Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №160/6154/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 рокуСправа №160/6154/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні в період з 29.01.2020 по 01.05.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначенні розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 29.01.2020 по 01.05.2023 грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач у спірний період розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, що призвело до виплати грошового забезпечення в меншому розмірі та порушення майнових прав позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, оскільки всі виплати здійснені у відповідності до діючого законодавства.

Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За викладених обставин, у відповідності до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 по 01.05.2023 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.

Позивач є учасником бойових дій.

Протягом 2020–2023 років грошове забезпечення позивача нараховувалося та виплачувалося відповідачем виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови № 704.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача, за результатами розгляду звернення листом від 20.02.2026 № 6/11/13-3-34 відповідач відмовив у здійсненні перерахунку грошового забезпечення.

Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірним питанням у цій справі є застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі — постанова № 704) при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою № 704, яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців згідно з додатком 14.

Пунктом 4 постанови № 704 (у первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі — постанова № 103), пунктом 6 якої пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. При цьому зміни до додатків 1, 12, 13, 14 не вносилися.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови № 704. Зазначене судове рішення набрало законної сили.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, з 29.01.2020 — дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 — діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.

Згідно з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Норми зазначеного пункту неконституційними не визнавалися.

Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правових актів, перевагу слід надати положенням Закону як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого статтею 8 Конституції України. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, за якою після набрання чинності Законом № 1774-VIII положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. Відтак з 29.01.2020 пункт 4 постанови № 704 підлягає застосуванню в редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Релевантний правовий висновок щодо застосування пункту 4 постанови № 704 викладено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, в якій Суд касаційної інстанції зазначив, що Кабінет Міністрів України не уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. Верховний Суд дійшов висновку, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням (та похідних від них розмірів грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших виплат) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 встановлено в розмірі 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» № 1082-IX розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 встановлено в розмірі 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» № 1928-IX розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 встановлено в розмірі 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 встановлено в розмірі 2684,00 грн.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-VIII розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 встановлено в розмірі 1762,00 грн, що є нижчим за прожитковий мінімум, установлений законом на 1 січня кожного з років спірного періоду.

Отже, прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року, у спірному періоді щороку збільшувався та перевищував показник, застосований відповідачем. Застосування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача розрахункової величини — прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 (1762,00 грн), не відповідало вимогам законодавства та призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж установлений законодавством, чим порушено права позивача на належне грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 2 постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням зумовлює здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які є похідними від зазначених складових.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо обчислення грошового забезпечення позивача за спірний період із застосуванням розрахункової величини — прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом станом на 01.01.2018, та про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення (а у відповідних випадках — грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає, що предметом спору є виплата належних позивачу сум грошового забезпечення. Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 визнано неконституційною частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. З урахуванням наведеного, а також дати одержання позивачем відповіді відповідача (20.02.2026), строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і судовий збір ним не сплачувався, питання про розподіл судових витрат у частині судового збору судом не вирішується.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав та правомірності оскаржуваних дій (бездіяльності) не довів.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

З огляду на викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст.243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні в період з 29.01.2020 по 01.05.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 ), а саме невизначенні розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) здійснити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 ) перерахунок з 29.01.2020 по 01.05.2023 грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова