Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №214/6871/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7157/26 Справа № 214/6871/24 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 214/6871/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.,

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 грудня 2024 року, яке ухвалено суддею Поповим В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складення повного тексту рішення відсутні,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2024 року ТОВ «Житлосервіс-КР» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.

В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що ТОВ «Житлосервіс-КР», на підставі укладеного з Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради договору про надання послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків у Саксаганському районі, є управителем будинку, споруди або групи будинків і споруд Саксаганського району та надавачем послуг з утримання будинку, споруди або групи будинків і споруд та об`єктів благоустрою, у т.ч. по АДРЕСА_1 .

Відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 , однак який належним чином не виконує зобов`язання щодо оплати наданих ТОВ «Житлосервіс-КР» послуг, в результаті чого за період із липня 2021 року по липень 2024 року утворилась заборгованість у сумі 4 323,22 грн.

На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Житлосервіс-КР» заборгованість за послуги з управління багатоквартирним будинком за період з липня 2021 по липень 2024 року у розмірі 4 323,22 грн, інфляційні втрати у розмірі 35,76 грн, 3% річних від простроченої суми у розмірі 8,23 грн, також судовий збір у розмірі 3 028 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 грудня 2024 року позовні вимоги ТОВ «Житлосервіс-КР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду, вважає його незаконним та необґрунтованим, тому просить рішення суду скасувати та ухвали нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що відповідач не є власником квартири за якою нараховано заборгованість, оскільки на підставі договору купівлі-продажу, виданого 26 жовтня 2012 року, квартиру за адресою: АДРЕСА_3 було продано відповідачем ОСОБА_1 територіальній громаді м. Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради.

Згодом, як вбачається з витягу з протоколу № 2 засідання громадської комісії з житлових питань від 08 лютого 2013 року, затвердженого рішенням виконкому Саксаганської районної у місті ради № 42 від 20 лютого 2013 року, комісією було прийнято рішення видати ордер на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 – ОСОБА_2 .

Наголошує, що з 12 травня 2017 року має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 .

Крім того, зазначає, що не укладав з позивачем жодних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Від ТОВ «Житлосервіс-КР» надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 1 ст. 369 ЦПК України, у редакції чинній на час подання апеляційної скарги).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору про надання послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків і споруд у Саксаганському районі (об`єкт №1) від 13 вересня 2013 року, укладеного між Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому міськради, в особі начальника управління Катріченком О.В. та ТОВ «Житлосервіс-КР», в особі директора Кабакової Т.В., ТОВ «Житлосервіс-КР» здійснює функції управління та надання послуг утримання будинку, споруди або групи будинків і споруд та об`єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях, у тому числі буд. АДРЕСА_1 .

Відповідач є власником кв. АДРЕСА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивачем за період із липня 2021 року по липень 2024 року надавались послуги з утримання будинку і прибудинкової території буд. АДРЕСА_1 , у зв`язку із чим було понесені витрати.

Згідно розрахунку суми заборгованості по житловому приміщенню за адресою: АДРЕСА_3 , за період із липня 2021 року по липень 2024 року, заборгованість відповідача по оплаті за надані ТОВ «Житлосервіс-КР» послуги склала 4 323,22 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Житлосервіс-КР», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як власник квартири, у встановлені законом строки не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, а тому заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку.

Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, до житлово-комунальних послуг належить житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.

Пунктами 2,5 ч. 2 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Житлосервіс-КР» надає послуги з управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Позивач, звертаючись до суду з позовом, просив стягнути з відповідача, як власника квартири, заборгованість за надані послуги за період з липня 2021 року по липень 2024 рік.

Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 20, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

У відповідності до п. 1 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» № 2482-ХII, з наступними змінами і доповненнями, утримання приватизованих квартир здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями житлових будинків. Згідно п. 7 зазначених Правил, затверджених постановою КМУ від 24 січня 2006 року, власник квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Суд першої інстанції, посилаючись на Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка наявна в матеріалах справи, встановив, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим задовольнив позовні вимоги ТОВ «Житлосервіс-КР» у повному обсязі.

Однак, колегія суддів апеляційного суду не погоджується із вищевказаним висновком, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною першоюстатті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №304/284/18 зазначено, що «належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Аналогічні висновки викладені у постановах ВС від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі №757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі №520/17304/15-ц (пункт 63)).

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі №554/10058/17.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка долучена ТОВ «Житлосервіс-КР» до позовної заяви (а.с. 8-9) та відповідачем ОСОБА_1 до апеляційної скарги (а.с. 46-48), з 19 липня 2013 року власником квартири АДРЕСА_2 зазначено Територіальну громаду м. Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради.

В той час, як позивачем заявлено заборгованість за спірний період з липня 2021 року по липень 2024 року.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за вищевказаний період, як власника квартири.

Разом з тим, з огляду на приписи статті 64 Житлового кодексу України, за надані позивачем послуги, особи, які зареєстровані у спірній квартирі, повинні нести солідарну відповідальність.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов`язані вносити плату за їх використання.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, за відомостями Реєстру Криворізької міської територіальної громади від 20 серпня 2024 року, які надійшли на запит суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 з 12 травня 2017 року по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 18).

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що у спірний період з липня 2021 року по липень 2024 року право власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 не зареєстровано, крім того, реєстрація місця проживання за вказаною адресою та у вказаний період у відповідача відсутня, тому позовні вимоги ТОВ «Житлосервіс-КР» не підлягають задоволенню, оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Колегія суддів наголошує, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову, є обов`язком суду.

Суд першої інстанції, допустивши порушення норм матеріального права, неповно встановив обставини у справі та оцінив наявні в ній докази, та, як наслідок, дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду рішення суду першої інстанції, разом з тим, суд першої інстанції за встановлених апеляційним переглядом обставин неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим ухвалив незаконне судове рішення, яке у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову, покладаються на відповідача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 4 542 грн (а.с.41), які у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, підлягають стягненню з позивача на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 367,368,369,374,376,381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) гривні.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 29 червня 2026 року.

Головуючий

Судді