Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №201/7188/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/7188/25

Провадження № 2/201/2263/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Терновою А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

До Соборного районного суду міста Дніпра 11 червня 2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення коштів, в якій позивач просить суд:

-Стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 грошові кошти в розмірі 35 000 (тридцять п`ять тисяч) доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день ухвалення рішення суду.

-Стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 судові витрати, включаючи сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 04 липня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлією Володимирівною посвідчено договір купівлі-продажу квартири, який укладений між ОСОБА_3 , від імені якої діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності посвідченої Міссіяж O.A., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу 01 липня 2019 року за реєстровим №317, та ОСОБА_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до укладеного договору купівлі-продажу позивач, зобов`язався сплатити відповідачу, як продавцю, грошові кошти в розмірі 35 000 (тридцять п`ять тисяч) доларів США за вказану квартиру. Свої зобов`язання за договором ОСОБА_1 виконав повністю - передав відповідачу всю договірну суму в розмірі 35 000 доларів США, що підтверджується розпискою.

12 грудня 2019 року ОСОБА_3 звернулась до Соборного відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення за фактом шахрайства. Того, ж дня працівниками поліції за заявою ОСОБА_3 було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12019040650002852 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

Під час досудового розслідування даного кримінального провадження встановлено, що 26 червня 2019 року та 01 липня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міссіяж О.А. посвідчено довіреності (зареєстровано в реєстрі №311 та №317), згідно з якими ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси в усіх без винятку підприємствах, адміністраціях, установах та організаціях, незалежно від форм власності та галузевої належності, в комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», комунальних підприємствах (газо-; тепло-; енерго-; водопостачання, водовідведення) міста Дніпра, у відповідному центрі надання адміністративних послуг, в департаменті адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, у відповідній дільниці комунального підприємства «Жилкомсервіс» міста Дніпра, в органах незалежної експертної оцінки, в органах нотаріату, з питань користування та розпорядження (продаж, міна, передача в іпотеку, оренду (найм) належної їй квартири АДРЕСА_2 , визначаючи на власний розсуд суму, строки інші умови договорів. Довіреність видана без права передоручення повноважень третім особам, строком на один рік та дійсна до двадцять шостого червня дві тисячі двадцятого року.

В межах розслідування даного кримінального провадження слідчим було проведено судову почеркознавчу експертизу. Згідно з висновком експерта №19/104-7/7/713 від 13.10.2020: підписи від імені ОСОБА_3 та рукописні записи « ОСОБА_3 » в графі «Підпис» довіреності від 26.06.2019 року, зареєстрованої в реєстрі за № 311 виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою. Підписи від імені ОСОБА_3 та рукописні записи « ОСОБА_3 » в графі «Підпис» довіреності від 01 липня 2019 року, зареєстрованої в реєстрі за №317 виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Позивач діяв добросовісно при укладенні договору купівлі-продажу. На момент укладення договору довіреність від 01 липня 2019 року за №317 була належним чином оформлена нотаріусом і не викликала сумнівів щодо її автентичності. Позивач мав право покладатися на дійсність нотаріально посвідченого документа відповідно до принципу добросовісності, закріпленого у ст. 3 ЦК України

Нікчемність правочину підтверджена постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у справі № 201/6498/23, яким позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_1 , про витребування майна – задоволено. Витребувано у ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1862998212101).

Так, вищезазначеною постановою Дніпровського апеляційного суду встановлена наступна обставина: «Таким чином, з наведеного вбачається, що договір від 04 липня 2019 року купівлі-продажу квартири, яка належала позивачці, за адресою: АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1400, укладений на підставі довіреності, яку позивачка не підписувала, тобто вказане вище нерухоме майно вибуло з власності позивачки поза її волею. Власником цього нерухомого майна відповідно до Державного реєстру є відповідач ОСОБА_4 ».

Таким чином, судом остаточно встановлено, що довіреність, на підставі якої відповідач ОСОБА_2 укладав з позивачем договір купівлі-продажу квартири, є підробною, а отже, відповідач не мав жодних законних повноважень на здійснення продажу вказаної квартири.

Внаслідок укладення договору купівлі-продажу на підставі підробної довіреності та подальших дій відповідача, позивач зазнав значних майнових збитків, а саме: втратив грошові кошти в розмірі 35 000 доларів США, які були передані відповідачу за квартиру; не набув права власності на квартиру, за яку було сплачено повну договірну вартість. Тому позивач пославшись на вимоги ст. ст. 1212 та 22 ЦК України просив позовні вимоги задовольнити(а.с.3-13).

24 березня 2026 року представником відповідача було подано відзив на позовну заяву в якому просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав їх необгрунтованості

Так, договором та подальшими документами, в тому числі Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 травня 2021 року підтверджено, що позивач отримав за сплачені кошти право власності на нерухоме майно, яке він в подальшому реалізував, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 травня 2023 року.

Щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину зазначили, що попри приписи закону щодо нікчемного правочину, позивач, знаючи про наявність кримінального провадження щодо спірного майна, знаючи результати почеркознавчої експертизи, що була проведена в рамках кримінального провадження, будучи ознайомлений з позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування запису про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності (201/11458/20), надававши пояснення у цій справі не звернувся до суду з позовною заявою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину у встановлений законом строк.

Натомість, ОСОБА_1 не тільки не звернувся з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину в передбачені законом строки, а й, як власник квартири, вчинив дії, направлені на реалізацію даної квартири третій особі, а саме передав квартиру у власність ОСОБА_4 в рамках виконавчого провадження, погасивши свої боргові зобов`язання перед кредитором. ОСОБА_1 добровільно передав спірну квартиру, а не в рамках реалізації внаслідок примусової реалізації через торги, що підтверджується Свідоцтвом про право власності, виданим 07 червня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О.М. та зареєстровано в реєстрі майнових прав.

Окрім того ОСОБА_1 знаючи про нікчемність правочину не повідомив ані приватному виконавцю, ані нотаріусу, ані кредитору про те, що право власності на дану квартиру виникло внаслідок нікчемного правочину

У відповідності до зазначеного свідоцтва, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О.М. відповідно до ст. 61 ЗУ «Про виконавче провадження» на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу посвідчила, що ОСОБА_4 належить на праві власності спірна квартира.

Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право власності на дану квартиру, погасивши нею свій борг перед кредитором в рамках виконавчого провадження, чим підтвердив, що вартість квартири дорівнює сумі його боргу в рамках виконавчого провадження, а саме 1500000 грн.

Тобто, ОСОБА_1 , передаючи квартиру у власність ОСОБА_4 , вже реалізував свої права на спірне нерухоме майно, отримавши зворотню виплату, а саме погашення свого боргу перед кредитором в рамках ВП.

В разі задоволення даного позову ОСОБА_1 фактично повторно отримає грошові кошти за цю квартиру.

Оскільки наразі ОСОБА_1 не є власником спірної квартири, застосувати двосторонню реституцію до цих правовідносин неможливо, оскільки, як на момент подання цього позову, так і на сьогоднішній день, ОСОБА_1 не може повернути відповідачу спірну квартиру внаслідок двосторонньої реституції (а.с. 151-155).

24 березня 2026 року представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог.

Договір купівлі-продажу, між позивачем та відповідачем було укладено 04 липня 2019 року.

Відповідно до п. 3.2 Договору, продавець зобов`язаний у день нотаріального посвідчення цього договору передати відчужувану квартиру покупцеві для вільного користування та безперешкодного володіння нею у стані, що відповідає санітарним та технічним нормам щодо житлових приміщень, передати покупцю ключи від квартири, технічні документи, довідки та документи, що підтверджують відсутність заборгованості по квартплаті та комунальним послугам щодо зазначеної квартири.

Відповідно до п. 2.1 Договору, за домовленістю сторін купівля-продаж здійснюється за 499 800 грн. Зазначену суму представник продавця отримав від покупця повністю до підписання цього договору. Така вартість квартири визнана сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу, як будь-кого зі сторін, так і з боку третіх осіб, а також збігу будь-яких важких обставин.

Тобто, виконання умов Договору купівлі- продажу від 04 липня 2019 року починається з дати його підписання, а саме з моменту укладення – 04 липня 2019 року.

Власниця спірної квартири, ОСОБА_3 , 12 листопада 2019 року звернулася до Соборного відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області з заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення за фактом шахрайства. Того ж дня працівниками поліції за заявою ОСОБА_3 було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12019040650002852 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

В межах розслідування даного кримінального провадження слідчим було проведено судову почеркознавчу експертизу. Згідно з висновком експерта № 19/104- 7/7/713 від 13 жовтня 2020 року – підписи від імені ОСОБА_3 та рукописні записи « ОСОБА_3 » в графі «Підпис» довіреності від 26 червня 2019 року, зареєстрованої в реєстрі за № 311 виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою. Підписи від імені ОСОБА_3 та рукописні записи « ОСОБА_3 » в графі «Підпис» довіреності від 01 липня 2019 року, зареєстрованої в реєстрі за № 317 виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою.

16 березня 2022 року кримінальне провадження № 12019040650002852 було закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, - досудовим розслідуванням встановлено, що викладені в заяві обставини підлягають розгляду в рамках цивільноправового законодавства.

Тобто, оскільки ОСОБА_3 , як власниця квартири, не підписувала Договір купівлі-продажу від 04 липня 2019 року та не уповноважувала будь-яку особу на продаж квартири, Договір купівлі-продажу квартири від 04 липня 2019 року вважається недійсним, його недійсність встановлена законом, у відповідності до ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним та визнання його недійсним судом не вимагається.

Отже, якщо рахувати строк початку перебігу позовної давності з моменту отримання висновку експерта, тобто з 13 жовтня 2020 року – даний строк на момент пред`явлення цього позову сплинув 14 жовтня 2023 року. Якщо з моменту винесення постанови про закриття кримінального провадження, тобто з 16 березня 2022 року – строк пред`явлення вимог за цим позовом сплинув 17 березня 2025 року.

Позивач був обізнаний про наявність як кримінального провадження, так і експертного висновку в рамках вищезазначеного кримінального провадження.

До суду ОСОБА_3 звернулася 01 грудня 2020 року з позовом до ОСОБА_1 з про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування запису про державну реєстрацію права власності, поновлення права власності. В рішення суду зазначено, що ОСОБА_5 обізнаний про даний позов і факти, викладені в ньому, подавав документи, клопотання та інші пояснення у справі

На цей момент, починаючи фактично з дня укладення договору – 04 липня 2019 року, потім при внесенні відомостей в ЄРДР, тобто 12 листопада 2019 року, потім після проведення почеркознавчої експертизи – 13 жовтня 2020 року, і востаннє – при розгляді позовної заяви ОСОБА_3 та наданні своїх пояснень в рамках зазначеного позову – 01 грудня 2020 року – ОСОБА_1 отримав законне право на звернення до суду з позовною заявою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, проте звернувся з позовними вимогами лише 09 червня 2025 року. Тому вважали, що строк позовної давності почав свій перебіг з 04 липня 2019 року (найпізніше – 01 грудня 2020 року) та закінчився щонайпізніше 02 грудня 2023 року. (а.с. 172-174)

31 березня 2026 року представником позивача подано відповідь на відзив в якому наполягала що даний спір виник з приводу фактичного отримання відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 35 000 доларів США за правочином, укладеним особою без належних повноважень, що в подальшому було встановлено, а тому правова підстава для набуття та утримання вказаних коштів відсутня, що в подальшому підтверджено як висновком судової почеркознавчої експертизи, так і постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у справі № 201/6498/23.

Позовні вимоги у даній справі ґрунтуються на тому, що ОСОБА_1 , сплативши відповідачу грошові кошти, не зберіг за собою того майнового результату, на який обґрунтовано розраховував при укладенні правочину, тоді як ОСОБА_2 фактично залишив у себе отримані від позивача кошти, отже кошти набуті відповідачем без достатньої правової підстави, а тому зобов`язаний повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 35 000 доларів США, оскільки вони були отримані ним за рахунок позивача без належної правової підстави та не забезпечили для позивача законного і остаточного майнового результату.

Твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 нібито вже отримав майнову вигоду у зв`язку з переданням квартири ОСОБА_4 в рахунок погашення боргу, а тому в разі задоволення позову отримає кошти повторно, не відповідає фактичним обставинам справи оскільки сам по собі факт використання квартири як майнового еквіваленту для погашення заборгованості не свідчить про отримання позивачем остаточного, безумовного та збереженого майнового результату.

Вирішальне значення має те, що квартира, якою було перекрито борг перед ОСОБА_4 , у подальшому була витребувана у нього на користь ОСОБА_3 на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у справі № 201/6498/23.

Саме тому той майновий результат, на який посилається відповідач, не може вважатися таким, що реально зберігся за ОСОБА_1 . Витребування квартири у ОСОБА_4 означає, що майно, передане йому в рахунок погашення боргу, вибуло з його володіння.

За таких обставин посилання відповідача на нібито вже отриману позивачем вигоду є передчасним і юридично неспроможним, оскільки не враховує подальшого зруйнування цього результату судовим рішенням.

Більше того, саме вилучення квартири у ОСОБА_4 свідчить про відсутність підстав вважати, що майнові наслідки для ОСОБА_1 остаточно припинилися. Навпаки, такі обставини підтверджують, що результат передання квартири в рахунок погашення боргу виявився нестабільним та таким, що не усунув для позивача негативних майнових наслідків, спричинених первісним правочином. Та у ОСОБА_4 зберігається право витребувати свій борг від ОСОБА_1 в порядку регресу.

Таким чином, доводи відповідача про нібито отримання позивачем подвійної майнової вигоди є необґрунтованими, не підтверджуються фактичними обставинами справи та не можуть бути прийняті судом як належне заперечення проти позову.

Щодо розписки від 04 липня 2019 року та доводів відповідача про розбіжність між сумою, зазначеною у договорі, та сумою, зазначеною у розписці зазначила наступне.

Договір купівлі-продажу підтверджує факт укладення правочину та ті умови, які були відображені у його тексті. Натомість розписка від 04 липня 2019 року є окремим письмовим доказом, який безпосередньо підтверджує факт фактичного одержання відповідачем від позивача грошових коштів, їх точний розмір, а також зв`язок цих коштів із продажем саме спірної квартири.

Заяви про застосування строків позовної давності є безпідставною та такою що не піджлягає задоволенню, оскільки станом на дату звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом, а саме на 09 червня 2025 року, пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було прямо передбачено, що у період дії в Україні воєнного стану перебіг позовної давності, визначений Цивільним кодексом України, зупиняється на строк дії такого стану. Отже, незалежно від того, з якої саме дати відповідач намагається обчислювати перебіг позовної давності, такий перебіг на момент подання позову не міг вважатися завершеним, оскільки у відповідний період був законодавчо зупинений. Крім того, відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. У даному випадку для правильного визначення такого моменту підлягає врахуванню не саме по собі існування спору щодо квартири чи наявність окремих відомостей про кримінальне провадження, а момент, коли для ОСОБА_1 стало очевидним, що він остаточно не зберіг того майнового результату, заради якого передавав ОСОБА_2 грошові кошти. Саме постанова Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у справі № 201/6498/23, якою спірну квартиру було витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , підтвердила остаточне руйнування майнового результату.

Таким чином, навіть поза межами спеціального правила про зупинення перебігу позовної давності, момент остаточного порушення майнового права ОСОБА_1 підлягає оцінці з урахуванням постанови Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року та подальшого припинення права власності ОСОБА_4 на квартиру (а.с.196-204).

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 11 червня 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.39-40).

Відповідно до ч. 6 ст.187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Відповідно до ч. 8 ст.187 ЦПК України, суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

12 червня 2025 року згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Єдиного демографічного реєстру, щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с. 41-42).

12 червня 2025 року надійшла відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с. 41-42).

Ухвалою судді від 16 червня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення коштів (а.с. 43-44).

06 листопада 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до розгляду по суті (а.с. 75-76).

09 грудня 2025 року заочним рішенням суду позовні вимоги було задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 35 000 доларів США. та судові витрати по справі (а.с. 84-95).

15 січня 2026 року представник відповідача ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду в якому просила суд скасувати заочне рішення від 09 грудня 2025 року (а.с. 108-110).

Ухвалою суду від 27 січня 2026 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду задоволено, заочне рішення суду скасовано та призначено розгляд справи в загальному позовному провадженні (133-135).

01 квітня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 129-130).

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги наполягала на тому що грошові кошти відповідач набув без достатніх правових підстав, строк на звернення з позовом не пропущено, оскільки про порушення своїх прав дізналися після винесення постанови Дніпровським апеляційним судом в справі № 201/6498/23 23 квітня 2025 року.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, оскільки у разі задоволення позовних вимог буде подвійне стягнення, позивачем пропущено строк на звернення до суду з позовними вимогами,

Суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Фактичні обставини встановленні судом

04 липня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлією Володимирівною посвідчено договір купівлі-продажу квартири, який укладений між ОСОБА_3 , від імені якої діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності посвідченої Міссіяж O.A., приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу 01.07.2019 року за реєстровим №317, та ОСОБА_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Ціна договору зазначена 499 800 грн. (а.с.16-17).

12 листопада 2019 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12019040650002852 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України за заявою ОСОБА_3 (а.с. 183).

В межах розслідування даного кримінального провадження слідчим було проведено судову почеркознавчу експертизу. Згідно з висновком експерта № 19/104- 7/7/713 від 13 жовтня 2020 року – підписи від імені ОСОБА_3 та рукописні записи « ОСОБА_3 » в графі «Підпис» довіреності від 26 червня 2019 року, зареєстрованої в реєстрі за № 311 виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою. Підписи від імені ОСОБА_3 та рукописні записи « ОСОБА_3 » в графі «Підпис» довіреності від 01 липня 2019 року, зареєстрованої в реєстрі за № 317 виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою (а.с. 176-182).

16 березня 2022 року кримінальне провадження № 12019040650002852 було закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, - досудовим розслідуванням встановлено, що викладені в заяві обставини підлягають розгляду в рамках цивільноправового законодавства (а.с. 184-185).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року справа № 201/6498/25 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_1 , про витребування майна – задоволено. Витребувано у ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1862998212101).

Даною постановою встановлено, що 01 липня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міссіяж О.А. посвідчено довіреність, за якою позивач ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси в усіх без винятку підприємствах, адміністраціях, установах та організаціях, незалежно від форм власності та галузевої належності, в комунальному підприємстві «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», комунальних підприємствах (газо-; тепло-; енерго-; водопостачання, водовідведення) міста Дніпра, у відповідному центрі надання адміністративних послуг, в департаменті адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, у відповідній дільниці комунального підприємства «Жилкомсервіс» міста Дніпра, в органах незалежної експертної оцінки, в органах нотаріату, з питань користування та розпорядження (продаж, міна, передача в іпотеку, оренду (найм) належної їй квартири АДРЕСА_2 , визначаючи на власний розсуд суму, строки інші умов/и договорів. Довіреність видана без права передоручення повноважень третім особам, строком на один рік та дійсна до першого липня дві тисячі двадцятого року. Довіреність зареєстрована в реєстрі за №317 (а.с. 15-16, том 1).

04 липня 2019 року ОСОБА_2 , який діяв на підставі зазначеної вище довіреності від імені ОСОБА_3 , уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В. та зареєстрований в реєстрі за №1400 (а.с. 17-18, том 1).

З витягу з ЄРДР 12 листопада 2019 року вбачається, що ОСОБА_3 звернулась до Соборного відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області з заявою про вчинення відносно неї кримінального правопорушення за фактом шахрайства. Того, ж дня працівниками поліції за заявою ОСОБА_3 було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12019040650002852 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України (а.с. 12, том 1).

В рамках кримінального провадження призначено та проведено почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку експерта №19/104-7/7/713 від 13.10.2020 року підписи від імені ОСОБА_3 та рукописні записи « ОСОБА_3 » в графі «Підпис» довіреності від 26.06.2019 року, зареєстрованої в реєстрі №311, – виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою. Підписи від імені ОСОБА_3 та рукописні записи « ОСОБА_3 » в графі «Підпис» довіреності від 01.07.2019 року, зареєстрованої в реєстрі №311, – виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою (а.с. 19-34, том 1).

Аналогічні висновки відображені у висновку експерта №215-24 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №201/6498/23, який було складено 20.11.2024 року (а.с. 204-214, том 1). (а.с.27-35)

Відповідно до розписки від 04 липня 2019 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 35 000 доларів США за продаж квартири по АДРЕСА_3 (а.с.65).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 18 травня 2023 рік власником спірної квартири є ОСОБА_4 , який 07 червня 2021 року набув право власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 58588087 від 07 червня 2021 року , приватний нотаріус Хоміч О.М.

ОСОБА_1 04 липня 2019 року набув право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі – продажу, посвідченого приватним нотаріусом Солошенком Ю.В. (а.с.157).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року заяву ОСОБА_4 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення – задоволено. Видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду “Південно-східний Міжрегіональний” від 05 травня 2020 року у складі судді Єнчев Ф.І. про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованості по договору позики від 10 червня 2019 року в розмірі 1500000 (один мільйон п`ятсот тисяч) гривень. (а.с 169-170).

07 червня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч О.М. на підставі акта про передачу майна стягувача в рахунок погашення боргу, посвідчено що ОСОБА_4 належить на праві власності кв. АДРЕСА_2 , оскільки майно не реалізоване і стягувач виявив бажання залишити його за собою, що раніше належало ОСОБА_1 (а.с. 171)

22 квітня 2026 року ОСОБА_4 у нотаріуса підтвердив факт існування перед ним заборгованості ОСОБА_1 у розмірі 1 500 000 грн. після витребування з його володіння майна за рішенням суду яке було передано йому у власність на погашення існуючої заборгованості (а.с. 238).

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя,

а статтею 13 – на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Так, в межах даної цивільної справи ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 35 000 доларів США які були отриманні відповідачем за продаж квартири, на підставі підробленого доручення, як безпідставно отримані відповідно до ст.1212 ЦК України.

Згідно з ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1)повернення виконаного за недійсним правочином; 2)витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3)повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаних норм права вказує на те, що предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження між учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ст.11 ЦК України.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Згідно з ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Крім того, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 червня 2015 року у справі №6-100цс15.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду, стверджував, що грошові кошти передавалися ОСОБА_2 який діяв на підставі доручення від імені ОСОБА_3 , яку остання не підписувала, що було встановлено постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року в справі № 201/6498/23, за продаж квартири.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, учинений особою, яка не мала на це права. У даному випадку відповідач не мав жодних повноважень на продаж квартири, оскільки діяв на підставі підробної довіреності.

Частина 1 статті 215 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює правових наслідків, на які він був спрямований. Відповідно, договір купівлі-продажу, укладений на підставі підробної довіреності, не створив для позивача права власності на квартиру.

Стаття 216 ЦК України передбачає, що недійсний правочин є таким з моменту його вчинення, тобто договір купівлі-продажу є недійсним з моменту його укладення.

Оцінюючи надані у справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення на його користь безпідставно отриманих коштів.

Щодо доводів відповідача про подвійне стягнення, суд зазначає наступне.

Так, 04 липня 2019 року право власності на спірну квартиру, було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В. за реєстровим № 1400.

У подальшому, внаслідок наявності у ОСОБА_1 заборгованості перед ОСОБА_4 , в рахунок погашення боргу у межах виконавчого провадження 07 червня 2021 року право власності позивача на спірну квартиру було припинено, а право власності на цей об`єкт зареєстровано за ОСОБА_4 .

Проте постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у справі № 201/6498/23, яким встановлено що спірна квартира вибула з власності ОСОБА_3 поза її волею, витребувано у ОСОБА_4 на користь законного власника спірну квартиру та 20 червня 2025 року право власності ОСОБА_4 на зазначену квартиру було припинено, та зареєстровано за ОСОБА_3 .

Отже, майно яке було передано ОСОБА_4 в межах виконавчого провадження для погашення заборгованості ОСОБА_1 витребувано, та наразі заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_4 не погашена, а отже доводи відповідача щодо подвійної вигоди позивача є безпідставними.

Стосовно заяви представника відповідача про застосування до даних позовних вимог строку позовної давності суд зазначає наступне

Як вказує Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18) сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦКУ).

Відповідно до ст. 267 ЦКУ позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦКУ).

Зазначена правова позиція викладена у постанові ВСУ від 16 серпня 2017 року № 6-2667цс16, Першої судової палати Касаційного цивільного суду ВСУ від 07 листопада 2018 року (справа № 0907/2-7453/2011, провадження № 61-6321св18), Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 21 серпня 2018 року (справа № 288/1361/15-ц, провадження № 61-4212св18).

Окрім цього, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Високий суд, також вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності; захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень (п.137 рішення від 09.01.2013 року за заявою № 21722/11 у справі «Волков проти України»).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 10, частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, та частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позивач наполягає на тому що про порушення свого права він дізнався 23 квітня 2026 року, після постановлення Дніпровським апеляційним судом постанови у справі № 201/6498/23, якою позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , було задоволено та витребувано у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (шість) та якою встановлено нікчемність правочину від 04 липня 2019 року, відповідно до якого він передав, ОСОБА_2 грошові кошти, які наразі просить стягнути, як безпідставно отриманні.

Враховуючи, що постанова Дніпровського апеляційного суду в справі № 201/6498/23 якою встановлено нікчемність правочину, на підставі якого було передано грошові кошти відповідачу про стягнення яких звернувся наразі позивач, винесена 23 квітня 2025 року, з позовом ОСОБА_1 звернувся в червні 2025 року, а тому позивачем не пропущено строку на звернення до суду з даними позовними вимогами про стягнення коштів за нікчемним правочином, отже заява про застосування строку позовної давності слід залишити без розгляду.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 280-284, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти в розмірі 35 000 (тридцять п`ять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати в розмірі 14 558,36 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_4

Відповідач: ОСОБА_2 АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 22 червня 2026 року.

Суддя С.О. Демидова