Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №545/798/26 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/798/26 Номер провадження 22-ц/814/2338/26Головуючий у 1-й інстанції Стрюк Л.І. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Бутенко С.Б., Панченка О.О.,

за участю секретаря судового засідання Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Донецька обласна військова адміністрація, Державний реєстратор прав на нерухоме майно Голуб Марина Сергіївна, про встановлення факту, що має юридичне значення,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, у якій просила: встановити факт того, що їй ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 грудня 1999 року серія АВF № 276733, зареєстрованого в реєстрі під № 5228 належить квартира АДРЕСА_1 , та має загальну площу 49,80 м.кв., з них житлову 34,20 м.кв.

Зацікавленими особами ОСОБА_1 визначила: Донецьку обласну військову адміністрацію та Державного реєстратора прав на нерухоме майно Голуб М.С.

Свою заяву мотивувала тим, що вона є внутрішньо переміщеною особою, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , а за адресою: АДРЕСА_3 , вона зареєстрована як внутрішньо переміщена особа.

Квартира, що знаходить за адресою: АДРЕСА_2 належить їх на праві приватної власності. У зв`язку із військовою агресією рф проти України у 2022 році цей будинок зазнав руйнувань та пошкоджень.

Вона хоче реалізувати своє право на компенсацію, однак не може зробити це, у зв`язку із тим, що право власності на вказану нерухомість набуто до 2013 року, її реєстрація проведена тільки у бюро технічної інвентаризації, відомості до державного реєстру не внесені.

Встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту, що їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва належить ця квартира, є необхідним для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно та у подальшому отримання компенсації за втрачене майно або отримання житла від держави, оскільки вищевказана квартира пошкоджена.

Короткий зміст судового рішення місцевого суду

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки вбачається спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження, у відкритті провадження необхідно відмовити, відповідно до вимог частини четвертої статті 315 ЦПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Із ухвалою суду першої інстанції не погодилася ОСОБА_1 , яка оскаржила її в апеляційному порядку.

У апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2026 року у справі № 545/798/26 за її заявою про встановлення факту, що має юридичне значення і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.

ОСОБА_1 вважає, що ухвала Полтавського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2026 року підлягає скасуванню, оскільки даною ухвалою порушено її право на встановлення факту права, яке в неї наявне і докази чого вона подала.

Також вважає, що державна реєстрація права не є підставою для набуття прав власності. Її заява має посилання на договір купівлі-продажу нерухомості, де є всі необхідні реквізити та записи про реєстрацію права власності, копії яких додано нею до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Вона зверталася до відповідних організацій, але архіви зараз не доступні.

ОСОБА_1 зазначає, що у її заяві відсутній спір про право і на даній стадії судового розгляду це не вбачається.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Позиція суду апеляційної інстанції

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 52 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Як передбачено частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Тобто, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому випадку між цими особами виникає спір про право.

В тому випадку коли правовідносини, що стосуються права власності та повноважень власника, цілком очевидно, що закон, який регулює спірні правовідносини, є не процесуальним, а матеріальним.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України випливає, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що за змістом статті 392 ЦК України судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (див. постанови від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 та від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19).

Результат аналізу наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка є власником/володільцем нерухомого майна, набутого раніше на законних підставах, оригінали правовстановлювальних документів на яке було втрачено, має право на захист свого порушеного права в порядку позовного провадження відповідно до статті 392 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює спірні правовідносини.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 201/9106/24 (провадження № 61-14272св24).

Як передбачено частиною третьою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Із матеріалів справи слідує, що заявниця просить встановити факт, що їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 грудня 1999 року належить квартира, що знаходить за адресою: АДРЕСА_2 .

Але, реєстрацію вказаної квартири було здійснено лише у бюро технічної інвентаризації, а відомості до Державного реєстру прав на нерухоме майно не внесені, внаслідок чого вона не може реалізувати своє право на компенсацію.

Тобто, заявниця вказує, що є власником/володільцем нерухомого майна, набутого раніше на законних підставах.

Проте, факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки є порядок захисту порушеного права, а саме звернення до суду в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви (стаття 392 ЦК України), а не заяви про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження.

Щодо посилання у апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 14-567цс18 (провадження № 14-567цс18) то у даній постанові ідеться про судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення, які із об`єктивних причин не можна підтвердити в позасудовому порядку, зокрема, коли такий порядок відсутній.

У справі, що переглядається ОСОБА_1 просить суд встановити не факт від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, а просить встановити факт належності квартири на праві приватної власності, тобто, підтвердити наявність суб`єктивного права власності.

Із наведеного слідує, що саме постанова Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 201/9106/24 (провадження № 61-14272св24) є більш релевантною до спірних правовідносин.

Отже враховуючи вищевикладене та беручи до уваги наведену правову позицію, яка висловлена Верховним Судом у постанові у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 201/9106/24 (провадження № 61-14272св24), колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов по суті до правильного висновку, щодо відмови у відкритті провадження у справі.

Однак, вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду, суд помилково вказав на наявність спору про право, оскільки за обставин даної справи питання, яке ставить ОСОБА_1 перед судом, вирішується лише в порядку позовного провадження, у зв`язку із чим ухвалу суду першої інстанції слід змінити в частині мотивів відмови у відкритті провадження у справі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи вище викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала Полтавського районного суду Полтавської області - зміні, з викладенням її мотивувальної частини в редакції даної постанови.

Оскільки місцевий суд дійшов до правильного по суті висновку, про відмову у відкритті провадження у справі, то ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2026 року в резолютивній частині слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він відповідно, змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд апеляційної інстанції змінює судове рішення в частині мотивів, не скасовуючи рішення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Резолютивну частину ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 червня 2026 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Суддів: С.Б. Бутенко

О.О. Панченко