Постанова від 25 червня 2026 р. у справі №390/2576/24 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2026 року м. Кропивницький

справа № 390/2576/24

провадження № 22-ц/4809/1271/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Єгорової С. М. (суддя-доповідач), суддів: Мурашка С. І., Чельник О. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) – ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) – ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пузир Владислав Олександрович, на ухвалу Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2026 року у складі головуючого судді Гершкула І. М.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заяви про зміну предмета позову і ухвали суду першої інстанції.

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила виділити позивачці в натурі та передати їй у приватну власність 1/2 частини житлового будинку із господарсько-побутовими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину від 08 вересня 2023 року, яке посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Руденко Н.П. та зареєстровано в реєстрі №863.

Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 листопада 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами.

У січні 2025 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов, в якому просив встановити порядок користування житловим будинком із господарсько-побутовими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , відповідно до частки власників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 листопада 2024 року прийнято зустрічну позовну заяву та відкрито провадження за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування житловим будинком із господарсько-побутовими будівлями та спорудами.

Об`єднано в одне провадження вимоги за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування житловим будинком із господарсько-побутовими будівлями та спорудами (а.с.19).

У квітні 2026 року представник позивачки – адвокат Пузир В.О. подав до суду заяву, в якій просив змінити предмет позову, виклавши позовні вимоги наступним чином:

- стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки житлового будинку із господарсько-побутовими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , що складає 278000 грн;

- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 1/2 частки житлового будинку із господарсько-побутовими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки житлового будинку із господарсько-побутовими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 08.09.2023, яке посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Руденко Наталею Петрівною та зареєстровано в реєстрі за №863 з дня отримання нею грошової компенсації в загальному розмірі 278 000 грн.

В обгрунтування заяви зазначено, що висновком судової будівельно-технічної експертизи №208/25-27 від 19 лютого 2026 року встановлено, що виділити в натурі ОСОБА_1 1/2 частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , технічно неможливо. Ознайомившись із вказаним висновком, стороною позивача стороні відповідача запропоновано варіант укладення мирової угоди, однак ОСОБА_2 від мирного врегулювання спору відмовився.

У зв`язку із неможливістю вирішення спору з відповідачем щодо нерухомого майна в порядку частини 1 статті 364 ЦК України, позивачка вважає за необхідне скористатись правом на зміну предмету позову, не змінюючи його підстави, оскільки самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Таким чином, позивачка згідно поданої заяви змінює лише предмет позову та залишає без змін підстави позовних вимог (а.с.49-56).

Ухвалою Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2026 року відмовлено у прийнятті заяви ОСОБА_1 про зміну предмета позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування житловим будинком із господарсько-побутовими будівлями та спорудами, та повернуто її заявнику.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, місцевий суд керувався тим, що стороною позивача змінено не лише предмет позову, а також його підстави, зокрема викладено нові обґрунтування та обставини позовних вимог, визначено нові правові підстави позовних вимог, отже заява про зміну предмету позову фактично змінює як предмет, так і підстави позову, що суперечить положенням ст.49 ЦПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пузир Владислав Олександрович, подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2026 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представник зазначив, що зміна предмету позову спрямована виключно на реальний та ефективний захист порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Таким чином, позивачка згідно поданої заяви фактично змінює лише предмет позову та залишає без змін підстави позовних вимог. Однак, судом першої інстанції подану заяву розцінено не вірно, а ОСОБА_1 до ОСОБА_2 не заявлено нового позову, як це помилково зазначив місцевий суд.

Вказав, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що фактично наявність висновку про неможливість виділу позивачці внатурі належну їй 1/2 частку житлового будинку із господарськими будівлями призводить до неможливості задоволення позову в поданій редакції, оскільки факт отримання позитивного рішення унеможливить його виконання в добровільному та/або примусовому порядку.

Звернув увагу, що предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 ЦК України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного способу захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Пунктом 6 частини 1 статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).

Частиною 2 ст. 369 ЦПК України встановлено, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не встановлено обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції – скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (постанова Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, провадження № 61-15126св21).

Постановляючи оскаржувану ухвалу, місцевий суд керувався тим, що стороною позивача змінено не лише предмет позову, а також його підстави, зокрема викладено нові обґрунтування та обставини позовних вимог, визначено нові правові підстави позовних вимог, отже заява про зміну предмету позову фактично змінює як предмет, так і підстави позову, що суперечить положенням ст.49 ЦПК України.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками місцевого суду, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).

У постанові Верховного Суду 18 травня 2022 року у справі № 570/5639/16-ц зроблено правовий висновок, що зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких з позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. Позивач має право на уточнення позовних вимог, враховуючи приписи статей 13, 175, 197 ЦПК України, якими передбачено виключне право позивача на визначення предмета та підстав спору, а також способу захисту порушеного права та інтересу. Одним із завдань підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до змісту позовної заяви від 19 листопада 2024 року ОСОБА_1 просила виділити в натурі та передати їй у приватну власність 1/2 частини житлового будинку із господарсько-побутовими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину від 08 вересня 2023 року, яке посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Руденко Наталею Петрівною та зареєстровано в реєстрі за № 863.

Позивачка звернулась до суду із позовною заявою про виділ в натурі 1/2 частки житлового будинку із господарсько-побутовими будівлями в порядку частини 1 статті 364 ЦК України, а саме, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Підставами позову позивачка зазначала, що бажає виділити в натурі 1/2 частки житлового будинку із господарсько-побутовими будівлями із майна, яке перебуває в спільній частковій власності відповідачем. Також, вказувала, що відповідач одноосібно користується спірним нерухомим майном в цілому і не надає їй доступу до будинку. Водночас, домоволодіння, яке перебуває у спільній частковій власності, підлягає поділу, оскільки предметом поділу є житловий будинок який за його структурою (кількість кв. м. та форма побудови) може бути проведений виділ в натурі, шляхом проведення відповідних реконструкційних робіт.

З метою встановлення варіантів виділу в натурі відповідної частки у нерухомому майні за клопотанням позивачки проведено судову будівельно-технічну експертизу. За результатами проведення судової будівельно технічної експертизи від 19 лютого 2026 року № 208/25-27 експертом зроблено висновок, що виділити в натурі ОСОБА_1 1/2 частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , технічно неможливо.

У квітні 2026 року представник позивачки – адвокат Пузир В.О. подав до суду заяву, в якій просив змінити предмет позову, виклавши позовні вимоги наступним чином:

- стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки житлового будинку із господарсько-побутовими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , що складає 278000 грн;

- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 1/2 частки житлового будинку із господарсько-побутовими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки житлового будинку із господарсько-побутовими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 08.09.2023, яке посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Руденко Наталею Петрівною та зареєстровано в реєстрі за №863 з дня отримання нею грошової компенсації в загальному розмірі 278 000 грн.

Обгрунтовуючи наявність підстав для прийняття заяви про зміну предмету позову, зазначено, що висновком судової будівельно-технічної експертизи №208/25-27 від 19 лютого 2026 року встановлено, що виділити в натурі ОСОБА_1 1/2 частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , технічно неможливо. Ознайомившись з цим висновком, стороною позивача запропоновано стороні відповідача варіант укладення мирової угоди, однак ОСОБА_2 від мирного врегулювання спору відмовився.

Частиною 2 статті 364 ЦК України встановлено, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 червня 2022 року у справі № 534/223/19.

Так, частинами 1-3 статті 358 ЦК України встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У спорах про поділ (виділ частки) в натурі учасникам спільної часткової власності може бути виділено відокремлену частину нерухомого майна, яка відповідає розміру їх частки у праві власності.

Якщо виділ (поділ) можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, поділ майна, що є об`єктом права спільної часткової власності, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі його неподільності присуджується одному з власників грошова компенсація, якщо інше не визначено домовленістю між ними, грошову компенсацію відповідно до його частки.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що позивачка змінила свої позовні вимоги новими вимогами, тобто змінила предмет позову.

Заяву позивачки про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісно підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

Разом з тим, фактична підстава позову є незмінною, а саме неможливість користування часткою в нерухомому майні, у зв`язку із фактичним користуванням нею відповідачем.

Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не повною мірою забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19.

Апеляційний суд зауважує, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)).

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд приходить до висновку, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції припустився надмірного формалізму, не врахував обставини та підстави, на які позивачка посилалась у своїй заяві про зміну предмету позову, тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним, обґрунтованим та таким, що відповідає завданням цивільного судочинства, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

У зв`язку з наведеним, ухвалаКропивницького районного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2026 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381, 384 ЦПК України ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пузир Владислав Олександрович, задовольнити.

Ухвалу Кропивницького районного суду Кіровоградської області від 28 квітня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повна постанова складена 26.06.2026.

Судді С. М. Єгорова

С. І. Мурашко

О. І. Чельник