Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №160/1339/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 рокуСправа №160/1339/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить:

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), що полягає у непризначені та невиплаті ОСОБА_1 50 відсотків грошового забезпечення, належного штаб-сержанту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №3849 від 08.07.2025 року вважається безвісти зниклим з 06.06.2025 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 50 відсотків грошового забезпечення, належного штаб-сержанту ОСОБА_2 , починаючи з 06.06.2025 року (дня, з якого він вважається безвісти зниклим) та по теперішній час, а також здійснювати такі виплати надалі у порядку та розмірах, визначених законом, до припинення підстав для виплати.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 , який уважається зниклим безвісті з 06.06.2025 року. 11.12.2025 року Позивачка звернулась із заявою щодо призначення та виплати частки грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця. Проте, відповідач відмовив у призначенні та виплаті грошового забезпечення, мотивуючи це тим, що у поданій Позивачем копії посвідки на постійне проживання зазначено громадянство російської федерації, а тому, на думку Відповідача, наявні обставини, що виключають можливість виплати.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

09 лютого 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначив, що надана позивачем копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу в російській федерації без проставлення апостилю, що підтверджує чинність офіційного документа виданого кордоном не може визнаватись документом чинним в Україні. Відповідач зазначив, що Верховною радою України 01.12.2022 року, підтримано законопроєкт Президента України про денонсацію Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року та Протоколу до неї, та проголосовано за ухвалення відповідного Закону. 27.12.2022 року Виконавчий комітет СНД, як депозитарія, було повідомлено про зупинення дії та вихід України з вказаної Конвенції. У зв`язку з зупиненням дії Конвенції у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь не діє стаття 13 Конвенції, відповідно до якої, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Крім того, відповідно до пункту 7 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (у редакції від 15.04.2025 № 449), виплата грошового забезпечення не здійснюється у разі наявності або набуття заявником громадянства російської федерації чи республіки білорусь, постійного проживання на території зазначених держав, а також у разі його засудження за вчинення злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, зокрема за державну зраду, колабораційну діяльність або пособництво державі- агресору, що є обставинами, які виключають можливість призначення та виплати грошового забезпечення незалежно від ступеня родинного зв`язку із військовослужбовцем, який вважається безвісно відсутнім.

16 лютого 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що доводи Відповідача зводяться не до заперечення факту шлюбу як такого, а до висунення додаткових умов до форми документа, які не встановлені ні законом, ні Порядком № 884, що регламентує саме порядок подання документів і призначення виплати. Відповідач пов`язує можливість врахування свідоцтва про шлюб із наявністю апостиля або іншого посвідчення та посилається на припинення участі України у Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (так звана Мінська конвенція 1993 року). При цьому Відповідач фактично ототожнює питання чинності шлюбу з питанням процесуального використання документа іноземного походження, що є різними правовими категоріями.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Штаб-сержант ОСОБА_2 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на підставі наказу № 3849 від 08.07.2025 року він вважається безвісти зниклим з 06.06.2025.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва НОМЕР_3 , виданого 31 березня 1995 року відділом реєстрації актів цивільного стану адміністрації сел. Корзуново Печенкського району Мурманської області.

Позивачка отримала сповіщення від Металургійно-Довгинцівського об`єднаного районного у м. Кривий ІНФОРМАЦІЯ_2 від 09.06.2025 року № 1096 про те, що її чоловік штаб-сержант ОСОБА_2 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , вважається безвісти зниклим з 06.06.2025 при захисті Батьківщини під час ведення бойових дій поблизу н.п. Розлив, Волноваського району, Донецької області (а.с. 22).

11 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до військової частини НОМЕР_1 із заявою про призначення та виплати 50% грошового забезпечення як члену сім`ї військовослужбовця, який вважається безвісти зниклим, до якої були, зокрема, долученні копію посвідки на постійне проживання, код платника податків, копія свідоцтво про укладення шлюбу, яка засвідчена перекладом документи (а.с. 24).

Листом військової частини НОМЕР_1 від 17 грудня 2025 року № 2069/7865-в позивачці відмовлено у призначенні та виплаті частки грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця - штаб-сержанта ОСОБА_3 заявниці — дружині ОСОБА_4 на підставі абзацу 3 пункту 4 та 7 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884. Відповідно до абзацу 3 пункту 4 вказаного Порядку, командир військової частини приймає рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у разі, якщо заява подана особами, які мають (набрали) громадянство російської федерації чи республіки білорусь, або постійно проживають на території зазначених держав, або були засуджені за вчинення державної зради, колабораційної діяльності чи пособництва державі-агресору.

Позивачка уважаючи протиправною бездіяльність щодо не призначення та невиплату частки грошового забезпечення зниклого безвісти її чоловіка.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991 року (далі - Закон №2011-ХІІ).

За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частиною 2 статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

В силу положень ч.6 ст.9 Закону №2011 за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 884 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти (далі Порядок №884 в редакції на час спірних правовідносин).

зниклих безвісти

Цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки, розвідувального органу Міноборони, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти (далі - військовослужбовці), особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні, складеному на випадок захоплення в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, про виплату грошового забезпечення особі (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону), та особам, зазначеним в абзацах четвертому і п`ятому пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - визначені особи).

Згідно п.2 цього порядку за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Відповідно до п.3 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Приписами п.4 Порядку №884 визначено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає заяву про виплату та додані до неї документи і приймає рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам або про відмову у виплаті грошового забезпечення.

Рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам приймається на підставі: документів, визначених у пункті 3 цього Порядку; інформації, отриманої з державних реєстрів; копії особистого розпорядження на випадок полону (за наявності).

Згідно п.6 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється:

особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям:

виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;

включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.

Міноборони, зокрема територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міноборони, Головний орган військового управління Національної гвардії, Адміністрація Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв`язку, Адміністрація Держспецтрансслужби мають право отримувати з державних реєстрів інформацію про осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення, шляхом доступу до таких реєстрів та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, встановленому законодавством.

Згідно п.7 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення не здійснюється у разі:

добровільної здачі в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирства військовослужбовців;

наявності (набуття) у визначних осіб громадянства Російської Федерації чи Республіки Білорусь, або у разі постійного проживання на території таких країн, або засудження за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Суд зауважує, що абз. 4 ч.6 ст.9 Закону № 2011 визначає коло осіб, яким виплачується грошове забезпечення військовослужбовця, у разі відсутності його особистого розпорядження, на випадок зникнення безвісти військовослужбовця, до якого належать дружина (чоловік), законний представник малолітніх (неповнолітніх) дітей, діти з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законні представники та батьки військовослужбовця (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені).

Згідно п.7 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення не здійснюється у разі наявності (набуття) у визначних осіб громадянства Російської Федерації чи Республіки Білорусь, або у разі постійного проживання на території таких країн, або засудження за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Отже, п.7 Порядку № 884 звужує коло осіб, яким виплачується грошове забезпечення військовослужбовця, у разі відсутності його особистого розпорядження, на випадок зникнення безвісти військовослужбовця, у порівнянні з положеннями абз. 4 ч.6 ст.9 Закону № 2011.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.

Відтак, суд зауважує, що яким би чином Порядок № 884 не визначав коло осіб, які мають право на отримання виплат, якщо таке коло не узгоджується з абз. 4 ч. 6 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, то застосуванню підлягає норма закону.

Отже, врахуючи приписи ч.3 ст.7 КАС України, суд відхиляє аргументи відповідача проте, що дружина ОСОБА_2 , як громадянка російської федерації, не має права на виплату частина грошового забезпечення військовослужбовця, адже вони не узгоджуються із приписами абз. 4 ч. 6 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ.

Аналогічні висновки викладенні у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 160/31003/25.

Суд зазначає, що узгодженість нормативно-правових актів є складовою принципу верховенства права. Водночас, неузгодженість не може призводити до порушення основних засад верховенства права, зокрема таких його елементів, як правова визначеність, передбачуваність правозастосування, недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а також дотримання ієрархії нормативно-правових актів.

Таким чином, доводи відповідача викладені у рішенні про відмову у призначенні та виплаті частки грошового забезпечення, яке оформлено листом, так і у відзиві є необґрунтованими в юридичному аспекті та не спростовують правомірності визначення складу осіб, між якими здійснюється розподіл грошового забезпечення відповідно до вимог закону.

Суд, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 9 КАС України, може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 , як дружина штаб-сержант ОСОБА_2 , який проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 та вважається безвісти зниклим з 06.06.2025, має право на призначенні та виплаті частки грошового забезпечення належного ОСОБА_2 .

Водночас, суд зауважує, що визнання протиправною бездіяльності — це спосіб судового захисту, за якого суд встановлює, що державний орган, посадова особа чи інший суб`єкт владних повноважень незаконно ухилявся від виконання своїх прямих обов`язків або не приймав рішення, які зобов`язаний був ухвалити за законом, однак відповідач прийняв рішення яким відмовив у призначенні та виплаті позивачці частки грошового забезпечення, а відтак вимога позивача про визнання бездіяльність протиправною не підлягає задоволенню.

Отже, суд, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 9 КАС України уважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним рішення військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2025, яке оформлено листом про відмову у призначенні та виплаті позивачці частки грошового забезпечення і скасувати його та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату частки грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, з дня зникнення безвісти з 06.06.2025 року.

Вимога позивач здійснювати такі виплати надалі у порядку та розмірах, визначених законом не підлягає задоволенню, як передчасна, оскільки заявлена на майбутнє.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльнсті покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Крім того, позивачем у позові заявлено клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 34 000 грн., при вирішенні якого суд враховує, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суд звертає увагу на те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження реальності витрат на правову допомогу (рахунок на оплату, квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що в матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження оплати надання правової допомоги (платіжних доручень, квитанцій, рахунків на оплату, касових чеків на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо), що у свою чергу є підставою для відмови у стягненні витрат нка правничу допомогу у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 02.06.2022 № 380/3142/20, постанові Верховного Суду від 12.08.2023 № 380/7394/21, постанові Верховного Суду від 16.06.2025 № 160/78292/23.

Враховуючи те, що наданими документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд вважає, що вимога щодо стягнення витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 139, 245, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 від 17.12.2025 року, яке оформлено листом про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 частки грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та виплату частки грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ), відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, з дня зникнення безвісти з 06.06.2025 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев