Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №340/3496/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/3496/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши у порядку, передбаченому статтею 287 КАС України, адміністративну справу

за позовом: Департаменту культури та туризму Кіровоградської обласної державної адміністрації (пл. Героїв Майдану, б.1, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, ЄДРПОУ 02228747)

до відповідача: Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, б.13, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 00015622)

про визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича від 25 травня 2026 року ВП № 81077735 про стягнення виконавчого збору у сумі 34 588 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна Сергія Володимировича від 25 травня 2026 року ВП № 81077735 про стягнення витрат виконавчого провадження у сумі 191,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем одночасно з відкриттям виконавчого провадження винесено постанови про стягнення виконавчого збору у сумі 34 588 грн. та про стягнення витрат виконавчого провадження у сумі 191,60 грн., хоча фактично державний виконавець ще не проводив жодних виконавчих дій, натомість позивач самостійно намагається виконати рішення суду, проте у зв`язку з об`єктивними обставинами для цього необхідно більше часу. Таким чином, позивач вважає оскаржувані рішення протиправними та просить суд їх скасувати.

Ухвалою від 02.06.2026 року позовну заяву залишено без руху. У встановлений суддею строк позивач подав до суду заяву про виправлення недоліків.

Ухвалою суду від 15 червня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено судове засідання на 29 червня 2026 року (а.с. 66).

Від відповідача 22.06.2026 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. Зазначив, що відповідач, приймаючі оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору та про стягнення витрат виконавчого провадження, діяв виключно на підставі наданих повноважень та у відповідності з вимогами чинного законодавства, будь-якої протиправності під час винесення зазначених постанов допущено не було (а.с. 72-74).

В судове засідання 29.06.2026 сторони не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, причину своєї неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Отже, подальший розгляд справи судом вирішено здійснювати у порядку письмового провадження.

Дослідивши надані сторонами матеріали та з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 25.05.2026 року уповноваженою особою відповідача відкрито виконавче провадження №81077735 (а.с. 78).

Вказане виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого листа, виданого на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 у справі №340/2970/25, відповідно до якого Департамент культури та туризму Кіровоградської обласної державної (військової) адміністрації зобов`язано відповідно до вимог чинного законодавства вжити заходів з організації проведення робіт щодо внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі і режими використання території пам`ятки археології місцевого значення, а саме Поселення трипільської культури (ІІІ ст. до н.е.) в селі Федорівка (урочище Куца Балка), охоронний номер 514-Кр.

Окрім постанови про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем 25.05.2026 також винесено постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (а.с. 79-зворот) та про стягнення виконавчого збору (а.с. 81).

Позивачем наголошено, що державним виконавцем не вчинено будь-яких реальних заходів примусового виконання рішення суду, натомість позивач, за його твердженням, ще до відкриття виконавчого провадження вжив низку заходів, спрямованих на добровільне виконання рішення суду, зокрема – здійснював пошук розробника документації, проводив закупівлю послуг, проводив листування з органами прокуратури, тощо.

Отже, на думку позивача, у органу ДВС були відсутні підстави для стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, а тому позивачем ініційовано розгляд даної справи.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини 1 статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин 1, 3, 4 та 5 статті 27 Закону, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (крім спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот);

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що державний виконавець має обов`язок одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження винести також постанову про стягнення виконавчого збору у встановленому законом розмірі, окрім випадків, прямо передбачених законом.

Невиконання боржником у встановлений строк рішення суду в добровільному порядку є підставою для примусового виконання такого рішення, що, в свою чергу, тягне за собою застосування специфічних санкцій майнового характеру, а саме – стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження. При цьому Закон не ставить можливість застосування таких санкцій у залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.01.2019 у справі №826/19730/16, від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, від 16.09.2021 у справі № 440/4629/21, від 11.08.2022 у справі № 640/23271/21, від 16.02.2023 у справі № 160/1389/22.

Оскільки в даному випадку виконання рішення суду не пов`язано зі стягненням аліментів, а передбачені частиною 5 статті 27 Закону випадки, коли виконавчій збір не стягується, у даному випадку не застосовуються, суд приходить до висновку, що у відповідача не було іншого передбаченого Законом варіанту дій, як винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору.

Водночас, посилання позивача на висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справі №2540/3203/18, є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки такі висновки зроблено за іншого правового регулювання, яке існувало до 28.08.2018 – дати набрання чинності Законом від 03.07.2018 № 2475-VIII, яким було внесено зміни до Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, суд виснував, що оспорювана постанова про стягнення виконавчого збору винесена відповідачем правомірно, а отже не підлягає скасуванню.

Що стосується правомірності постанови державного виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 2, 3 статті 42 Закону, витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

У відповідності до вимог Закону «Про виконавче провадження» наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за №512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція №512/5).

Пунктом 2 розділу VI Інструкції №512/5 визначено, що витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про:

відкриття виконавчого провадження;

стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується);

стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується);

стягнення витрат виконавчого провадження;

закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження:

виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари);

пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.

Якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем) було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, виконавець виносить постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.

Отже, чинним законодавством передбачено чіткий порядок та підстави винесення державним виконавцем постанови про стягнення витрат виконавчого провадження та судом не встановлено з боку відповідача порушень під час винесення оспорюваної постанови у спірному виконавчому провадженні.

Позивачем, в свою чергу, не наведено жодних обставин та не надано жодного доказу порушення відповідачем порядку та підстав винесення такої постанови.

Таким чином, суд приходить до висновку щодо правомірності винесеної відповідачем постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та відсутності підстав для її скасування.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Судові витрати вважати фактично понесеними.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст. 287, 293, 295, 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО