Вирок від 15 червня 2026 р. у справі №755/960/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/960/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ "16" червня 2026 р.

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участі прокурорів ОСОБА_3 ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

потерпілої ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12024100040004104 від 07.12.2024 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, українця, з повною середньою освітою, неодруженого, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

07 грудня 2024 року приблизно о 13 годині 09 хвилин ОСОБА_5 , перебуваючи в приміщенні магазину «Фора» за адресою: м. Київ, вул. Полуботка, 9-Г, побачив малолітню ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка без нагляду дорослих перебувала в зоні кав`ярні для відвідувачів магазину та користувалася мобільним телефоном марки «Honor X6» 4/64 GB, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , оціночною вартістю 3711 гривень 22 копійки, який належить її матері - ОСОБА_6 .

У цей момент у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення вказаного мобільного телефону.

Реалізуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи відкритий характер своїх дій, ОСОБА_5 підійшов до малолітньої ОСОБА_8 зі спини та шляхом ривка відкрито викрав із її рук мобільний телефон марки «Honor X6» 4/64 GB, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , оціночною вартістю 3711 гривень 22 копійки.

Після цього ОСОБА_5 разом із викраденим мобільним телефоном з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на суму 3711 гривень 22 копійки.

На момент вчинення вказаного кримінального правопорушення на території України діяв воєнний стан, введений Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, строк дії якого неодноразово продовжувався та який діяв станом на 07 грудня 2024 року.

Таким чином, ОСОБА_5 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 КК України.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, визнав повністю та пояснив, що обвинувачення йому зрозуміле, він щиро шкодує про вчинене та не може пояснити мотивів своїх дій.

Обвинувачений пояснив, що 07 грудня 2024 року дійсно перебував у магазині «Фора», де заряджав свій мобільний телефон. У приміщенні магазину він побачив малолітню дівчинку, після чого у нього раптово виник намір заволодіти її мобільним телефоном. Підійшовши до дитини зі спини, він шляхом ривка вихопив телефон з її рук та одразу вибіг із магазину. ОСОБА_5 зазначив, що після вчинення кримінального правопорушення зателефонував своєму товаришу та попросив тимчасово зберігати у нього викрадений телефон, однак згодом добровільно видав його працівникам поліції.

При цьому обвинувачений вказав, що не знає, чому вчинив цей злочин, а після затримання усвідомив протиправність своїх дій та зробив для себе відповідні висновки.

Також обвинувачений повідомив суду, що телефон потерпілій було повернуто, він щиро розкаюється у вчиненому, просив вибачення у потерпілої та її матері, зазначив, що раніше подібних правопорушень не вчиняв та просив суд врахувати його щире каяття при призначенні покарання.

Допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_6 пояснила, що працювала у магазині «Фора» на масиві Дарниця та в день події перебувала на своєму робочому місці разом із малолітньою донькою ОСОБА_8 , яка сиділа за столиком у зоні кав`ярні та користувалася мобільним телефоном.

Зі слів потерпілої, до неї підбігла донька та повідомила, що невідомий чоловік забрав у неї телефон. Після перегляду записів камер відеоспостереження було встановлено, що мобільний телефон відкрито викрав саме ОСОБА_5 , якого потерпіла раніше неодноразово бачила у магазині.

Потерпіла зазначила, що телефон належав їй та в подальшому був повернутий працівниками поліції. Будь-яких спроб відшкодувати завдану шкоду чи вибачитися до судового розгляду обвинувачений не здійснював.

Разом з тим потерпіла пояснила, що подія негативно вплинула на неї та її малолітню доньку, хоча до психолога вони не зверталися. У судовому засіданні ОСОБА_5 попросив у потерпілої вибачення, однак остання зазначила, що не може їх прийняти, оскільки вважає вчинене щодо її малолітньої дитини особливо зухвалим та таким, що не може бути виправдане.

Суд, безпосередньо дослідивши всі надані сторонами докази, оцінивши їх відповідно до вимог ст.ст. 84, 85, 86, 89, 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності у їх сукупності, приходить до переконання, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, доведена повністю.

Такий висновок суду ґрунтується на узгоджених між собою показаннях потерпілої, законного представника малолітньої потерпілої, свідків, а також на письмових та речових доказах, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні.

Зокрема, судом досліджено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, протокол огляду місця події з ілюстративною таблицею, протоколи допиту свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, протокол огляду цифрового відеозапису, відеозаписи з камер відеоспостереження, постанову про призначення товарознавчої експертизи, висновок експерта № СЕ-19/111-24/74501-ТВ від 23.12.2024, протокол допиту малолітньої потерпілої ОСОБА_8 , висновок психолога від 04.01.2025, а також інші матеріали кримінального провадження.

Судом встановлено, що допит малолітньої потерпілої проведено відповідно до вимог ст.ст. 226, 227 КПК України у спеціально обладнаному приміщенні «Зелена кімната» за участю законного представника та психолога.

Із протоколу допиту вбачається, що потерпіла послідовно, логічно та зрозуміло повідомила обставини події, зазначивши, що під час перебування у магазині «Фора» користувалася мобільним телефоном марки «Honor Х6», який невідома особа відкрито вихопила з її рук та зникла з місця події. Згідно з висновком психолога від 04.01.2025, під час проведення допиту малолітня потерпіла вільно орієнтувалася у подіях, повідомляла відомості без ознак навіювання, її емоційний стан був стабільним, а наведені нею обставини події були підтверджені та уточнені.

Ознак психотравмування дитини за результатами події не встановлено. Крім того, судом досліджено висновок судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/111-24/74501-ТВ від 23.12.2024, відповідно до якого ринкова вартість мобільного телефону марки «Honor» серії Х6 моделі VNE-LX1 4/64 Gb, чорного кольору, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , станом на 07.12.2024 становила 3711 гривень 22 копійки.

Також судом досліджено відеозаписи з камер відеоспостереження та протокол огляду цифрового відеозапису, які узгоджуються з показаннями потерпілої та інших свідків, підтверджують обставини відкритого заволодіння майном малолітньої особи та спростовують будь-які сумніви щодо фактичних обставин кримінального правопорушення.

Суд не встановив жодних істотних суперечностей між показаннями потерпілої, свідків, письмовими доказами та висновками експерта.

Підстав не довіряти зазначеним доказам суд не вбачає, оскільки вони отримані у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом, є взаємоузгодженими та послідовними.

Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, а згідно зі ст. 373 КПК України обвинувальний вирок ухвалюється лише за умови доведення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення поза розумним сумнівом. Оцінюючи всі досліджені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_5 у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому в умовах воєнного стану, доведена повністю, а його дії правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 186 КК України.

При призначенні покарання суд відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, офіційно не працевлаштований.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 66 КК України, суд вважає визнання вини обвинуваченого.

Обставиною, що обтяжує покарання, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої особи.

Інших обставин, які відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України пом`якшують чи обтяжують покарання, судом не встановлено.

Суд вважає, що вчинення злочину щодо малолітньої особи свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпеки в діях обвинуваченого, його зневажливе ставлення до загальновизнаних моральних цінностей та потребує призначення покарання, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

За таких обставин суд приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливе лише в умовах ізоляції від суспільства через покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 4 ст. 186 КК України.

У судових дебатах прокурор підтримав обвинувачення у повному обсязі та просив суд визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

Зазначив, що вина обвинуваченого повністю підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, які є належними, допустимими та достовірними.

Прокурор звернув увагу суду на те, що кримінальне правопорушення вчинено щодо малолітньої особи, яка через свій вік є особливо вразливою.

Потерпіла ОСОБА_6 , виступаючи у судових дебатах, зазначила, що вважає обвинуваченого винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Захисник ОСОБА_7 у судових дебатах просив суд врахувати особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, має тяжкі сімейні обставини, а саме здійснює догляд за матір`ю, яка страждає на тяжке захворювання та потребує стороннього догляду.

Також захисник зазначив про відсутність матеріальної шкоди, яка б залишилася невідшкодованою, та просив суд врахувати наведені обставини як такі, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Посилаючись на положення ст. 69 КК України, захисник просив суд призначити обвинуваченому більш м`яке покарання, ніж передбачено санкцією ч. 4 ст. 186 КК України, або застосувати положення ст. 75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

В останньому слові обвинувачений ОСОБА_5 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав, щиро вибачився перед потерпілою та судом, пояснив, що не знає, чому вчинив такий вчинок, зазначив, що під час вчинення злочину вийняв сім-карту з телефону з метою уникнення відстеження його місцезнаходження.

Просив суд надати йому шанс виправитися, не призначати суворого покарання та застосувати до нього покарання, не пов`язане з реальним відбуванням покарання.

Разом із тим, суд не знаходить підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України та призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 186 КК України.

Відповідно до положень ст. 69 КК України, призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, допускається лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного та конкретних обставин справи.

Судом встановлено лише одну обставину, що пом`якшує покарання обвинуваченого, а саме визнання вини. При цьому суд враховує, що кримінальне правопорушення вчинено щодо малолітньої особи.

Факт визнання вини та висловлене обвинуваченим каяття, за обставин цієї справи, не можуть бути визнані такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення чи свідчать про наявність виключних обставин для застосування ст. 69 КК України.

Крім того, суд враховує характер і спосіб вчинення кримінального правопорушення, його спрямованість проти малолітньої особи, а також те, що вчинення грабежу в умовах воєнного стану є кваліфікуючою ознакою складу злочину та свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпечності діяння.

За таких обставин суд приходить до висновку, що підстав для застосування до ОСОБА_5 положень ст. 69 КК України не вбачається, а призначення покарання має здійснюватися в межах санкції ч. 4 ст. 186 КК України.

Оцінюючи наведені доводи сторін, суд враховує позицію прокурора, потерпілої, захисника та обвинуваченого, однак виходить насамперед із характеру та ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винного, а також принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, передбачених ст.ст. 50, 65 КК України.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, дані про особу винного, його ставлення до вчиненого, а також вплив призначеного покарання на його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Суд враховує, що ОСОБА_5 вчинив тяжкий злочин проти власності, передбачений ч. 4 ст. 186 КК України, в умовах воєнного стану, при цьому потерпілою від кримінального правопорушення стала малолітня дитина, яка через свій вік не могла належним чином захистити свої права та інтереси.

Обвинувачений раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, має постійне місце проживання.

Разом з тим суд враховує, що після вчинення кримінального правопорушення обвинувачений вийняв із викраденого мобільного телефону сім-карту з метою уникнення його відстеження, що свідчить про усвідомлення ним протиправності своїх дій та бажання уникнути викриття.

Доводи сторони захисту щодо можливості застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України суд вважає необґрунтованими, оскільки встановлена судом обставина, що обтяжує покарання, а саме вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої особи, свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпеки вчиненого.

Крім того, суд не вбачає виняткових обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Також суд не знаходить підстав для застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Суд виходить із того, що характер і спосіб вчинення кримінального правопорушення, його спрямованість проти малолітньої особи, а також необхідність забезпечення принципів справедливості та невідворотності покарання свідчать про неможливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства.

Суд бере до уваги позицію потерпілої, яка просила не призначати обвинуваченому надмірно суворе покарання, однак зазначена думка не є визначальною при вирішенні питання про вид та розмір покарання і оцінюється судом у сукупності з усіма іншими обставинами кримінального провадження.

З урахуванням наведеного, особи обвинуваченого, характеру та ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, суд приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливе лише за умови призначення покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 4 ст. 186 КК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 50, 65-67, ч. 4 ст. 186 КК України, ст.ст. 368, 370, 373, 374, 376, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експерта, у розмірі 1591 грн 80 коп.

Речові докази у кримінальному провадженні, а саме:

-мобільний телефон марки Honor X6 4/64 GB, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , який переданий на відповідальне зберігання потерпілій, залишити у володінні та користуванні потерпілої ОСОБА_6 ;

-куртку чорного кольору, кросівки бежевого кольору, светр темного кольору та олімпійку сірого кольору, поміщені до спеціального сейф-пакета № QHY0146034, повернути ОСОБА_5 ;

-зарядний пристрій (кабель, блок), банківську картку АТ КБ «ПриватБанк», 2 зв`язки ключів та мобільний телефон IPhone IMEI1: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 , які передані ОСОБА_5 на відповідальне зберігання під розписку, залишити у його володінні та користуванні.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: