Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №727/2104/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/2104/26

Провадження № 2/727/1326/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

Головуючого - судді: Одовічен Я.В.

За участю секретаря: Зінич О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговими розписки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговими розписки.

Посилався на те, що 15.02.2021 року він позичив ОСОБА_2 кошти у борг у розмірі 10000 доларів США. Факт одержання відповідачем коштів підтверджує розпискою, яка власноруч написана та підписана ОСОБА_2 , у присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Термін повернення позики сторонами визначено до 15.02.2022 року, який за згодою сторін було продовжено до 15.12.2022 року.

Вказав, що 15.11.2022 року ОСОБА_2 звернувся до нього із проханням позичити йому ще 35000 доларів США. Він позичив вказану суму відповідачу, що підтверджується розпискою, яка власноруч написана та підписана ОСОБА_2 , у присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Згідно умов боргової розписки від 15.11.2022 року, вони погодили, що повернення отриманих у позику грошових коштів у сумі 35000 доларів США відбуватиметься в два етапи, а саме: до 15.06.2023 року відповідач повинен був повернути позивачу 25000 доларів США, а до 15.09.2023 року залишок, тобто 10000 доларів США.

15.04.2024 року він позичив ОСОБА_2 кошти у борг у розмірі 3000 доларів США. Факт одержання відповідачем коштів підтверджує розпискою, яка власноруч написана та підписана ОСОБА_2 , у присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

Загальна сума грошових коштів, яка ним була позичена ОСОБА_2 складає 48000 доларів США.

01.08.2024 року ОСОБА_2 повернув йому 1500 доларів США в рахунок погашення заборгованості за борговою розпискою від 15.02.2021 року, про що було власноруч зазначено відповідачем у останній борговій розписці від 15.04.2024 року.

Таким чином, заборгованість ОСОБА_2 перед ним становить 46500 доларів США.

Відповідач під будь-яким приводом ухиляється від виконання своїх грошових зобов`язань. Намагання зустрітися з ним виявилися марними.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг за розпискою від 15.02.2021 року у розмірі 9500 доларів США, борг за розпискою від 15.11.2022 року у розмірі 35000 доларів США та 3% річних у розмірі 269,54 доларів США, борг за розпискою від 15.04.2024 року у розмірі 3000 доларів США та 3% річних у розмірі 147,56 доларів США.

Також просив стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 04.03.2026 року провадження по справі було відкрито та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.

15.04.2026 року ухвалою суду було витребувано від позивача оригінали боргових розписок.

30.04.2026 року підготовче провадження по справі було закрито та призначено судовий розгляд.

Відповідачем відзиву на позов подано не було.

У судове засідання представник позивача не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позов підтримала та просила задовольнити. Не заперечує щодо винесення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином за останнім відомим місцем проживання в порядку, передбаченому положеннями ст.130,131 ЦПК України, про що у справі є належні докази, про причини відсутності не повідомив.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням викладеного, а також наявністю згоди позивача на проведення заочного розгляду даної справи, суд вважає за можливе на підставі ст. 280 ЦПК України розглянути вказану справу у відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.

Згідно положень ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази цивільної справи, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено, що 15.02.2021 року ОСОБА_2 , 1986 року народження написав власноручно розписку, в якій зазначив, що у присутності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_1 10000 (десять тисяч) доларів США. Вказані кошти відповідач зобов`язався повернути до 15 лютого 2022 року. Після чого, сторони погодили продовжити строк повернення грошових коштів до 15 грудня 2022 року (а.с.70).

15.11.2022 року ОСОБА_2 , 1986 року народження написав власноручно розписку, в якій зазначив, що у присутності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_1 35000 (тридцять п`ять тисяч) доларів США. 25000 (двадцять п`ять) відповідач зобов`язався повернути до 15 червня 2023 року, а 10000 (десять тисяч) доларів США зобов`язався повернути до 15 вересня 2023 року (а.с.69).

Окрім того, встановлено, що 15.04.2024 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 написав власноручно розписку, в якій зазначив, що у присутності ОСОБА_4 та ОСОБА_6 позичив у ОСОБА_1 3000 (три тисячі) доларів США. Вказані кошти відповідач зобов`язався повернути до 15 червня 2024 року (а.с.68).

Зазначені розписки були складені у письмовій формі та підписані позичальником.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів.

Як вбачається з досліджених матеріалів справи, письмова форма договору позики сторонами дотримана не була.

На підтвердження факту укладення договорів позики позивачем були надані розписки, які наявні в матеріалах справи (а.с.68-70).

Відповідно до ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину може доводитись письмовими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків.

Дослідивши спірні боргові розписки, оцінивши її зміст, установивши, що оригінал розписок знаходяться в позивача, а доказів неправомірного володіння ним розписками відповідач суду не надав, суд дійшов висновку про те, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

З урахуванням конкретних обставин спору, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що наявність оригіналу боргових розписок у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргові зобов`язання відповідачем не виконані.

Згідно ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок у зобов`язанні належним чином.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було встановлено судом, боржник зобов`язався повернути позику за борговою розпискою від 15.02.2022 року до 15.12.2022 року, за борговою розпискою від 15.11.2022 року до 15.09.2023 року та за борговою розпискою від 15.04.2024 року до 15.06.2024 року, однак, після спливу термінів повернення позики, ОСОБА_2 кошти не повернув.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Так, як було встановлено судом, у розписці від 15.04.2024 року, згідно якої позивач позичив відповідачу 3000 доларів США, наявна відмітка про те, що відповідачем 01.08.2024 року було повернуто позивачу грошові кошти у розмірі 1500 доларів США (а.с.68).

Окрім того, позивачем у позові вказано, що відповідачем було частково повернуто позику у розмірі 1500 доларів США.

Таким чином, заборгованість ОСОБА_2 за розпискою від 15.02.2022 року становить 10000 доларів США, за борговою розпискою від 15.11.2022 року становить 35000 доларів США, та за борговою розпискою від 15.04.2024 року становить 1500 доларів США. Загальна сума заборгованості становить 46500 доларів США.

Також, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення на його користь грошових коштів загальній сумі у сумі 2845,10 доларів США – трьох процентів річних від простроченої суми за користування позикою.

Розглядаючи зазначену позовну вимогу, суд зазначає таке:

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Положеннями частини першої статті 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на цей час триває.

Згідно з пунктом 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи вказані положення закону та межі заявлених позовних вимог, вимога про стягнення трьох процентів річних з 15.06.2023 року по 03.02.2026 року задоволенню не підлягає.

З огляду на викладені обставини, суд, встановивши, що ОСОБА_2 у визначений договором позики строк кошти не повернув, приходить до обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 суми позики.

У відповідності до частини 1 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Положеннями частин 1 та 3 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України).

Разом із цим відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого строку. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідач був позбавлений можливості у порядку частини 4 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України письмово та завчасно повідомити суд про неможливість подання у встановлений законом строк доказів та об`єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений судом строк.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому, за приписами частини 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач не спростував надані позивачем письмові докази на підтвердження доводів позовної заяви та не довів факт виконання грошових зобов`язань за розпискою.

За таких обставин, суд вважає, що позов обгрунтований та підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.526,536,611,1046,1049 Цивільного кодексу України, ст.ст.4,12,13,76-83,130,131,259,263-265,280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за борговими розписками - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_1 ), який проживає в АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ), який проживає в АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики від 15.02.2022 року у розмірі 10000 доларів США, за договором позики від 15.11.2022 року у розмірі 35000 доларів США, за договором позики від 15.04.2024 року становить 1500 доларів США, що разом становить 46500 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 16640 грн. 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя Одовічен Я.В.