Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №490/1581/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/1581/26

н\п 2/490/2421/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

вул. Захисників Миколаєва, 41/12, м. Миколаїв, 54607 тел. (0512) 53-31-08

e-mail: inbox@ct.mk.court.gov.ua, web: ct.mk.court.gov.ua Код ЄДРПОУ 02892528

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди в порядку регресу,

ВСТАНОВИВ:

27.02.2026 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 , в якій представник позивача просить суд стягнути з відповідача суму сплаченого майнового відшкодування у розмірі 31352,52 грн.

В обґрунтування вимог посилається на те, що 07.10.2020 року о 13 год. 05 хв. в м. Миколаєві по вул. Потьомкінській 218, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ВАЗ» державний номерний знак « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля «Audi» державний номерний знак « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_2 .

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.12.2020 року по справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 було визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

ОСОБА_2 своєчасно звернувся до позивача із Повідомленням про ДТП від 08.10.2020 року, та Заявою про виплату страхового відшкодування від 08.10.2020 року.

Позивач відшкодував завдані ОСОБА_2 збитки внаслідок ДТП у розмірі 30062,52 грн.

Крім того, Позивачем були понесені додаткові витрати на збір документів та визначення розміру шкоди в розмірі 1290,00 грн.

З урахуванням наведеного вище, позивач вважає, що особою відповідальною за завданні потерпілому збитки є відповідач, а відтак, відповідач має повернути позивачу завдані збитки в порядку регресу в сумі 31352,52 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

27.02.2026 року матеріали справи передано для розгляду судді Саламатіну О.В.

Ухвалою судді від 03.03.2026 року позовну заяву було залишено без руху.

09.03.2026 року позивачем було усунуто недоліки позовної заяви.

У період з 09.03.2026 року по 20.03.2026 року суддя Саламатін О.В. перебував у нарадчій кімнаті по кримінальній справі №490/1842/25.

Ухвалою судді від 20.03.2026 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), проте в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 20.03.2026 року відповідачу був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву та роз`яснено право подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачу за адресою зареєстрованого місця проживання направлялась копія ухвали про відкриття провадження у справі. Вказані поштові відправлення повернулись на адресу суду 28.04.2026 року та 21.05.2026 року з відміткою «повертається, за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові №922/1714/18 від 17.04.2019 року, яка, з точки зору ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судом, неотримання судових повісток особою, які направлялися за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання є свідомими, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчать про зловживання процесуальними правами, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи.

Виходячи з цього, порядку повідомлення адресата про надходження судової повістки, неявка адресата за її отриманням у поштовому відділенні є відмовою від її отримання, а тому повідомлення відповідача про час розгляду справи суд вважає належним.

Відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, крім іншого, також і шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти позову.

Враховуючи рішення ЄСПЛ у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» (№12307/16), яким визначено, що якщо повістку було направлено за однією з відомих адрес, а особа ухиляється від її отримання то особа може стежити за ходом справи з офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду, а тому права такої особи щодо розгляду справи у його відсутності, порушені не були.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.

В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Також, Рішенням Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

07.10.2020 року о 13 год. 05 хв. в м. Миколаєві по вул. Потьомкінській 218, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ВАЗ» державний номерний знак « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля «Audi» державний номерний знак « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.12.2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в прибуток держави у розмірі 340,00 гривень.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудні 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов`язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Таким чином, вина відповідача в дорожньо-транспортній пригоді додатковому доказуванню не підлягає.

ОСОБА_2 своєчасно звернувся до позивача із Повідомленням про ДТП від 08.10.2020 року.

Згідно копії Звіту №344-20 про незалежну оцінку майна з визначенням вартості матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові автомобіля Audi 100, реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартість матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП власникові автомобіля Audi 100, реєстраційний номер НОМЕР_3 на дату ДТП – 07.10.2020 року становить 28662,52 грн (без врахуння ПДВ).

08.10.2020 року власник автомобіля «Audi 100», реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_2 звернувся до позивача з заявою про відшкодування оціненої шкоди, заподіяної вищезазначеної ДТП, що сталася 07.10.2020 року.

На підставі Наказу та Довідки №1 від 20.01.2021 року про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, МТСБУ виплатило ОСОБА_2 30062,52 грн страхового відшкодування, з яких: 28662,52 грн - шкода завдана майну, 1400,00 грн - витрати на евакуатор, що підтверджується копією платіжної інструкції №636856 від 25.01.2021 року.

Окрім того, згідно платіжної інструкції №636753 від 25.01.2021 року МТСБУ сплатило послуги аваркома (експерта) по справі №71363, згідно рах. №334-20 від 12.11.2020 року, т/з НОМЕР_3 у сумі 1289,00 грн.

Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП застрахована не була.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» містить спеціальні норми щодо регулювання даних правовідносин.

Відповідно до вимог п. 21.1 ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції чинній на момент звернення з позовом до суду) на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Відповідно до положень пп. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції чинній на момент звернення з позовом до суду) МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України особа майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Судом також враховано, що цивільно-правова відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки відрізняється від загальних підстав відповідальності тим, що передбачає її настання незалежно від вини заподіювача шкоди.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Керування автомобілем є діяльністю, пов`язаною з використанням джерела підвищеної небезпеки, а відповідач, як особа, яка здійснює керування, відповідає за шкоду, завдану іншому транспортному засобу незалежно від наявності або відсутності його вини. Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частина 5 ст. 1187 ЦК України містить лише два виключення, які звільняють водія від відшкодування шкоди. Так, зокрема, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Як вбачається з матеріалів справи, при вчиненні ДТП відповідач не знаходився під впливом непереборної сили, як і не встановлено умислу водія іншого автомобіля на завдання шкоди своєму транспортному засобу.

Згідно зі ст. 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Відповідно до наведених положень до страховика, в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Перехід права вимоги від страхувальника до страховика за договором добровільного страхування є суброгацією.

За нормою ст. 980 ЦК України та ст. 4 Закону України «Про страхування», предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Таким чином, ЦК України та Закон України «Про страхування» передбачає три види страхування, а саме особисте, майнове та страхування відповідальності. Виходячи із вищезазначеного, можливість застосування механізму суброгації обмежена рамками майнового страхування з урахуванням наведених приписів.

Суброгація істотно відрізняється від регресу. Основна відмінність суброгації від регресу полягає в тому, що при суброгації переходить існуюче право з усіма його забезпеченнями, а регрес породжує нове право. Суброгація - це перехід прав до третьої особи на основі закону. Регрес - це право, що виникає у особи внаслідок платежу. При суброгації до страховика переходить право, що вже виникло (з моменту заподіяння шкоди) у страхувальника. Право регресу - це право зворотної вимоги, що виникає у страховика (регредієнта) до винної особи (регресату) на тій основі, що страховик попередньо провів виконання за страховим зобов`язанням, виплативши страхове відшкодування страхувальникові, тобто право регресу виникає з моменту сплати за третю особу.

Отже, регрес - це нове право що виникає у особи внаслідок здійснення платежу. Право регресу це право зворотної вимоги страховика до регресату, через те що страховик виконав обов`язок за страховим зобов`язанням. А, отже, у страхуванні відповідальності, навіть після виконання зобов`язання страховиком суброгація не припустима, оскільки виникають правовідносини із відшкодування витрат у порядку регресу.

Пунктом 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому, регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, ст. 1191 ЦК України), а також ст. 38 Закону № 1961-IV, а для суброгації відповідно до ст. 993 ЦК і ст. 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов`язанні, тому з урахуванням положення ст. 515 ЦК суброгація застосовується лише до майнового страхування.

Із правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення з особи, винної у настанні страхового випадку, сум виплаченого страховою компанією страхового відшкодування, викладеного в постанові від 25.12.2013 у справі №6-112цс13 вбачається, що при розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив наступний правовий висновок: у разі настання страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу у потерпілої особи виникає право або вимагати відшкодування шкоди від особи, винуватої в її заподіянні, або вимагати виплати страхового відшкодування від страхової компанії, з якою нею укладено договір добровільного страхування автомобіля. У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, винуватої у заподіянні шкоди (ст. 993 ЦК України). При цьому, перебіг позовної давності не змінюється і він обчислюється від дня настання страхового випадку (ст.ст. 261, 262 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.

За змістом ст.ст. 12, 22, 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 9 Закону України «Про страхування», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (страхове відшкодування). Різновидом шкоди, завданої майну, є шкода, пов`язана із пошкодженням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.

Поряд з цим, положеннями пп. «в» п. 38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

З огляду на зазначене, пред`явлений до відповідача позов підлягає повному задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого відшкодування в розмірі 30062,52 грн, а також 1290,00 грн понесених витрат на встановлення розміру збитку та збір документів.

З урахуванням того, що позивач просив в позовній заяві стягнути з відповідача на його користь судовий збір, то суд вважає, що є підстави згідно ст. 141 ЦПК України для стягнення з відповідача на користь позивача 3328,00 гривень судового збору, розмір якого підтверджено платіжними інструкціями №981861 від 24.05.2024 року та №0004330 від 18.02.2026 року.

Керуючись статтями 12, 13, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ: 21647131, адреса: 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), про відшкодування шкоди в порядку регресу, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України суму сплаченого майнового відшкодування у розмірі 31352 (тридцять одна тисяча триста п`ятдесят дві) гривні 52 копійки, яка складається з суми сплаченого відшкодування в розмірі 30062,52 грн та понесених витрат на встановлення розміру збитку та збір документів в розмірі 1290,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України суму сплаченого судового збору у розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін