменту, коли набув документально підтвердженої інформації про обсяг виплачених йому сум.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду позивачем не пропущено, а тому підстави для залишення позову без розгляду на підставі пунктів 7, 8 частини першої статті 240 КАС України відсутні. Водночас, навіть за умови обчислення строку у спосіб, на якому наполягають відповідачі, суд враховує, що позивач набув достовірних відомостей про розмір нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення лише після отримання відповіді на адвокатський запит, а тому строк звернення із цим позовом не пропущений. Тому суд відхиляє доводи відповідачів про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (частина третя статті 9 Закону). Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) пунктом 6 цієї постанови до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким, зокрема, у пункт 4 Постанови №704 були внесені зміни. Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, а згідно з частиною першою статті 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Отже, зміни до пункту 4 Постанови №704, внесені пунктом 6 Постанови №103, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню.

Таким чином, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін, тобто первісна редакція, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 10.10.2022 у справі №400/6214/21 та від 10.01.2023 у справі №120/8682/21-а.

Суд відхиляє доводи відповідачів про те, що скасування у судовому порядку пункту 6 Постанови №103 не призводить до автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 Постанови №704, а також про те, що неприведення приміток до додатків Постанови №704 у відповідність із пунктом 4 цієї постанови унеможливлює застосування первісної редакції цього пункту. Згідно з частинами першою-третьою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19 та від 10.01.2023 у справі №340/507/22). Відтак неприведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків Постанови №704 у відповідність із пунктом 4 цієї постанови не може бути підставою для застосування у спірний період розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму, встановленого законом саме на 01.01.2018.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 (провадження №К/990/36443/24), згідно з якою у первісній редакції пункту 4 Постанови №704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як базовий державний соціальний стандарт (стаття 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»), покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції. Приписи пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції відповідали вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня календарного року.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання реалізації конституційного права на соціальний захист і сформулював юридичні позиції, згідно з якими громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (Рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 20.12.2016 №7-рп/2016).

Спірний період у цій справі (з 06.03.2022 по 13.04.2023) повністю передує даті набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 (20.05.2023), якою пункт 4 Постанови №704 викладено у редакції із застосуванням фіксованої розрахункової величини 1762,00 грн. Відтак така зміна правового регулювання на спірні правовідносини не впливає, а посилання відповідачів на Постанову №481 є безпідставними.

За таких обставин суд дійшов висновку, що під час обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача у спірний період (з 06.03.2022 по 13.04.2023) підлягав застосуванню пункт 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка передбачала використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не на 01.01.2018.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Так, станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум для працездатних осіб був визначений статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і становив 2481,00 грн; станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» і становив 2684,00 грн.

Доводи відповідачів про те, що розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня в системі Міністерства оборони України беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, а Міністерство оборони України затверджувало кошториси виходячи з розрахунку посадових окладів за прожитковим мінімумом станом на 01.01.2018, суд відхиляє, оскільки відсутність належного бюджетного фінансування не є підставою для невиконання державою своїх соціальних зобов`язань перед військовослужбовцями. Право військовослужбовця на отримання грошового забезпечення у належному (передбаченому законодавством) розмірі не може бути поставлене в залежність від наявності або відсутності бюджетних асигнувань у відповідного розпорядника бюджетних коштів. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.07.2021 у справі №640/13685/19 та від 10.02.2022 у справі №420/13606/21.

Суд також відхиляє доводи відповідачів про те, що у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 пункт 4 Постанови №704 був оприлюднений на офіційному веб-сайті Верховної Ради України у редакції, що передбачала застосування прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018, оскільки зміст редакції нормативно-правового акта визначається не його технічним відображенням на офіційному веб-ресурсі, а юридичною силою відповідних змін, які у силу приписів частини другої статті 265 КАС України не підлягали застосуванню з 29.01.2020.

Щодо суб`єктного складу відповідачів суд враховує, що у період з 06.03.2022 до 31.07.2022 нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися ІНФОРМАЦІЯ_2 (на фінансовому забезпеченні якого перебувала військова частина), а у період з 01.08.2022 до 13.04.2023 - Військовою частиною НОМЕР_1 . Отже, обов`язок здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача у відповідні періоди покладається на кожного з відповідачів у межах періоду, протягом якого ним здійснювалося фінансове забезпечення позивача.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій відповідачів щодо нарахування грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018, та зобов`язання відповідачів здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення позивача за відповідні періоди з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат останнім не надано, то такі, в силу приписів ст. 139 КАС України, розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 06.03.2022 до 31.07.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші основні, додаткові й одноразові види грошового забезпечення, розмір яких залежить від зазначених окладів) за період з 06.03.2022 до 31.07.2022, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.08.2022 до 13.04.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші основні, додаткові й одноразові види грошового забезпечення, розмір яких залежить від зазначених окладів) за період з 01.08.2022 до 13.04.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.