Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №300/1864/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2026 р. справа № 300/1864/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця Лобанова Вікторія Валеріївна, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якого діє представниця Лобанова Вікторія Валеріївна (представниця позивача), звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку, у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку, у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, представниця позивача зазначає, що згідно відомостей військового квитка ОСОБА_1 має військове звання «Рядовий» та відноситься до рядового складу. На переконання представниці позивача, згідно ч. 4 ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» в редакції, яка діяла станом на 01.01.2014, граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві. Згідно стаття 32 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» редакції, яка діяла станом на 01.01.2014, військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку. Станом на 01.01.2014, ОСОБА_1 виповнилося 41 років, тобто позивач повинен був бути виключеним з обліку у 2013 році. Проте, згідно даних військово-облікового документа, сформованого у застосунку Резерв +, позивача поставлено на військовий обліку в статусі військовозобов`язаного.

Представниця позивача стверджує, що оскільки позивач виключений з військового обліку, отже, військовозобов`язаним не являється, тому ТЦК і СП не має права примушувати до поновлення такого на військовому обліку. Окрім того позивач був саме виключений з військового обліку, а тому повторному взяттю на такий облік він не підлягає.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

28.04.2026 на адресу суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву в якому представник заперечив щодо задоволення позовних вимог. Відзив обґрунтований тим, що позивачу було надіслано повістку щодо прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Проте, у зазначений у повістці термін позивач не прибув, у зв`язку із чим подано звернення до органів поліції про порушення військового обліку позивачем. Стверджує, що позивачем було порушено вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в частині обов`язку з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці. Крім того представник зазначає, що у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов`язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зобов`язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Відповідно до запису у Тимчасовому посвідченні №4259272 від 26.04.2001 ОСОБА_1 має військове звання «Рядовий» (а.с.9).

Відповідно до військово-облікового документа сформованого у застосунку «Резерв+» ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , як військовозобов`язаний (рядовий) (а.с.8).

На адвокатський запит, ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 02.01.2026 №22 повідомив, що відповідно до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», поділ на перший і другий розряд (до 35 і до 40 років для рядового складу) стосується розподілу військовозобов`язаних у запасі, а не визначає граничний вік перебування на військовому обліку. Згідно з частиною 1 статті 28 та статті 22 цього Закону, граничний вік перебування на військовому обліку для військовозобов`язаних: рядового, сержантського та старшинського складу – до 60 років. Звернено увагу, що у період воєнного стану військовий облік не скасовується після досягнення віку першого і другого розряду запасу. Особа зберігає статус військовозобов`язаного та перебуває на військовому обліку до досягнення граничного віку -60 років, якщо не знята з обліку на підставах, визначених законом (а.с.12).

Вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку, в зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону №2232-XII, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

За приписами частини третьої статті 33 Закону №2232-XII, військовий облік всіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Відповідно до ч.4 ст. 33 Закону №2232-XII, військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.

Згідно з ч.1 ст. 34 Закону №2232-XII, персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з ч.2 ст.28 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 01.01.2014) військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.

При цьому, ч. 4 ст. 28 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 01.01.2014) передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

За приписами пункту 4 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 01.01.2014), виключенню з військового обліку у районних (міських військових комісаріатах підлягають громадяни України, зокрема, які досягли граничного віку перебування в запасі.

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 р. №1169-VII частину другу статті 28 викладено в такій редакції:

військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:

1) перший розряд - до 35 років;

2) другий розряд - до 50 років.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»« від 22.07.2014 р. №1604-VII внесено до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» такі зміни:

у пункті 2 частини другої цифри « 50» замінити цифрами « 60»;

пункт 2 частини третьої викласти в такій редакції:

« 2) другий розряд:

молодший та старший офіцерський склад - до 60 років;

вищий офіцерський склад - до 65 років».

В свою чергу, приписи Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, змін не зазнали.

Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду (60-річного віку).

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 р. №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

В спірних правовідносинах юридичних фактом за вольовим критерієм є подія, настання якої не залежить від волі та свідомості людини, - недосягнення позивачем граничного віку перебування у запасі.

Вік особи як юридичний факт-стан є триваючою обставиною, що породжує для такої особи юридичні наслідки, а в спірних правовідносинах такими наслідками є застосування до позивача положень Законів України №1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» та №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Так, у зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

Від часу опублікування (набрання чинності) змін до цього Закону №2232-XII він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на усіх осіб, що не досягли граничного віку перебування в запасі.

Отже, відповідач на законних підставах поновив позивача на військовому обліку військовозобов`язаних.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм наведена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 у справі №814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі №820/3113/17.

Суд зазначає, що на момент набрання чинності Законами №1169-VII та №1604-VII позивач не досяг віку 60 років, у зв`язку із чим норми зазначених законів є застосовними до позивача та спірних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду сформульованого у постанові від 09.04.2026 у справі №280/6524/24.

Так, Верховний Суд в означеній постанові дійшов висновку, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави. У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.

Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави. З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, висновків Верховного Суду у постанові від 09.04.2026 у справі №280/6524/24, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представниця Любанова Вікторія Валеріївна до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправно та зобов`язання до вчинення дій відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гомельчук С.В.