Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №160/7286/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 рокуСправа №160/7286/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови

УСТАНОВИВ:

25.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому позивач просить:

- визнати незаконними та протиправними дії Відповідача та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати не дійсним та таким що підлягає скасуванню висновок ВЛК що був проведений з порушенням ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його у 2026 році було мобілізовано з порушеннями норм діючого законодавства. Висновку ВЛК йому надано не було, не повідомлено підстав затримання, не складеного жодних процесуальних документів, не викликано поліцію, не повідомлено найближчих членів родини, позбавлено право на правову допомогу. Вважає такі дії відповідача порушенням його конституційних прав, зокрема ст.ст. 29, 55 Конституції України. З урахуванням обставин, викладених у позові, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 30 березня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/7286/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами. У відповідача було витребувано належним чином засвідчені копії наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу, а також документи щодо проходження військово-лікарської комісії.

Вказана ухвала суду відповідачем не виконана, витребувані докази суду не надані, причин неможливості їх подання не повідомлено.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслав до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не повідомив про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) громадянин України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 мобілізовано. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо винесення наказу та прийняття формальної постанови військово-лікарською комісією, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб.

При цьому, відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 160 КАС України у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

За приписами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, такий розподіл обов`язку доказування не звільняє позивача від обов`язку належним чином визначити предмет спору, конкретизувати рішення суб`єкта владних повноважень, яке ним оскаржується, та обґрунтувати порушення своїх прав саме таким рішенням.

Як встановлено судом, позивач звернувся до суду із вимогами про визнання протиправними дій відповідача та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо його призову на військову службу, а також скасування висновку військово-лікарської комісії.

Разом з тим, позивачем у позовній заяві не зазначено: дату прийняття наказу про призов; номер такого наказу; реквізити постанови (довідки) військово-лікарської комісії; дату її прийняття тощо.

Також до матеріалів справи позивачем не додано копій зазначених документів.

Ухвалою суду від 30 березня 2026 року у відповідача було витребувано:

- висновок ВЛК та картки обстеження та медичного огляду що стосуються позивача, призваного на військову службу;

- наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу.

Однак відповідач вимоги зазначеної ухвали не виконав, витребувані документи не надав, причин неможливості їх подання суду не повідомив.

Суд враховує, що відповідно до частини дев`ятої статті 80 КАС України у разі неповідомлення причин неподання доказів, витребуваних судом, або неподання таких доказів без поважних причин суд може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, доведеною.

Водночас, зазначена процесуальна норма не означає автоматичного задоволення позову у разі ненадання суб`єктом владних повноважень витребуваних доказів, оскільки судове рішення має ґрунтуватися на встановленні конкретного порушення прав позивача конкретним рішенням, дією чи бездіяльністю.

Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі №826/15263/18 зазначив, що обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень не є абсолютним та не звільняє позивача від необхідності доведення факту порушення його прав, свобод чи інтересів.

Також Верховний Суд у постанові від 14.05.2020 у справі №640/13549/19 звернув увагу, що предметом судового контролю в адміністративному судочинстві є конкретне рішення, дія або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а не абстрактні твердження про можливе порушення прав особи.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 04.02.2021 у справі №640/2507/19, відповідно до якої суд не може самостійно визначати за позивача предмет оскарження та виходити за межі заявлених позовних вимог.

Таким чином, хоча відповідачем не виконано ухвалу суду про витребування доказів, позивачем не визначено належним чином предмет спору, оскільки вимоги заявлено щодо скасування наказу та рішення ВЛК без зазначення їх індивідуальних ознак, що унеможливлює перевірку судом правомірності конкретних рішень суб`єкта владних повноважень.

Крім того, суд зазначає, що адміністративний суд не наділений повноваженнями самостійно встановлювати зміст, дату прийняття та реквізити рішення суб`єкта владних повноважень, яке особа просить скасувати, оскільки це фактично означало б формування предмета спору замість позивача.

Щодо доводів позивача про порушення процедури його затримання, ненадання висновку ВЛК та позбавлення права на правову допомогу, суд зазначає, що самі по собі такі обставини не можуть бути підставою для скасування наказу про призов або постанови ВЛК без встановлення конкретного рішення, яке прийнято відповідачем, та перевірки його відповідності вимогам законодавства.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд критично оцінює доводи позивача щодо порушення його конституційних прав, зокрема передбачених статтями 29 та 55 Конституції України, оскільки сам факт посилання особи на порушення конституційних прав не звільняє її від обов`язку довести, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень такі права були порушені.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Водночас, реалізація права на судовий захист передбачає необхідність звернення особи до суду із визначеним способом захисту та зазначенням конкретного рішення суб`єкта владних повноважень, яке порушує її права.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №522/3665/17, обов`язковою передумовою для задоволення позову є встановлення судом факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача саме оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Стосовно доводів позивача про незаконне позбавлення його свободи суд зазначає наступне.

Статтею 29 Конституції України гарантовано право кожної людини на свободу та особисту недоторканність.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт затримання позивача у розумінні кримінального процесуального законодавства або застосування до нього будь-якого заходу примусового характеру, що обмежував його право на свободу.

Саме по собі доставлення особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для виконання передбачених законом процедур військового обліку та мобілізації не є тотожним затриманню у розумінні статті 29 Конституції України.

Щодо посилань позивача на позбавлення права на правову допомогу суд зазначає.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Сам факт відсутності адвоката під час проходження військово-лікарської комісії чи здійснення заходів щодо мобілізації не свідчить автоматично про порушення права особи на правничу допомогу.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, де суд зазначив, що порушення процедури мобілізаційних заходів має бути доведеним належними доказами, а не ґрунтуватися виключно на припущеннях особи.

Разом з тим суд враховує, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на відповідача покладений обов`язок довести правомірність прийнятого ним рішення.

Невиконання відповідачем ухвали суду про витребування доказів оцінюється судом критично.

Однак така процесуальна поведінка відповідача не може бути підставою для автоматичного задоволення позову, оскільки судове рішення має ґрунтуватися на встановленні факту існування конкретного рішення суб`єкта владних повноважень та його протиправності.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2020 у справі №826/11409/17 зазначив, що адміністративний суд здійснює перевірку саме конкретних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а не загальної оцінки діяльності органу державної влади.

Суд також звертає увагу, що задоволення позову у запропонований позивачем спосіб фактично призвело б до скасування невизначених актів суб`єкта владних повноважень, які не ідентифіковані за датою, номером та змістом. Такий підхід суперечив би принципу правової визначеності як складовій верховенства права, оскільки судове рішення повинно бути чітким, зрозумілим та таким, що підлягає виконанню.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог розподіл судових витрат між сторонами зі сплати судового збору у даній справі не здійснюється.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук