Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №214/10922/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7078/26 Справа № 214/10922/25 Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 214/10922/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Остапенко В.О.

суддів - Акуленка В.В., Бондар Я.М.

сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 квітня 2026 року, яке ухвалено суддеюКовтун Н.Г.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 квітня 2026 року, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (надалі - ТОВ «ФК «Гелексі») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договром позики.

Позовна заява мотивована тим, що 02 серпня 2018 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 , за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, був укладений договір позики №19919.

Відповідно до укладеного договору позики, позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк встановлений цим договором.

Позивач не відкриває рахунки споживачам фінансових послуг та не здійснює їх обслуговування. Тому, з метою перерахування коштів позичальникам, позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг ТОВ «ФК «ЕЛЕАНС» (ТМ «ФОНДІ»), яка є компанією, що має право на надання платіжних послуг.

На підставі договору № 04/08-17-ПК від 04.08.2017, ТОВ «ФК ««ЕЛАЕНС» (ТМ «ФОНДІ») надавало ТОВ «ФК «Гелексі» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку.

Відповідно до довідки наданої платіжним оператором, результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 5000 грн 00 коп.

В результаті платіжної операції ініційованої позикодавцем, за посередництва надавача платіжних послуг, сума коштів у розмірі позики була перерахована на картковий рахунок вказаний позичальником при укладенні договору позики.

На підставі вказаного договору позичальнику надано грошові кошти у якості позики у сумі 5000 грн 00 коп., на умовах строковості, поворотності та платності.

Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0,01% у день, розмір комісії складає 1,9%, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3,0%.

Відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином.

Заборгованість відповідача перед позивачем, на дату подання позову, складає 24 612 грн 01 коп., з яких: 4944 грн 00 коп.- заборгованість за позикою; 19 668 грн 01 коп. - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість у розмірі 24 612,01 грн., сплачений судовий збір по справі у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гелексі» заборгованість за договором позики № 19919 у розмірі 24 612,01 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гелексі» 2422,40 грн. судового збору та 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не надав належних доказів, які підтверджують факт у кладення договору та заявлений розмір заборгованості, а саме: відсутні первинні бухгалтерські документи; не надано підтвердження фактичного надання послуг, не надано належних доказів, на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 , як клієнт-позичальник, надав відповідь про прийняття (акцепт) пропозиції.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України.

Наполягяє на тому, що позовна давність даного правочину давно сплила, а суд першої інстанції зробив формальний висновок про продовження строків позовної давності через карантин та воєнний стан, однак не дослідив, чи позивач реально був обмежений у доступі до суду, чи існували об`єктивні перешкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу, до яких додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ТОВ «ФК «Гелексі» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Ціна позову у даній справі становить 24 612 гривень 01 копійка, що менше тридцятирозмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а, згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, в редакції станом на час подання апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 02 серпня 2018 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 укладено договір позики за умовами якого останньому надано кошти на суму 5000 грн 00 коп., плата за користування позикою у вигляді : процентів (процентна ставка) складає 0,01% у день від поточного залишку позики; комісії (комісійна винагорода) складає 1,4% у день від початкового розміру позики відповідно до пп.1.1.1. договору; нарахування процентів здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою; строк дії договору - до повного виконання позичальником зобов`язань за договором. Датою укладення договору є дата перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника. Договір підписано електронним одноразовим ідентифікатором 36969774.(а.с.6-9).

31 серпня 2018 року Додатковою угодою №1, укладеною між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 , до Договору позики №19919 від 02.08.2018 року внесено зміни, а саме сума позики складає 4944,00 грн. (п.1.1.1), строк повернення позики 29 вересня 2018 року (п. 1.1.5).

Пунктом 4.1 зазначено що Позичальник зобов`язується повністю повернути Позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов`язання встановлені Договором, не пізніше 29 вересня 2018 року.

Додаткова угода підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразового ідентифікатора 92921538 (а.с.10-10 на звороті).

Копія Паспорта позики містить інформацію про контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткову інформацію (а.с. 11 -13).

Відповідно до повідомлення №19919 від 01.09.2025, ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» на підставі договору №04/08-17ПК про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на карту) від 04.08.2017 надавало ТОВ «ФК «Гелексі» послуги з переказу грошових коштів фізичним особам, без відкриття рахунку. У результаті платіжної операції, ініційованої ТОВ «ФК «Гелексі», на картковий рахунок отримувача було успішно перераховано грошові кошти у розмірі 5000,00 грн. номер банківської картки НОМЕР_1 , отримувач коштів ОСОБА_1 (а.с.21 на звороті).

Відповідно до відомостей наданих АТ КБ «ПРИВАТБАНК», на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) емітовано картку № НОМЕР_3 , на яку 02 серпня 2018 року зафіксовано факт зарахування коштів у сумі 5000,00 грн.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за Договором позики № 19919 від 02 серпня 2018 року становить 24 612 грн 01 коп., з яких: 4944 грн 00 коп.- заборгованість за позикою; 19 668 грн 01 коп. - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази, які містять інформацію, щодо предмету позову, логічно пов`язані з обставинами, щодо наявності права вимоги до відповідача та підстав для стягнення з останньої заборгованості за договором позики № 19919 від 02 серпня 2018 року, оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання за договором позики належним чином не виконав, грошові кошти разом з відсотками та комісією вчасно не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої підтверджено наданим позивачем розрахунком та відповідачем не спростовано.

При цьому, судом відхилено доводи відповідача ОСОБА_1 щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із пропуском позивачем строків позовної давності для звернення позивача до суду з даним позовом, оскільки перебіг позовної давності було призупинено через карантин та воєнний стан.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Відповідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1ст. 3ЦК України).

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, і як наслідок виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з цим позовом до суду.

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49ЦК України, а також спеціальними нормамиглави 71 ЦК України,Закону України «Про електронну комерцію».

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно достатті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до положень статті 207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину.

Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію`та «Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями.

Закон України «Про електронну комерцію`визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч. 1ст. 3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.

Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Суд звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Згідност. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановленастаттею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.

У контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою. Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 рокуу справі № 500/6150/14.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Таким чином, просте заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем. Відповідач не надав жодних доказів несанкціонованого доступу до особистого кабінету, використання його персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність його вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису.

Доказів того, що персональні дані (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані третіми особами для укладення кредитного договору від імені відповідача, останнім суду не надані.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався.

Слід зазначити, що, відповідно до повідомлення №19919 від 01.09.2025, ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» на підставі договору №04/08-17ПК про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на карту) від 04.08.2017, у результаті платіжної операції, ініційованої ТОВ «ФК «Гелексі», на картковий рахунок отримувача було успішно перераховано грошові кошти у розмірі 5000,00 грн. номер банківської картки НОМЕР_1 , отримувач коштів ОСОБА_1 (а.с.21 на звороті).

Відповідно до відомостей наданих АТ КБ «ПРИВАТБАНК», на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) емітовано картку № НОМЕР_3 , на яку 02 серпня 2018 року зафіксовано факт зарахування коштів у сумі 5000,00 грн., у зв?язку з чим колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів надання відповідачу кредитних коштів.

З огляду на вищезазначене, висновок суду першої інстанції про доведення позивачем факту укладення відповідного кредитного договору саме з відповідачем по справі ОСОБА_1 , а також отримання та використання ним кредитних коштів відповідає обставинам, встановленим під час розгляду справи.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Спірний договір про споживчий кредит та його умови в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін та відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов`язковими для виконання.

Доказів належного виконання кредитного зобов`язання ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Враховуючи те, що за умовами вищезазначеного договору відповідач отримав кредитні кошти та користувався ними, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів у повному обсязі, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав, відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заборгованість за основним боргом на підставі вищезазначеного договору підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Гелексі», а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами та комісією.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.

Судом встановлено, за умовами договору відповідачеві надано кошти на суму 5000 грн 00 коп., плата за користування позикою встановлена у вигляді процентів (процентна ставка) у розмірі 0,01% у день від поточного залишку позики; комісії (комісійна винагорода) у розмірі 1,4% у день від початкового розміру позики відповідно до пп.1.1.1. договору.

Строк повернення позики 29 вересня 2018 року.

Разом з тим, пунктами 1.1.3. та 1.1.4. нарахування процентів та комісії здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось кредитором на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України та у порядку, визначеному умовами договору.

Наведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам погодженим між сторонами умовам договору, наявні у справі матеріали не містять доказів, які б такий розрахунок спростовували, і доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу.

Крім того, апеляційний суд враховує, що 10.06.2017 набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв`язку з чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Положення частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини 1статті 1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право банку (іншої фінансової установи) встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19.

Колегія суддів не погоджується і з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із пропуском позивачем строків позовної давності для звернення позивача до суду з даним позовом.

Так, частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

При цьому, за приписами положень п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строки позовної давності продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), який мав місце з 02.04.2020 по 30.06.2023.

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

І лише 4 вересня 2025 року набув чинності Закон № 4434-IX від 14.05.2025, який скасовує зупинення перебігу строків позовної давності на час воєнного стану.

Отже строки, які були призупинені через карантин та воєнний стан (з 2 квітня 2020 року), поновлюють свій перебіг.

Відтак, при розгляді справи не було встановлено пропуску строків позовної давності щодо вимог у цій справі з боку позивача та стягнуто заборгованість в межах строків позовної давності, а саме починаючи з 02 серпня 2018 року, а доводи апеляційної скарги зводяться до довільного помилкового тлумачення наведених вище правових норм.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі №15/8/203/20.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг адвокатом, оцінюючи співмірність витрат зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 2000,00 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду, в оскаржуваній частині, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає

Повне судове рішення складено 29 червня 2026 року.

Головуючий:

Судді: