Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №380/4673/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 рокусправа № 380/4673/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, –

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач) з вимогами:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби;

- зобов`язати відповідача звільнити позивача з військової служби за сімейними обставинами на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, проходячи військову службу за призовом під час мобілізації, 27.01.2026 подав (надіслав засобами поштового зв`язку) рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. До рапорту позивач долучив документи, які, на його думку, підтверджують наявність відповідної підстави для звільнення. Позивач вказує, що рапорт надійшов відповідачу 04.02.2026, проте у встановлений законом строк не був розглянутий, жодного рішення за результатами його розгляду (ані наказу про звільнення, ані вмотивованої відмови) йому не надано, що, на переконання позивача, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача та порушує його право на розгляд рапорту і на звільнення з військової служби за наявності визначеної законом підстави.

Ухвалою судді від 23.03.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Відповідач зазначив, що рапорт позивача, який надійшов до військової частини 09.02.2026, був розглянутий командуванням у строк, встановлений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», а письмову відповідь на нього від 11.02.2026 за вих. № 1406 надіслано позивачу засобами поштового зв`язку через АТ «Укрпошта». На думку відповідача, позовна вимога про розгляд рапорту фактично задоволена, а вимога про зобов`язання звільнити позивача є втручанням у дискреційні повноваження командира військової частини. Відповідач також вказав, що позивач з 17.01.2026 безпідставно відсутній на службі, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 31 від 31.01.2026 його зараховано в розпорядження командира частини та припинено виплату грошового забезпечення, а за фактом самовільного залишення військової частини відкрито кримінальне провадження № 62026170040002058 від 18.02.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, у зв`язку з чим військова частина, на її думку, позбавлена можливості прийняти законне рішення щодо звільнення позивача. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що позивачем додано до рапорту лише незавірені належним чином копії документів, а необхідність постійного стороннього догляду за повнолітньою особою має підтверджуватися відповідним висновком медико-соціальної експертної комісії.

Дослідивши доводи позовної заяви та відзиву, всебічно і повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), проходить військову службу за призовом під час мобілізації на посаді старшого стрільця-вогнеметника механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 .

27.01.2026 позивач засобами поштового зв`язку через АТ «Укрпошта» (поштове відправлення № 8011001260473) надіслав на адресу військової частини рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додавши до рапорту, зокрема, копію висновку лікарсько-консультативної комісії, копію рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26.06.2015 (справа № 459/894/15-ц) про розірвання шлюбу батьків позивача, копію свідоцтва про смерть сестри позивача – ОСОБА_3 від 17.07.2025, копії документів, що посвідчують особу позивача та його матері, та інші документи.

Згідно з даними відстеження поштового відправлення № 8011001260473 рапорт із доданими документами вручено відповідачу 04.02.2026. Факт надходження рапорту до військової частини та його реєстрації відповідач не заперечує, зазначаючи у відзиві про надходження рапорту 09.02.2026.

Листом від 11.02.2026 за вих. № 1406 військова частина НОМЕР_1 надала позивачу письмову відповідь, у якій, з посиланням на Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкцію про організацію виконання цього Положення, роз`яснила порядок подання рапорту «по команді», вимоги до змісту рапорту та необхідність надання оригіналів документів, що підтверджують підставу звільнення, а також зазначила, що необхідність постійного стороннього догляду за повнолітньою особою підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 31 від 31.01.2026 позивача визнано таким, що 17.01.2026 самовільно залишив військову частину, зараховано в розпорядження командира частини з 31.01.2026 та припинено виплату всіх видів грошового забезпечення з 17.01.2026. За фактом самовільного залишення військової частини відкрито кримінальне провадження № 62026170040002058 від 18.02.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, досудове розслідування у якому здійснює Четвертий слідчий відділ (з дислокацією у м. Сумах) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Полтаві.

Вважаючи, що відповідач не розглянув належним чином його рапорт про звільнення та не прийняв за результатами розгляду законного рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини щодо проходження та припинення військової служби врегульовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з підпунктом «г» пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду, за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Суд зауважує, що позивач у позовній заяві посилається на пункт «в» частини другої статті 26 Закону, яка стосується звільнення військовослужбовців, які проходять базову військову службу. Водночас з матеріалів справи вбачається, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, тому підставою для його звільнення за наведених у рапорті обставин є саме підпункт «г» пункту 3 частини дванадцятої (з урахуванням пункту 2 частини четвертої) статті 26 Закону. Неправильне зазначення позивачем структурної одиниці норми права за умови, що фактична підстава звільнення (необхідність постійного догляду за матір`ю) викладена у рапорті чітко, не змінює суті порушеного питання та не звільняє відповідача від обов`язку розглянути рапорт по суті заявленої підстави.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців визначено Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 (далі – Порядок № 531).

Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку № 531 встановлено, що усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства. Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 531 відмова в розгляді рапорту має бути вмотивованою.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 531 термін розгляду паперового рапорту розпочинається з часу подання рапорту, а не з часу його реєстрації службою діловодства; у разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Пунктом 9 розділу ІІІ Порядку № 531 визначено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання рапорту – щодо питань, які стосуються, зокрема, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; у строк не більше 14 днів із дня подання рапорту – щодо всіх інших питань.

Порядком № 531 командуванню заборонено, зокрема, відмовляти у задоволенні рапорту через відсутність документів або інформації, які є або повинні бути в розпорядженні цього командира, створюються (формуються, видаються) самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом, а також відмовляти у розгляді рапорту з підстав недотримання вимог щодо форматування документа або через помилки у написанні, які не впливають на суть рапорту. Непогодження рапорту безпосередніми командирами не перешкоджає його подальшому руху.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що праву військовослужбовця на подання рапорту про звільнення кореспондує обов`язок командування належним чином, у встановлений строк, розглянути такий рапорт по суті порушеного у ньому питання та прийняти за результатами розгляду одне з рішень: про звільнення військовослужбовця (за наявності підстав) або вмотивовану письмову відмову у задоволенні рапорту, доведену до відома військовослужбовця. Відмова має ґрунтуватися на аналізі заявленої підстави звільнення, а не виключно на формальних зауваженнях.

Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що рапорт позивача фактично розглянуто, а відповідь надано листом від 11.02.2026 за вих. № 1406, суд виходить із такого.

Належним розглядом рапорту про звільнення є розгляд по суті заявленої військовослужбовцем підстави, результатом якого є прийняття вмотивованого рішення – про звільнення або про обґрунтовану відмову у звільненні з оцінкою наведеної підстави та доданих документів. Натомість зі змісту листа від 11.02.2026 за вих. № 1406 убачається, що відповідач обмежився роз`ясненням позивачу загального порядку подання рапорту «по команді», вимог до його змісту та оформлення, а також загальної умови щодо підтвердження необхідності догляду висновком медико-соціальної експертної комісії. Цей лист не містить оцінки наведеної позивачем підстави звільнення, не містить рішення про задоволення чи про вмотивовану відмову у задоволенні рапорту, не містить вичерпного переліку конкретних документів, які позивачу необхідно додатково подати для вирішення питання по суті, та не свідчить про прийняття відповідачем за результатами розгляду рапорту жодного зі встановлених законодавством рішень.

За таких обставин суд дійшов висновку, що надання позивачу листа роз`яснювального характеру не є належним розглядом рапорту про звільнення по суті у розумінні Порядку № 531 та не свідчить про виконання відповідачем обов`язку розглянути рапорт і прийняти за результатами його розгляду законне рішення. Формальний підхід до розгляду рапорту, який зводиться до повідомлення військовослужбовцю загальних вимог законодавства без вирішення порушеного питання по суті, є проявом протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Доводи відповідача про подання позивачем лише незавірених копій документів та про необхідність підтвердження потреби в догляді саме висновком медико-соціальної експертної комісії суд відхиляє як такі, що не звільняють відповідача від обов`язку розглянути рапорт по суті. У разі недостатності наданих документів відповідач відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 531 не позбавлений можливості, розглянувши рапорт, зазначити вичерпний перелік документів (їх копій), які необхідно додати до рапорту для вирішення питання по суті, чого у спірних правовідносинах зроблено не було. Питання ж достатності та належності доданих позивачем документів і доведеності заявленої підстави звільнення підлягає оцінці саме під час розгляду рапорту уповноваженим командиром, а не може бути підставою для ухилення від його розгляду.

Щодо доводів відповідача про неможливість прийняття рішення про звільнення позивача у зв`язку з його самовільним залишенням військової частини, зарахуванням у розпорядження командира частини та відкриттям кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, суд зазначає таке.

Сам по собі факт перебування військовослужбовця у статусі особи, стосовно якої проводиться досудове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини, а також зарахування його в розпорядження командира частини, не звільняють командування від обов`язку розглянути поданий військовослужбовцем рапорт про звільнення та прийняти за результатами його розгляду законне рішення. Чинне законодавство не містить заборони на розгляд рапорту про звільнення з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у період досудового розслідування, якщо до військовослужбовця не застосовано запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Бездіяльність військової частини та формальне ігнорування рапортів не можуть створювати для військовослужбовця негативних наслідків, у тому числі у справах, пов`язаних із самовільним залишенням військової частини.

Доводи відповідача про подання рапорту не «по команді» (засобами поштового зв`язку) суд також відхиляє, оскільки відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 531 направлення рапорту засобами поштового зв`язку є належним способом його подання, а часом подання такого рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу. Подання рапорту поштою не може бути підставою для ігнорування рапорту та відмови в його розгляді.

Враховуючи вищевикладене, оскільки рапорт позивача про звільнення з військової служби, який надійшов до відповідача 04.02.2026, у встановлений Порядком № 531 строк не був розглянутий по суті, а за результатами його розгляду відповідачем не прийнято жодного зі встановлених законодавством рішень (про звільнення або про вмотивовану відмову у задоволенні рапорту), суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби є протиправною, а тому позовна вимога про визнання такої бездіяльності протиправною підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативного характеру, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 13 Конвенції передбачено право кожного, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Водночас суд враховує, що прийняття рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби належить до повноважень відповідного командира (начальника) військової частини та потребує попередньої оцінки наведеної у рапорті підстави звільнення і доданих документів, перевірки відсутності інших членів сім`ї, які зобов`язані здійснювати догляд, та інших обставин. Вирішуючи спір, адміністративний суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та брати на себе виконання покладених на нього функцій, ухвалюючи замість нього рішення по суті заявленої підстави звільнення, оскільки це становило б втручання у дискреційні повноваження командира військової частини.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби є передчасною, а належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача розглянути по суті рапорт позивача про звільнення з військової служби та прийняти за результатами його розгляду рішення відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні. Саме такий спосіб захисту забезпечить ефективне поновлення порушеного права позивача на розгляд його рапорту та не призведе до втручання суду у дискреційні повноваження відповідача.

Аналогічний підхід щодо обрання ефективного способу захисту застосовано у судовій практиці у подібних правовідносинах, відповідно до якої у разі встановлення протиправної бездіяльності щодо нерозгляду рапорту про звільнення суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень розглянути рапорт по суті, відмовляючи у вимозі про негайне звільнення військовослужбовця, оскільки наказ про звільнення може бути ухвалений лише після належного розгляду рапорту уповноваженим командиром.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач належними та допустимими доказами правомірності своєї бездіяльності щодо нерозгляду рапорту позивача по суті не довів.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Оскільки судом задоволено позовну вимогу немайнового характеру то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) розглянути по суті рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти за результатами його розгляду рішення відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.