Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №904/7396/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2026 м. Дніпро Справа № 904/7396/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,

суддів: Демчини Т. Ю., Кошлі А. О.,

секретаря судового засідання Кишкань М. А.

за участю:

позивача (апелянта): Становова Ю. В.

відповідача: Кононович О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 (повний текст рішення складено 27.04.2026) (суддя Ліпинський О. В., м. Дніпро) у справі № 904/7396/25

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "М-ЛИТ", с. Придніпровське, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості у сумі 1 501 702,02 грн,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" (АТ "Укрзалізниця") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "М-ЛИТ" (ТОВ "М-ЛИТ") про стягнення неустойки в сумі 1 501 702,02 грн, з яких: 1 355 447,70 грн штрафу та 146 254,32 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки № ЦЗВ-03-01824-01 від 06.08.2024 в частині здійснення своєчасної поставки погодженого сторонами товару. Позивач зазначав, що Відповідач допустив порушення строків поставки товару за трьома рознарядками: № ЦЗВ-20/4284 від 13.09.2024 на суму 2 279 805,00 грн (строк поставки до 21.10.2024), № ЦЗВ-20/4472 від 23.09.2024 на суму 2 694 315,00 грн (строк поставки до 31.10.2024) та № ЦЗВ-20/5632 від 11.11.2024 на суму 5 057 022,00 грн (строк поставки до 20.12.2024). Відповідно до підпункту 9.3.1. пункту 9.3. Договору за порушення строків поставки передбачено штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого в строк товару, а за прострочення понад 15 календарних днів - додатково пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення. Позивачем на електронну адресу Відповідача направлено претензію від 16.12.2025 № ЦЗВ-20/4503 з вимогою сплатити неустойку, яка залишилась без відповіді та задоволення.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 позов задоволено частково. Зменшено розмір неустойки на 80 %. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "М-ЛИТ" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 300 340,40 грн неустойки за неналежне виконання зобов`язань за договором та 18 020,43 грн витрат зі сплати судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що факт порушення Відповідачем строків поставки товару за всіма трьома рознарядками підтверджений матеріалами справи, зокрема видатковими накладними, які свідчать про поставку товару з простроченням. Суд визнав розрахунок штрафу в сумі 1 355 447,70 грн та пені в сумі 146 254,32 грн арифметично правильним. Щодо доводів Відповідача про дію форс-мажорних обставин, суд зазначив, що відповідно до умов Договору Відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити поставку існуючого на момент укладення договору товару, а зобов`язання щодо його виготовлення не було предметом договору, у зв`язку з чим обставини неможливості здійснення виробництва продукції після укладення Договору не перебувають у необхідному причинно-наслідковому зв`язку з невиконанням зобов`язання зі своєчасної поставки товару. Крім того, суд зазначив, що Договір укладено під час дії повномасштабної війни, коли обстріли території України тривали більше двох років, а відключення електроенергії мало майже регулярний характер, тому Відповідач мав усвідомлювати усі ризики здійснення господарської діяльності під час війни. Водночас, розглянувши клопотання Відповідача про зменшення розміру неустойки, суд, керуючись частиною 3 статті 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, з урахуванням незначного періоду прострочення (від одного до двадцяти днів за окремими рознарядками), повного виконання Відповідачем зобов`язань щодо поставки товару на час звернення Позивача з позовом, а також добросовісної поведінки Відповідача, який повідомляв Позивача про неможливість вчасно виконати зобов`язання, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру неустойки на 80 %.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 у справі № 904/7396/25, АТ "Укрзалізниця" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ "М-ЛИТ" неустойки в сумі 1 201 361,62 грн та прийняти у відповідній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також просить стягнути з Відповідача на користь Позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 21 624,52 грн за подання апеляційної скарги.

Рішення оскаржується в частині відмови у задоволенні решти (80 %) позовних вимог Позивача.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог є необґрунтованим, ухваленим за відсутності з`ясованих обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права - статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, а також з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 76-79, 86, 236 ГПК України, що призвело до неповного з`ясування обставин справи.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, визнавши обґрунтованість вимог Позивача про стягнення неустойки в повному обсязі - 1 501 702,02 грн, водночас без достатніх правових підстав зменшив розмір неустойки на 80 %, чим порушив загальні засади цивільного законодавства, зокрема принципи розумності, справедливості та пропорційності. Апелянт наголошує, що Договір підписаний представниками обох сторін та посвідчений їх печатками, тобто сторонами узгоджено всі умови Договору, включаючи розмір штрафних санкцій, щодо яких Відповідачем не висловлювалось будь-яких заперечень та не складалось протоколів розбіжностей. Відповідач своїми діями погодився з умовами укладеного Договору, на підставі якого у сторін виникли господарські правовідносини, засновані на юридичній рівності учасників, а своєчасне виконання зобов`язання кожною із сторін є безумовною умовою стабільності господарського обороту. Апелянт посилається на принцип свободи договору, закріплений у статтях 3, 626, 627, 638 ЦК України, та на статтю 42 ГК України.

Апелянт звертає увагу, що, реалізуючи дискреційні повноваження щодо зменшення неустойки, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав, посилаючись на постанови Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 28.09.2022 у справі № 916/2302/21 та від 25.05.2022 у справі № 910/19152/20. Зокрема, Верховний Суд зазначав, що при вирішенні питання про зменшення неустойки суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання, незначності прострочення, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Також апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 910/1005/19 та від 10.12.2019 у справі № 904/410/19, згідно з якими неустойку може бути зменшено, якщо боржник має збитковий фінансовий результат або заборгованість із виплати заробітної плати.

Апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про незадовільний фінансовий стан Відповідача (звіт про фінансовий стан підприємства, звіт про рух грошових коштів, інформація з офіційного сайту Державної податкової служби щодо наявності податкового боргу, заборгованості із заробітної плати тощо), які б могли бути підставою для зменшення неустойки. Таким чином, суд першої інстанції застосував дискреційні повноваження щодо зменшення неустойки за відсутності в матеріалах справи відповідних доказів, що є порушенням статей 76-79, 86, 236 ГПК України.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції не дотримано баланс інтересів сторін, зокрема з огляду на стратегічне значення АТ "Укрзалізниця" для економіки та безпеки держави. Апелянт посилається на те, що АТ "Укрзалізниця" включено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83), та на обов`язки підприємств щодо виконання військово-транспортного обов`язку відповідно до статей 6, 21 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Порядку організації діяльності залізничного транспорту під час здійснення військових залізничних перевезень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 № 891. Апелянт стверджує, що прострочення виконання Відповідачем зобов`язання з поставки товару (клинів фрикційних, які забезпечують цілісність рухомого складу вантажних вагонів) призвело до затримки перевезень військових вантажів, необхідних для обороноздатності України.

На підставі викладеного апелянт вважає, що суд першої інстанції, керуючись переважно власним розсудом, безпідставно застосував до спірних правовідносин статтю 233 ГК України та статтю 551 ЦК України, чим порушив загальні засади цивільного законодавства: справедливості, добросовісності та розумності.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "М-ЛИТ" подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги АТ "Укрзалізниця" та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 - без змін.

Відповідач повністю погоджується з правовою позицією суду першої інстанції та звертає увагу апеляційного суду на обставини, які стали підставою для застосування судом дискреційних повноважень щодо зменшення неустойки. Відповідач зазначає, що прострочення поставки товару відбулося у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин: внаслідок обстрілу російським агресором міста Нікополь 02.09.2024 була пошкоджена трансформаторна електростанція, від якої здійснюється живлення виробництва ТОВ "М-ЛИТ" за адресою: м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 300, що підтверджується Сертифікатом Дніпропетровської ТПП № 1200-24-1872 від 09.10.2024, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню № 22024040000001066 від 02.09.2024, довідкою Нікопольського районного управління поліції та листом АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" № 54461/1001 від 09.09.2024.

Відповідач зазначає, що про зниження напруги в електромережі свідчать акти, складені фахівцями ТОВ "М-ЛИТ", а також листи до ДТЕК № 95 від 05.09.2024 та № 97 від 10.09.2024. Листом ДТЕК № 55293/1001 від 12.09.2024 підтверджено зниження напруги та повідомлено про заплановані роботи з покращення якісних характеристик електроенергії, однак у зв`язку з воєнним станом планові роботи по Нікопольському району призупинені. Обладнання, на якому виготовляється замовлення Позивача, має працювати при напрузі 380-400В, тоді як протягом двох тижнів фіксувалося заниження напруги до 310-340В. Повне відновлення електропотужності відбулося лише у грудні 2024 року, що підтверджується листом ДТЕК № 35016/1001 від 05.08.2025.

Відповідач наголошує, що не порушив строк повідомлення Позивача про виникнення обставин непереборної сили: ТОВ "М-ЛИТ" дізналося про тривале зниження напруги остаточно лише з листа ДТЕК від 12.09.2024, після чого повідомило Позивача листом № 101/1 від 17.09.2024, тобто протягом 5 робочих днів, як передбачено пунктом 10.2 Договору. Також Відповідач тричі направляв Позивачу пропозиції про укладення додаткових угод про продовження строків виконання рознарядок (листи № 116 від 11.10.2024, № 126 від 13.11.2024, № 131 від 28.11.2024), однак Позивач безпідставно їх проігнорував.

Відповідач звертає увагу, що рознарядки були направлені Позивачем у період дії форс-мажорних обставин, коли Позивач вже був проінформований про настання таких обставин, що, на думку Відповідача, свідчить про створення Позивачем підстав для порушення строків виконання та застосування штрафних санкцій. Відповідач вважає такі дії Позивача такими, що не відповідають принципам справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим у пункті 6 статті 3 ЦК України, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 та від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, а також на постанову Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20 щодо доктрини заборони суперечливої поведінки.

Відповідач також зазначає про нерівномірність договірної відповідальності: відповідальність Позивача за прострочення оплати становить лише 0,1 % річних від простроченої суми, тоді як відповідальність Постачальника складається з 15 % штрафу та 0,1 % пені за кожен день прострочення, що не є справедливим. Крім того, пунктом 17.2 Договору сторони підтвердили, що усвідомлюють усі ризики, пов`язані з виконанням умов договору в умовах воєнного стану, тобто договором передбачено обопільне розуміння ризиків.

Щодо твердження Позивача про затримку перевезень військових вантажів, Відповідач зазначає, що Позивач не надав доказів причинно-наслідкового зв`язку між порушенням зобов`язання та виникненням затримки перевезень, а також доказів понесення ним збитків або невиконання зобов`язань перед іншими особами внаслідок несвоєчасної доставки вантажів.

Щодо відсутності фінансової звітності, Відповідач зазначає, що перелічені Позивачем документи не є виключним переліком доказів для застосування судом дискреційних повноважень щодо зменшення неустойки. До відзиву Відповідач додав податкову звітність, яка підтверджує, що товариство є збитковим протягом тривалого терміну внаслідок наявного боргу за неповернуту третім особам фінансову допомогу. Також Відповідач зазначає, що для подолання наслідків пошкодження електромережі ТОВ "М-ЛИТ" разом з іншими суб`єктами господарювання уклало договір про наміри від 10.10.2024 та компенсувало витрати на відновлення електромережі у сумі 340 000 грн.

Відповідач наголошує, що виробничі потужності ТОВ "М-ЛИТ" знаходяться на території, яка відноситься до Переліку територій, на яких ведуться бойові дії (Наказ Мінрозвитку від 16.12.2025 № 1782), а розпорядженням начальника обласної військової адміністрації від 26.09.2025 № 1343/0/527-25 ТОВ "М-ЛИТ" визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Відповідач є єдиним виробником продукції для АТ "Укрзалізниця", який залишився в Україні, і вимушений погоджуватися на запропоновані замовником умови при проведенні публічних торгів.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Стефанів Т. В. (доповідач), судді - Кошля А. О., Демчина Т. Ю.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 у справі № 904/5083/25.

Витребувано матеріали справи №904/7396/25 у Господарського суду Дніпропетровської області.

15.05.2026 справа № 904/7396/25 надійшла на адресу Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2026 призначено справу № 904/7396/25 до розгляду в судовому засіданні на 17.06.2026 о 12 год. 00 хв.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "М-ЛИТ" - Кононович Олени Миколаївни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 904/7396/25 - задоволено.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2026 заяву представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" - Становової Юлії Володимирівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 904/7396/25 - задоволено.

У судовому засіданні 17.06.2026 колегією суддів оголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) у справі.

Встановлені судом обставини справи.

06.08.2024 року між Позивачем (Покупцем) та Відповідачем (Постачальником) укладено Договір поставки № ЦЗВ-03-01824-01 ( Договір).

Згідно п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язався поставити та передати у власність Покупця товар, відповідно до Специфікації, що є невід`ємною частиною цього Договору, а Покупець зобов`язався прийняти та оплатити цей товар на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору сторони визначили найменування товару: Клин фрикційний чавунний вантажного вагону - Запасні частини до вантажних вагонів (Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу, обладнання для контролю залізничного руху).

Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у Специфікації до цього Договору. Обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені, зокрема враховуючи фактичний обсяг видатків Покупця. В цьому випадку Сторони вносять відповідні зміни до цього Договору шляхом укладення додаткової угоди (п.п. 1.3., 1.4. Договору).

За змістом пунктів 1.5., 1.6. Договору, Постачальник гарантував, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України. Крім того, Постачальник гарантував, що товар є новим, таким, що не перебував у використанні, термін та умови його зберігання не порушені. Дата виробництва (виготовлення) товару не раніше 01.01.2024 року.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що поставка товару здійснюється в упаковці (тарі), що відповідає його властивостям. Упаковка (тара) повинна відповідати встановленим у країні виробника нормам і стандартам та/або технічним умовам та забезпечувати збереження ТОВАРУ під час транспортування, розвантаження та зберігання.

Згідно п. 4.1. Договору Постачальник здійснює поставку товару автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (Перевезення сплачено до...) пункт призначення - Київська обл., м. Фастів (або згідно рознарядки Покупця) відповідно до "ІНКОТЕРМС" у ред. 2020 р. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього Договору та Правилами "ІНКОТЕРМС" у редакції 2020 року, умови цього Договору матимуть перевагу.

Відповідно до п. 4.2. Договору Поставка товару проводиться партіями протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки Покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності Покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений Покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці.

Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки Покупцем.

Місце поставки - Київська обл., м. Фастів (або згідно рознарядки Покупця). Право власності на товару переходить до Покупця з дати поставки товару.

За змістом пункту 4.5. Договору сторони домовились, що рознарядка Покупця на товар направляється ним Постачальнику в один з таких способів:

- на поштову адресу Постачальника, зазначену в цьому Договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення);

- вручається уповноваженому представнику Постачальника під розпис;

- шляхом відправлення на електронну адресу Постачальника (зазначену в цьому Договорі) сканкопії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим Постачальником з дати його направлення Покупцем на електронну адресу Постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення Покупця.

Датою поставки товару вважається дата підписання Сторонами Акта прийому-передачі товару або видаткової накладної. Акт прийому-передачі товару зі сторони Покупця підписується уповноваженими особами з числа тих, які визначені п. 4.3 цього Договору, а видаткова накладна та інші первинні документи, що стосуються виконання умов цього Договору підписуються особами, відповідальними за приймання товару. (п. 4.6., 4.7. Договору).

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що Покупець оплачує поставлений Постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації до цього Договору. Ціна товару включає вартість товару, тари (упаковки), а також інші витрати Постачальника, пов`язані з виконанням цього Договору.

Сума Договору становить 14 250 356,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% 2 850 071,20 грн, усього з ПДВ 17 100 427,20 грн.

Сума договору включає в себе обов`язкові платежі, у тому числі на користь третіх осіб, пов`язані з виконанням цього Договору. Будь-яка додаткова вартість окремих витрат, пов`язаних з виконанням цього Договору, не сплачується Покупцем окремо та вважається врахованою у ціні цього Договору (п. 6.3. Договору).

Відповідно до Специфікації №1 до Договору Сторони погодили поставку товару, а саме: клин фрикційний чавунний вантажного вагону кількістю - 20 593 шт., вартістю - 17 100 427,20 грн., датою виготовлення - не раніше 01.01.2024 року, виробник товару - ТОВ "М-ЛИТ", м. Нікополь Україна.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов Договору Позивачем на поштову адресу Відповідача направлено рознарядки (дозволи) на поставку Товару:

від 13.09.2024 № ЦЗВ-20/4284 на поставку партії Товару в кількості 2 750 шт. на суму 2 279 805,00 грн. (далі - Рознарядка 1), кінцевою датою поставки є 21.10.2024 включно.

від 23.09.2024 № ЦЗВ-20/4472 на поставку партії Товару в кількості 3 250 шт. на суму 2 694 315,00 грн. (далі - Рознарядка 2), кінцевою датою поставки є 31.10.2024 включно.

від 11.11.2024 № ЦЗВ-20/5632 на поставку партії Товару в кількості 6 100 шт. на суму 5 057 022,00 грн. (далі - Рознарядка 3), кінцевою датою поставки є 20.12.2024 включно.

Звертаючись з позовом до суду, Позивач стверджує, що Відповідач допустив порушення строків поставки товару, виходячи з наступного:

1) за Рознарядкою 1 Товар на суму 2 279 805,00 грн поставлений з простроченням строку, обумовленого Договором, що підтверджується видатковими накладними:

- від 12.11.2024 № 291 на суму 911 922,00 грн (Товар поставлено 13.11.2024, що підтверджується підписом комірника ОСОБА_1 ),

- від 02.12.2024 № 313 на суму 1 036 275,00 грн (Товар поставлено 03.12.2024, що підтверджується підписом комірника ОСОБА_1 ),

- від 05.12.2024 № 319 на суму 331 608,00 грн (Товар поставлено 06.12.2024, що підтверджується підписом комірника ОСОБА_1 );

2) за Рознарядкою 2 Товар на суму 2 694 315,00 грн поставлений Постачальником з простроченням строку, обумовленого Договором, що підтверджується видатковими накладними:

- від 05.12.2024 № 319 на суму 1 036 275,00 грн (Товар поставлено 06.12.2024, що підтверджується підписом комірника ОСОБА_1 ),

- від 09.12.2024 № 321 на суму 994 824,00 грн (Товар поставлено 10.12.2024, що підтверджується підписом комірника ОСОБА_1 ),

- від 10.12.2024 № 322 на суму 663 216,00 грн. (Товар поставлено 11.12.2024, що підтверджується підписом комірника ОСОБА_1 );

3) за Рознарядкою 3: Товар на суму 994 824,00 грн поставлений Постачальником з простроченням строку, обумовленого Договором, що підтверджується видатковими накладними:

- від 10.12.2024 № 323 на суму 870 471,00 грн (Товар поставлено 12.12.2024, що підтверджується підписом комірника ОСОБА_1 ),

- від 11.12.2024 № 327 на суму 124 353,00 грн (Товар поставлено 16.12.2024, що підтверджується підписом комірника Гріневич Ю. П.).

Товар на суму 4 062 198,00 грн поставлений Постачальником з простроченням строку, обумовленого Договором, що підтверджується видатковими накладними:

- від 06.01.2025 № 3 на суму 1 036 275,00 грн (Товар поставлено 07.01.2025, що підтверджується підписом товарознавця 1-ї категорії комори № 2 ОСОБА_1 ),

- від 09.01.2025 № 9 на суму 1 036 275,00 грн (Товар поставлено 10.01.2025, що підтверджується підписом товарознавця 1-ї категорії комори № 2 ОСОБА_2 ),

- від 16.01.2025 № 14 на суму 994 824,00 грн (Товар поставлено 17.01.2025, що підтверджується підписом товарознавця 1-ї категорії комори № 2 ОСОБА_2 ),

- від 21.01.2025 № 19 на суму 994 824,00 грн (Товар поставлено 22.01.2025, що підтверджується підписом товарознавця 1-ї категорії комори № 2 Андрієнко С. Є.).

З огляду на викладене, Позивач розрахував та просить суд стягнути з Відповідача неустойку в розмірі 1 501 702,02 грн.

Судом встановлено, що поставка товару за зазначеними рознарядками здійснювалась із порушенням встановлених строків, що підтверджується видатковими накладними та датами фактичної передачі товару. Загалом мало місце прострочення поставки значної частини товару, у тому числі понад 15 календарних днів, що відповідно до п. 9.3.1 Договору є підставою для нарахування штрафу та пені.

Відповідач факт порушення строків не заперечує у повному обсязі, однак посилається на наявність форс-мажорних обставин, пов`язаних із пошкодженням енергетичної інфраструктури внаслідок обстрілу м. Нікополь 02.09.2024, що, на його думку, призвело до зупинення виробництва та унеможливило своєчасне виконання зобов`язань за договором. На підтвердження цих обставин подано сертифікат ТПП про форс-мажор, матеріали кримінального провадження, листи енергопостачальної організації та внутрішні акти підприємства.

Судом також встановлено, що сторони погодили у договорі відповідальність Постачальника за порушення строків поставки у вигляді штрафу у розмірі 15% вартості непоставленого товару та пені у разі прострочення понад 15 днів у розмірі 0,1% за кожен день прострочення.

Матеріалами справи підтверджується, що розрахунок штрафу та пені, наданий Позивачем, є арифметично правильним і відповідає умовам договору та фактичним датам поставки товару.

Таким чином, судом встановлено факт неналежного виконання Відповідачем договірних зобов`язань щодо строків поставки товару, наявність прострочення за кожною з рознарядок, а також відсутність належного виконання зобов`язання у визначені договором строки. Водночас Відповідач обґрунтовує причини порушення форс-мажорними обставинами, які підлягають правовій оцінці суду.

Зазначені вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду, за результатом розгляду прийнято оскаржуване рішення.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 у справі № 904/7396/25, яким позов АТ "Укрзалізниця" до ТОВ "М-ЛИТ" про стягнення неустойки в сумі 1 501 702,02 грн задоволено частково: зменшено розмір неустойки на 80 % та стягнуто з Відповідача 300 340,40 грн неустойки та 18 020,43 грн витрат зі сплати судового збору; в решті позовних вимог відмовлено. Рішення оскаржується Позивачем в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки в сумі 1 201 361,62 грн.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував дискреційні повноваження щодо зменшення неустойки на 80 % за відсутності в матеріалах справи доказів незадовільного фінансового стану Відповідача, чим порушив норми процесуального права (статті 76-79, 86, 236 ГПК України), а також неправильно застосував норми матеріального права (статтю 233 ГК України та статтю 551 ЦК України), не забезпечивши баланс інтересів сторін з урахуванням стратегічного значення АТ "Укрзалізниця" для обороноздатності держави.

Відповідач, у свою чергу, заперечує проти апеляційної скарги, посилаючись на дію форс-мажорних обставин, добросовісну поведінку щодо повідомлення Позивача та спроби врегулювання ситуації, нерівномірність договірної відповідальності, збитковість підприємства, а також на те, що Позивач направляв рознарядки в період дії форс-мажорних обставин, будучи обізнаним про них.

Апеляційний господарський суд погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, статтями 11, 629 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договір. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Ключовим доводом апеляційної скарги позивача виступають обставини, пов`язані із зменшенням місцевим господарським судом розміру штрафних санкцій на 80%.

Так, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру суми неустойки на 95%.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії / бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18).

Також Верховний Суд у справі №911/2269/22 зазначив, що висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 %), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 3 статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Отже, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене водночас вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.

Подібні висновки викладено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, Великою Палатою Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22.

Колегія суддів констатує, що зважаючи на незначний період прострочення виконання зобов`язання, який згідно розрахунку позивача за окремими рознарядками склав від одного до двадцяти днів, враховуючи те, що станом на час звернення Позивача з даним позовом до суду, зобов`язання Відповідача щодо поставки товару виконано в повному обсязі, приймаючи до уваги добросовісну поведінку Відповідача під час виконання умов договору, зокрема, здійснення повідомлення Позивача про неможливість вчасно виконати зобов`язання з поставки товару, суд убачає підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки.

Одночасно, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення суму штрафних санкцій на 80% зі стягненням з Відповідача неустойки в загальному розмірі 300 340,40 грн.

Колегія суддів зауважує, що стягнення з відповідача пені та штрафу є саме мірою відповідальності останнього за порушення, а не способом збагачення іншої сторони, а стягнутий оскаржуваним рішенням розмір неустойки є справедливим у відношенні до обох сторін договору та є стимулом для відповідача не здійснювати в подальшому порушень договірних зобов`язань (превентивна функція неустойки), а для позивача - достатнім для компенсування його очікувань від належного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Доводи апелянта про те, що відсутність у матеріалах справи доказів незадовільного фінансового стану Відповідача виключає можливість зменшення неустойки, колегія суддів відхиляє як такі, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Зміст наведених норм свідчить про те, що майновий стан сторін є лише одним із критеріїв, який може бути врахований судом при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій, однак не є обов`язковою чи визначальною умовою для застосування такого права. Закон не встановлює вичерпного переліку обставин, за наявності яких допускається зменшення неустойки, а тому питання про її розмір вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням сукупності всіх обставин справи, ступеня виконання зобов`язання, характеру порушення, тривалості прострочення, поведінки сторін та інших обставин, що мають істотне значення.

Отже, відсутність у матеріалах справи фінансової звітності Відповідача, відомостей про наявність податкового боргу чи заборгованості із виплати заробітної плати сама по собі не свідчить про неможливість застосування судом положень статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України. Наведені апелянтом обставини не спростовують встановлених судом першої інстанції фактів повного виконання Відповідачем зобов`язання, незначного періоду прострочення та добросовісної поведінки останнього при виконанні договору, які були покладені судом в основу висновку про наявність підстав для зменшення неустойки.

Так само безпідставними є доводи апелянта про порушення судом першої інстанції статей 76-79, 86, 236 ГПК України. Апелянт не зазначає, які саме докази залишилися недослідженими, у чому полягає неправильність їх оцінки та яким чином це вплинуло на законність прийнятого рішення. Незгода сторони з висновками суду щодо оцінки доказів не свідчить про порушення норм процесуального права та не може бути самостійною підставою для скасування судового рішення.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на стратегічне значення АТ "Укрзалізниця" для економіки та безпеки держави. Включення Позивача до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення, а також виконання ним завдань у сфері забезпечення військових перевезень не змінює правової природи спірних договірних відносин та не встановлює особливого режиму цивільно-правової відповідальності контрагентів Позивача. Принцип юридичної рівності учасників цивільних та господарських правовідносин передбачає, що застосування заходів відповідальності здійснюється на підставі закону та умов договору, а не залежно від статусу чи функціонального значення однієї зі сторін.

Колегія суддів також не бере до уваги, посилання апелянта на те, що прострочення поставки клинів фрикційних призвело до затримки перевезень військових вантажів, необхідних для обороноздатності держави, не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріали справи не містять доказів наявності причинно-наслідкового зв`язку між допущеним Відповідачем простроченням та настанням зазначених наслідків, а тому такі твердження мають характер припущень і не можуть бути покладені в основу висновків суду.

Крім того, саме по собі стратегічне значення Позивача не може бути безумовною підставою для відмови у застосуванні передбаченого законом механізму зменшення неустойки, оскільки такий підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим у статті 3 Цивільного кодексу України, а також фактично позбавляв би суд дискреційних повноважень, прямо передбачених статтею 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції, врахувавши конкретні обставини справи, характер допущеного порушення, повне виконання Відповідачем зобов`язання та інші істотні обставини, діяв у межах наданих йому законом повноважень, забезпечив баланс інтересів сторін та обґрунтовано застосував положення статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України. Наведені в апеляційній скарзі доводи не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, а фактично зводяться до незгоди апелянта з реалізацією судом першої інстанції наданої законом дискреції.

З огляду на встановлені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зменшення пені та штрафу на 80% забезпечує справедливий баланс між правом позивача на компенсацію за прострочення та необхідністю збереження життєздатності вітчизняного виробника в умовах війни. Будь-яке інше співвідношення санкцій могло б призвести до невиправданої фінансової дестабілізації відповідача, що було б очевидно неспівмірним із наслідками допущеного порушення.

Підсумовуючи, апеляційний суд висновує про те, що суд першої інстанції дотримався принципу пропорційності та справедливості. Підстав для переоцінки встановлених обставин немає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Скаржник, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 у справі № 904/7396/25 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2026 у справі № 904/7396/25 - залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 ГПК України.

Повна постанова складена та підписана 29.06.2026.

Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ

Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА

Суддя А. О. КОШЛЯ