Вирок від 21 червня 2026 р. у справі №132/1178/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/1178/26

Провадження №1-кп/132/333/26

Вирок

Іменем України

22 червня 2026 року місто КАЛИНІВКА

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

при секретарі – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026025220000017 від 10 березня 2026 року, за обвинувальним актом, складеним у відношенні:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Польова Лисіївка Калинівського району Вінницької області, українки, громадянки України, із середньо-спеціальною освітою, одруженої, маючої на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, непрацевлаштованої, не судимої в силу ст.89 КК України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ,

яка обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_4 ,

законного представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_5 – ОСОБА_6 ,

обвинуваченої – ОСОБА_7 ,

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачена ОСОБА_8 , будучи матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто відповідно до пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» являючись її близьким родичем, на яку поширюється дія вищевказаного закону, перебуваючи 06.03.2026 року о 17год.00хв. за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , в ході раптово виниклого конфлікту на побутовому ґрунті, вступила у суперечку зі своєю малолітньою дочкою ОСОБА_5 , у зв`язку з чим між ними виник словесний конфлікт. Під час цієї суперечки у ОСОБА_8 виник умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , яка з метою уникнення подальшого конфлікту вийшла з будинку на вулицю та попрямувала в сторону магазину. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 близько 17год.05хв. вибігла з будинку і наздогнала дочку ОСОБА_5 , та ображаючи її нецензурними словами, вхопила руками за волосся та почала тягнути назад до будинку. Затягнувши ОСОБА_5 до веранди будинку, на ґрунті раніше виниклої словесної суперечки, ОСОБА_8 усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, нанесла їй 5-6 ударів кулаками та руками в область голови, заподіявши ОСОБА_5 тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми головного мозку, яке виникло від динамічної (удар) дії тупого (-их) твердого (-их) предмета (предметів) або від співударяння з таким (такими), по давності утворення може відповідати терміну – 06.03.2026 року, та відповідно до висновку експерта № 36 від 03.04.2026 року, належить до легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний (понад 6, але не більше 21 дня) розлад здоров`я (п.2.3.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 року).

Обвинувачена ОСОБА_8 в судовому засіданні при розгляді даної справи, свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнала повністю, зазначивши, що 06.03.2026 року у вечірню пору доби, за місцем свого проживання, між нею та її малолітньою дочкою ОСОБА_5 , на побутовому ґрунті, виник словесний конфлікт, під час якого вона умисно нанесла їй тілесні ушкодження, за обставин, які зазначені в обвинувальному акті.

Малолітня потерпіла ОСОБА_5 до суду не з`явилась. Її законний представник – ОСОБА_9 просила розглянути справи за відсутності потерпілої особи.

Винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, підтверджується наступними доказами:

протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, складеним 10.03.2026 року інспектором СОП відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_10 , згідно якого, від громадянки ОСОБА_11 , яка у відповідності до положень ст.383 КК України була в письмовій формі попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, прийнята її усна заява про вчинення її сестрою ОСОБА_8 кримінального правопорушення відносно своєї дочки ОСОБА_5 , яке мало місце 06.03.2026 року, внаслідок якого їй було завдано тілесних ушкоджень;

листом директора КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня» Вінницької обласної ради ОСОБА_12 від 11.03.2026 року № 01/524, згідно якого, ОСОБА_5 була госпіталізована 07.03.2026 року до відділення черепно-лицьової хірургії з діагнозом: закрита черепно-мозкова травма (ЗЧМТ), струс головного мозку;

протоколом допиту свідка – малолітньої ОСОБА_13 від 11.03.2026 року та відеозаписом допиту, який є невід`ємним додатком до вищезазначеного протоколу, згідно яких, малолітня ОСОБА_13 розповіла за яких обставин, ОСОБА_8 нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_5 ;

протоколом допиту потерпілої особи – малолітньої ОСОБА_5 від 18.03.2026 року та відеозаписом допиту, який є невід`ємним додатком до вищезазначеного протоколу, згідно яких, малолітня ОСОБА_5 розповіла за яких обставин, її мати ОСОБА_8 нанесла їй тілесні ушкодження;

висновком експерта № 36, складеним 03.04.2026 року судово-медичним експертом Калинівського відділення ДСУ «Вінницьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_14 , згідно якого, у ОСОБА_5 виявлене тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми головного мозку, яке виникло від динамічної (удар) дії тупого (-их) твердого (-их) предмета (предметів) або від співударяння з таким (такими), по давності утворення може відповідати терміну – 06.03.2026 року, та належить до легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний (понад 6, але не більше 21 дня) розлад здоров`я (п.2.3.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 року).

Від допиту свідків обвинувачення ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , прокурор відмовилася з огляду на те, що обвинувачена визнає свою вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та не оспорює фактичні обставини скоєного, а тому їх виклик та допит є недоцільним. На підставі ухвали Калинівського районного суду Вінницької області, постановленій у протокольній формі та зафіксованій у відповідному журналі судового засідання, дана відмова прокурора прийнята судом та визнано недоцільним допит свідків обвинувачення ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 під час розгляду даного кримінального провадження.

Відсутність свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 не впливає на можливість встановлення судом обставин, що підлягають доказуванню під час цього кримінального провадження.

Відповідно до частини 1 статті 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Оцінюючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_8 отримано в порядку, визначеному процесуальним законом (КПК України), вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення, а тому ці дані в силу статті 84 КПК України є доказами у кримінальному провадженні.

Відповідно до положень статті 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.

Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Цей стандарт у кримінальному провадженні, на думку суду було дотримано.

Дослідивши всебічно і об`єктивно усі обставини кримінального провадження, судом не було виявлено таких обставин, яким би версія обвинувачення не надала розумного пояснення або які би свідчили про можливість іншої версії інкримінованої події.

Сторона обвинувачення змогла довести в суді встановлені під час досудового розслідування обставини, які підлягають доказуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а її дії за ч.2 ст.125 КК України, а саме в заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, правильно кваліфіковані органом досудового розслідування.

Положення частини 2 статті 50 КК України встановлюють, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Відповідно до змісту статті 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

За роз`ясненнями, викладеними у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Прокурор Калинівського відділу Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_20 у своїй промові, під час виступу у судових дебатах, просила суд визнати ОСОБА_8 винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України та призначити їй покарання у виді пробаційного нагляду.

Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_8 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, особу винної, обставини, що пом`якшують і обтяжують її покарання.

Обвинувачена ОСОБА_8 вчинила кримінальне правопорушення, яке відповідно до вимог статті 12 КК України, віднесене до кримінального проступку.

З матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Польова Лисіївка Калинівського району Вінницької області, є громадянкою України, має середньо-спеціальну освіту, одружена, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, непрацевлаштована, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно відомостей персонально-довідкового обліку, отриманих з Єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України про притягнення осіб до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України від 16.03.2026 року, ОСОБА_8 не судима в силу ст.89 КК України.

За довідкою-характеристикою, виданою 17.03.2026 року Хомутинецьким старостинським округом Калинівської міської ради Вінницької області, ОСОБА_8 за місцем проживання характеризується негативно.

Як слідує з консультативних висновків спеціалістів, виданих 18.03.2026 року лікарями КП «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради, ОСОБА_8 на обліку у лікарів нарколога, психіатра не перебуває.

За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зі статтею 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування визначено обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_8 : щире каяття. Обставиною, яка обтяжує її покарання, визначено: вчинення кримінального правопорушення щодо дитини.

Статтею 66 КК України визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, визнаються: 1) з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення; 3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім; 4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності; 5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого; 8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі № 156/98/18 (провадження № 51-9408км18), наведений у статті 66 КК України перелік не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, й інші обставини, не зазначені у цій статті. Ними, зокрема, можуть бути: вчинення злочину вперше; визнання вини особою, що вчинила злочин; молодий вік цієї особи; позитивна характеристика за місцем праці; навчання чи проживання; стан її здоров`я; наявність малолітніх дітей чи інших осіб на її утриманні та інше.

За рекомендаціями, викладеними в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

З урахуванням вищезазначених вимог закону та роз`яснень щодо застосування його норм, суд ретельно дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість визнання обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченої ОСОБА_8 : визнання вини особою, що вчинила кримінальне правопорушення; щире каяття.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченої ОСОБА_8 , є вчинення кримінального правопорушення щодо дитини.

Санкція частини 2 статті 125 КК України передбачає покарання у виді штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин, або виправних робіт на строк до одного року, або пробаційного нагляду на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк.

Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині.

Первинним етапом повинна бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду і розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 290/932/19 зазначив, що призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статей КК України є альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження нею нових злочинів.

Відповідно до пункту 71 частини першої статті 51 КК України, до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом може бути застосований такий вид покарання, як пробаційний нагляд.

Пробаційний нагляд, згідно частини першої статті 52 КК України, належить до основного покарання.

Положеннями статті 591 КК України визначено, щ о покарання у виді пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства. Суд покладає на засудженого до пробаційного нагляду такі обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Суд може покласти на засудженого до пробаційного нагляду обов`язки: 1) використовувати електронний засіб контролю і нагляду та проживати за вказаною у рішенні суду адресою; 2) дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, обмеження спілкування, пересування та проведення дозвілля; 3) працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано посаду (роботу); 4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою; 5) пройти курс лікування від наркотичної, алкогольної залежності, розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин або захворювання, що становить небезпеку для здоров`я інших осіб. Обов`язок використовувати електронний засіб контролю і нагляду встановлюється судом на строк від одного місяця до одного року. Пробаційний нагляд призначається на строк від одного до п`яти років. Пробаційний нагляд не призначається особам, які під час відбування цього виду покарання вчинили кримінальне правопорушення.

З урахуванням наведеного, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, дані про її особу, суд вважає за необхідне призначити їй покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 (два) роки, з покладенням на неї на підставі п.п.1, 2, 3 ч.2, п.4 ч.3 ст.59-1 КК України, наступних обов`язків: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Більш м`яке покарання у виді штрафу, громадських робіт, виправних робіт, на переконання суду, не можуть бути застосовані з огляду на встановлені у цьому кримінальному провадженні обставини, не будуть відповідати загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості й індивідуалізації покарання та не сприятимуть виправленню засудженого і запобіганню вчиненню ним нових правопорушень.

При ухваленні даного вироку, суд, серед іншого врахував, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Вимога додержувати справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, які згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та межі покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (абзац п`ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Такий висновок узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (рішення у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року, заява № 10249/03) (рішення Конституційного Суду від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011).

Визначений захід примусу, на переконання суду, відповідає вимогам справедливості при призначенні покарання і відображає співмірність злочину та кари, та здатний внести корективи в соціально-психологічні властивості ОСОБА_8 , нейтралізувати негативні настанови та змусити її додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність.

Визначене судом покарання відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

За пунктом 2 частини четвертої статті 374 КПК України, в разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, з-поміж іншого, зазначається початок строку відбування покарання.

Відповідно до частини першої статті 492 КВК України, строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислюється з дня постановки засудженого на облік уповноваженим органом з питань пробації.

З урахуванням цього, строк покарання у виді пробаційного нагляду необхідно обчислювати з дня постановки ОСОБА_8 на облік уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази в даному кримінальному провадженні не вилучалися.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Витрати на залучення експерта відсутні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 374 КПК України, вирок суду складається зокрема зі вступної частини, у якій зазначаються дата та місце його ухвалення.

Згідно роз`яснень викладених в узагальнені Верховного Суду України від 01.08.2004 року «Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення», суди повинні керуватися положенням про те, що датою постановлення вироку є день його підписання складом суду, незалежно від тривалості часу, протягом якого відбувалася нарада суддів, а місцем його постановлення – місто чи інший населений пункт, де це фактично мало місце.

Оскільки днем підписання вироку є 22 червня 2026 року, то датою його постановлення є саме цей день.

Відповідно до положень частини 15 статті 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитись проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_21 визнати винною у скоєнні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.2 ст.125 КК України та призначити їй покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 (два) роки.

На підставі п.п.1, 2, 3 ч.2, п.4 ч.3 ст.59-1 КК України, покласти на ОСОБА_8 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислювати з дня постановки ОСОБА_8 на облік уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Роз`яснити засудженій, що вона має право подати та/або заявити клопотання про помилування, про ознайомлення із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копію цього вироку негайно після його проголошення вручити під розписку засудженій та прокурору.

Суддя