Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №761/45914/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/45914/25

Провадження № 2/761/5445/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Савчук Ю.Н.,

за участю секретаря судового засідання Фортуни М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКЛАНД-СЕРВІС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, неустойки та 3% річних, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКЛАНД-СЕРВІС» (далі - ТОВ «ОКЛАНД-СЕРВІС», відповідач), третя особа: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача суму основного боргу за розірваним договором купівлі-продажу майнових прав у розмірі, еквівалентному 30 148,19 доларів США; неустойку в розмірі 10%, що еквівалентно 3 014,82 доларів США; 3% річних за період з 04.09.2025 по день ухвалення рішення, а також стягнути судові витрати, зокрема судовий збір у розмірі 12 112,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.09.2021 між сторонами було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав № Г.П.2-б.2-п.2-94 щодо квартири АДРЕСА_1 на етапі будівництва. За умовами Договору загальна вартість майнових прав була зафіксована у розмірі, що є еквівалентним 30 148,19 доларів США за офіційним курсом НБУ на день його укладання. На виконання умов Договору та Додаткової угоди № 17/07-2023 від 29.09.2023 позивачем було оплачено 100% вартості об`єкта нерухомості. Згідно з Додатковою угодою № 17/07-2023 від 29.09.2023, термін введення об`єкта в експлуатацію був встановлений на IV квартал 2024 року, однак відповідач свої зобов`язання не виконав, будівництво припинилося. Скориставшись правом, передбаченим п. 6.2 Договору, позивач 05.06.2025 направила відповідачу повідомлення про одностороннє розірвання Договору з вимогою повернути еквівалент вартості сплачених майнових прав та передбачену Договором неустойку. Відповідач кошти не повернув, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 06.01.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 16.03.2026 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

о22.06.2026 року від представника позивача, адвоката Босенка О.М., надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та її представника.

Відповідач та третя особа в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку, свого представника до суду не направляли.

Копію ухвали суду та судові повістки, які направлялися на адресу відповідача були отримані 03.06.2026 через підсистему ЄСІТС «Електрониий суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

Копія ухвали суду та судові повістки, які направлялися на третьої особи, повернулися на адресу суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній».

За змістом п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У постанові Верховного Суду від 21.12.2022 року у справі № 757/15603/19 зазначено, що ураховуючи те, що судові повістки про день, час та місце розгляду справи судом першої інстанції призначений на 23 липня і 30 вересня 2021 року надіслані на зазначену позивачем адресу, були повернені до суду з відмітками від 07 липня та 02 серпня 2021 року «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України свідчить про вручення повісток в день проставлення у поштових повідомленнях таких відміток, апеляційний суд дійшов помилкових висновків про неналежність повідомлення міськрайонним судом учасника процесу про судові засідання призначені судом на вказані дати.

Відповідно до викладеного в постанові Верховного Суду від у справі № 760/25978/13-ц , судові повістки, направлені учаснику процесу з інформацією про судові засідання, призначені у цій справі на 23 липня і 30 вересня 2021 року повернулися до міськрайонного суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою», тому днем їх вручення відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України є день проставлення у поштовому повідомленні такої відмітки.

Відтак, суд визнає відповідача та третю особу такими, що належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Будь - яких заяв, клопотань до суду від відповідача або третьої особи по суті предмету спору не надходило. Своїм право на подачу відзиву не скористався як відповідач, так і третя особа.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка осіб, належним чином повідомлених про час та місце засідання, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

24.09.2021 між ТОВ «ОКЛАНД-СЕРВІС» (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав № Г.П.2-б.2-п.2-94, предметом якого є придбання майнових прав на об`єкт нерухомості: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

29.09.2023 сторони уклали Додаткову угоду № 17/07-2023 до Договору, згідно з якою погодили порядок оплати та зафіксували, що строк закінчення будівельно-монтажних робіт Об`єкта капітального будівництва (в тому числі щодо прибудинкової території) та введення в експлуатацію Об`єкта капітального будівництва не пізніше IV кварталу 2024 року.

Судом встановлено, що Позивач протягом 2021-2025 року здійснив платежі за Договором на загальну суму 1 039 474,00 (один мільйон тридцять дев`ять тисяч чотириста сімдесят чотири) гривень, що підтверджується квитанціями: № ПН4793 від 20.10.2021; ПН5219 від 19.11.2021; № ПН1732 від 08.12.2021; № ПН875 від 11.01.2022; № ПН4106 від 17.02.2022; № N0SVD5614M від 29.09.2023; № 237318989 від 02.11.2023; № 242780441 від 01.12.2023; № 248956676 від 04.01.2024; № 254598799 від 06.02.2024; № 260098251 від 06.03.2024; № 266377116 від 08.04.2024; № 270923952 від 03.05.2024; № 276542430 від 04.06.2024; № 2782963 від 03.07.2024; № 286695651 від 06.08.2024; № 293121101 від 16.09.2024; № 295435863 від 01.10.2024; № 301825229 від 12.11.2024. № 305115032 від 04.12.2024; № 310169191 від 08.01.2025; № 2309707621 від 17.02.2025; № 2356006567 від 25.03.2025; № 2437883497 від 29.05.2025.

Як вбачається з п.4.1 Договору на дату підписання цього Договору вартість майнових прав на об`єкт нерухомості за офіційним курсом НБУ гривні до долара США, при зазначеній проектній площі складає 799 530,00 грн., у тому числі ПДВ 133 255,00 грн.

Відповідно до п. 4.2 Договору в підтвердження наміру придбати майнові права на об`єкт нерухомості Покупець перераховує на розрахунковий рахунок Продавця до 25.10.2021 року включно гарантійний внесок у сумі 132 750 грн., у тому числі ПДВ 22 125,00 грн.

За змістом п.4.3 Договору решта вартості майнових прав на об`єкт нерухомості за офіційним курсом НБУ гривні до долара США в день підписання цього Договору становить 666 780,00 грн., у тому числі ПДВ 111 130,00 грн. за 27,78 квадратних метрів проектної площі об`єкта нерухомості. Вартість майнових прав за один квадратний метр проектної площі становить 24 000 грн., утому числі ПДВ 4000 грн. Покупець зобов`язаний перерахувати на розрахунковий рахунок Продавця частину решти вартості майнових прав протягом 12 календарних місяців, починаючи з листопада 2021 року, щомісячно суму не менше 55 565,00 грн., у т.ч. ПДВ 9 260,83 грн.

Згідно з п. 4.1 та п. 4.3 Договору загальна вартість майнових прав на момент укладення становила 799 530,00 грн, що за погодженим сторонами офіційним курсом НБУ на день підписання Договору (26,52 грн за 1 долар США) є еквівалентом 30 148,19 доларів США.

Додатковою угодою № 1 від 24.09.2021 року було внесено зміни до Договору купівлі-продажу майнових прав № Г.П.2-б.2-п.2-94, якою передбачено компенсацію покупцем продавцеві вартості двоконтурного газового котла марки BOSH у розмірі 600 доларів США та передбачено, що усі розрахунки сторін проводяться у національній грошовій одиниці України - гривні. Гривневий еквівалент розраховується на день оплати за курсом, достатнім для придбання відповідної суми іноземної валюти, але не менше визначеного курсу гривні щодо долара США на день підписання Договору.

Вказаною Додатковою угодою також встановлено сплату Покупцем на користь Продавця витрат, пов`язаних з оформлення права власності в розмірі 400 доларів США та передбачено, що усі розрахунки сторін проводяться у національній грошовій одиниці України - гривні. Гривневий еквівалент розраховується на день оплати за курсом, достатнім для придбання відповідної суми іноземної валюти, але не менше визначеного курсу гривні щодо долара США на день підписання Договору.

Додатковою угодою № 17/07-2023 від 29.09.2023 року було внесено зміни до Договору купівлі-продажу майнових прав № Г.П.2-б.2-п.2-94, якою передбачено, що на дату підписання цієї Додаткової угоди Покупцем не оплачено майнові права на 18,522 проектної площі об`єкта нерухомості, що становить 648 270 грн., в т.ч. ПДВ 108045, що на дату підписання Додаткової угоди є достатнім для придбання згідно курсу АТ «Райффайзен Банк» 16970 доларів США 42 центи. Вартість одного квадратного метра площі було встановлено на рівні 35 000 грн., в т.ч. ПДВ 108045 грн., що на дату дату підписання Додаткової угоди є достатнім для придбання згідно курсу АТ «Райффайзен Банк» 916 доларів США 23 центи. Курс АТ «Райффайзен Банк» гривні до долара США на дату підписання Додаткової угоди становить 38,20 за один долар США.

П. 2.6 Додаткової угоди передбачено, що строк прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта капітального будівництва(в тому числі прибудинкової території- IV квартал 2024 року.

Вказаною додатковою угодою сторони також встановили що суму грошових коштів, а саме 648 270 грн., в т.ч. 108 045 грн. ПДВ покупець зобов`язаний сплатити на розрахунковий рахунок Продавця протягом 18 календарних місяців, починаючи з 01 жовтня 2023 року шляхом внесення щомісячних платежів в суміо 36 015,00 грн., в т.ч. ПДВ 6002,50 грн., що на дату підписання Додаткової угоди є достатнім для придбання згідно курсу АТ «Райффайзен Банк» 942 доларів США 81 цента.

За змістом п. 3 Додаткової угоди усі розрахунки сторін проводяться у національній грошовій одиниці України - гривні. Покупець розуміє, що сума, яка визначена в пунктах 1 та 2 цієї Додаткової угоди у гривні, встановлена тільки на дату підписання даної Додаткової угоди та сплачується у гривні за курсом долара США, встановленого АТ «Райффайзен Банк» на дату здійснення платежу, але не менше визначеного курсу гривні щодо долара США у пункті й та 2 Додаткової угоди.

Отже, Сторони у Додатковій угоді № 17/07-2023 від 29.09.2023 року до Договору добровільно погодили особливий порядок розрахунків із застосуванням валютного застереження, прив`язавши вартість майнових прав до курсу долара США, встановленого АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК».

Відповідно до наявних в матеріалах справи квитанцій та платіжної інструкції, а також довідки ТОВ «ОКЛАНД-СЕРВІС» від 29.05.2025 року, позивач виконала свої фінансові зобов`язання в повному обсязі за 43,27 кв.м., тобто за 100% проектної площі об`єкта нерухомості.

Враховуючи, що Договір містив валютне застереження з метою збереження реальної вартості грошових коштів, а позивач повністю (на 100%) оплатила вартість майнових прав, суд приходить до висновку, що після розірвання Договору поверненню підлягає сума, яка становить еквівалент повної вартості майнових прав за Договором у розмірі 30 148,19 доларів США.

За твердженням позивача, яке не було спростовано відповідачем та підтверджується наявними матеріалами справи, станом на момент звернення до суду об`єкт капітального будівництва в експлуатацію не введений, а договірні строки закінчення будівельно-монтажних робіт відповідачем порушені.

Згідно з положеннями ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;2) зміна умов зобов`язання;3) сплата неустойки;4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

В силу приписів ст.615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до ст.653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Згідно з п. 6.3 Договору купівлі-продажу майнових прав № Г.П.2-б.2-п.2-94 від 24.09.2021 у випадку невиконання продавцем умов цього Договору, в тому числі щодо терміну введення об`єкта в експлуатацію більше, ніж на 6 місяців, покупець має право розірвати цей договір в односторонньому порядку шляхом направлення письмового повідомлення на адресу продавця. Договір вважається припиненим в день отримання продавцем повідомлення, але не пізніше 10 робочих днів з дня відправлення такого повідомлення. Кошти повертаються покупцю протягом 90 календарних днів з моменту розірвання (припинення) цього Договору. При цьому продавець додатково сплачує неустойку у розмірі 10 відсотків від суми повернення.

05.06.2025 року позивачем, на виконання умов Договору, було направлено на адресу відповідача вимогу про повернення коштів, у якій вона зазначала також про розірвання договору в односторонньому порядку у зв`язку із порушенням його умов відповідачем як продавцем. Факт направлення претензії на адресу відповідача підтверджується описом вкладення у цінний лист від 05.06.2025 року та копією поштового конверта.

У відповідь на претензію відповідач листом від 28.07.2025 року № 28/07/25, у якому зазначив, що порущення строку введення будинку в експлуатацію відбулося з незалежних від ТОВ «Окланд-Сервіс» обставин у зв`язку із дією карантину та воєнного стану, що, на думку відповідача, звільняє його від відповідальності на підставі п.10.1 Договору. Крім того, відповідно до п. 5.1 Договору продавець має право на затримку введення об`єкта капітального будівництва в експлуатацію на строк до щести місяців від дати запланованого терміну за наявності певних обставин.

07.10.2025 року позивачем, на виконання умов Договору, було направлено на адресу відповідача вимогу про повернення коштів, у якій вона зазначала також про розірвання договору в односторонньому порядку у зв`язку із порушенням його умов відповідачем як продавцем. Факт направлення претензії на адресу відповідача підтверджується описом вкладення у цінний лист від 08.10.2025 року, фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 08.10.2025 року, накладною № 0305700320095.

Оскільки відповідач порушив умови Договору щодо строків завершення будівництва та строків введення будинку в експлуатацію більше ніж на 6 місяців, позивач 05.06.2025, позивач правомірно скористалася своїм правом на одностороннє розірвання Договору відповідно до п. 6.2 Договору та ст.ст.615, 651 ЦК України. Після розірвання Договору відпали правові підстави для утримання відповідачем сплачених позивачем грошових коштів, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок щодо їх повернення. Позивач як сторона Договору вправі вимагати повернення того, що було виконане ним за зобов`язанням, оскільки договір вважається таким, що припинив свою дію.

Відповідно до умов Договору, він вважається припиненим (розірваним), а строк повернення коштів сплив 03.09.2025. Відповідач вказані кошти Позивачу не повернув, що не спростовується матеріалами справи.

Щодо визначення суми стягнення в еквіваленті іноземної валюти, суд зазначає наступне.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.

Заборони на визначення грошового зобов`язання у іноземній валюті та подальше його виконання з урахуванням курсу чинне законодавство не містить. Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань з прив`язкою до іноземної валюти не суперечить законодавству.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті або з визначенням еквівалента містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14-ц (провадження 14-134цс18) та від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц. Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі визначення у договорі еквівалента в іноземній валюті, належним виконанням є перерахування суми, що відповідає такому еквіваленту на день фактичного платежу.

У постанові від 11 вересня 2024 року по справі 500/5194/16 ВП ВС зазначила наступне. Формулюючи висновок щодо застосування ч. 2 статті 533 ЦК у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Посилання відповідача на те, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається на день подання позову, не ґрунтується на нормах матеріального права.

Натомість стягнення судом першої інстанції з Б на користь А заборгованості у сумі, еквівалентній 65 000 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, повною мірою відповідає приписам частини другої статті 533 ЦК.

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.

Отже, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Нацбанку на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним чи приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.

Таким чином, ВП ВС у постанові від 11 вересня 2024 року по справі 500/5194/16 відступила від висновку ВСУ та КГС ВС щодо застосування ч. 2 статті 533 ЦК при визначенні «дня здійснення платежу» в зобов`язанні.

Уклавши Додаткову угоду, сторони прямо погодили порядок визначення суми зобов`язань за курсом долара США, встановленим АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК». Відтак, вимоги позивача про стягнення суми основного боргу, що є еквівалентною 30 148,19 доларів США за курсом продажу АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» на день фактичного виконання рішення суду, є законними та обґрунтованими.

Щодо стягнення неустойки у розмірі 10%.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до п. 6.2 Договору (в редакції Додаткової угоди № 17/07-2023), у разі розірвання Договору з ініціативи Покупця через порушення строків введення Об`єкта в експлуатацію більше ніж на 6 місяців, Продавець додатково сплачує Покупцю неустойку у розмірі 10 (десяти) відсотків від суми повернення.

Враховуючи, що сума боргу становить еквівалент 30 148,19 доларів США, розмір неустойки складає 10%, що еквівалентно 3 014,82 доларів США. Дана вимога ґрунтується на прямому положенні Договору та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення 3% річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення.

Оскільки обов`язок з повернення коштів настав 04.09.2025, а кошти не були повернуті, позивач правомірно нарахувала 3% річних на суму простроченого боргу. Суд, перевіривши розрахунок позивача, погоджується з тим, що за період з 04.09.2025 по дату ухвалення рішення судом (22.06.2026) - 292 дні прострочення - розмір 3% річних від суми 30 148,19 доларів США становить: (30 148,19 * 3% / 365 * 292) = 723,56 доларів США. З урахуванням погоджених сторонами умов Договору та приписів ч. 2 ст. 533 ЦК України, суд вважає за необхідне задовольнити дану вимогу шляхом стягнення нарахованої суми у гривневому еквіваленті за курсом, встановленим на день фактичного виконання рішення.

При цьому суд відхиляє твердження відповідача у відповіді на претензію про те, що наявність форс-мажорних обставин звільняє його від відповідальності за порушення умов Договору з врахуванням наступного.

В силу приписів ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до п. 10.1 Договору купівлі-продажу майнових прав № Г.П.2-б.2-п.2-94 сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків за Договором, якщо воно стало наслідком обставин непереборної сили природного чи іншого характеру, а саме (але, не обмежуючись ними): пожежі, повені, землетруси, воєнні дії в регіоні будь-якого виду, ембарго, епідеміє, тощо.

За змістом ч.3 ст.14 Закону України «Про Торгово Промислові палати» Торгово-промислова палата України: засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Відповідачем не подано доказу наявності форс-мажорних обставин, зокрема, сертифікату Торгово-Промислової Палати України.

Крім того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17.

Також слід зазначити, що наявність форс-мажорних обставин є підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності лише у тому випадку, коли це вплинуло на неможливість виконання зобов`язання, що повинно бути доведено.

ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 зазначено, що лист ТПП від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону "Про торгово промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини. Отже, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором. Зважаючи на такі висновки, сформовані Верховним Судом, колегія суддів зазначає, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливість доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором. Постанова ВС від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22.

Крім того, навіть у разі належного засвідчення наявності форс-мажорних обставин, вказане відповідно до ст.ст.610,611 ЦК України могло б слугувати підставою для звільнення відповідача від сплати неустойки, однак не 3 % річних враховуючи наведене нижче.

Верховний Суд звертає увагу на те, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобовя`зань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 ЦК, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 ЦК та ст.217 ГК. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 ЦК та ст.218 ГК, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Постанова ВС від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22 (послалися також на постанову ВСУ від 12.04.2017 у справі №913/869/14).

Форс-мажорними обставинами відповідач вважає дію карантину та воєнний стан, в той час, коли карантин введено постановою КМУ у березні 2020 року, воєнний стан розпочався 22.02.2022 року, в той час, коли відповідач повідомив позивача про неможливість своєчасного виконання зобов`язання лише 28.07.2025 року.

Саме повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору. Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор). Постанова ВС від 31.08.2022 у справі №910/15264/21.

Щодо посилання відповідача на п.5.1 Договору, то ним не доведено наявність зазначених у ньому обставин, що могли б бути підставами для затримки введення об`єкта капітального будівництва в експлуатацію. Крім того, такі обставини надають право стороні Договору на затримку введення об`єкта капітального будівництва в експлуатацію на строк до щести місяців від дати запланованого терміну прийняття в експлуатацію об`єкта капітального будівництва.

Відповідно до ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог та не довів факту повернення коштів. Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги є доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується ст. 141 ЦПК України, згідно з якою судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 12 112,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133, 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу (правову) допомогу позивачем наданоДоговір № КЛ-КЛ02-03/10-01 від 03.10.2025, ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, платіжні інструкції про сплату послуг адвоката у розмірі 20 000,00 грн. та акт приймання-передачі послуг із зазначенням виду послуг та їх вартості.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Положення частини п`ятої статті 137 ЦПК України свідчить про те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з невідповідністю таких витрат фактично наданим послугам не заявлено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Саме такий висновок випливає з правової позиції ВС/КГС у справі №922/1163/18 від 06 березня 2019 року.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 викладено правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Зокрема, у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 Верховний Суд наголошує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суд має дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

За змістом частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вищевказане в повній мірі відповідає правовій позиції ВС/КГС викладеній в додатковій постанові від 24 січня 2019 року у справі №922/15944/17.

У відповідності до висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

З врахуванням наведеного, суд при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ст.182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях 137 ЦПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Суд при визначенні розміру витрат на правову допомогу також враховує: чи змінювалася правова позиція сторони у справі; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, через призму критеріїв, встановлених ст.137, ст. 141 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач не заявляв клопотання про неспівмірність витрат та їх зменшення на професійну правничу допомогу. Оцінивши заявлену суму витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн, суд вважає її співмірною зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та часом, витраченим на представництво інтересів клієнта. Відтак, вказані витрати підлягають стягненню з відповідача.

З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин суд дійшов висновку про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачкою в розмірі 20 000 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 258-261, 263-268, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 192, 509, 524, 525, 526, 530, 533, 549, 610, 611, 625, 626, 629 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКЛАНД-СЕРВІС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , про стягнення суми боргу, неустойки та 3% річних - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКЛАНД-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 32393169, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 36) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) суму основного боргу у сумі, що є еквівалентною 30 148,19 доларів США за курсом продажу долара США, встановленим АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» на день фактичного виконання судового рішення, що підлягає сплаті у гривневому еквіваленті.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКЛАНД-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 32393169, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 36) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) неустойку (штраф) у сумі, що є еквівалентною 3 014,82 доларів США за курсом продажу долара США, встановленим АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» на день фактичного виконання судового рішення, що підлягає сплаті у гривневому еквіваленті.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКЛАНД-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 32393169, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 36) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) 3% річних у сумі, що є еквівалентною 723,56 доларів США за курсом продажу долара США, встановленим АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» на день фактичного виконання судового рішення, що підлягає сплаті у гривневому еквіваленті.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКЛАНД-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 32393169, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 36) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 112,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОКЛАНД-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 32393169, місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 36) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29.06.2026 року.

Суддя: