Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №346/1600/25 — Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/1600/25

Провадження № 2/346/150/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 р.м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області, у складі головуючого - судді Коваленка Д.С., секретар судового засідання: Івантишин Д.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні залу судових засідань Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Матеївецька сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області про визнання права власності на 5/8 частин житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та про скасування державної реєстрації права власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 подав позов до ОСОБА_2 , Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Матеївецька сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області, яким просить визнати його право власності на 5/8 частин житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та скасувати державну реєстрацію права власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташовані: АДРЕСА_1 .

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 02 квітня 2025 року суд відкрив провадження у справі, призначив підготовче судове засідання та витребував матеріали спадкової справи.

02 липня 2025 року підготовче провадження у справі було закрите і справу було призначено до розгляду по суті на 03 липня 2025 року.

Стислий виклад позицій учасників справи.

Аргументи позивача. Його мати – ОСОБА_3 була головою колгоспного двору, а він його членом. Проте після припинення його існування, оскільки вони не втратили своєї частки у його майні, вони стали співвласниками нерухомого майна у вигляді житлового будинку та господарських будівель і споруд, розташованих у АДРЕСА_1 . Однак, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 його мати померла, з метою оформлення права на її спадщину, він звернувся до нотаріуса, який відмовив йому у видачі свідоцтва про право на вказану спадщину, оскільки у нього відсутні правовстановлюючі документи, а також право власності на вищевказаний житловий будинок зареєстрований 16.02.2023 року за ОСОБА_2 .

А тому оскільки позивач на час смерті матері мав статус особи з інвалідністю та мав право на обов`язкову частку у спадщині, останній просить визнати за ним право власності на 5/8 частин житлового будинку та скасувати державну реєстрацію права власності на частину вказаного житлового будинку.

Вказана позиція позивача узгоджується із позицією Верховного Суду викладеного у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 141/823/23, яка відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України повинна застосуватись судом при виборі і застосуванні нори права.

Позиція відповідача. Спадкоємцями майна померлої ОСОБА_3 є ОСОБА_4 як спадкоємець за заповітом (в розмірі 3/4 часток спадкового майна) та ОСОБА_1 , як повнолітній непрацездатний син спадкодавця, що мав право на обов`язкову частку у спадщині відповідно до ст. 1241 ЦК України ( в розмірі 1/4 частки спадкового майна).

Батько відповідача ОСОБА_4 за життя склав заповіт, посвідчений 04.06.2020 секретарем Торговицької сільської ради, зареєстрований в реєстрі за № 41/06-01, згідно якого все своє майно заповів сину ОСОБА_2 . Спадкоємцем майна померлого ОСОБА_4 є його син ОСОБА_2 як спадкоємець за заповітом.

Торговицькою сільською радою Коломийського району видавалась ОСОБА_4 довідка № 124/02-33 від 17.07.2008 у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину за заповітом, згідно якої, зокрема, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , належить житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 і земельний пай, який знаходиться в невитребуваних паях сільської ради. Тип двору – селянський.

Станом на 01.07.1990 року в даному господарстві проживали – ОСОБА_3 – голова двору, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Оскільки Торговицькою сільською радою у 2008 році і в 2020-2024рр. видавались довідки з різною інформацією стосовно того, хто був зареєстрований і проживав у спірному господарстві станом на 01.07.1990, то для визначення правової позиції по справі адвокатом Розганюк Т.Є. подавався адвокатський запит № 47 від 06.05.2025 до Торговицького старостинського округу Отинійської селищної ради з метою отримання копій погосподарських книг по спірному господарству за період з 1985 по 1995 роки та з 2005 по 2010 роки по господарству.

Так, згідно записів погосподарської книги за період з 1986 по 1990 роки, особовий рахунок № НОМЕР_1 , головою сім`ї була ОСОБА_3 , член сім`ї – ОСОБА_1 , син. Суспільна група – колгоспний двір. Згідно записів погосподарської книги за період з 1991 по 1995 роки, особовий рахунок № НОМЕР_2 головою сім`ї була ОСОБА_3 , запис про члена сім`ї сина ОСОБА_1 перекреслено, в розділі 23 міститься запис про його вибуття з господарства ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Тисмениця. Суспільна група колгоспний двір.

Однак, для набуття права спільної сумісної власності на майно колгоспного двору всі члени колгоспного двору повинні бути такими станом на 15 квітня 1991 року день набрання чинності Закону «Про власність» 15 квітня 1991 року набув чинності Закон України від 07 лютого 1991 року № 697 XII «Про власність», яким було передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.

Положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).

Представник позивача у відповіді на відзив вказує, що позивач проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 станом на 01.07.1990 року (дату введення в дію закону «Про власність в СРСР») та відповідно був членом колгоспного двору. Відповідно до довідки виданої Торговецьким старостинським округом, яка надана суду представником відповідача ОСОБА_5 , позивач 06.12.1990 року вибув у м. Тисмениця. Тому ОСОБА_1 станом на 15 квітня 1991 року зберіг право на частку у колгоспному дворі та був членом колгоспного двору за адресою: АДРЕСА_1 оскільки на цей час не втратив таке право, так як, згідно довідки Торговицького старостинського округу вибув на проживання в м. Тисмениця 06.12.1990 року, а це менше трьох років підряд до 15 квітня 1991 року. Зазначає, що така позиція позивача узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №141/823/23

Поряд з цим, позивачем не доведено, що він не менше трьох років підряд до 15.04.1991 брав участь своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Як слідує із записів погосподарських книг, спірний житловий будинок збудований у 1947 р., а стайня у 1949 р. Позивач ОСОБА_6 народився в 1951 році, відтак не брав участі у спорудженні вказаних об`єктів нерухомого майна, також він не був членом колгоспу і не працював у колгоспі. Таким чином, позивач, як працездатний член двору, не надав доказів тривалості свого перебування в складі двору та доказів участі своєю працею чи коштами в господарстві двору.

Позиція третьої особи суду невідома

Оцінка суду щодо фактів.

ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_1 матір`ю якого, згідно свідоцтва про народження, була ОСОБА_3 , (а.с.5, 50 зворот том 1).

15 листопада 1995 року ОСОБА_3 склала заповіт в якому вона все своє майно де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що вона за Законом матиме право, заповіла сину ОСОБА_4 (а.с. 6 том 1). Разом з цим ОСОБА_4 склав заповіт на ім`я ОСОБА_2 , яким також все своє майно заповів останньому (а.с. 212 том 1).

28 грудня 2007 року, з огляду на свідоцтво про смерть, ОСОБА_3 померла (а.с.50 том 1). Разом з цим відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 83 том 1).

23 червня 2008 року ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті його матері (а.с. 49 том 1). Разом з цим ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 ( а.с. 187 том 1).

Згідно з довідкою Торговицької сільської ради від 17 липня 2008 року встановлено, що станом на 01.07.1990 року в даному господарстві проживали ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та була головою колгоспного двору (а.с. 85 том 1)

Відповідно до посвідчення № НОМЕР_3 ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи (а.с. 51 том 1).

Відповідно до відповіді приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Сахро Г.В. встановлено, що спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , є його син – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстрований в АДРЕСА_2 , в тому числі на спадкове майно (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 ), яке належало матері померлого ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої її син – ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , прийняв спадщину, в частці спадкового майна, але не оформив своїх спадкових прав (а.с. 87 том 1)

Довідкою № 113 від 24.02.2023 року встановлено, що станом на 01.07.1990 року в житловому будинку в АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , голова домогосподарства, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 – син. На момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , в житловому будинку в АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 – син. (а.с. 10 том 1).

Випискою з інвентаризаційних матеріалів від 10.01.2023 року № 75193 встановлено, що згідно архівних даних станом на 31.12.2012 року в Коломийському бюро технічної інвентаризації право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , зареєстровано в реєстровій книзі № 1 під реєстровим № 163 за ОСОБА_3 (а.с. 20 том 1).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25 липня 2024 року ОСОБА_7 відмовила у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 , оскільки нерухоме майно зареєстровано за померлою головою колгоспного двору, частки померлої голови колгоспного двору та інших його членів не виділено. Правовстановлюючий документ який засвідчує право власності померлої на зазначене нерухоме майно відсутні. ОСОБА_3 залишила заповіт, посвідчений торговиць кою сільською радою 15 листопада 1995 року по реєстру 18, згідно якого вона своє майно заповіла ОСОБА_4 . Крім того, за даними державного реєстру речових прав житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , зареєстрований 16.02.2023 року за ОСОБА_2 (а.с. 17 том 2)

Оцінка суду щодо правовідносин учасників.

Із встановлених обставин вбачається вступ позивача у цивільно-правові відносини щодо власності в межах яких, виник спір щодо набуття позивачем права власності на нерухоме майно, у порядку спадкування, яке не визнається третьою особою, і на яке претендує відповідач.

Оцінка суду щодо права позивача.

Положеннями статті 41 Конституції України гарантується право кожного володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (який набув чинності для України 11 вересня 1997 року) також передбачає право кожної фізичної особи мирно володіти своїм майном.

З огляду на положення частини 1 статті 181 та 182 Цивільного кодексу України, житловий будинок та господарські будівлі і споруди, розташовані у АДРЕСА_1 слід розглядати як нерухому річ, право власності на яку, а також його виникнення, перехід і припинення підлягає державній реєстрації.

Законом, який регулює відносини пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV.

Статтею 3 цього закону передбачено, що державна реєстрація прав є обов`язковою, інформація про права на нерухоме майно підлягає внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте, частиною 4 цієї статті гарантується, що права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. А тому, суд відзначає наступне.

З огляду на положення частини 1 статті 120 та частини 1 статті 112 ЦК Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки (який діяв на території нинішньої України з 01 січня 1964 року до 01 січня 2004 року, а тому підлягає застосуванню, - надалі за текстом ЦК УРСР), майно колгоспних дворів належало його членам на праві сумісної власності, а членами дворів могли бути два і більше громадян.

При цьому, в силу положень вказаного ЦК УРСР та «Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР» (що була затверджена Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та діяла по 19 січня 1996 року), на той час законодавство не передбачало обов`язкової реєстрації прав власності на майно колгоспних дворів. Проте одним із документів, який в силу положень пункту 7 Розділу ІІ зазначеної Інструкції та додатку до неї вважався правовстановлюючим, було свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння, під яким розумілось два і більш будинків з приналежними до них надвірними будівлями (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці під одним порядковим номером по вулиці, провулку, площі.

А встановлені судом факти прямо вказують на те, що майно колгоспного двору, в якому головою була померла мати позивача: ОСОБА_3 , являло собою домоволодіння, що складалось з житловий будинок (літера за планом - А); комора (літера за планом - Б); стайня (літера за планом - В); стодола - (літера за планом – Г); сарай (літера за планом – Д); літня кухна (літера за планом - Ж) навіс - (літера за планом – З); вбиральня - (літера за планом - Е); криниця - (літера за планом – №1); огорожа - (літера за планом – №2-3), і членом цього двору був її син, позивач: ОСОБА_1 . І саме вони, удвох, на праві спільної сумісної власності, володіли вказаним майном, як члени колгоспного двору.

Разом з цим суд констатує, що йому не надано будь-яких доказів того, що набуте позивачем та його матір`ю право спільної власності на зазначене майно колгоспного двору було припинено будь-яким чином до 15 квітня 1991 року.

З 15 квітня 1991 року, постановою Верховної Ради Української РСР, було введено в дію Закон Української РСР «Про власність» (який діяв по 20 червня 2007 року), відповідно до якого, щодо правовідносин, які виникли до 15 квітня 1991 року, цей закон застосовується до тих прав та обов`язків, що виникнуть після введення його в дію. І цей закон не передбачив положень які б позбавляли або припиняли набуті громадянами раніше права спільної сумісної власності на нерухоме майно колгоспного двору.

А з 01 січня 2004 року, набув чинності Цивільний кодекс України, відповідно до пункту 4 прикінцевих та перехідних положень якого, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Отже, навіть після ведення в дію і вказаного кодексу (оскільки він не передбачив положень які б позбавляли або припиняли набуті громадянами раніше права спільної сумісної власності на нерухоме майно колгоспного двору), набуті позивачкою та її матір`ю права спільної сумісної власності, продовжували діяти та не припинились.

Але разом з цим, цей кодекс передбачає наступне.

Відповідно до положень частини 1 статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). А згідно з положеннями частини 1 статті 1218 цього ж кодексу, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Отже, у зв`язку із смертю ОСОБА_3 , відкрилась її спадщина, до складу якої увійшло її право спільної сумісної власності на житловий будинок та господарські будівлі і споруди, розташовані у АДРЕСА_1 . Позаяк її право спільної сумісної власності на таке нерухоме майно, існувало в неї на момент її смерті і не відноситься до тих прав, які в силу положень статті 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини, бо припиняються.

Положення частини 1 статті 1223 ЦК України передбачають, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. А в силу положень частини 2 статті 1223 цього ж кодексу, тільки у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Як вже було встановлено судом, ОСОБА_3 , за життя, склала заповіт на ім`я ОСОБА_4 , і цим заповітом, який не змінено, не скасовано, і не визнано не дійсним, все своє майно, ОСОБА_8 заповіла йому.

Однак відповідно до частини 1 статті 1241 ЦК України передбачено що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). І судом встановлено, що на час смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 був інвалідом 3 групи відповідно до посвідчення № НОМЕР_3 (а.с. 51 том 1).

І з огляду на матеріали спадкової справи, спадкова справа була заведена на підставі заяви ОСОБА_1 .

А за таких обставин, суд вважає, що саме позивач є спадкоємицею ОСОБА_3 , на обов`язкову частину у спадщині, оскільки на час смерті його матері являвся інвалідом 3 групи і відповідно саме він успадкував її право спільної сумісної власності на житловий будинок та господарські будівлі і споруди, розташовані у АДРЕСА_1 . Тож, вказане право позивача підлягає судовому захисту.

З огляду на положення частини третьої статті 8, частини четвертої статті 13 та частини першої статті 55 Конституції України, держава гарантує будь-якому суб`єкту права власності можливість звернутись до суду за захистом цього права. А згідно з статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, у спосіб, визначений законами України.

Тож суд враховує, що в силу пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України, способом захисту цивільного права може бути і його визнання судом. При цьому, з огляду на положення статті 392 цього ж кодексу, позов про визнання права власності може бути подано власником майна, якщо це право не визнається будь-якою іншою особою.

Отже враховуючи викладене, та те, що право приватної власності позивача, як власника житлового будинку та господарських будівель і споруд, розташованих у АДРЕСА_1 , по праву спадкування, не визнається третьою особою по справі, та на нього претендує відповідач, обраний позивачем спосіб захисту його права приватної власності на зазначену нерухомість слід визнати належно обраним, а позовні вимоги доведеними частково, і тому такими, що підлягають задоволенню частково , а саме за ОСОБА_1 слід визнати право на 3/4 частки у праві власності на житловий будинок та господарські будівлі і споруди, розташовані у АДРЕСА_1 , у складі: житловий будинок (літера за планом - А); комора (літера за планом - Б); стайня (літера за планом - В); стодола - (літера за планом – Г); сарай (літера за планом – Д); літня кухна (літера за планом - Ж) навіс - (літера за планом – З); вбиральня - (літера за планом - Е); криниця - (літера за планом – №1); огорожа - (літера за планом – №2-3).

Разом з цим судом встановлено, що право власності на вищевказаний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.02.2023, індексний номер – 66488374. І оскільки суд задовольняє позовні вимоги частково, слід скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок та господарські будівлі і споруди, розташовані у АДРЕСА_1 , у складі: житловий будинок (літера за планом - А); комора (літера за планом - Б); стайня (літера за планом - В); стодола - (літера за планом – Г); сарай (літера за планом – Д); літня кухна (літера за планом - Ж) навіс - (літера за планом – З); вбиральня - (літера за планом - Е); криниця - (літера за планом – №1); огорожа - (літера за планом – №2-3).

Таким чином, керуючись статтями 1-113,217-250,258-259,263-268,272-273,351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Матеївецька сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області про визнання права власності на 5/8 частин житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та про скасування державної реєстрації права власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ) право на 3/4 частки у праві власності на житловий будинок та господарські будівлі і споруди, розташовані у АДРЕСА_1 , у складі: житловий будинок (літера за планом - А); комора (літера за планом - Б); стайня (літера за планом - В); стодола - (літера за планом – Г); сарай (літера за планом – Д); літня кухна (літера за планом - Ж) навіс - (літера за планом – З); вбиральня - (літера за планом - Е); криниця - (літера за планом – №1); огорожа - (літера за планом – №2-3). У визнанні за ОСОБА_1 права на більшу частку у праві власності на це майно - відмовити.

Скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок та господарські будівлі і споруди, розташовані у АДРЕСА_1 , у складі: житловий будинок (літера за планом - А); комора (літера за планом - Б); стайня (літера за планом - В); стодола - (літера за планом – Г); сарай (літера за планом – Д); літня кухна (літера за планом - Ж) навіс - (літера за планом – З); вбиральня - (літера за планом - Е); криниця - (літера за планом – №1); огорожа - (літера за планом – №2-3), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна - 2694648926080, номер відомостей про речове право - 49306079, проведену на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.02.2023, індексний номер - 66488374, за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Рішення набирає законної сили після закінчення тридцяти денного строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня складання цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 29.06.2026 року у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Суддя: Коваленко Д. С.