Рішення від 25 червня 2026 р. у справі №380/19980/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2026 рокусправа № 380/19980/25

місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

у с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 , Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_4 , у якій, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо мобілізації під час дії особливого періоду ОСОБА_1 як особи, яка заброньована за ТзОВ «Ужгородський машинобудівний завод» у порядку статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 вчинити дії щодо скасування наказу про мобілізацію ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 вчинити дії щодо скасування наказу про зарахування до списків військової частини ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 видати наказ про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на підставі пп. г) п. 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 у всіх документах, таких як паспорт громадянина України та ІПН зазначений із дійсним та вірним іменем "Мирослав", але у Резерв+ ОСОБА_1 зазначений із іменем " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", а у військовому білеті №6521996 від 15.11.1995, виданому ІНФОРМАЦІЯ_4 у графі «ім`я» ОСОБА_1 вказали «( ІНФОРМАЦІЯ_3 », і в тому ж військовому білеті, на підставі особистого звернення ОСОБА_1 про виправлення імені, на сторінці « 25» вказано «Виправлено ім`я на « ОСОБА_2 » вірити. Підстава паспорт громадянина України серії НОМЕР_7 , виданий Жидачівським РВУМВС у Львівській обл. 09.12.1997 р.» і це все завірено печаткою та особистим підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 , того самого, який 19.09.2025 і прийняв рішення про мобілізацію заброньованого ОСОБА_1 . Позивач вважає, що 18.09.2025 його безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства затримано на вулиці працівниками ТЦК та СП, під аргументом уточнення його бронювання у приміщення Стрийського ТЦ, а згодом попри наявне у нього працевлаштування у ТзОВ «Ужгородський машинобудівний завод», який бронює 100% своїх працівників, ОСОБА_1 протиправно мобілізовано для проходження військової служби в період мобілізації без його згоди та направлено на проходження військової служби у військову частину.

05.11.2025 до суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив повністю. Відзив обґрунтований тим, що за результатом звірки персональних даних встановлено, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 відповідно до паспортних даних на військову обліку не перебував. Оскільки громадянин не мав інших наявних підтверджень щодо права на відстрочку від призову за загальною мобілізацією, видано наказ «Про призов військовозобов`язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією» № 2807 від 19.09.2025, яким позивача призвано на військову службу за мобілізацією.

10.11.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій просить позов задовольнити повністю. Вказана відповідь обґрунтована тим, що попри наявне у позивача працевлаштування та бронювання, його протиправно мобілізовано для проходження військової служби в період мобілізації без його згоди та направлено на проходження військової служби у Військову частину, де він перебуває до сих пір. А співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_5 порушені базові права людини, передбачені статтями 29 та 33 Конституції України, а їх дії мають ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст.146 КПК України.

14.11.2025 до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечує повністю. Відзив обґрунтований тим, що солдат ОСОБА_1 , який призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_6 , відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 з 19 вересня 2025року зарахований в списки особового складу Військової частини НОМЕР_1 і призначений на посаду курсанта. Враховуючи викладене, солдат ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним під час мобілізації, на нього розповсюджується законодавство про проходження військової служби та він повинен виконувати обов`язки військової служби. Отже, визнання протиправним і скасування наказу територіального центру комплектування та соціальної підтримки про мобілізацію, не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу, тобто не змінює її правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного, а також не має своїм правовим наслідком визнання протиправним наказу командира військової частини в частині зарахування військовослужбовця до списків особового складу військової частини.

02.12.2025 від представника позивача до суду надійшло клопотання про залучення співвідповідача.

19.12.2025 від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення, які мотивовані тим, що здійснено розгляд справи Стрийським міськрайонним судом Львівської області за матеріалами ІНФОРМАЦІЯ_7 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_8 за ч.2 ст 172-15 КУпАП на підставі протиправних дій, вчинених в порядку здійснення мобілізаційних заходів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . Постановою від 19.11.2025 Стрийський міськрайонний суд Львівської області постановив звільнити ОСОБА_4 від адміністративної відповідальності за ст.172-15 КУпАП, і обмежитись усним зауваженням. Фактично вину ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо протиправних дій, вчинених в порядку здійснення мобілізаційних заходів ОСОБА_1 встановлено.

23.12.2025 від представника позивача до суду надійшла заява про зміну предмету позову та про залучення співвідповідача, у якій просить суд:

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 видати наказ про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на підставі пп. г) п. 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

02.02.2026 до суду від Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечує повністю. Відзив обґрунтований тим, що після видання командиром в/ч НОМЕР_2 наказу по стройовій частині про зарахування до списків особового складу у позивача виникли нові правовідносини щодо проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим. Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, які не передбачають звільнення (виключення зі списків особового складу) з військової служби шляхом визнання протиправними дій щодо зарахування до списків особового складу військових частин.

10.02.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій просить позов задовольнити повністю. Вказана відповідь обґрунтована тим, що відповідно до абз. 2 ч. 1 ст.23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи. Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права, тоді як призов на військову службу під час мобілізації Позивача, який є заброньованим, не пов`язане з жодною передбаченою Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" подією.

26.03.2026 від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення, які мотивовані тим, що оскільки проходження незаконно мобілізованою особою військової служби за призовом підчас мобілізації є наслідком прийняття щодо неї протиправного наказу про мобілізацію, то у випадку скасування такого незаконного наказу ефективним засобом правового захисту, що відновить попереднє становище особи, буде спонукання начальника військової частини ухвалити рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 13.10.2025 суддя залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою від 20.10.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 19.12.2025 суд відмовив повністю у клопотанні представника позивача про залучення співвідповідача.

Ухвалою від 19.01.2026 суд прийняв до розгляду заяву представника позивача від 22.12.2025 про зміну предмета позову та залучив до участі у розгляді справи у процесуальному статусі співвідповідача Військову частину НОМЕР_2 у частині позовних вимог про зобов`язання видати наказ про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на підставі пп. г) п. 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 у таких документах як паспорт громадянина України та ІПН зазначений із дійсним та вірним іменем " ОСОБА_2 ", але у "Резерв+" ОСОБА_1 зазначений із іменем " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", а у військовому білеті №6521996 від 15.11.1995, виданому ІНФОРМАЦІЯ_4 у графі «ім`я» ОСОБА_1 вказали «( ІНФОРМАЦІЯ_3 », і в тому ж військовому білеті, на підставі особистого звернення ОСОБА_1 про виправлення імені, на сторінці « 25» вказано «Виправлено ім`я на « ОСОБА_2 » вірити. Підстава паспорт громадянина України серії НОМЕР_7 , виданий Жидачівським РВУМВС у Львівській обл. 09.12.1997 р.» і це все завірено печаткою та особистим підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 ..

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 19.09.2025 взято на військовий облік та скеровано для проходження військово-лікарської комісії для визначення придатності до військової служби.

19.09.2025 ОСОБА_1 пройшов ВЛК (довідка № 2025-0919-1149-0526-3 від 19.09.2025) та визнаний придатним до військової служби.

Вважаючи дії відповідачів щодо взяття на військовий облік позивача та його подальшу мобілізацію протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд керується такими мотивами.

Частина перша статті 9 КАС України визначає, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 з 5:30 24.02.2022 введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації, який діє і дотепер.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" № 69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію; мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Відповідно до статті 1 Закону України від 06.12.1991 року №1932-XII "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини другої статті 2 згаданого Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно з частиною п`ятою статті 1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених зазначеного Закону.

За змістом частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Відповідно до частини десятої статті 2 Закону №2232-ХІІ на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період у визначеному зазначеним Законом порядку для оперативного доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань призиваються громадяни України, які уклали контракти про проходження служби у військовому резерві та/або зараховані до військового оперативного резерву.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному зазначеним Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (надалі - Закон №3543-ХІІ).

Стаття 22 Закону №3543-ХІІ визначає обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема, громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Частина п`ята статті 22 Закону №3543-ХІІ визначає, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Підстави, за якими військовозобов`язаним передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, визначені статтею 23 Закону №3543-XII.

Так, згідно з приписами частини першої статті 23 Закону №3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які, зокрема, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 24 Закону №3543-XII бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.

Відповідно до статті 25 Закону №3543-ХІІ бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють:

1) в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, у разі якщо це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів;

2) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);

3) на підприємствах, в установах і організаціях, які здійснюють виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань;

4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок та організація бронювання, переліки посад і професій військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Під час дії воєнного стану бронювання військовозобов`язаних може також здійснюватися за списком військовозобов`язаних, поданим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку відповідним органом державної влади, іншим державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, зазначеними в частині першій цієї статті.

Порядок бронювання військовозобов`язаних за списком військовозобов`язаних під час дії воєнного стану, що затверджений постановою КМ від 27.01.2023 №76 (надалі - Порядок № 76), визначає механізм бронювання під час дії воєнного стану військовозобов`язаних за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час.

Згідно з пунктом 1 Порядку №76, згаданий Порядок визначає механізм бронювання під час дії воєнного стану військовозобов`язаних за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють:

- в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, у разі, коли це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів;

- на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі, коли це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);

- на підприємствах, в установах і організаціях, які здійснюють виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань;

- на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Згідно з пунктом 2 Порядку №76 бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 згаданого Порядку, здійснюється згідно з рішенням Мінекономіки за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі - список), погодженими Генеральним штабом Збройних Сил (військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку в СБУ, Службі зовнішньої розвідки, - за списками, погодженими СБУ, Службою зовнішньої розвідки).

Заброньованим військовозобов`язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації (далі - відстрочка).

У рішенні Мінекономіки зазначається строк дії відстрочки, який не може перевищувати: шість місяців - для військовозобов`язаних, зазначених в абзацах третьому - п`ятому пункту 1 цього Порядку.

Згідно з пунктами 5, 6, 9, 10 Порядку № 76, кількість військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню, повинна становити 50 відсотків кількості військовозобов`язаних підприємства, установи і організації на дату подання списку. У разі наявності обґрунтованої потреби кількість військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню, може перевищувати 50 відсотків кількості військовозобов`язаних підприємства, установи і організації на дату подання списку.

Підприємства, установи і організації, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), подають список до органу державної влади, іншого державного органу, який встановив (довів) мобілізаційне завдання (замовлення). В обґрунтуванні зазначається: інформація про відповідність облікових даних військовозобов`язаних, зазначених у списку, їх військово-обліковим документам.

Орган державної влади, інший державний орган, який встановив (довів) мобілізаційне завдання (замовлення), проводить перевірку повноти заповнення списку, наявності наданого до нього обґрунтування, а також дотримання вимог щодо кількості військовозобов`язаних, які підлягають бронюванню, та у строк не більше ніж п`ять робочих днів з дня отримання списку подає його на погодження Генеральному штабу Збройних Сил (СБУ, Службі зовнішньої розвідки).

З метою погодження списки, подані відповідно до пунктів 4-8 цього Порядку, розглядаються щодо повноти заповнення та наявності обґрунтувань Генеральним штабом Збройних Сил (СБУ, Службою зовнішньої розвідки) у строк не більше ніж 10 робочих днів з дня їх отримання. Генеральний штаб Збройних Сил (СБУ, Служба зовнішньої розвідки) подає погоджені відповідно до абзацу першого цього пункту списки до Мінекономіки.

За результатами перевірки списків, поданих відповідно до пункту 9 нього Порядку, щодо повноти їх заповнення, наявності обґрунтувань та погодження Генеральним штабом Збройних Сил (СБУ, Службою зовнішньої розвідки) Мінекономіки приймає у строк не більше ніж п`ять робочих днів з дня отримання зазначених списків рішення про бронювання військовозобов`язаних.

Пунктом 5 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (надалі - Порядок №1487), визначено, що з метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - система військового обліку).

Системою військового обліку є сукупність узгоджених за завданнями державних органів, підприємств, установ та організацій, які ведуть військовий облік та забезпечують її функціонування із застосуванням засобів автоматизації процесів та використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених законодавством. Головною вимогою до системи військового обліку є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пункту 17 Порядку №1487 військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний та спеціальний.

На загальному військовому обліку перебувають військовозобов`язані та резервісти, які не заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами установами, організаціями на період мобілізації та на воєнний час.

Військовозобов`язані, які згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час, перебувають на спеціальному військовому обліку.

Пункт 79 Порядку встановлює, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки серед іншого:

організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;

здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;

виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;

організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них;

виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; тощо.

Пунктами 80-81 Порядку №1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до затверджених розпорядженнями голів відповідних районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, міських голів планів щороку (у тому числі позапланово) перевіряють стан військового обліку в державних органах, органах місцевого самоврядування, а також на підприємствах, в установах та організаціях, в яких працюють військовозобов`язані, які заброньовані за цими органами, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час, а також військовозобов`язані, яким видані мобілізаційні розпорядження. Решта державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій перевіряються один раз на чотири роки.

Взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пункті 15 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 20 цього Порядку.

Районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, підрозділи Служби зовнішньої розвідки беруть на військовий облік, знімають або виключають з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, у яких відсутні військово-облікові документи, лише після відновлення зазначених документів.

В той же час додатком №2 до Порядку №1487 є Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Правила), пунктом 1 яких встановлено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема:

- перебувати на військовому обліку за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності;

- не змінювати місце проживання з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів СБУ, Служби зовнішньої розвідки - без дозволу відповідного керівника);

- особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- подавати щороку до 1 жовтня до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки документи, що підтверджують право громадян на відстрочку від призову на строкову військову службу.

Аналізуючи зазначені норми, суд зазначає, що не лише у військовозобов`язаного громадянина є обов`язок щодо повідомлення органів ТЦК про відповідне бронювання, а й органи ТЦК зобов`язані перевіряти та володіти інформацією щодо заброньованих осіб з метою недопущення протиправних дій щодо особи.

Як зазначає відповідач, документи щодо бронювання не мають підтвердження, оскільки бронювання здійснено на ОСОБА_1 27.10.2025, а у "Резерві+" також зазначений ОСОБА_1 .

Суд встановив, що позивач у документах таких як паспорт громадянина України та ІПН зазначений із іменем "Мирослав", але у "Резерв+" позивач зазначений із іменем "Мирон". У військовому білеті № НОМЕР_8 від 15.11.1995, виданому ІНФОРМАЦІЯ_4 у графі «ім`я» позивач зазначений «( ІНФОРМАЦІЯ_3 », і в тому ж військовому білеті, на підставі особистого звернення ОСОБА_1 про виправлення імені, на сторінці « 25» вказано «Виправлено ім`я на « ОСОБА_2 » вірити. Підстава паспорт громадянина України серії НОМЕР_7 , виданий Жидачівським РВУМВС у Львівській обл. 09.12.1997 р.», що засвідчено печаткою та особистим підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 .

Отже, на момент призову на військову службу під час мобілізації відповідно до вимог статті 23 Закону №3543-ХІІ, позивач мав відстрочку від призову на військову службу як заброньований працівник ТзОВ «Ужгородський машинобудівний завод».

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо мобілізації ОСОБА_1 під час дії особливого періоду.

Щодо інших позовних вимог, суд зазначає таке.

Пункт 19 частини першої статті 4 КАС України визначає, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до приписів пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008) громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина третя статті 24 Закону № 2232-XII визначає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно з абзацом 2 пункту 225 Положення № 1153 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

За правилами п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зокрема: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я: - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.

Отже, Законом № 2232-ХІІ чітко визначені підстави для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану, а Положення №1153/2008 визначає порядок такого звільнення.

Суд висновує, що наказ відповідача в частині призову та відправки у військову частину, а також наказ про зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 є актами індивідуальної дії, тобто актами одноразового застосування, станом на час вирішення справи такі вичерпали свою дію внаслідок направлення позивача для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 . Позивач зарахований до складу Військової частини НОМЕР_2 та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, а тому визнання процедури призову протиправною не відновлює початковий стан і не призводить до захисту прав та інтересів позивача.

Суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, згідно з якими процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Після видання спірних наказів виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначається Законом № 2232-ХІІ та Положенням № 1153/2008. Ними не передбачено звільнення (залишення) військової служби шляхом скасування наказу про призов на військову службу під час мобілізації чи наказу про зарахування до списків військової частини.

Ці накази вже реалізовані, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просив у позові.

У зв`язку з цим, правові відносини між ІНФОРМАЦІЯ_2 та позивачем припинились з моменту прийняття наказу про призов і відправку останнього у Військову частину НОМЕР_1 .

Позивач склав Військову присягу на вірність Українському народу, після чого приступив до виконання обов`язків, а відповідач позбавлений законодавчої можливості скасовувати власний акт індивідуальної дії про його призов на військову службу під час мобілізації, який вичерпав свою дію. Скасування акту індивідуальної дії про призов на військову службу під час мобілізації після його реалізації та вичерпання своєї дії порушує стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, на що указано в аналогічних правових позиціях судів касаційної інстанції у справі № 5/573 (провадження №К-31177/09) та у справі № 9901/286/19.

У контексті наведених норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, суд вважає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного, на його думку, права.

Суд також зазначає, що ефективність позовної вимоги про визнання протиправним та скасування індивідуального акту має оцінюватися з огляду на обставини справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду.

За змістом принципу процесуальної економії застосований спосіб захисту має привести до відновлення порушеного права, а оскаржуваний наказ вичерпав свою дію та втратив юридичне значення, оскільки позивач мобілізований та продовжує перебувати на військовій службі.

У питанні скасування акта індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2021 у справі №9901/286/19).

Перш ніж відмовити в позові з підстав обрання неналежного способу захисту, суд з`ясовує: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачено обраний позивачем спосіб захисту законом; чи передбачено законом ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню, якщо суд, дотримуючись принципу стадійності захисту права, дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом та/або він є неефективним для захисту порушеного права в таких правовідносинах.

З таких підстав, суд висновує, що наказ про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період, як акта індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому оскарження таких не є належним та ефективним способом захисту права позивача, оскільки скасування вказаного наказу не може привести до відновлення порушеного права.

Отже, позивач у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану, втратив статус військовозобов`язаної особи і набув статусу військовослужбовця, а відтак протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , не є підставою для скасування наказу про зарахування до списків Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання відповідача Військової частини НОМЕР_2 видати наказ про звільнення позивача з військової служби, відповідно до статті 26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

V. Судові витрати

Відповідно до статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вчинив протиправні дії, на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 484,48грн

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо мобілізації ОСОБА_1 під час дії особливого періоду.

В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 484 (чотириста вісімдест чотири)грн 48коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович