Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №215/3189/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6306/26 Справа № 215/3189/25 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м.Кривий Ріг

Справа № 215/3189/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Акуленка В.В., Остапенко В.О.

сторони:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА»,

відповідачка - ОСОБА_1 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Ковалик Марина Федорівна, на заочне рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 червня 2025 року, яке ухвалено суддею Демиденком Ю.Ю.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 30 червня 2025 року, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (надалі - ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 27 серпня 2020 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 було укладено Договір №132563-ДН1-001 про надання кредиту.

Товариство виконало свої зобов`язання за договором кредиту, натомість, відповідачка своє зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, в результаті чого, станом на 31.03.2025, виникла заборгованість у сумі 30486,35 грн. з яких: 14982,36 грн. – сума прострочених платежів по тілу кредиту; 15503,99 грн. – сума прострочених платежів по процентах.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за Договором №132563-ДН1-001 про надання кредиту від 27.08.2020 в розмірі 30486,35 грн та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн.

Заочним рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 червня 2025 рокупозовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за Договором №132563-ДН1-001 про надання кредиту від 27.08.2020 в розмірі 30486,35 грн. та понесені судові витрати в розмірі 2422,40 грн. сплаченого судового збору, а всього 32908,75 грн.

Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 березня 2026 року заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Ковалик М.Ф, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів укладання договору та надання кредиту, розміру заборгованості.

Суд не перевірив відповідність процентної ставки та штрафних санкцій вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Положення договору про застосування комісії за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», що не було враховано судом.

Також, судом не з`ясовано, чи не минув строк позовної давності. Так, строк виконання договору зазначено 17 грудня 2020 року, позивач до суду з позовом звернувся 29 квітня 2025 року, тобто з порушеням строк позовної давності. Зазначає, що протягом останніх п?яти років в Україні зупинявся перебіг позовної давності, однак, на переконання відповідачки, позивачу, в разі не отримання в строки встановленні договором 17 грудня 2020 року зобов`язання, нічого не перешкоджало звернутись до суду з позовом про стягнення боргу.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.08.2020 між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Договір №132563-ДН1-001 про надання кредиту, згідно якого остання отримала кредит в сумі 20000 грн. строком до 17.12.2020 зі сплатою процентів за користування кредитом (а.с.25-38).

Заборгованість відповідача ОСОБА_1 , станом на 31.03.2025, становить 30486,35 грн. з яких: 14982,36 грн. – сума прострочених платежів по тілу кредиту; 15503,99 грн. – сума прострочених платежів по процентах (а.с.14-24).

Встановивши, що відповідачка ОСОБА_1 не виконувала умови договору в частині повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з неї на користь позивача ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованості за Договором №132563-ДН1-001 про надання кредиту від 27 серпня 2020 року, у визначеному позивачем розмірі.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи та ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Із матеріалів справи вбачається, що 27 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» укладено Договір №132563-ДН1-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію".

Згідно п. 1 Кредитного договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 20 000,0 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором про надання кредиту та Правилами надання споживчих кредитів.

Тип кредиту: кредит. Строк кредиту: 16 тижнів. Процентна ставка: в день 1,02438285(стандартна), 1,15159869 (знижена), фіксована. Комісія за надання кредиту – 2 850,00 грн. Термін дії договору: до 17.12.2020. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 35 200 грн. Орієнтовна реальна річна процента ставка: 373,89974025%.

Пунктом 3 Договору №132563-ДН1-001 про надання кредиту від 27 серпня 2020 року визначено графік платежів.

Згідно п. 9 Кредитного договору підписанням цього Договору позичальник підтверджує, що до укладання Договору отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачені законодавством України, зокрема передбачену ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування", Паспорт споживчого кредиту, частиною другою ст. 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", а також примірник Правил (у формі електронного документа), що розміщені на сайті кредитодавця.

На виконання зазначених вимог позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор G1776, на номер телефону, що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, для підписання Договору №132563-ДН1-001 про надання кредиту від 27 серпня 2020 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.

Отже, між сторонами було укладено договір у формі електронного документу з електронними підписами сторін та із запропонованими умовами відповідачка ознайомилася та погодилася з ними, що в апеляційній скарзі фактично не оспорюється.

На підтвердження перерахування ОСОБА_1 коштів у розмірі 20 000,00 грн, у матеріалах справи наявнне платіжне доручення №19933 від 27 серпня 2020 року.

Згідно норм статті 46 Закону України «Про платіжні послуги»: а) порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; б) виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; в) надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників г) надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією зобов`язаний перевірити в платіжній інструкції відповідність: - номера рахунку отримувача та коду отримувача (коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/податкового номера або серії (за наявності) та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); або - унікального ідентифікатора отримувача. д) надавач платіжних послуг отримувача зараховує кошти за платіжною операцією на рахунок отримувача лише у разі, якщо зазначена у пункті 1 або 2 цієї частини інформація, яку він перевіряє відповідно до вимог цієї частини, відповідає тій інформації про отримувача, що зберігається у такого надавача платіжних послуг. У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг отримувача має право: 1) зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного отримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; 2) не уточнювати номер рахунку та/або код отримувача. У такому разі надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.

Зважаючи на вищенаведені норми Закону України «Про платіжні послуги» у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного отримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.

Таким чином, перерахування кредитних коштів відбувалось на картковий рахунок вказаний ОСОБА_1 під час заповнення заявки.

Відтак, відповідачкою не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить.

Також, не може бути підставою для відмови у позові те, що подані ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» докази на підтвердження суми боргу не є документами первинного бухгалтерського обліку.

Оскільки Товариство не є банківською установою, то, відповідно, позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може.

При цьому, чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування.

Отже, судом вірно встановлено, що ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» виконало умови договору, який був підписаний відповідачкою ОСОБА_1 , натомість, відповідачка порушила умови договору, не погашала щомісячні платежі по поверненню кредитних коштів, у визначений строк, допустила заборгованість щодо повернення кредиту, що є підставою для стягнення заборгованості у судовому порядку.

Розрахунок заборгованості за договором №132563-ДН1-001 про надання кредиту від 27 серпня 2020 року, наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом, стосовно надання банком кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, нарахування банком відсотків, а також часткове погашення позичальником заборгованості за кредитним договором.

Зокрема вказаним розрахунком підтверджується те, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами.

Таким чином враховуючи, що ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надав докази укладення договору з ОСОБА_1 та наявності заборгованості за кредитним договором, оскільки такі докази не спростовані відповідачкою, то суд першої інстанції прийшов до вірного висновку для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.

Вирішуючи питання про стягнення заборгованості суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем надано належний розрахунок заборгованості на підтвердження розміру заборгованості позичальника, який останім не спростовано.

Надані позивачем документи підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, використання відповідачем кредитних коштів та існування у позичальника заборгованості за кредитним договором у визначеному банком розмірі, який розрахований відповідно до узгоджених між сторонами умов.

Позивач, заявляючи позов про стягнення кредитної заборгованості, просив у тому числі, крім заборгованості за неповернутим кредитом, стягнути складову його повної вартості, зокрема й заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом у розмірі 15 503,99 грн.

Матеріалами цивільної справи підтверджується, що у підписаному позичальником договорі визначені тип та розмір процентної ставки плати за користування кредитом, а саме: плата за користування кредитом за цим договором є фіксованою та становить 1,02438285 процентів за кожен день користування кредитом.

Строк дії кредитного договору закінчився 17 грудня 2020 року, і позивачем у межах строку дії договору та в розмірі визначеному умовами договору нараховувались проценти за користування кредитом.

Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги про те, що суд не перевірив відповідність процентної ставки та штрафних санкцій вимогам Закону України «Про споживче кредитування», адже, Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким на законодавчому рівні було врегульовано максимальний розмір денної відсоткової ставки за договорами споживчого кредиту, набрав чинності 24 грудня 2023 року та не має зворотної дії, а тому не підлягає застосуванню до правовідносин сторін, які виникли у 2020 році.

Посилання відповідачки на нікчемність умов договору в частині стягнення комісії є безпідставними, оскільки такі позовні вимоги позивачем не заявлено.

Колегія суддів не погоджується і з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із пропуском позивачем строків позовної давності для звернення позивача до суду з даним позовом.

Так, частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

При цьому, за приписами положень п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строки позовної давності продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), який мав місце з 02.04.2020 по 30.06.2023.

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

І лише 4 вересня 2025 року набув чинності Закон № 4434-IX від 14.05.2025, який скасовує зупинення перебігу строків позовної давності на час воєнного стану.

Отже строки, які були призупинені через карантин та воєнний стан (з 2 квітня 2020 року), поновлюють свій перебіг.

Відтак, при розгляді справи не було встановлено пропуску строків позовної давності щодо вимог у цій справі з боку позивача та стягнуто заборгованість в межах строків позовної давності, а доводи апеляційної скарги зводяться до довільного помилкового тлумачення наведених вище правових норм.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Фактично доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог законодавства та власного тлумачення норм процесуального права. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги на заочне рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 червня 2025 року у розмірі 3633,60 грн, до ухвалення судового рішення у справі, а тому колегія суддів, з огляду на залишення апеляційної скарги без задовлення, стягує ці витрати з відповідачки на користь Держави.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Ковалик Марина Федорівна, - залишити без задоволення.

Заочне рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 червня 2025 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Держави судові витрати у розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) ривні 60 (шістдесят) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає

Повне судове рішення складено 29 червня 2026 року.

Головуючий:

Судді: