Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №910/2939/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.06.2026Справа № 910/2939/26

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Фізичної особи - підприємця Прокоси Станіслава Богдановича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

до Фізичної особи - підприємця Поцелуйко Оксани Юріївни ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )

про стягнення 12 184,47 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Прокоса Станіслав Богданович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Поцелуйко Оксани Юріївни (далі - відповідач) про стягнення 12184,47 грн, з яких 7274,30 грн заборгованості, 3571,14 грн пені та 1339,03 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором купівлі-продажу № 07/12/2023 від 07.12.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 вказану позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

31.03.2026 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками, яка 31.03.2026 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

07.05.2026 відповідачем сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який 07.05.2026 зареєстрований в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

26.05.2026 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про залишення відзиву без розгляду, прийняття і долучення доказів до матеріалів справи, яке 26.05.2026 зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

30.05.2026 відповідачем сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про витребування оригіналів письмових доказів, яке 01.06.2026 зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду", відповідно до якого відповідач просив суд витребувати у позивача оригінали: Договору купівлі-продажу № 07/12/2023 від 07.12.2023, видаткової накладної № 1169 від 07.06.2024, видаткової накладної № 1256 від 18.06.2024, видаткової накладної № 1408 від 05.07.2024 та видаткової накладної № 1577 від 26.07.2024, оскільки заперечує належність їй підписів у вказаних вище документах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2026 клопотання відповідача про витребування доказів задоволено, витребувано у позивача оригінали Договору купівлі-продажу № 07/12/2023 від 07.12.2023, видаткової накладної № 1169 від 07.06.2024, видаткової накладної № 1256 від 18.06.2024, видаткової накладної № 1408 від 05.07.2024 та видаткової накладної № 1577 від 26.07.2024.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.12.2023 між Фізичною особою - підприємцем Прокосою Станіславом Богдановичем (далі - продавець) та Фізичною особою - підприємцем Поцелуйко Оксаною Юріївною (далі - покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №07/12/2023 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору продавець зобов`язується передати товар у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити на умовах даного Контракту товар.

Найменування, асортимент, ціна за одиницю товару та загальна кількість товару визначається у видаткових накладних продавця, які є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 2.2 Договору право власності на товар, перехід до покупця ризиків його випадкового пошкодження, а також відсутність претензій щодо кількості та якості товару підтверджується підписом уповноваженого представника покупця у належним чином оформленій видатковій накладній на товар.

Згідно з п. 2.3 Договору зобов`язання продавця з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту поставки покупцю товару на адресу покупця та підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної.

Відповідно до пункту 3.2 Договору покупець зобов`язаний здійснити оплату за товар протягом 5 календарних днів з моменту його поставки.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем - прийнято товар загальною вартістю 7274,30 грн, що підтверджується видатковими накладними №1169 від 07.06.2024 на суму 1330,56 грн, №1256 від 18.06.2024 на суму 2517,60 грн, №1408 від 05.07.2024 на суму 1617,96 грн, №1577 від 26.07.2024 на суму 1808,18 грн, копії та оригінали яких наявні в матеріалах справи.

З огляду на те, що відповідач не виконав свої грошові зобов`язання за Договором, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 7274,30 грн, пеню в розмірі 3571,14 грн та інфляційні втрати в розмірі 1339,03 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором загальною вартістю 7274,30 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує, що вона не підписувала Договір та видаткові накладні, а також не отримувала товар, про який зазначає позивач.

За клопотанням відповідача, судом було витребувано у позивача оригінали Договору та видаткових накладних, на яких наявні підписи, виконані від імені відповідача.

Водночас, відповідач належними та допустимими доказами не підтвердила, що підписи виконані не відповідачем особисто. Так, відповідачем не надано суду висновку експерта та не подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, з метою встановлення належності або неналежності їй підписів, виконаних на зазначених документах.

Окрім того суд враховує, що між сторонами дійсно були правовідносини щодо купівлі-продажу товару. Вказане підтверджується наданими позивачем видатковими накладними №2001 від 15.12.2023, № 166 від 30.01.2024, № 329 від 23.02.2024 та платіжними інструкціями № 248 від 19.12.2023, № 304 від 08.02.2024, № 340 від 17.03.2024 на їх оплату. Наявність господарських правовідносин між сторонами також визнається відповідачем.

Відтак відповідачем не спростовано факту укладення Договору та отримання товару від позивача за видатковими накладними № 1169 від 07.06.2024 на суму 1 330,56 грн, № 1256 від 18.06.2024 на суму 2 517,60 грн, № 1408 від 05.07.2024 на суму 1 617,96 грн та № 1577 від 26.07.2024 на суму 1 808,18 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням погодженого сторонами в Договорі порядку розрахунків, плата за товар вноситься протягом 5 календарних днів з дня передачі товару.

Зважаючи на викладене, строк оплати товару за Договором є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки відсутність оплати поставленого за Договором товару підтверджується матеріалами справи, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 7274,30 грн визнається судом обґрунтованою.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 4.1 Договору у випадку порушення строків оплати поставленого товару покупець сплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем нараховано пеню за період до 10.03.2026, а відтак не враховано приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Здійснивши власний розрахунок пені, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення неустойки в розмірі 959,05 грн.

Оскільки невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині своєчасної оплати поставленого товару підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, позовна вимога про стягнення пені визнається судом обґрунтованою у визначеному судом розмірі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, відтак позовні вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають заборгованість у розмірі 7274,30 грн, пеня в розмірі 959,05 грн та інфляційні втрати в розмірі 1339,03 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 662,40 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 091,64 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 570,76 грн залишається за позивачем.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6000,00 грн суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору про надання професійної правничої допомоги від 24.03.2025, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Екселенс Креатівіті Траст Ло", Додаткової угоди від 05.03.2026 до від 24.03.2025 та Акту виконаних робіт від 10.03.2026 на суму 6 000,00 грн.

Дослідивши умови Договору про надання професійної правничої допомоги від 24.03.2025 та Додаткової угоди від 05.03.2026 до нього, суд встановив, що вартість однієї години витраченого часу на надання правничої допомоги адвокатом сторони визначили у розмірі 1 500,00 грн.

Згідно з Актом виконаних робіт від 10.03.2026 адвокатом надано, а позивачем прийнято правничу допомогу вартістю 6 000,00 грн, а саме:

- надання усної консультації стосовно роз`яснення підстав і юридичних наслідків розгляду позовної зави в Господарському суді міста Києва (1 год; 1 500,00 грн);

- підготовка та подання позовної заяви: аналіз постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 № 127/23144/18, вибір правової позиції, аналіз та підбір норм права, аналіз судової практики, оформлення позовної заяви (1 год; 1 500,00 грн);

- аналіз видаткових накладних, отримання витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (1 год; 1 500,00 грн);

- опрацювання нормативно-правової бази, правовий аналіз обставин справи та актуальної судової практики, формування правової позиції, складання і процесуальне оформлення позовної заяви, підготовка додатків до неї та подання позову до суду відповідно до вимог чинного законодавства (1 год; 1 500,00 грн).

Стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом статей 2, 11, 13 - 15 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні спору, в тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання господарського судочинства, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, з урахуванням меж заявлених вимог і заперечень та обсягу поданих доказів.

При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу в цій справі суд враховує висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, згідно з якими для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката у зазначеному розмірі не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу саме в цьому розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У свою чергу, відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обставин необґрунтованості (не співмірності зі складністю справи, затраченим часом, ціною позову тощо) заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Така правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Суд вважає відсутніми підстави для покладення на відповідача понесених позивачем витрат в частині надання усних консультацій клієнту, з огляду на їх необґрунтованість.

Так, отримання позивачем усних консультацій не впливає на розгляд справи судом, а також факт надання таких консультацій не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Також відсутні підстави для покладення на відповідача понесених позивачем витрат в частині опрацювання нормативно-правової бази, правовий аналіз обставин справи та актуальної судової практики, формування правової позиції, складання і процесуального оформлення позовної заяви, підготовки додатків до неї та подання позову до суду.

У постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі №824/152/21 викладено висновок про те, що такий вид робіт, як: аналіз документів, наданих замовником; розробка та узгодження стратегії захисту прав та інтересів замовника, аналіз мотивів судових рішень, є складовою роботи з підготовки позовної заяви / відзиву на апеляційну / касаційну скаргу.

Відтак витрати позивача на правничу допомогу в частині ознайомлення та аналізу документів, проведення консультацій, мали б бути включені до витрат, пов`язаних з вчиненням адвокатом реальних дій, які суд має змогу оцінити (підготовка та подання заяв, пояснень, клопотань, заперечень).

Окрім того, в п. 4 Акту виконаних робіт від 10.03.2026 повторно зазначено про надання послуги з підготовки та подання позовної заяви до суду, оскільки зміст такої послуги відповідає п. 2 Акту.

Щодо іншої частини витрат позивача суд зазначає таке.

Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

З матеріалів справи вбачається, що докази на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката було надіслано на адресу відповідача.

Відповідач своїм правом на подання заперечень не скористалась.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні в справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, предметом позову та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги незначний рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини принципи та виходячи із засад розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що розумними та обґрунтованими є витрати в розмірі 3 000,00 грн, які підлягають відшкодуванню позивачеві пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 356,86 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Поцелуйко Оксани Юріївни ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи - підприємця Прокоси Станіслава Богдановича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 7274 (сім тисяч двісті сімдесят чотири) грн 30 коп., пеню в розмірі 959 (дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 05 коп., інфляційні втрати в розмірі 1339 (одна тисяча триста тридцять дев`ять) грн 03 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2091 (дві тисячі дев`яносто одна) грн 64 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2356 (дві тисячі триста п`ятдесят шість) грн 86 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 29.06.2026.

Суддя О.В. Нечай