Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №643/11239/25 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/11239/25

Провадження № 2/643/885/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Штонди В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору

Орган опіки та піклування – Служби у справах дітей

Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві

ради

за участю Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради

про позбавлення батьківських прав та призначення піклувальника,

ВСТАНОВИВ:

1.Стислий зміст заявлених позовних вимог.

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 (далі – відповідач) відповідно до змісту якого просить суд позбавити відповідача батьківських прав щодо її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначити її піклувальником над неповнолітнім ОСОБА_3 .

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що він є рідною тіткою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З моменту народження ОСОБА_4 та протягом перших двох років вихованням ОСОБА_4 займалися його батьки, однак вже з двох років він почав мешкати з позивачем та його чоловіком, оскільки його батьки перестали жити разом, кожен з них був зайнятий своїм життям і вихованням та розвитком дитини вони не займалися. Батько дитини (брат позивача) помер у жовтні 2018 року, а мати дитини (відповідач) кинула її і кудись пропала, участі у житті дитини не приймала, не займалася її вихованням та утриманням.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

2.Позиція відповідача щодо заявленого позову.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання відповідача.

Статтею 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.

Зокрема, відповідно до частини третьої статті 223 ЦПК якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина четверта статті 223 ЦПК).

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідачі належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності відповідача.

3.Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування – Служби у справах дітей Виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду висновок про доцільність призначення позивача піклувальником на неповнолітнім племінником ОСОБА_3 .

4.Позиція Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради.

Представник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_4 .

5.Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьком якого є ОСОБА_5 , а матір`ю – ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , повторно виданим 25.12.2012 Орджонікідзевським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції.

Позивач є рідною сестрою батька ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , а також свідоцтвом про одруження НОМЕР_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 батько ОСОБА_4 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 від 22.10.2018.

У період з 2013 по 2016 роки ОСОБА_4 був вихованцем дошкільних груп початкової школи № 44 Полтавської міської ради. На момент відвідування дошкільних груп позивач приводив та забирав ОСОБА_4 із закладу, приділяв велику увагу вихованню, розвитку та навчанню хлопчика. Позивач постійно спілкувався з вихователями, брав активну участь у житті групи, відвідував батьківські збори. Дитина завжди була охайна, чиста, забезпечена всім необхідним для повноцінного розвитку, виражала позитивні емоції до позивача. За час перебування дитини у закладі мати жодного разу не з`являлася і не підтримувала зв`язок з вихователями.

Вищевказані обставини підтверджуються листами Початкової школи № 44 Полтавської міської ради від 28.05.2025 № 01-35/68.

Відповідно до наявної в матеріалах справи характеристики, після закінчення дошкільного закладу ОСОБА_4 з першого класу навчається у Ліцеї № 26 «Шевченківський» Полтавської міської ради, і впродовж усіх років навчання належну увагу вихованню хлопця приділяла його рідна тітка ОСОБА_1 , яка систематично відвідувала батьківські збори та брала активну участь у житті класу. За час навчання ОСОБА_4 його мати ніяких контактів зі школою не підтримувала.

Декларацію з лікарем в інтересах ОСОБА_4 уклала позивач.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 разом з позивачем та чоловіком позивача мешкає за адресою АДРЕСА_1 , в якій дитині облаштована окрема кімната, місце для відпочинку, письмовий стіл, комп`ютер для навчання. У квартирі хороший ремонт, нові меблі та побутова техніка. Вказані обставини підтверджуються Актом про обстеження житлово-побутових умов, складеним представника служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтава ради.

Згідно з наявною в матеріалах справи характеристикою № 36 від 25.05.2025 позивач працює продавцем продовольчих товарів у фізичної особи – підприємця ОСОБА_7 , і за час роботи зарекомендувала себе позитивно, зауважень від керівництва не мала.

Відповідно до висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради неповнолітній ОСОБА_4 проживає за адресою АДРЕСА_1 з позивачем, і за місцем проживання дитині створені всі необхідні умови для виховання та повноцінного розвитку. У телефонній розмові мати дитини повідомила, що їй відомо про судовий розгляд щодо позбавлення її батьківських прав та зазначила, що дитина з двох років мешкає у родині позивача, оскільки вона не спроможна займатися її вихованням, проти позбавлення її батьківських прав не заперечує. Відтак, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити відповідача батьківських прав щодо її сина ОСОБА_4 .

Відповідно до висновку Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, мати ОСОБА_4 самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні дитини не приймає, матеріально не підтримує, контакту з дитиною не має. Зацікавленість щодо розвитку дитини у матері відсутня, вона не володіє інформацією про те, який дитина відвідує заклад освіти. ОСОБА_4 не знає відповідача як матір, оскільки проживає в родині позивача, який займається його забезпеченням всім необхідним для виховання та розвитку. Позивач є рідною тіткою ОСОБА_4 , забезпечує дитину одягом відповідно до віку та сезону, продуктами харчування, іграшками, відвідує батьківські збори у школі. ОСОБА_4 зазначив, що обізнаний про те що у нього є мама, яку він ніколи не бачив, однак своєю мамою він вважає позивача. Відтак, розглянувши подані документи, орган опіки та піклування вважає доцільним призначити позивача піклувальником над рідним племінником ОСОБА_4 .

Під час розгляду справи судом у присутності психолога ОСОБА_8 було з`ясовано думку неповнолітнього ОСОБА_4 , який зазначив що він весь час проживає в сім`ї своєї мами ОСОБА_9 . Саме вона займається його вихованням та утриманням, дає кишенькові гроші, ходить до школи, цікавиться успіхами у навчанні. ОСОБА_4 її дуже любить, слухає її і допомагає їй. Він знає що у нього є інша мама, з якою він зустрівся лише один раз. Своєю мамою ОСОБА_4 вважає ОСОБА_1 , саме вона займалася його вихованням та забезпечувала всім необхідним.

При цьому судом встановлено, що позивачу відповідно до договору купівлі-продажу від 25.04.2005 належить квартира АДРЕСА_2 .

Відповідно до Висновку про стан здоров`я від 19.06.2025, стан здоров`я позивача задовільний.

Відповідно до Висновку про стан здоров`я від 19.06.2025, стан здоров`я чоловіка позивача – ОСОБА_10 - задовільний.

Згідно з довідкою про доходи від 11.06.2025 позивач працює у ФОП ОСОБА_7 та отримує стабільний дохід.

До кримінальної відповідальності ані позивач, ані його чоловік не притягувалися, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявність судимості».

Чоловік позивача – ОСОБА_10 надав нотаріально посвідчену заяву від 16.06.2025, відповідно до змісту якої не заперечує проти призначення позивача піклувальником неповнолітнього ОСОБА_3 .

5. Норми права, які застосував суд.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Згідно з частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

При цьому, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини у п. 47 рішення у справі «Савіни проти України» зазначив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Тобто, у даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється ст. 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання у право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано ст. 8 Конвенції. З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).

У п. 100 рішення Європейського суду з прав людини «Мамчур проти України» зазначено, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Згідно з п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90)0, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. При цьому в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Суд наголошує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на відповідача, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в її діях.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що при вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку (див. постанови Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 686/16902/20, від 29.07.2021 у справі № 686/16892/20, від 18.02.2021 у справі № 645/920/19 та ін.).

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

За приписами частини четвертої статті 167 СК України якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.

Згідно з частиною четвертою статті 60 ЦК України суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.

6.Позиція суду.

Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, перевіривши їх належність, допустимість, достовірність та достатність відповідно до вимог статей 76-82, 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню з таких підстав.

При вирішенні даного спору суд виходить із того, що визначальним критерієм є забезпечення якнайкращих інтересів дитини, а не формальне існування юридичного зв`язку між дитиною та її біологічними батьками. Саме інтереси дитини повинні переважати над приватними інтересами батьків у випадках, коли останні протягом тривалого часу свідомо не виконують своїх батьківських обов`язків.

Судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 фактично позбавлений материнського піклування протягом майже всього свого життя.

Із досліджених доказів убачається, що після досягнення ОСОБА_4 дворічного віку відповідач припинила проживати разом із сином, не брала участі у його вихованні, матеріальному забезпеченні, лікуванні, навчанні та духовному розвитку. Відповідач добровільно самоусунулася від виконання обов`язків матері, не підтримувала із сином особистих стосунків, не цікавилася його здоров`ям, навчанням, соціальним розвитком, не забезпечувала його утримання, не створювала умов для виховання та не вживала жодних заходів для відновлення сімейних відносин із дитиною.

Такі обставини підтверджуються не одним окремим доказом, а сукупністю взаємоузгоджених доказів, які доповнюють один одного.

Так, лист Початкової школи № 44 Полтавської міської ради свідчить, що саме позивач протягом усього періоду перебування ОСОБА_4 у дошкільному закладі приводила та забирала дитину, підтримувала постійний зв`язок із педагогами, брала участь у вихованні хлопчика, тоді як відповідач за весь час жодного разу не відвідала заклад освіти та не цікавилася перебуванням у ньому своєї дитини.

Аналогічні відомості містяться у характеристиці Ліцею № 26 «Шевченківський» Полтавської міської ради, відповідно до якої з першого класу саме позивач виконує всі функції законного представника дитини: бере участь у батьківських зборах, підтримує зв`язок із педагогічним колективом, цікавиться успішністю ОСОБА_4 , забезпечує його навчання та належні умови розвитку. Будь-яких контактів матері із закладом освіти за весь період навчання не було.

Зазначені письмові докази узгоджуються між собою та підтверджують тривале і повне самоусунення відповідача від виконання обов`язків матері.

Додатковим підтвердженням цього є матеріали щодо медичного забезпечення дитини, згідно з якими декларацію із сімейним лікарем в інтересах ОСОБА_4 укладала саме позивач, що свідчить про здійснення нею повсякденного піклування про здоров`я дитини.

Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, здійснивши перевірку обставин справи, дійшов висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

При цьому суд звертає увагу, що під час проведення перевірки сама відповідач у телефонній розмові підтвердила, що дитина фактично виховується у сім`ї позивача з дворічного віку, зазначила, що не спроможна займатися її вихованням, та не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав.

Хоча сама по собі згода матері не є безумовною підставою для позбавлення її батьківських прав, зазначені пояснення свідчать про фактичне визнання відповідачем обставин її тривалого самоусунення від виконання батьківських обов`язків та повністю узгоджуються з іншими доказами, дослідженими судом.

Крім того, Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради також встановила, що відповідач не бере участі у вихованні дитини, матеріально її не забезпечує, не підтримує з нею будь-яких контактів, не володіє навіть елементарною інформацією про місце навчання сина та його життя.

Натомість орган опіки встановив, що саме позивач повністю забезпечує ОСОБА_4 всім необхідним, створила належні житлові умови, забезпечує навчання, лікування, розвиток та виховання дитини.

Суд бере до уваги й результати обстеження житлово-побутових умов, відповідно до яких дитина забезпечена окремою кімнатою, місцем для навчання, сучасними меблями, комп`ютерною технікою, проживає у безпечному та комфортному сімейному середовищі.

Також судом досліджено докази, які характеризують особу позивача.

Матеріали справи підтверджують, що позивач має постійне місце роботи та стабільний дохід, позитивно характеризується роботодавцем, має задовільний стан здоров`я, володіє власним житлом, до кримінальної відповідальності не притягувалася, її чоловік також позитивно характеризується, має задовільний стан здоров`я та письмово висловив згоду на проживання дитини у сім`ї.

Наведені докази свідчать про можливість позивача забезпечити належне виховання, розвиток та утримання неповнолітнього.

Окрему увагу суд приділяє думці самої дитини.

Під час судового розгляду у присутності психолога ОСОБА_4 повідомив, що все своє свідоме життя проживає разом із позивачем, саме її вважає своєю матір`ю, відчуває до неї емоційну прив`язаність, довіряє їй, вона займається його вихованням, матеріальним забезпеченням та навчанням. При цьому дитина зазначила, що біологічну матір фактично не знає та бачила лише один раз.

Суд вважає такі пояснення логічними, послідовними, щирими та такими, що повністю узгоджуються з іншими доказами у справі.

З огляду на вік ОСОБА_4 , його рівень розвитку, тривалість проживання у сім`ї позивача та відсутність будь-яких ознак стороннього впливу під час опитування, суд враховує його думку відповідно до вимог статті 171 СК України.

Сукупність досліджених доказів свідчить не про тимчасові труднощі відповідача у виконанні батьківських обов`язків, а про повне та свідоме самоусунення від їх виконання протягом багатьох років.

Матеріали справи не містять жодного доказу того, що відповідач вживала заходів для поновлення спілкування із сином, надавала матеріальну допомогу, брала участь у лікуванні, навчанні чи вихованні дитини або хоча б намагалася це зробити.

Навпаки, усі досліджені судом докази свідчать про повну відсутність будь-якого інтересу відповідача до життя власної дитини.

За таких обставин суд дійшов висновку, що поведінка відповідача має ознаки винного ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

Враховуючи тривалість такого ухилення, його систематичний характер, повну відсутність емоційного зв`язку між відповідачем та дитиною, фактичне формування сімейних відносин між ОСОБА_4 та позивачем, а також висновки органів опіки та піклування, суд не вбачає підстав вважати, що поведінка відповідача може бути змінена без застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення її батьківських прав.

Суд також враховує, що після смерті батька дитина фактично залишилася без батьківського піклування, а єдиною особою, яка протягом багатьох років реально здійснює функції матері, є позивач.

Таким чином, позбавлення відповідача батьківських прав у даному випадку відповідає вимогам статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є пропорційним втручанням у її право на сімейне життя, переслідує легітимну мету захисту прав та інтересів дитини і є необхідним у демократичному суспільстві.

Щодо вимоги про призначення піклувальника суд зазначає таке.

Внаслідок позбавлення відповідача батьківських прав та смерті батька ОСОБА_4 залишається дитиною, позбавленою батьківського піклування.

Органом опіки та піклування подано до суду висновок про доцільність призначення позивача піклувальником.

Суд погоджується із зазначеним висновком, оскільки саме позивач фактично виховує дитину понад дванадцять років, між ними сформувалися стійкі сімейні стосунки, дитина повністю адаптована до проживання у сім`ї позивача, має належні житлові умови, забезпечена матеріально, отримує необхідне виховання, освіту та медичне забезпечення.

Будь-яких обставин, які відповідно до вимог цивільного законодавства перешкоджають призначенню позивача піклувальником, судом не встановлено.

За таких обставин суд доходить висновку, що призначення ОСОБА_1 піклувальником неповнолітнього ОСОБА_3 повністю відповідає його якнайкращим інтересам, забезпечить стабільність його сімейного середовища, безперервність виховання та належний захист його особистих і майнових прав.

Отже, заявлені позовні вимоги є законними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

7.Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 264, 265 ЦПК України суд

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2.Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3.Призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , піклувальником неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

5.Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6.Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ).

7.Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ; АДРЕСА_4 ).

8.Третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради (м. Полтава, вул. Мазепи, буд. 30; код ЄДРПОУ 05384695).

9.Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 55; код ЄДРПОУ 26489104).

Повне рішення складено 08.05.2026 року.

Суддя Н.В. Новіченко