Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №160/6219/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 рокуСправа №160/6219/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , в якій позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- стягнути на користь Військової частини НОМЕР_1 з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 142 992,81 грн (сто сорок дві тисячі дев`ятсот дев`яносто дві гривні 81 коп.).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення на загальну суму 142 992,81 грн, яке було отримано відповідачем незаконно, а тому, вказані кошти підлягають стягненню як завдана шкода державі. З цих підстав позивач просить стягнути з відповідача суму у розмірі 142 992,81 грн та задовольнити позовну заяву.

Позовна заява не відповідала вимогам ст. 160 КАС України, тому, ухвалою суду від 20.03.2026 була залишена без руху, з наданням строку для усунення недоліків. На виконання ухвали суду позивач надав заяву від 27.03.2026 вх. №17962/26, разом із якою надано нову редакцію позовної заяви в PDF-форматі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 продовжено Військовій частині НОМЕР_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на 10 (десять) днів з моменту отримання копії цієї ухвали шляхом надання до суду нової редакції позовної заяви окремим документом, сформованим за допомогою системи «Електронний суд», разом із доказами направлення нової редакції позовної заяви на адресу відповідача.

На виконання вимог ухвали суду позивач виправив вказані недоліки згідно клопотання від 02.04.2026 вх. №19242/26.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 продовжено Військовій частині НОМЕР_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на 10 (десять) днів з моменту отримання копії цієї ухвали шляхом надання до суду нової редакції позовної заяви із зазначенням вірної адреси місцезнаходження відповідача та доказів направлення нової редакції позовної заяви відповідачу.

На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки, згідно заяви від 08.04.2026 вх. №20582/26.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідно до ч. 7 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється у порядку, визначеному статтею 130 цього Кодексу.

Згідно з ст. 130 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання.

Порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади України визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Відповідача – ОСОБА_1 повідомлено про розгляд справи шляхом оприлюднення оголошення про розгляд справи №160/6219/26 за його участю на офіційній веб-сторінці Дніпропетровського окружного адміністративного суду у відповідному розділі.

Отже, суд зазначає, що інформування відповідача про надходження позовної заяви до суду, а також про його право на подання заяв по суті справи було здійснено в порядку, визначеному ст. 130 КАС України, зокрема, шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Згідно положень ст. 126 КАС України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

До суду від представника відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивачем не обґрунтовано відсутність у відповідача права на грошове забезпечення на момент його нарахування та виплати. З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 30.03.2022 №15 полковника запасу ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та призначено на посаду начальника групи логістики, ВОС-7001003, шпк «старший лейтенант».

Згідно директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 12.06.2025 №Д-37/ДСК з 27.07.2025 Військова частина НОМЕР_2 розформована, правонаступником Військової частини НОМЕР_2 визначено Військову частину НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 15.11.2022 №236 полковника ОСОБА_1 призначено на посаду начальника групи логістики – заступника командира Військової частини НОМЕР_2 , ВОС-7001003, шпк «старший лейтенант».

Згідно вироку Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.12.2016 у справі №214/9068/15-к полковника ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 410 КК України та на підставі ст. 54 КК України позбавлено військового звання «полковник».

24.01.2024 засобами електронного документообігу із ІНФОРМАЦІЯ_3 до Військової частини НОМЕР_2 супровідним листом від 15.01.2024 №ВО/571 надійшла копія вироку Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.12.2016 у справі №214/9068/15-к.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 15.06.2023 №170 відповідачу призупинено виплату грошового забезпечення з 14.06.2023 та виключено з продовольчого забезпечення з 16.06.2023, з огляду на самовільне залишення частини.

За фактом самовільного залишення відповідачем військової частини, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42023202350000030 від 23.08.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 16.02.2024 №68 призначено службове розслідування щодо обставин призову на військову службу ОСОБА_1 , призначення його на посаду у Військовій частині НОМЕР_2 , щодо можливої переплати такому військовослужбовцю грошового забезпечення з урахуванням отриманого 24.01.2024 вироку Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.12.2016 у справі №214/9068/15-к.

Актом службового розслідування, затвердженим тво командира Військової частини НОМЕР_2 01.09.2024, встановлено, що відповідач умисно приховав обставини позбавлення військового звання «полковник», у зв`язку із чим, запропоновано звернутись до суду про стягнення коштів.

Позивач зазначає, що різниця у грошовому забезпеченні з березня 2022 року по травень 2023 року між посадою 24 тарифного розряду та військовим званням полковник (з урахуванням 17 тарифного розряду) та посадою 4 тарифного розряду з військовим званням солдат та вислугою років більше 25 років складає 142 992,81 грн.

Зазначене стало підставою звернення до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232- XII (далі Закон №2232).

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону №2232 порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі Закон № 160-IX) підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Згідно п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність – вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно ч. ч.1-3 ст. 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до ст.4 Закону № 160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Згідно із ч.4 ст.3 Закону № 160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 6 Закону № 160-IX визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності (ч.6 ст.8 Закону № 160-ІХ).

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис (ч.7 ст.8 Закону № 160-ІХ).

Суд зауважує, що у матеріалах справи відсутній наказ або витяг з наказу командира (начальника) про притягнення позивача до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.

Згідно зі ст.10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону № 160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Отже, умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

При цьому, відшкодування шкоди в судовому порядку здійснюється за наявності однієї із таких умов:

1) в разі звільнення особи притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби за умови відмови особи від її добровільного відшкодування;

2) якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийняте до звільнення особи зі служби за умови відмови від її добровільного відшкодування;

3) шкода завдана військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів;

4) притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди;

5) завдання шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону (шкода завдана посадовими (службовими) особами, винними в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку).

У решті випадків відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи.

Суд зауважує, що позивачем не надано до суду жодного належного та допустимого доказу того, що відповідач є винною особою та на нього поширюються норми Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» під час отримання нарахованою роботодавцем на підставі відповідного наказу про виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення.

Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази видання позивачем наказу про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, в силу вимог ч. 2 ст. 8 Закону №160-ІХ.

Суд також враховує, що позивачем не надано жодного доказу щодо підписання відповідачем письмового зобов`язання про повну матеріальну відповідальність, відповідно до якого керуючись ч.1 ст.6 Закону № 160-IX, позивач несе матеріальну відповідальність у повному розмірі у випадку встановлення факту завданої з його вини шкоди.

Таким чином, зважаючи на наведене вище, а також те, що позивачем не було дотримано вимоги ст. 8 Закону № 160-IX в частині притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, відтак позовні вимоги є не обґрунтованими, недоведеними та задоволенню не підлягають.

Суд також зауважує, що кошти відповідачу були нараховані та виплачені позивачем самостійно.

Отже, отриману суму грошового забезпечення відповідачем не можна вважати шкодою, завданою з вини працівника підприємству, установі, організації, яка відраховується з заробітної плати працівника відповідно до п. 3 ст. 127 КЗпП України.

Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно із ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Оскільки виплата грошового забезпечення позивачем відповідачу проведена військовою частиною добровільно і відсутні підстави вважати нарахування цих сум внаслідок рахункової помилки військової частини, а також відсутня недобросовісність з боку набувача у нарахуванні коштів позивачем.

За приписами статті 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.

Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

У разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону N 160-IX умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму в розмірі 142 992,81 грн, яка виникла у зв`язку з переплатою грошового забезпечення за березень 2022 року по травень 2023 року, розмір якої підтверджується матеріалами службового розслідування.

Водночас, суд наголошує на тому, що позивач не надав суду доказів, які підтверджують вину відповідача у надмірній виплаті грошового забезпечення та причинний зв`язок між його протиправною поведінкою і безпідставною виплатою йому надмірних сум грошового забезпечення, на виконання вимог частини 2 статті 3 Закону №160-IX.

Акт службового розслідування, наданий позивачем не містить інформації про встановлення зазначених фактів, зокрема, вини відповідача у надмірній виплаті та інших обставин, під час службового розслідування.

Більш того, згідно матеріалів справи відсутні докази виконання позивачем вимог ст.10 Закону № 160-IX. Зокрема, з огляду на відсутність відповідача, він не міг реалізувати своє право на добровільне відшкодування завданих збитків.

Крім того, матеріали справи не підтверджують здійснення позивачем перевірки наявності чи відсутності обставин, передбачених у ст. 9 Закону № 160-IX.

За наведених обставин відсутні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів в сумі 142 992,81 грн (сто сорок дві тисячі дев`ятсот дев`яносто дві гривні 81 коп.).

Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для відмови у задоволенні позову.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 90, 243, 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці, повний текст рішення складено та підписано 29.06.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса