Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №212/13081/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6413/26 Справа № 212/13081/25 Суддя у 1-й інстанції - Феняк О. Р. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/13081/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Остапенко В.О.

суддів - Акуленка В.В., Бондар Я.М.

сторони:

позивач - Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль»,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 березня 2026 року, яке ухвалено суддею Феняк О.Р.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 13 березня 2026 року, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" (надалі – АТ «Криворізька теплоцентраль») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за комунальні послуги.

Позовна заява мотивована тим, що АТ «Криворізька теплоцентраль», за специфікою своєї виробничої діяльності, надає послугу з централізованого опалення/постачання теплової енергії населенню, у тому числі до квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Так, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачами, як споживачами послуг з постачання теплової енергії (централізованого опалення) своїх зобов`язань щодо своєчасної та в повному обсязі оплати за надані послуги, у них за період з 01 грудня 2013 року по 31 серпня 2025 року виникла заборгованість у розмірі 22 294,85 грн, а за період з 01 листопада 2021 року по 31 серпня 2025 року виникла заборгованість із плати за абонентське обслуговування у розмірі 338,32 грн, яку відповідачі у добровільному порядку не погашають.

Тому, позивач звернувся до суду з позовом та просив суд: стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на користь АТ «Криворізька Теплоцентраль» суму заборгованості з постачання теплової енергії (централізованого опалення) за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі основного боргу у розмірі 22 294 грн., інфляційні витрати у розмірі 6196,86 грн., 3% річних у розмірі 1618,63 грн., плати за абонентське обслуговування у розмірі 338,32 грн., пеню в розмірі 815,97 грн., а всього 31 264,63 грн.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 березня 2026 року позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» суму заборгованості за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.12.2013 по 31.08.2025, з послуги з постачання теплової енергії у розмірі 391,06 гривень, індексу інфляції у розмірі 6196,86 гривень, 3% річних у розмірі 1 618,63 гривень, пеню у розмірі 815,07 гривень.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» судовий збір в сумі 3028,0 гривень.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи та не з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було враховано пропуск позивачем АТ «Криворізька теплоцентраль» трирічного строку позовної давнсоті при зверненні до суду з даним позовом. При цьому, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов?язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Між сторонами відсутні договірні правовідносини та матеріали справи не містять жодного рахунку на оплату послуг, тобто заявлені позовні вимоги є недоведеними.

Крім того, судом першої інстанії прийнято від позивача документи, які не засвічені належним чином у відповідності до ДМТУ 4163:2020.

У додаткових поясненнях по справі, до яких додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач АТ «Криворізька теплоцентраль» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та додаткових пояснень до неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що, з гідно виписки з ЄДРПОУ, АТ «Криворізька теплоцентраль» має основний вид діяльності постачання гарячої води.

Згідно статуту АТ «Криворізька теплоцентраль» створене шляхом перетворення Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль» на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 №579-р «Деякі питання приватизації об`єктів паливно-енергетичного комплексу», від 30.11.2013 №911-р «Про затвердження плану приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства «Криворізька теплоцентраль», наказів Фонду державного майна України від 08.12.2015 №1869 «Про прийняття рішення про приватизацію державного підприємства «Криворізька теплоцентраль» у публічне акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» та від 12.12.2013 №2230 «Про перетворення державного підприємства «Криворізька теплоцентраль».

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 мають зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на обслуговуванні у АТ «Криворізька теплоцентраль», на вказану квартиру відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на послуги централізованого опалення.

Актами про подачу теплоносія та відключень в неопалюваний сезон підтверджено надання позивачем послуг з постачання теплової енергії до будинку АДРЕСА_2 .

Згідно із розрахунком заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 за період 01.12.2013 року по 31.08.2025 року надано послуги з постачання теплової енергії на суму 48726,17 грн., яка зменшена внаслідок перерахунку на 1750,72 грн., яка була частково оплачена відповідачами в сумі 22935,14 грн., частково погашена шляхом оформлення субсидії в розмірі 745,45 грн. та компенсації в розмірі 1000 грн.

Таким чином, на день звернення до суду несплачена сума вартості послуги з постачання теплової енергії складала 22294,85 грн. (48726,16 – 1750,72 – 22935,14 – 745,45 - 1000).

Згідно наданого позивачем розрахунку за період з 01.01.2022 по 31.08.2025 відповідачам була нарахована плата за абонентське обслуговування в розмірі 358,32 грн. яку було частково погашено відповідачами в розмірі 20,0 грн., внаслідок чого на момент звернення до суду несплачена сума вартості за абонентське обслуговування склала 338,32 грн.

28.11.2025 відповідачем ОСОБА_3 сплачено на рахунок позивача кошти за абонентське обслуговування в розмірі 355,0 грн. та послуг з постачання теплової енергії в розмірі 21903,79 грн. (6565,79 грн. + 15000,0 грн. + 338,0 грн.).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі у встановлені законом строки не вносили плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку. Враховуючи надані сторонами докази у справі, на момент винесення рішення заборгованість відповідачів по сплаті вартості абонентського обслуговування погашена повністю, а заборгованість за постачання теплової енергії складає 391,06 грн. (22294,85 грн. – 21903,79 грн.).

Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3% річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідачі, у встановлені законом строки, не вносили плату за отримані житлово-комунальні послуги, АТ «Криворізька теплоцентраль» має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов`язань.

Зважаючи на те, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 не оскаржили рішення суду в апеляційному порядку, а відповідач ОСОБА_3 не уповноважений діяти від їх імені, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в частині задоволення позовних вимог АТ «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за комунальні послуги.

Згідно ст. 68 ЖК України, в редакції станом на час виникнення правовідносин сторін, наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Відповідно до ст. 67 ЖК України, в редакції станом на час виникнення правовідносин сторін, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24.06.2004 року, проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов`язані вносити плату за їх використання.

01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII).

Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. Плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Так, позивачем, як виконавцем, послуг 01 жовтня 2021 року на своєму офіційному веб-сайті: https://tec.dp.ua було розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.

У зв`язку з тим, що протягом 30 днів з дня опублікування Типового індивідуального договору, на адресу позивача від відповідача не надходило жодних документів, які б підтверджували наявність рішення власників багатоквартирного будинку про обрання моделі договірних відносин, з 01 листопада 2021 року між позивачем та відповідачем, як споживачем послуги з постачання теплової енергії, було фактично укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.

Таким чином, згідно з вищевикладеним, споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично ними користувались.

Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг, оскільки укладення договору є обов`язком споживача.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18.05.2020 року у справі №176/456/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі №14-280цс18.

Статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_6 зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , що перебуває на обслуговуванні у Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль», на який відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на послуги централізованого опалення, а тому зобов`язаний нести витрати по її утриманню за користування житлово-комунальними послугами, наданими АТ «Криворізька теплоцентраль».

Суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши наявність порушеного права АТ «Криворізька теплоцентраль», дійшов правильного висновку про те, що у відповідача ОСОБА_5 наявна заборгованість зі сплати за послуги з централізованого опалення.

Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення у повному обсязі за вказаний період оплати за теплову енергію.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги у визначеному позивачем розмірі, за вирахуванням сум, які були сплачені відповідачем ОСОБА_7 28 листопада 2025 року, тобто після звернення АТ «Криворізька теплоцентраль» до суду з даним позовом.

Крім того, суд дійшов вірного висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, та враховуючи ту обставину, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за надані позивачем послуги, АТ «Криворізька теплоцентраль» має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов`язань, розмір яких в апеляційному порядку не спростовано.

Згідно з пунктом 45 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженого постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830, зі змінами, у разі несвоєчасного здійснення платежів, споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення пені за прострочення виконання зобов?язнь.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанії прийнято від позивача документи, які не засвічені належним чином у відповідності до ДМТУ 4163:2020, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки порядок подання до суду доказів врегульовано нормами ЦПК України, вимог якиого судом першої дотримано.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо пропуску позивачем АТ «Криворізька теплоцентраль» строків позовної давності для звернення позивача до суду з даним позовом.

Так, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).

Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.

Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі №161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому, не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».

У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».

У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі №6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої,третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо востанніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».

Частиною 1ст. 32 Закону "Про житлово-комунальні послуги"встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно.

Крім того, обов`язок споживача оплатити надані послуги встановлено ст. 19 Закону України «Про теплопостачання».

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.

Відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку.

З розрахунку заборгованості встановлено, що відповідачами вчинялися дії, які свідчать про визнання розміру заборгованості, а саме внесення оплат в сумі, що перевищує суму нарахувань за поточний місяць, зокрема, оплати в листопаді 2014 року, в грудні 2014 року, в травні – вересні 2015 року, в січні 2016 року, в травні – жовтні 2016 року, в квітні – серпні 2017 року, в травні – жовтні 2018 року, в травні – жовтні 2019 року, в липні – жовтні 2020 року, в травні – жовтні 2021 року.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що 28 листопада 2025 року, тобто після пред?явлення данного позову до суду, відповідачем ОСОБА_3 сплачено на рахунок позивача кошти за абонентське обслуговування в розмірі 355,0 грн. та послуг з постачання теплової енергії в розмірі 21903,79 грн. (6565,79 грн. + 15000,0 грн. + 338,0 грн.), тобто своїми діями останній визнав наявність зобов`язань перед АТ «Криворізька теплоцентраль», перебіг строку позовної даності перервався та почався заново, у зв`язку з чим колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем позовної давності.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Разом з тим, суд першої інстанції, в порядку розподілу судових витрат допустив їх солідарне стягнення, що діючим законодавством не передбачено.

Виходячи з цих обставин, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення суду в частині стягнення судових витрат, стягнувши судові витрати понесені позивачем АТ «Криворізька теплоцентраль» при зверненні до суду з позовною заявою, які складаються з судового збору у розмірі 3 028 грн. з відповідачів у рівних частинах, що становить по 757 грн з кожного.

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 13 березня 2026 року в частині стягнутих судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» (ЄДРПОУ 00130850) судовий збір в сумі 757 (сімост п?ятдесят сім) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» (ЄДРПОУ 00130850) судовий збір в сумі 757 (сімост п?ятдесят сім) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» (ЄДРПОУ 00130850) судовий збір в сумі 757 (сімост п?ятдесят сім) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» (ЄДРПОУ 00130850) судовий збір в сумі 757 (сімост п?ятдесят сім) гривень 00 (нуль) копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 29 червня 2026 року.

Головуючий:

Судді: