Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №916/726/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 916/726/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Волковицька Н. О., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

позивача - Бутрик А. О.,

відповідача - Андрушкевич Т. Д.,

третьої особи - Гнатенко І. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Лихач Наталі Антонівни

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2026

(судді Принцевська Н. М., Діброва Г. І., Савицький Я. Ф.)

у справі за позовом Одеської міської ради

до фізичної особи-підприємця Лихач Наталі Антонівни

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Громадська організація "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів"

про скасування реєстрації та рішень, зобов`язання звільнити земельну ділянку.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Одеська міська рада (далі - позивач, Міськрада) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця Лихач Наталі Антонівни (далі - відповідач, скаржниця, ФОП Лихач Н. А.), третя особа Громадська організація "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів" (далі - третя особа, ГО "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів") в якому просила суд:

- скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 06.02.2023 № ОД101230203244 "Реконструкція рибальського будинку без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: м. Одеса, вул. Набережна, 180, 2-а лінія, вздовж берега "Зелений мис" причал № 133", здійснену Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради;

- скасувати рішення державного реєстратора Державного підприємства "Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" Шкоди Тетяни Миколаївни від 08.08.2017 № 36520842 про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) за відповідачем на рибальський будинок за адресою: м. Одеса, вул. Набережна, 180, 2-а лінія, вздовж берега "Зелений мис" причал № 133, із одночасним закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на цей об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1321675051101);

- зобов`язати відповідача за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Набережна, 180, 2-а лінія, вздовж берега "Зелений мис" причал № 133 шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва - рибальського будинку, загальною площею 138,6 м2.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані здійсненням на земельній ділянці комунальної форми власності самочинного будівництва рибальського будинку, який фактично використовується як апарт-готель, тоді як Міськрадою не приймалося жодних рішень щодо надання у власність чи користування відповідачу земельної ділянки, земля ніколи не відводилась для цієї мети, що свідчить про порушення прав територіальної громади міста Одеси на вільне володіння, користування та розпорядження землею комунальної власності.

1.3. ФОП Лихач Н. А., заперечуючи проти задоволення позову, зазначала, що вона здійснила лише реконструкцію рибальського будинку без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані, а сама реконструкція об`єкта нерухомості відбувалась на підставі відповідних дозвільних документів. Також відповідач вказувала, що при здійсненні за нею реєстрації права власності на рибальський будинок, державний реєстратор виходив з того, що об`єкт нерухомого майна побудовано до 05.08.1992. Крім того, як вказує відповідач, вона набула право користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку - шляхом вступу у члени ГО "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів", яка у свою чергу отримала право користування земельною ділянкою на підставі рішення Міськради від 18.06.1992 № 219 "Про відвід земельних ділянок в тимчасове довгострокове користування Одеською водно-моторною пристанню".

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 08.08.2017 державним реєстратором прийнято рішення № 36520842 та зареєстровано за відповідачем право приватної власності на рибальський будинок загальною площею 138,6 м2, житловою площею 73,8 м2, за адресою: м. Одеса, вул. Набережна, 180, 2-а лінія, вздовж берега "Зелений мис", причал № 133 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1321675051101).

2.2. Підставою для реєстрації права власності стали наступні документи, зокрема, довідка щодо готовності об`єкта від 31.07.2017 № 57, видавник: ПП "ЗЖЦ "Ресурс"; рішення про присвоєння адреси від 01.08.2017 № 158, видавник: третя особа; довідка про зведення об`єкта від 01.08.2017 № 163, видавник: третя особа; довідка щодо членства у третій особі від 01.08.2017 № 159, видавник: третя особа; довідка з реєстру поштового обслуговування від 31.07.2017 № 07/65001-193, видавник: ПАТ "Укрпошта"; акт про відвід в натурі земельної ділянки від 27.12.1993, видавник: ГУА м. Одеси; рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів "Про відвід земельних ділянок у довгострокове користування" від 18.06.1992 № 219; технічний паспорт від 02.08.2017 № 000266, видавник: ПП "ЗЖЦ "Ресурс".

2.3. 02.02.2023 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради видано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта з незначними наслідками № ОД101230203244 "Реконструкція рибальського будинку без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані за адресою: м. Одеса, вул. Набережна, 180, 2-а лінія, вздовж берега "Зелений мис" причал № 133".

2.4. На підставі декларації 15.02.2023 державним реєстратором прийнято рішення № 66415132 про внесення змін до розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі якого до документів, поданих для державної реєстрації права власності додано витяг з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 06.02.2023 та змінено загальну площу 138,6 м2, житлову площу 73,8 м2 на загальну площу 138,6 м2.

2.5. З матеріалів цієї справи вбачається, що відповідач є членом третьої особи.

2.6. Третя особа отримала право користування земельною ділянкою фактично зайняту причалами, зокрема № 133 "Зелений мис", на підставі відповідного рішення Міськради від 18.06.1992 № 219 "Про відвід земельних ділянок в тимчасове довгострокове користування Одеською водно-моторною пристанню". Земельна ділянка, на якій розташований вказаний причали, є власністю територіальної громади міста Одеси.

2.7. У матеріалах цієї справи міститься договір від 20.10.2000 на право забудови, укладений між Міськрадою та третьою особою, предметом якого є надання третій особі право забудови земельної ділянки в прибережній зоні, в районі садового товариства "Зелений мис" (причал 133), загальною площею 0,5753 га в межах відводу, строком на 1 рік, для здійснення будівництва водно-моторної пристані і благоустрою прилеглої території.

2.8. Також матеріали справи містять рішення позивача від 14.04.2010 № 5865-V "Про надання дозволу Громадській організації "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів" на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтованою площею 2,201 га, за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, причал № 133 "Зелений мис", для експлуатації причалу № 133 "Зелений мис". Проте доказів виконання цього рішення (як то розробки проєкту землеустрою та (або) укладення договору оренди) матеріали справи не містять.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 15.07.2025 у задоволенні позову Міськради відмовив.

3.2. Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 06.02.2023 № ОД101230203244, суд зазначив, зокрема, що така декларація вичерпала свою дію після того, як було проведено державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна. Щодо інших вимог місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведений факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, оскільки відповідач набув право користування земельною ділянкою шляхом вступу у члени третьої особи, яка, у свою чергу, отримала право користування земельною ділянкою на підставі відповідного рішення Міськради.

3.3. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 02.03.2026 рішення Господарського суду Одеської області від 15.07.2025 скасував частково, позовні вимоги задовольнив частково; зобов`язав відповідача за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Набережна, 180, 2-а лінія, вздовж берега "Зелений мис" причал № 133 шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва - рибальського будинку, загальною площею 138,6 м2; в іншій частині позовних вимог відмовив.

3.4. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що право користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний об`єкт, відповідачем не оформлялось ні на момент набуття права власності на нього у 2017 році, ні на момент здійснення будівельних робіт з реконструкції цього об`єкта у 2022 році; ні відповідач, ні третя особа не отримували жодного дозволу Міскради на будівництво рибальського будинку на земельній ділянці комунальної форми власності; земельна ділянка передавалася виключно для здійснення будівництва водно-моторної пристані і благоустрою прилеглої території і жодних належних та допустимих доказів зворотного матеріали справи не містять. Також суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про те, що спірний об`єкт нерухомості побудовано до 05.08.1992.

3.5. Суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості слід відмовити через неналежно обраний Міськрадою спосіб захисту. З цих же підстав суд відмовив у задоволенні вимоги про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, адже станом на час звернення з позовом до суду декларація вичерпала свою дію, а можливість її скасування також не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою.

3.6. Також суд дійшов висновку, що ФОП Лихач Н. А. набула право власності на спірний об`єкт нерухомості та реалізовує правомочності власника такого об`єкта саме для здійснення підприємницької діяльності, тобто як фізична особа-підприємець, а не фізична особа, що є підставою вирішення цього спору саме в порядку господарського судочинства, у зв`язку з чим підстави для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відсутні.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. До Верховного Суду від ФОП Лихач Н. А. надійшла касаційна скарга, в якій скаржниця просила, зокрема, скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2026, рішення Господарського суду Одеської області від 15.07.2025 залишити без змін.

4.2. У касаційній скарзі (з урахуванням усунення недоліків) скаржниця посилається на підстави касаційного оскарження судових рішень у випадках, визначених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

4.3. Обґрунтовуючи наявність випадку касаційного оскарження судового рішення, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, ФОП Лихач Н. А. вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.01.2021 у справі № 1540/3952/18, від 15.10.2020 у справі № 623/214/17, від 10.10.2018 у справі № 557/1209/16-ц.

4.4. Скаржниця, посилаючись на пункт 9 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зазначає, що прийняттю в експлуатацію підлягають індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 300 квадратних метрів, збудовані у період з 05.08.1992 до 09.04.2015. Проте, як зазначає скаржниця, суд апеляційної інстанції не досліджував і не встановив час будівництва спірного об`єкта, обмежившись загальною констатацією про самочинне будівництво та самовільно зайняту ділянку.

4.5. Також відповідач зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 та вказує, що застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд на підставі зібраних доказів мав проаналізувати:

1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача як її орендаря на мирне володіння майном останнього, зокрема з огляду на норми права у сфері містобудування й охорони культурної спадщини; 2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету, зокрема, чи є вимога власника цієї ділянки зобов`язати відповідача знести самовільно побудовану на такій ділянці споруду заходом з контролю власником за користуванням його ділянкою відповідно до загальних інтересів, у тому числі інтересів в охороні культурної спадщини; 3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті (зокрема з огляду на те, що законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами орендаря, який хоче спорудити певний об`єкт на цій ділянці), та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема, з урахуванням поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів у збереженні культурної спадщини.

4.6. Скаржниця також вказує на неврахування судом апеляційної інстанції постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 щодо застосування частини четвертої статті 75 ГПК України.

4.7. Обґрунтовуючи наявність випадку касаційного оскарження судового рішення, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України відповідач вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо правомірності вимог власника земельної ділянки щодо її звільнення шляхом знесення побудованих на ділянці будинків, якщо земельна ділянка була передана власником в довгострокове користування колективному користувачу разом з рибальськими будинками (власники котрих були членами колективного користувача), що вже знаходились на земельній ділянці та які були побудовані до 05.08.1992, та щодо можливості правової кваліфікації таких будинків як "самочинно збудоване майно", а земельну ділянку в такому випадку "самовільно зайнятою", або в даному випадку правозастосовні положення Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, що не належать до самочинного будівництва: індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05.08.1992.

4.8. Посилаючись на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржниця вказує, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду апеляційної інстанції (пункт 1 частини першої статті 310 ГПК України), суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема, докази щодо часу зведення спірного об`єкта, щодо правового режиму земельної ділянки, щодо фактичного розташування об`єкта, докази правомірності користування спірним об`єктом, перелік яких наведений у заяві про усунення недоліків касаційної скарги (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України) та апеляційний господарський суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі зазначених скаржницею недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти її задоволення заперечує, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін.

5.2. Третя особа надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить задовольнити касаційну скаргу, оскаржувану постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм права, колегія суддів зазначає таке.

Щодо складу суду

6.2. Відповідно до статті 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2025, для розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції визначено судову колегію у складі головуючого судді (суддя-доповідач) Богацької Н. С., суддів Діброви Г. І., Принцевської Н. М.

6.3. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2025, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міськради на рішення Господарського суду Одеської області від 15.07.2025.

6.4. У зв`язку з перебуванням судді-учасника колегії Принцевської Н. М. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду від 15.09.2025 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи і відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2025 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді (суддя-доповідач) Богацької Н. С., суддів Діброви Г. І., Савицького Я. Ф.

6.5. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2025 прийнято справу до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Богацької Н. С., суддів: Діброви Г. І., Савицького Я. Ф.

6.6. 21.11.2025 з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 15.07.2025 звернувся ОСОБА_1 .

6.7. У зв`язку з тим, що головуюча суддя Богацька Н. С. приймає участь у підготовці для підтримання кваліфікації у НШСУ, відповідно до частини дев`ятої статті 32 ГПК України, підпунктів 2.3.16, 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, підпункту 3.2.4 пункту 3.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Південно-західному апеляційному господарському суді, розпорядженням керівника апарату апеляційного господарського суду від 21.11.2025 № 496 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 916/726/25.

6.8. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 21.11.2025 визначено новий склад колегії суддів: головуюча суддя (суддя-доповідач) Принцевська Н. М., судді: Діброва Г. І., Савицький Я. Ф.

6.9. Саме таким складом суду ухвалено оскаржувану відповідачем постанову апеляційного господарського суду від 02.03.2026.

6.10. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду апеляційної інстанції з підстав порушення принципу незмінності складу суду, оскільки вважає, що підготовка для підтримання кваліфікації у НШСУ не є поважною підставою для прийняття керівником суду розпорядження про повторний автоматизований розподіл справи.

6.11. Частиною дев`ятою статті 32 ГПК України визначено, що невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач зі складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

6.12. Відповідно до пункту 2.3.16 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 № 39 (зі змінами) (далі - Положення № 39) збори суддів відповідного суду мають право розглядати питання щодо настання обставин, які унеможливлюють участь судді у розгляді судових справ, що може мати наслідком порушення строку розгляду судових справ, передбаченого відповідним процесуальним законом.

6.13. Винятково у разі, коли суддя (судді) у передбачених законом випадках не може (не можуть) продовжувати розгляд справи, невирішені судові справи передаються для повторного автоматизованого розподілу за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду (особи, яка виконує його обов`язки), що додається до матеріалів справи (пункт 2.3.44 Положення № 39).

6.14. Згідно із Положенням № 39:

- Засади використання автоматизованої системи документообігу суду - це затверджені рішенням зборів суддів відповідного суду правила застосування цього Положення з урахуванням юрисдикції та інстанційності суду, норм процесуальних кодексів та законів України (пункт 1.2.1);

- збори суддів відповідного суду мають визначені цим Положенням повноваження щодо розгляду питань стосовно порядку функціонування автоматизованої системи.

За результатами розгляду питань, зазначених в абзаці першому цього підпункту, рішенням зборів суддів затверджуються Засади використання автоматизованої системи документообігу суду і вносяться до автоматизованої системи не пізніше робочого дня, що настає після проведення цих зборів.

У разі внесення змін до Засад використання автоматизованої системи документообігу суду збори суддів відповідного суду новим рішенням затверджують відповідні зміни до Засад використання автоматизованої системи документообігу суду (пункт 1.4.8);

- у разі відсутності раніше визначеного в судовій справі головуючого судді (судді-доповідача) у випадках, передбачених підпунктами 2.3.39.1-2.3.39.19, підпунктом 2.3.39 пункту 2.3 цього Положення, такі судові справи та матеріали підлягають автоматизованому розподілу за правилами, визначеними Засадами використання автоматизованої системи документообігу суду (пункт 2.3.41).

6.15. Відповідно до рішення зборів суддів від 01.04.2025 № 1 Південно-західного апеляційного господарського суду (в редакції станом на дату здійснення повторного автоматизованого розподілу справи) внесено зміни до Засад використання автоматизованої системи документообігу Південно-західного апеляційного господарського суду, затверджених рішенням зборів суддів Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2018 № 3 (зі змінами), з урахуванням Положення № 39, яким підпункт 3.2.4 викладено у наступній редакції: "У разі неможливості передати на виконання підпунктів 2.3.39.1-2.3.39.19, підпункту 2.3.39 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції рішення Ради суддів України 11.11.2024 року № 39 судову справу (апеляційну скаргу, заяву, клопотання з процесуальних питань) раніше визначеному судді (якщо справа розглядається одноособово) або судді-доповідачу (якщо справа розглядається колегіально) у зв`язку з його тимчасовою непрацездатністю, відпусткою, відрядженням тощо, що може призвести до порушення процесуальних строків, справа передається для повторного автоматизованого розподілу за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду на підставі доповідної записки помічника (секретаря судового засідання) цього судді".

6.16. Таким чином, зважаючи на те, що 21.11.2025 з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 15.07.2025 звернувся ще й Овчаренко В`ячеслав Сергійович, а, як зазначив суд апеляційної інстанції, головуюча суддя у цій справі Богацька Н. С. приймала участь у підготовці для підтримання кваліфікації у НШСУ і перелік підстав, з яких справа передається для повторного автоматизованого розподілу у разі неможливості передати апеляційну скаргу раніше визначеному судді-доповідачу у справі не є вичерпним, що вбачається із Засад використання автоматизованої системи документообігу Південно-західного апеляційного господарського суду, то колегія суддів не вбачає порушень здійснення 21.11.2025 судом апеляційної інстанції повторного автоматизованого розподілу цієї справи. Тому відсутні підстави вважати, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду і такі доводи скаржника Суд вважає необґрунтованими.

Щодо юрисдикції спору

6.17. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

6.18. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

6.19. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

6.20. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

6.21. Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

6.22. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

6.23. Отже, у порядку цивільного судочинства, зазвичай, можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є, як правило, фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

6.24. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

6.25. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

6.26. Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно характер спірних правовідносин та суб`єктний склад учасників процесу.

6.27. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 (пункт 4.11) визначено, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

6.28. Визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 925/352/22.

6.29. Як встановили суди попередніх інстанцій, спір у справі виник з підстав здійсненням відповідачем на земельній ділянці комунальної форми власності самочинного будівництва об`єкта, на який зареєстровано відповідачем право власності та фактично використовується для підприємницької діяльності.

6.30. За змістом статей 177 та 181 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі нерухомі (нерухоме майно, нерухомість), такі як земельні ділянки та об`єкти, розміщені на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни цільового призначення.

6.31. За статтею 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, а стаття 320 ЦК України надає право власнику майна використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

6.32. Для встановлення використання такого майна фізичною особою для здійснення підприємницької діяльності, потрібно з`ясувати, що воно використовується для ведення саме господарської діяльності, адже фізична особа, як власник нерухомого майна, має право використовувати таке майно для ведення відповідної діяльності.

6.33. Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

6.34. Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

6.35. Втім, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 6.40) виснувала, що у спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

6.36. Колегія суддів зазначає, що здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості за особою, як фізичною особою (без вказівки на статус суб`єкта господарювання) саме по собі не вказує на цивільну юрисдикцію спору як вважає скаржник, а з`ясуванню підлягає передусім використання об`єкту речових прав саме для здійснення власної підприємницької діяльності.

6.37. Зі встановлених у цій справі судом апеляційної інстанції обставин вбачається, що відповідач (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), який на час виникнення спірних правовідносин мав статус фізичної особи-підприємця з основним видом економічної діяльності 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що вбачається із долученого до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, використовує спірне майно, яке за ним зареєстровано на праві власності, для здійснення власної підприємницької діяльності і це майно має комерційне спрямування (апарт-готель).

6.38. За сталою позицією Верховного Суду, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81); від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (пункт 9.58)).

6.39. Відповідач у суді апеляційної інстанції не спростував обставин, встановлених судом і в касаційній скарзі не навів аргументів та доказів, які б суд апеляційної інстанції не врахував, на підтвердження своєї позиції щодо невикористання спірного об`єкта нерухомості в підприємницькій (господарській) діяльності. Тобто, на противагу доводів позивача, доказів використання спірного майна для здійснення власної підприємницької діяльності відповідач не подав.

6.40. Отже, зважаючи на обставини цієї справи відсутні підстави стверджувати про те, що ця справа не належить до юрисдикції господарського суду.

6.41. За таких обставин Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції правильно врахував наведені вище критерії розмежування судової юрисдикції та зроблено обґрунтований висновок, що цей спір підлягає розгляду судом господарської юрисдикції, оскільки наявні докази здійснення відповідачем господарської (підприємницької) діяльності у цьому спорі, тому спірні правовідносини мають господарський (підприємницький) характер.

Щодо суті спору

6.42. Ухвалене в цій справі оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції оскаржується відповідачем лише в частині задоволеної позовної вимоги про зобов`язання відповідача за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку. У решті постанова апеляційного господарського суду не оскаржується. Тому правильність застосування норм матеріального та процесуального права судом в іншій частині колегія суддів не перевіряє.

6.43. Як встановив апеляційний господарський суд, третя особа отримала право користування земельною ділянкою фактично зайнятої причалами, зокрема № 133 "Зелений мис" площею 2,80 га, на підставі відповідного рішення Міськради від 18.06.1992 № 219 "Про відвід земельних ділянок в тимчасове довгострокове користування Одеською водно-моторною пристанню" з метою здійснення будівництва водно-моторної пристані, зберігання катерів і благоустрою прилеглої території. Земельна ділянка, на якій розташований вказаний причали, є власністю територіальної громади міста Одеси. Відповідач є членом третьої особи.

6.44. Відповідно до договору від 20.10.2000 на право забудови, укладеного Міськрадою та третьою особою, вирішено надати третій особі право забудови земельної ділянки в прибережній зоні, в районі садового товариства "Зелений мис" (причал 133), загальною площею 0,5753 га в межах відводу, строком на 1 рік, для здійснення будівництва водно-моторної пристані і благоустрою прилеглої території.

6.45. Також матеріали справи містять рішення позивача від 14.04.2010 № 5865-V "Про надання дозволу Громадській організації "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів" на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтованою площею 2,201 га, за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, причал № 133 "Зелений мис", для експлуатації причалу № 133 "Зелений мис". Проте доказів виконання цього рішення (як то розробки проєкту землеустрою та (або) укладення договору оренди) матеріали справи не містять.

6.46. Проте, як встановив апеляційний суд, доказів виконання рішення позивача від 14.04.2010 № 5865-V (як то розробки проєкту землеустрою та (або) укладення договору оренди) матеріали справи не місять.

6.47. Разом з тим, відповідач зазначає, що є власником спірного майна - рибальського будинка загальною площею 138,6 м2, право власності на який за нею 08.08.2017 зареєстровано. При цьому відповідач посилається на те, що це майно знаходиться на земельній ділянці, користувачем якої вона є, оскільки є членом третьої особи, якій земельна ділянка була надана у тимчасове користування за рішенням позивача від 18.06.1992 № 219.

6.48. За змістом положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

6.49. Відповідно до частин першої та четвертої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

6.50. Ураховуючи наведене, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, право користування земельною ділянкою, на якій розташоване спірне майно, відповідачем відповідно до вимог законодавства не оформлялось, оскільки єдиною підставою набуття права користування земельними ділянками комунальної власності для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення міської ради.

6.51. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (стаття 376 ЦК України).

6.52. Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити такі ознаки самочинного будівництва:

- об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проєкту для будівництва;

- створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

6.53. Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17.

6.54. Частиною першою статті 319 ЦК визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

6.55. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

6.56. Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга статті 152 ЗК України).

6.57. Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судовій практиці Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19).

6.58. Суд апеляційної інстанції встановив, що Міськрада як власник земельної ділянки, на якій збудовано спірне майно, не надавала згоди на забудову земельної ділянки таким майном; в матеріалах справи відсутні дозвільні документи на будівництво спірного об`єкта нерухомості; земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, причал № 133 "Зелений мис", на якій розташований спірний об`єкт, якому присвоєно індивідуальну адресу: м. Одеса, вул. Набережна, 180, передавалася третій особі виключно для здійснення будівництва водно-моторної пристані і благоустрою прилеглої території.

6.59. За таких обставин, встановивши, що рішення про надання земельної ділянки для розміщення спірного об`єкта Міськрадою не приймалося, будь-яких дозвільних документів на будівництво (зведення) такого об`єкта компетентні органи не видавали, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що такий об`єкт (рибальський будинок загальною площею 138,6 м2 за адресою: м. Одеса, вул. Набережна, 180), є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 ЦК України. Водночас, оскільки розміщення спірного об`єкта на земельній ділянці комунальної власності порушує права власника земельної ділянки, задоволення позову про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва узгоджується із положеннями статті 152 ЗК України та приписами частини четвертої статті 376 ЦК України.

6.60. Скаржник у касаційній скарзі посилається на не врахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.01.2021 у справі № 1540/3952/18, від 15.10.2020 у справі № 623/214/17, від 10.10.2018 у справі № 557/1209/16-ц про те, що право власності на зведену нерухомість набувається в порядку, який існував на час її будівництва, а не виникає у зв`язку з державною реєстрацією. До 05.08.1992 закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності і документом, що засвідчував факт існування об`єкта нерухомого майна й містив його технічні характеристики, був технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації. У зв`язку із чим скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи технічній документації, матеріали інвентаризації, рішенню позивача від 18.06.1992 № 219.

6.61. Водночас судом апеляційної інстанції враховано, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що спірний об`єкт нерухомості був зведений до 05.08.1992. Так, суд надав оцінку наявним у матеріалах справи технічному паспорту, виданому 02.08.2017 ПП "ЗЖЦ "Ресурс", де в графі "рік побудови" відсутні відомості (записи) дати зведення спірного майна та довідці від 31.07.2017 № 57 ПП "ЗЖЦ "Ресурс", з якої також не вбачається дати будівництва рибальського будинку; довідці третьої особи від 01.08.2017 № 163 про зведення об`єкта, яка не є тим документом, який підтверджує рік будівництва об`єкта; довідці третьої особи від 01.08.2017 № 158 про присвоєння адреси спірному майну, з якої не вбачається, що присвоєння адреси здійснено уповноваженою на те особою відповідно до рішення Міськради від 28.07.2009 № 809, яким затверджено положення "Про адресний реєстр міста Одеси".

6.62. Колегія суддів звертає увагу, що судом апеляційної інстанції не встановлено також і того, що при передачі за наказом від 03.01.1996 № 1 ДКП "Одеська водно-моторна пристань" до третьої особи основних засобів таких, як причал № 133 "Зелений мис" було передано і спірний рибальський будинок.

6.63. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

6.64. Саме лише прагнення скаржника здійснити переоцінку наявних в матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків щодо поданих доказів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки відповідно до статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.65. Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про незастосування судом апеляційної інстанції положень частини четвертої статті 75 ГПК України щодо врахування, як зазначає скаржник, обставин, встановлених Приморським районним судом міста Одеси у справах № 522/21715/19 та № 522/21716/19, де, як стверджує скаржник, встановлено обставини того, що спірний об`єкт нерухомого майна не є самочинним будівництвом.

6.66. Так, предметом розгляду у вказаних скаржником справах було питання оскарження постанови про притягнення Лихач Н. А. до адміністративної відповідальності у сфері містобудівної діяльності. Суди дійшли висновку про незаконність здійснення перевірки контролюючим органом, а також зазначили, що "наявність витягу про державну реєстрацію права власності за Лихач Н. А. виключає можливість віднесення об`єкта до самочинного будівництва в силу його узаконення". Водночас у зазначених справах не встановлювалися обставини, які пов`язані із дослідженням питання чи є будівництво самочинним в контексті правозастосування та відповідних доказів. Посилання суду у зазначених справах на наявність витягу із реєстру, у якому значяться відомості про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості не є тими обставинами, які відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України є преюдиційними до цієї справи для встановлення обставин кваліфікації будівництва як самочинного.

6.67. Обґрунтовуючи наявність випадку касаційного оскарження судового рішення, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України відповідач вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо правомірності вимог власника земельної ділянки щодо її звільнення шляхом знесення побудованих на ділянці будинків, якщо земельна ділянка була передана власником в довгострокове користування колективному користувачу разом з рибальськими будинками (власники котрих були членами колективного користувача), що вже знаходились на земельній ділянці та які були побудовані до 05.08.1992, та щодо можливості правової кваліфікації таких будинків як "самочинно збудоване майно", а земельну ділянку в такому випадку "самовільно зайнятою", або в даному випадку правозастосовні положення Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, що не належать до самочинного будівництва: індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05.08.1992.

6.68. Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає незгода з ним.

6.69. Зміст зазначеної норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

6.70. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, передбаченої у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга у цій частині лише зводиться до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це необхідно відповідачу в межах конкретної справи, та надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суд апеляційної інстанції установив фактичні обставини справи, що стали підставою для часткового задоволення позову, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.

6.71. Оскільки формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені апеляційним господарським судом під час розгляду справи обставини, колегія суддів вважає, що немає підстав для формування висновку Верховного Суду з питань, заявлених заявником касаційної скарги.

6.72. Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, висновок апеляційного суду про зобов`язання відповідача за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва розміщеного на ній майна, є законним та обґрунтованим.

6.73. Беручи до уваги наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, тому і підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у касаційному провадженні, яке відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, немає.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Лихач Наталі Антонівни залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 у справі № 916/726/25 залишити без змін.

3. Поновити виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 у справі № 916/726/25.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Н. Волковицька

Г. Мачульський