Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №380/9417/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 рокусправа № 380/9417/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, –

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 05 квітня 2021 року та з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 05 квітня 2021 року та з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова №704) у первісній редакції при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, тобто не визначення цих розмірів шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови. Позивач посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, унаслідок чого, на переконання позивача, з 29.01.2020 відновлено дію пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції.

Ухвалою від 18.05.2026 у справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив у повному обсязі. У відзиві відповідач зазначив, що військова частина НОМЕР_1 під час нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а саме відповідно до Постанови №704 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі – Порядок №260). Відповідач указав, що зміни до пункту 4 Постанови №704, унесені постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, були чинними до моменту їх скасування Кабінетом Міністрів України постановою від 12.05.2023 №481, а отже застосуванню підлягала розрахункова величина «1762 гривні». Окрім того, відповідач заявив про пропуск позивачем установленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду стосовно спірного періоду з 19.07.2022 по 19.05.2023, посилаючись на те, що 17.10.2023 позивача виключено зі списків особового складу частини та видано йому грошовий атестат від 17.10.2023 №1461, тоді як з позовом позивач звернувся лише 11.05.2026. Просив у задоволенні позову відмовити, а в частині вимог за період з 19.07.2022 по травень 2023 року – залишити позовну заяву без розгляду.

Від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Розглянувши позов, відзив, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 13.01.2026 №343/210 про проходження військової служби, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу, зокрема, у Військовій частині НОМЕР_1 , де у період з 25.02.2022 по 29.09.2023 обіймав посаду начальника штабу – заступника командира вогнеметного батальйону. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.10.2023 №305 позивача звільнено з посади та виключено зі списків особового складу частини з 17.10.2023.

Із довідок Військової частини НОМЕР_1 про нараховане та виплачене щомісячне грошове забезпечення та індексацію за період з 01.01.2016 по 05.04.2021 та за період з 25.02.2022 по 17.10.2023, а також зі змісту відповіді відповідача на адвокатські запити від 20.02.2026 №331 вбачається, що під час проходження служби розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначався відповідачем виходячи з розрахункової величини – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом станом на 01.01.2018, у розмірі 1762,00 грн. Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.

На переконання позивача, такі дії (бездіяльність) відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення у спірні періоди (з 29.01.2020 по 05.04.2021 та з 25.02.2022 по 19.05.2023) є протиправними, оскільки після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 відповідач зобов`язаний був керуватися положеннями попередньої (первісної) редакції пункту 4 Постанови №704. У зв`язку із цим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Щодо доводів відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті встановлено загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, а частиною третьою передбачено можливість установлення цим Кодексом та іншими законами інших строків звернення.

Спірні правовідносини стосуються нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення. У постанові від 10.02.2022 у справі №420/13606/21 Верховний Суд дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, є рівнозначними та охоплюються застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці». З огляду на це до спірних правовідносин щодо стягнення грошового забезпечення підлягають застосуванню строки звернення до суду, встановлені статтею 233 КЗпП України, а не строки, передбачені частинами другою, п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, статтю 233 КЗпП України викладено у новій редакції, частиною першою якої встановлено тримісячний строк звернення працівника до суду з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Водночас Велика Палата Конституційного Суду України Рішенням від 11.12.2025 №1-р/2025 визнала такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Зазначений припис визнано неконституційним та таким, що втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідач, заперечуючи проти застосування наведеного Рішення Конституційного Суду України, наголошує, що останнє стосується виключно строку звернення до суду працівника, який перебуває у трудових відносинах, та не поширюється на звільненого працівника, для якого тримісячний строк передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України, а тому, на думку відповідача, позивач, звільнений 17.10.2023 та ознайомлений у цей день з грошовим атестатом, пропустив установлений законом строк звернення до суду.

Суд критично оцінює зазначені доводи відповідача та виходить з такого.

За усталеною позицією Верховного Суду основним орієнтиром для визначення моменту, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права на виплату належного розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, їх складові, розміри та утримання (постанови Верховного Суду від 22.01.2026 у справі №420/26951/24, від 10.09.2025 у справі №160/28405/24). Грошовий атестат від 17.10.2023 №1461 такі відомості у частині застосованої розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням у повному обсязі не розкриває; натомість можливість установити, що розмір окладів обчислено виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 (1762,00 грн), а не на 1 січня відповідного календарного року, у позивача об`єктивно виникла з отриманням деталізованих довідок про нараховане та виплачене грошове забезпечення на адвокатський запит.

Разом з тим суд враховує, що предметом спору є періоди з 29.01.2020 по 05.04.2021 та з 25.02.2022 по 19.05.2023, тобто період, який охоплює часовий проміжок як до, так і після набрання чинності новою редакцією статті 233 КЗпП України (19.07.2022). При вирішенні питання про застосування строку звернення до суду суд бере до уваги, що на час розгляду цієї справи частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 та виключено з правозастосування.

Конституційний Суд України, мотивуючи зазначене Рішення, виходив із того, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, а запровадження стислого строку звернення до суду, зі спливом якого право працівника не підлягає захисту судом і не передбачено можливості його поновлення, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, та суперечить принципам рівності та ефективного судового захисту. Наведені мотиви Конституційного Суду України однаковою мірою стосуються гарантій ефективного судового захисту права на оплату праці (грошове забезпечення) незалежно від того, чи перебуває особа у трудових (службових) відносинах, чи звільнена з них, оскільки і в першому, і в другому випадку йдеться про захист того самого конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що в умовах, коли тримісячний строк звернення до суду за частиною першою статті 233 КЗпП України визнано неконституційним, а застосування цього строку до спірних правовідносин ставило б звільненого військовослужбовця у завідомо невигідне становище порівняно з гарантіями, наданими працівникові законом, підстави для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду та для залишення позову в частині вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 без розгляду відсутні. Водночас, навіть якщо виходити з наявності такого строку, суд визнає причини його пропуску поважними з огляду на те, що про застосовану відповідачем розрахункову величину та порушення свого права позивач об`єктивно довідався лише після отримання відповіді відповідача від 20.02.2026 на адвокатський запит та деталізованих довідок про складові грошового забезпечення, а тому в силу частини першої статті 121 КАС України такий строк підлягає поновленню.

За таких обставин заява відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 задоволенню не підлягає, а спір вирішується судом по суті в повному обсязі.

По суті спору суд керується таким.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII.

Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з частиною другою статті 9 Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким, зокрема, у пункт 4 Постанови №704 були внесені зміни. Отже, зміни до пункту 4 Постанови №704, внесені пунктом 6 постанови №103, з дня набрання законної сили зазначеним судовим рішенням застосуванню не підлягають.

Таким чином, з 29.01.2020 – дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 – діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, тобто первісна редакція, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 10.10.2022 у справі №400/6214/21 та від 10.01.2023 у справі №120/8682/21-а.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що зміни, внесені постановою №103, зберігали чинність до їх скасування Кабінетом Міністрів України постановою від 12.05.2023 №481, оскільки судовим рішенням у справі №826/6453/18 ці зміни (пункт 6 постанови №103) визнано протиправними та скасовано саме в судовому порядку, що унеможливлює їх застосування у спірних правовідносинах з 29.01.2020 незалежно від подальших дій Кабінету Міністрів України з приведення власних актів у відповідність до судового рішення.

Стосовно подальшої зміни правового регулювання суд зважає на правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 (провадження №К/990/36443/24).

12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704», пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац перший у такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Таким чином, з дня набрання чинності Постановою №481 (20 травня 2023 року) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання у розмірі 1762,00 грн.

Згідно з частинами першою – третьою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на визначені у частині третій статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік, не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили. При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19 та від 10.01.2023 у справі №340/507/22).

Приписи пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції відповідали вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня календарного року. Натомість пункт 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481 замінює такий базовий державний соціальний стандарт, як прожитковий мінімум (стаття 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»), на сталу величину 1762,00 грн, що суттєво зменшує розміри окладів та нівелює мету прийняття Постанови №704.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням позивача у спірні періоди (з 29.01.2020 по 05.04.2021 та з 25.02.2022 по 19.05.2023) мав застосовуватися пункт 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не показника 1762,00 грн (прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018).

Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Так, станом на 01.01.2018 його розмір становив 1762,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»); станом на 01.01.2020 – 2102,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»); станом на 01.01.2021 – 2270,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»); станом на 01.01.2022 – 2481,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»); станом на 01.01.2023 – 2684,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»). Отже, прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01.01.2018, є меншим за прожиткові мінімуми, встановлені законом станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, що зумовлює необхідність перерахунку грошового забезпечення позивача у спірні періоди на користь позивача.

Стосовно вимог позивача щодо перерахунку грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаних відпусток, одноразової грошової допомоги при звільненні та премії суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розмір надбавок, доплат, премій, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, а також одноразової грошової допомоги при звільненні визначається у відсотковому співвідношенні до посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням або в розмірі місячного грошового забезпечення (зокрема, пункти 1, 6 розділу ХХІІІ, пункт 5 розділу ХХХІІ Порядку №260; частина друга статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Отже, розмір зазначених складових безпосередньо залежить від розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, а тому їх перерахунок обумовлює необхідність перерахунку всіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, що залежать від цих окладів.

Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає, що згідно з пунктами 1, 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі – Порядок №44), грошова компенсація виплачується військовослужбовцям, у тому числі особам, звільненим зі служби, одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. З огляду на це перерахована позивачу сума грошового забезпечення підлягає виплаті із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Доводи відповідача про здійснення фактичних видатків лише в межах фонду грошового забезпечення суд відхиляє, оскільки відсутність належного бюджетного фінансування не є підставою для невиконання державою своїх соціальних зобов`язань перед військовослужбовцями. Право військовослужбовця на отримання грошового забезпечення у належному (передбаченому законодавством) розмірі не може бути поставлене в залежність від наявності або відсутності бюджетних асигнувань у відповідного розпорядника бюджетних коштів. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.07.2021 у справі №640/13685/19 та від 10.02.2022 у справі №420/13606/21.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо непроведення позивачу у періоди з 29.01.2020 по 05.04.2021 та з 25.02.2022 по 19.05.2023 перерахунку грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, є протиправною.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити позивачу грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення, нараховані за час проходження ним військової служби) за спірні періоди, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 121, 122, 123, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 у періоди з 29 січня 2020 року по 05 квітня 2021 року та з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року перерахунку грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премії, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток, одноразової грошової допомоги при звільненні, інших основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, нарахованих за час проходження ним військової служби), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премії, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток, одноразової грошової допомоги при звільненні, інших основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, нарахованих за час проходження ним військової служби) за період з 29 січня 2020 року по 05 квітня 2021 року та з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.