Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №467/801/26 — Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/801/26

3/467/212/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2026 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі :

головуючого судді – Явіци І.В.

з участю секретаря судового засідання – Рожкової Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Арбузинка справу про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Костянтинівка Арбузинського району Миколаївської області, громадянки України, місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ; відомості про місце роботи, сімейний стан, наявність передбачених пільг, пов`язаних із тим чи іншим статусом особи, та про притягнення до адміністративної відповідальності - відсутні,

за ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ :

Протоколом ЕПР1 № 680413 від 31 травня 2026 року поліція висунула ОСОБА_1 звинувачення у тому, що 31 травня 2026 року о 15 год. 30 хв. вона, керуючи автомобілем марки «Mitsubishi», реєстраційний номер НОМЕР_1 , по вул. Набережна, 1 А в с-щі Костянтинівка, будучи причетною до дорожньо – транспортної пригоди, в порушення вимог п. 2.10 «а» ПДР України, залишила місце останньої.

На слухання справи ОСОБА_1 не прибула, повідомлялась про дату, час і місце судового засідання шляхом направлення судової повістки за вказаною у матеріалах справи адресою, яка, однак, повернута до суду без вручення адресатові.

Але враховуючи, що згідно положень ст. 268 КУпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді такого роду справ не є обов`язковою, суд вважає за можливе прийняти рішення по суті за відсутності ОСОБА_1 .

Тож, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, дослідивши матеріали справи у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши усі наявні докази, як кожен окремо, так і в сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, ураховуючи положення ст.ст. 245, 251, 280 цього ж Кодексу, дійшов таких висновків.

Так, стаття 122-4 КУпАП установлює відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Бо пункт 2.10 «а» ПДР України передбачає у собі, що у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.

Але суд за наслідками всебічного і повного аналізу усіх доказів у сукупності вважає, що ОСОБА_1 не порушувала указаної вимоги ПДР і тим самим не винна у вчиненні інкримінованого їй правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, виходячи, зокрема, із таких мотивів.

По – перше, складений відносно ОСОБА_1 протокол не містить у собі даних до якого саме ДТП вона була причетна і чи взагалі те ДТП мало місце, що вказує на неконкретність висунутого їй звинувачення.

По – друге, наявна у справі схема ДТП і письмові пояснення обох водіїв, навіть у своїй сукупності, не вказують беззаперечно, що дійсно мала місце дорожньо – транспортна пригода і що саме ОСОБА_1 була до неї причетна.

По – третє, поліція не надала жодного доказу, який вказує на наявність у ОСОБА_1 умислу на вчинення правопорушення, а саме: умисне залишення місця ДТП.

Дійшовши таких висновків, суд керувався наступними міркуваннями.

Зокрема, за змістом п. 1.10 ПДР України дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Але ні сам протокол, ні долучені до нього докази не вказують на те, що матеріальні збитки водію ОСОБА_2 були завдані саме діями ОСОБА_1 .

А те, що він викликав поліцію на місце пригоди ще не вказує на причетність ОСОБА_1 до цієї пригоди.

Натомість, переглядом долученого до протоколу відеозапису з нагрудної камери поліцейського було установлено, що протокол за ст. 124 КУпАП, яка встановлює відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів чи іншого майна, поліція склала саме відносно водія «Audi» ОСОБА_2 .

Тобто, у цій ситуації поліція саме йому інкримінувала порушення вимог ПДР, які й спричинили наслідки у виді пошкодження дзеркала заднього виду його ж автівки.

Більш того, постановою Арбузнського районного суду Миколаївської області від 22 червня 2026 року справа відносно ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП була закрита через відсутність у його діях складу цього правопорушення.

Суд при прийнятті рішення, зокрема, виходив із того, що ОСОБА_2 своїми діями сам спричинив матеріальну шкоду і виключно власному майну, тим самим поєднавши в одній особі потерпілого та особу, яка завдала шкоду.

Водночас, суд встановив, що ОСОБА_2 не спричинив шкоду іншому транспортному засобу.

Із чого, власне, є очевидним, що дорожньо – транспортна пригода у даній ситуації мала місце виключно для водія автомобіля «Audi» ОСОБА_2 , який через власні дії спричинив сам собі матеріальну шкоду, до чого безпосередньо ОСОБА_1 , з огляду на таке, не мала ніякого відношення, у т.ч. й з урахуванням того, що ДТП – це подія, внаслідок якої завдані матеріальні збитки саме чужому майну.

Окрім цього, із відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 , після того, як її знайшла поліція, вказує на відсутність будь – яких пошкоджень автомобіля «Audi», із яким вона невдало розминулась.

Тому виникає питання про дійсність умислу ОСОБА_1 на залишення місця ДТП у разі, якщо справа не містить у собі жодного доказу, що вона могла об`єктивно виявити пошкодження дзеркала заднього виду автомобіля «Audi» і, власне, сприймати подію як дорожньо – транспортну пригоду.

З урахуванням того, що ПДР забороняють водію залишати місце саме дорожньо – транспортної пригоди (із збитками), а не будь – якої іншої пригоди/події.

Суд враховує, що матеріали справи містять у собі письмові пояснення ОСОБА_1 , у т.ч. й стосовно наявності пошкодження дзеркала автомобіля «Audi», але водночас звертає увагу, що ці пояснення були надані поліції виключно після того, як ОСОБА_1 була повернута на місце пригоди і як поліція повідомила їй про наявні пошкодження дзеркала.

Тож, для суду очевидно, що ОСОБА_1 жодним чином не була причетна до механічного пошкодження дзеркала заднього виду автомобіля «Audi» і не могла сприймати пригоду саме як дорожньо – транспортну, що ставить під сумнів наявність у неї будь – якого умислу на учинення правопорушення, передбаченого ст. 122- КУпАП.

У цьому контексті суд вкотре нагадує поліції, що згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Склад адміністративного правопорушення включає в себе ознаки, які характеризують зовнішній прояв поведінки особи, його спрямованість та наслідки; ознаки, що характеризують правопорушника і його психічне ставлення до скоєного.

Відповідно ознаки складу адміністративного правопорушення об`єднаються у чотири групи (елементи): об`єкт адміністративного правопорушення, об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, суб`єкт адміністративного правопорушення та суб`єктивна сторона адміністративного правопорушення. Всі зазначені елементи складу адміністративного правопорушення є обов`язковими.

У свою чергу, суб`єктивна сторона - відображає психічне ставлення особи до скоєного діяння і наслідків, що наступають в результаті цього діяння. Тоді як вина особи - є необхідним елементом суб`єктивної сторони.

З урахуванням того, що під спрямованістю умислу розуміється мобілізація інтелектуально - вольових зусиль винного на вчинення діяння, що посягає на конкретний об`єкт, здійснюється обраним особою способом та заподіює конкретні наслідки.

При цьому, для кваліфікації діяння безпосереднє і вкрай важливе значення має встановлення виду умислу за ступенем конкретизації в свідомості суб`єкта передбачення можливості настання суспільно-небезпечних наслідків, до яких відносять визначений, альтернативний і невизначений умисел, оскільки вчинене може бути кваліфіковане за ст. 122-4 указаного Кодексу лише за умови встановлення прямого визначеного умислу, де особа має конкретне, точне уявлення про індивідуально визначений результат свого діяння, передбачає можливість (неминучість) настання конкретних суспільно небезпечних наслідків.

На відміну від нього за альтернативного або невизначеного умислу свідомість винного охоплює можливість настання двох або більше конкретно визначених наслідків (альтернативний) або широкого спектру негативних наслідків у межах одного виду шкоди чи різних її видів, що, хоча і охоплюються передбаченням винного, але індивідуально не визначені в його свідомості (невизначений).

За невизначеного умислу, різновидом якого є альтернативний умисел, кваліфікація дій за ст. 122-4 Кодексу, на думку суду, не є прийнятною.

У той час, як адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності.

Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності (постанова ВС у справі № 383/1120/16-а).

Отже, з урахуванням усього вищевикладеного, суд не може притягнути ОСОБА_1 до відповідальності за ст. 122-4 КУпАП, так як поліція не була ретельна у зборі доказів і не довела її винуватість відповідно до стандарту «поза розумним сумнівом», а саме: наявність у її діях суб1єктивної сторони правопорушення, у .ч. й виду її умислу.

З урахуванням того, що такі докази мають випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто, бути такими, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Що має наслідком закриття провадження у справі на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, тобто, за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого їй адміністративного правопорушення, з огляду на те, що суд має трактувати усі сумніви виключно на користь особи, яка піддається правовому примусу.

І керуючись тим, що згідно ч.1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

На підставі ст. 40-1 КУпАП судовий збір також не підлягає стягненню із ОСОБА_1 .

Натомість підлягає скасуванню захід забезпечення провадження у справі у виді тимчасового вилучення посвідчення водія ( ст. 265-1 КУпАП).

З цих мотивів, керуючись ст.ст. 245, 247, 283,284 КУпАП, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ст. 122-4 КУпАП – закрити на підставі п. 1 ст. 247 цього ж Кодексу у зв`язку з відсутністю у її діях складу цього адміністративного правопорушення.

Захід забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення у виді тимчасового вилучення посвідчення водія НОМЕР_2 – скасувати.

Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 10 (десяти) днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на неї.

Суддя Ірина Явіца