Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №260/3068/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 червня 2026 року м. Ужгород№ 260/3068/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та визнання протиправною бездіяльність, -

В С Т А Н О В И В:

11 травня 2026 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яким, просить суд: «1. Рішення про визнання недійсним дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу від 01.04.2026, підписане КЕП начальником НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ ОСОБА_2 02.04.2026 за № 02.2.1-1023-26, - визнати протиправним та скасувати. 2. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ щодо не повідомлення заявника ОСОБА_1 про прийняті рішення про надання дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу №30717, підписане 30.03.2026 КЕП ОСОБА_2 та зареєстроване за № 02.2.1-945-26-ви від 30.03.2026 та рішення про визнання недійсним дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу від 01.04.2026, підписане КЕП начальником НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ ОСОБА_2 02.04.2026 за №02.2.1-1023-26, в порядку, передбаченому п. 45 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою КМУ від 27.07.1998 № 1147.».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі наявних у ній матеріалів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України протиправно було визнано недійсним дозвіл на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу, наданий позивачу. Крім того, позивач вказує, що не був належним чином повідомлений про прийняття рішення про надання дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу №30717, та про оскаржуване рішення про визнання недійсним дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу. Позивач не погоджується з такими діями та бездіяльністю державного органу, у зв`язку із чим звернувся з даним позовом до суду.

Відповідачем на адресу суду було надіслано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, адже таке рішення було прийняте у зв`язку із інтересами забезпечення національної безпеки України, охорони громадського порядку, боротьби з організованою злочинністю, злочинною спільнотою або злочинною організацією чи поширенням злочинного впливу.

Згідно зі статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 10 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач 26 березня 2026 року звернувся до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України із заявою, в якій просив надати йому дозвіл на проживання у місцевості в межах прикордонної смуги ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з постійним місцем проживання в АДРЕСА_2 (а.с. 11).

27 березня 2026 року начальник НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ, за результатами розгляду звернення позивача, прийняв рішення про надання дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу № 30717, яке зареєстроване за № 02.2.1-945-26-ви від 30 березня 2026 року (а.с. 19).

01 квітня 2026 року начальником НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України прийнято рішення про визнання недійсним дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу №30717, яке зареєстроване за № 02.2.1-1023-26-ви від 02 квітня 2026 року (а.с. 20).

Підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугувала службова записка заступника начальника головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_1 прикордонного загону від 01 квітня 2026 року, в якій зазначається, що в минулому позивач потрапляв в поле зору оперативно-розшукових підрозділів як причетний до здійснення протиправної діяльності, та браконьєрства на ділянці відповідальності віпс " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", а також 21 грудня 2024 року спричинив конфліктну ситуацію на КрП " ІНФОРМАЦІЯ_3 " внаслідок чого сержант ОСОБА_3 отримав травму плеча, а позивача було затримано на КрП «Дубриничі», складено протокол за статтею 185-10 КУпАП та поміщено до в СП В. Березний, направлено повідомлення за статтею 354 КК України (а.с. 5).

Вважаючи протиправними рішення та бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Положеннями статті 19 частини 1 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження визначає Закон України від 3 квітня 2003 року №661-ІV «Про Державну прикордонну службу України» (далі по тексту – Закон України №661-ІV).

Так, згідно із статтею 1 Закону України № 661-ІV на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.

Статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» визначено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь - шириною до 2 кілометрів. У цих межах Кабінетом Міністрів України встановлюється спеціальний прикордонний режим щодо заборони вільного в`їзду, перебування, проживання, пересування осіб і провадження робіт, не пов`язаних з обороною чи охороною державного кордону України. Контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України. До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.

За змістом статті 23 Закону України «Про державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, використання повітряних суден, обліку та тримання на пристанях, причалах, базах для стоянки малих і спортивних суден і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Відповідно до 24 Закону України «Про державний кордон України» дозвіл на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу надає і здійснює у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку відповідний орган Державної прикордонної служби України.

Дозвіл на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт чи пропуск у прикордонну смугу надається на безоплатній основі протягом 10 робочих днів з дня надходження звернення, в якому зазначаються: 1) прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, громадянство (підданство) особи, яка перебуватиме у межах прикордонної смуги, реквізити документа, що посвідчує її особу, місце проживання (місце перебування), засоби зв`язку; 2) вид дозволу (на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт чи пропуск) та строк дії дозволу (для дозволів на в`їзд і провадження робіт); 3) мета та правові підстави для отримання дозволу.

Дозвіл на проживання жителів місцевостей, розташованих у межах прикордонної смуги, надається безстроково. Дозвіл на перебування працівників підприємств, установ, організацій, розташованих у межах прикордонної смуги, надається на один рік.

У наданні дозволу на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт чи пропуск у прикордонну смугу відмовляється, а наданий дозвіл визнається недійсним: 1) якщо при зверненні про надання дозволу подано завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; 2) якщо особа протягом одного року до дня подання звернення притягалася до відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, незаконне переправлення осіб через державний кордон України, контрабанду або порушення митних правил, пов`язаних з переміщенням товарів або транспортних засобів поза митним контролем чи з приховуванням від митного контролю; 3) якщо особі заборонено в`їзд в Україну чи в іноземця або особи без громадянства відсутні законні підстави для перебування в Україні; 4) в інтересах забезпечення національної безпеки України, охорони громадського порядку, боротьби з організованою злочинністю, злочинною спільнотою або злочинною організацією чи поширенням злочинного впливу; 5) в інтересах забезпечення охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; 6) якщо особа понад 90 днів відсутня за визначеним місцем проживання або змінила його; 7) у разі звільнення з підприємства, установи, організації особи, якій надано дозвіл на перебування як їх працівнику; 8) за зверненням особи, якій надається дозвіл. Особа, якій відмовлено у наданні дозволу, має право оскаржити рішення протягом 10 робочих днів з дня його прийняття до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. За необхідності відповідні органи Державної прикордонної служби України можуть запроваджувати додаткові тимчасові режимні обмеження на в`їзд, перебування і провадження робіт у прикордонній смузі.

Систему режимних заходів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі, які регламентують відповідно до законодавства правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, використання повітряних суден, ведення обліку та тримання на пристанях, причалах, базах для стоянки малих (яхт-клуб, марина, місце базування суден флоту рибної промисловості) і спортивних суден, у пунктах базування (далі - об`єкти базування) малих, спортивних суден, інших плавучих засобів, призначених для занять спортом або відпочинку (водний мотоцикл тощо) (далі - малі, спортивні судна, інші плавзасоби), їх випуску, плавання і пересування в територіальному морі та внутрішніх водах України визначаються Положенням про прикордонний режим, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1147 (далі по тексту - Положення № 1147) .

Також, згідно із пунктом 2 підпунктом 2 Положення № 1147 контрольований прикордонний район - це ділянка місцевості, яка визначена, як правило, у межах території району, міста, селища та села, прилеглої до державного кордону або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби, а також у межах територіального моря, внутрішніх вод, частини вод прикордонних річок, озер та інших водойм і розташованих у цих водах островів.

Пунктом 5 Положення № 1147 передбачено, що контроль за додержанням прикордонного режиму у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі здійснює Державна прикордонна служба у взаємодії з органами Національної поліції. Особи, зазначені у підпунктах 7 та 8 цього Положення, на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби та органів Національної поліції, а також членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону зобов`язані пред`являти відповідні документи, передбачені цими пунктами (пункт 10 Положення № 1147).

Як судом було встановлено, що 27 березня 2026 року начальник НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ, за результатами розгляду звернення позивача, прийняв рішення про надання дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу № 30717, яке зареєстроване за № 02.2.1-945-26-ви від 30 березня 2026 року (а.с. 19).

В подальшому заступник начальника головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_1 прикордонного загону звернувся до начальника прикордонного загону з службовою запискою, у якій повідомив, що ОСОБА_1 , в минулому потрапляв в поле зору оперативно-розшукових підрозділів як причетний до здійснення протиправної діяльності, та браконьєрства на ділянці відповідальності віпс « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а також 21.12.2024 року спричинив конфліктну ситуацію на КрП « ІНФОРМАЦІЯ_3 » внаслідок чого сержант ОСОБА_3 отримав травму плеча, а ОСОБА_1 було затримано на КрП Дубриничі, складено протокол за ст. 185-10 КУпАП та поміщено в ОСОБА_4 , направлено повідомлення за ст. 345 КК України, у зв`язку з чим просив скасувати виданий 30 березня 2026 року дозвіл (а.с. 5).

На підставі статті 24 частини 5 пункту 4 Закону України "Про державний кордон України", 01 квітня 2026 року начальником НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України прийнято рішення про визнання недійсним дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу №30717, яке зареєстроване за № 02.2.1-1023-26-ви від 02 квітня 2026 року (а.с. 20).

Таким чином, судом встановлено, що єдиною підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугувала службова записка, доказів зворотного відповідачем не надано.

Суд зауважує, що підставою для визнання недійсним наданого дозволу можуть бути обставини, виключний перелік яких наведено у положеннях статті 24 Закону України «Про державний кордон України».

Відповідно до статті 24 частини 5 пункту 4 Закону України "Про державний кордон України" у наданні дозволу на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт чи пропуск у прикордонну смугу відмовляється, а наданий дозвіл визнається недійсним, окрім іншого, в інтересах забезпечення національної безпеки України, охорони громадського порядку, боротьби з організованою злочинністю, злочинною спільнотою або злочинною організацією чи поширенням злочинного впливу.

Як вбачається із оскаржуваного рішення, таке було прийняте на підстав статті 24 частини 5 пункту 4 Закону України "Про державний кордон України", при цьому відповідачем не вказано причини з якими закон пов`язує правові наслідки, передбачені статтею 24 частиною 5 пунктом 4 Закону України «Про державний кордон України» необґрунтовано пославшись лише на норму закону.

При цьому відповідно до Витягу з інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості" станом на 07 травня 2026 року, ОСОБА_1 не притягувався до кримінальної відповідальності, немає незняту чи непогашену судимість, а також не перебуває у розшуку (а.с. 35).

Таким чином, відповідачем не було надано доказів, а судом не встановлено щодо наявності підстав та причин щодо прийняття оскаржуваного рішення передбачених статтею 24 частиною 5 пунктом 4 Закону України «Про державний кордон України»

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 січня 2024 року за № 49 «Про затвердження форм рішень про надання / відмову в наданні або визнання недійсним дозволу на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу», затверджена, зокрема, форма рішення про визнання недійсним дозволу на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу.

Відповідно до зазначеного наказу, рішення про визнання недійсним дозволу на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу повинне містити причини, з яких визнається недійсним відповідне рішення. Однак оскаржуване рішення не містить причин, з яких рішення про надання дозволу на в`їзд, перебування, проживання, провадження робіт і пропуск у прикордонну смугу № 30717 від 27 березня 2026 року визнано недійсним.

Таким чином спірне рішення є невмотивованим та не відповідає вимогам законодавчо закріпленій формі, оскільки в такому не обґрунтовано причини визнання недійсним наданого позивачу дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу.

Так, у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що «у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави та мотиви, на яких вони ґрунтуються».

Отже, будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Відповідачем не доведено правомірності свого рішення у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачений законодавством України, та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не відповідає статті 2 частині 2 КАС України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо частини позовних вимог про визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неповідомлення його про прийняття рішення про надання дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу та рішення про визнання недійсним дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу, суд вказує наступне.

Відповідно до пунктів 42 – 46 Положення № 1147 орган Державної прикордонної служби не пізніше десяти робочих днів з дня надходження звернення про надання/визнання недійсним дозволу та документів, що додаються до нього, приймає рішення про надання дозволу, про відмову в наданні дозволу або про визнання наданого дозволу недійсним.

Форма рішення про надання/відмову в наданні або визнання дозволу недійсним встановлюється МВС.

Про прийняте рішення орган Державної прикордонної служби не пізніше наступного робочого дня повідомляє заявника з використанням офіційного каналу зв`язку, зазначеного у зверненні про надання/визнання недійсним дозволу.

Звернення щодо надання дозволу на наступний період подається особою органові Державної прикордонної служби не пізніше ніж за десять робочих днів до закінчення дії попереднього дозволу.

У разі виявлення обставин, зазначених у частині п`ятій статті 24 Закону України «Про державний кордон України”, орган Державної прикордонної служби відмовляє в наданні дозволу або визнає виданий раніше дозвіл недійсним, про що протягом наступного робочого дня повідомляє заявника з використанням офіційного каналу зв`язку, зазначеного у зверненні.

Особа, якій відмовлено в наданні дозволу, має право оскаржити рішення протягом десяти робочих днів з дня його прийняття до органу Державної прикордонної служби вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу.

Як вже судом зазначалося, що 27 березня 2026 року начальник НОМЕР_1 прикордонного загону ДПСУ, за результатами розгляду звернення позивача, прийняв рішення про надання дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу № 30717, яке зареєстроване за № 02.2.1-945-26-ви від 30 березня 2026 року (а.с. 19).

01 квітня 2026 року начальником НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України прийнято рішення про визнання недійсним дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу №30717, яке зареєстроване за № 02.2.1-1023-26-ви від 02 квітня 2026 року (а.с. 20).

Судом встановлено, що 05 травня 2026 року позивач звернувся до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України із запитом щодо надання вищевказаних рішень (а.с. 6).

Відповідно до листа начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України віл 06 травня 2026 року № 02.2.1/С-768/675, позивачу було надано рішення про надання дозволу та про визнання наданого дозволу недійсним (а.с. 18).

Таким чином, судом встановлено, що про прийняті рішення від 30 березня 2026 року та від 02 квітня 2026 року, відповідач повідомив позивача 06 травня 2026 року, що суперечить пункту 45 Положень №1147 щодо обов`язку відповідача повідомляти заявника про прийняті рішення протягом наступного робочого дня з дня їх прийняття, чим вчинив протиправну бездіяльність.

При цьому, відповідачем не було надано доказів належного повідомлення позивача про прийняті рішення, у відзиві на позов відповідач не спростував позовні вимоги у вказаній частині, а відтак суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги щодо визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неповідомлення його про прийняття рішення про надання дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу та рішення про визнання недійсним дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу.

Відповідно до статті 9 частини 1 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 77 частиною 2 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході судового розгляду справи відповідачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та обґрунтованості прийнятого ним рішення про визнання недійсним дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу, а також щодо належного чином повідомлення про це позивача.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Керуючись статтями 245, 246, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення та визнання протиправною бездіяльність - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про визнання недійсним дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу від 01 квітня 2026 року, яке зареєстроване за № 02.2.1-1023-26-ви від 02 квітня 2026 року.

Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо не повідомлення ОСОБА_1 про прийняті рішення про надання дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу № 30717, яке зареєстроване за № 02.2.1-945-26-ви від 30 березня 2026 року та рішення про визнання недійсним дозволу на в`їзд, перебування, проживання і пропуск у прикордонну смугу від 01 квітня 2026 року, яке зареєстроване за № 02.2.1-1023-26-ви від 02 квітня 2026 року, в порядку, передбаченому пунктом 45 Положення про прикордонний режим №1147 від 27 липня 1998 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяС.Є. Гаврилко