Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №160/3317/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 рокуСправа №160/3317/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у здійсненні розрахунку та виплаті ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2020 по 19.05.2023;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 - за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 включно; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 - за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 - за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 - за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно, на відповідний тарифний коефіцієнт, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач у спірний період розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, що призвело до виплати грошового забезпечення в меншому розмірі та порушення майнових прав позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що всі виплати здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

У відповідності до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 25.12.2000 по 25.08.2023 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач є учасником бойових дій.

Під час проходження військової служби в період з 01.01.2020 по 19.05.2023 розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та складових грошового забезпечення позивача визначався виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови № 704.

29.01.2026 позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок та виплату належних сум грошового забезпечення, за результатами розгляду якої відповіддю Військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2026 № 152/ФЕС відмовлено у наданні інформації та здійсненні перерахунку.

Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірним питанням у цій справі є застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі — постанова № 704) при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою № 704, яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців згідно з додатком 14.

Пунктом 4 постанови № 704 (у первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі — постанова № 103), пунктом 6 якої пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. При цьому зміни до додатків 1, 12, 13, 14 не вносилися.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови № 704. Зазначене судове рішення набрало законної сили.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, з 29.01.2020 — дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 — діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.

Згідно з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Норми зазначеного пункту неконституційними не визнавалися.

Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правових актів, перевагу слід надати положенням Закону як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого статтею 8 Конституції України. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, за якою після набрання чинності Законом № 1774-VIII положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. Відтак з 29.01.2020 пункт 4 постанови № 704 підлягає застосуванню в редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Релевантний правовий висновок щодо застосування пункту 4 постанови № 704 викладено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, в якій Суд касаційної інстанції зазначив, що Кабінет Міністрів України не уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. Верховний Суд дійшов висновку, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням (та похідних від них розмірів грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших виплат) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 встановлено в розмірі 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» № 1082-IX розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 встановлено в розмірі 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» № 1928-IX розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 встановлено в розмірі 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 встановлено в розмірі 2684,00 грн.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-VIII розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 встановлено в розмірі 1762,00 грн, що є нижчим за прожитковий мінімум, установлений законом на 1 січня кожного з років спірного періоду.

Отже, прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року, у спірному періоді щороку збільшувався та перевищував показник, застосований відповідачем. Застосування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача розрахункової величини — прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 (1762,00 грн), не відповідало вимогам законодавства та призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж установлений законодавством, чим порушено права позивача на належне грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 2 постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням зумовлює здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які є похідними від зазначених складових.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо обчислення грошового забезпечення позивача за спірний період із застосуванням розрахункової величини — прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом станом на 01.01.2018, та про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення (а у відповідних випадках — грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату спірних сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне. Обов`язковою умовою надання судового захисту є наявність порушеного права особи на момент звернення до суду. Наразі відсутні підстави вважати, що після нарахування та виплати відповідачем спірних сум грошового забезпечення позивачу не буде виплачено компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб. За таких обставин позовні вимоги у вказаній частині звернені на майбутнє, права позивача в цій частині не є порушеними, а тому в їх задоволенні слід відмовити як передчасних.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав та правомірності оскаржуваних дій (бездіяльності) не довів.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

З огляду на викладене, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору про надання правової допомоги №119 від 19.01.2026р. позивач користується адвокатськими послугами.

Згідно акту надання послуг №2 від 11.02.2026 та квитанції №119 від 11.02.2026 позивачем сплачено 5000 грн за надання правничої допомоги.

Отже, з урахуванням обсягу та складності наданих позивачу послуг з правничої допомоги протягом розгляду справи судом першої інстанції, категорії справи, ціни позову, обсягу доказів у справі, кількості та змісту складених процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Керуючись ст. ст.243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), які полягають у здійсненні розрахунку та виплаті ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2020 по 19.05.2023.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 — за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 включно; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 — за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 — за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 — за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова