Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №922/3110/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Харків Справа № 922/3110/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи (вх.№ 665 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.11.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Трофімовим І.В., повне рішення складено 03.12.2025) у справі №922/3110/25

за позовом Харківської міської ради, м.Харків,

до Фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи, м.Харків,

про стягнення 4 760 503,04 грн,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи про стягнення заборгованості у сумі 4760503,04 грн зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Добровольців, 15/17 у м. Харкові за договором оренди землі №440667100080 від 09.08.2006 за період з 02.04.2017 по 28.02.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка протягом тривалого строку використовується відповідачем без належної сплати орендної плати, внаслідок чого утворилася заборгованість у заявленому розмірі за договором оренди землі від 09.08.2006 зареєстрованим 09.08.2006 за № 440667100080 за період з 02.04.2017 по 28.02.2022.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.11.2025 у справі №922/3110/25 позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи на користь Харківської міської ради заборгованість у сумі 4760503,04 грн зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Добровольців, 15/17 у м.Харкові відповідно до договору оренди землі №440667100080 від 09.08.2006 за період 02.04.2017 по 28.02.2022 та 71407,55 грн судового збору.

Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що між сторонами існують договірні правовідносини з оренди земельної ділянки комунальної власності, які регулюються нормами Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22, зазначив, що з моменту початку застосування зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки автоматично змінюються права та обов`язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, визначеної у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки, без необхідності укладення додаткової угоди. Рішенням Харківської міської ради від 27.02.2019 № 1474/19 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2018, яка застосовується з 01.01.2020. Відповідно до витягу з технічної документації від 26.11.2020 № 4701/176-20 нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у 2020 році становила 83428528 грн, що обумовило розмір орендної плати з січня 2020 року - 208571,32 грн на місяць.

Суд констатував, що різниця між нарахованою та фактично сплаченою відповідачем орендною платою за період з 02.04.2017 по 28.02.2022 становить 4 760 503,04 грн (7 714 631,26 грн нарахованої орендної плати - 2 954 128,22 грн фактично сплаченої).

За висновками суду, враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які свідчили про сплату орендної плати у належному розмірі за користування земельною ділянкою по вул. Добровольців, 15/17 у м. Харкові відповідно до договору оренди землі №440667100080 від 09.08.2006, суд констатує, що заборгованість у розмірі 4760503,04 грн за період з 02.04.2017 по 28.02.2022 є обґрунтованою, правомірною, жодним чином не спростованою відповідачем у розумінні вимог 13, 74 ГПК України, а тому підлягає задоволенню.

Фізична особа-підприємець Махмудова Гульнара Муталіб кизи з рішенням суду першої інстанції не погодилася та звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 26.11.2025 у справі № 922/3110/25 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Харківської міської ради про стягнення з фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи на користь Харківської міської ради заборгованості у сумі 4 760 503,04 грн зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул.Добровольців, 15/17 у м.Харкові відповідно до договору оренди землі №440667100080 від 09.08.2006 за період 02.04.2017 по 28.02.2022; надати строк на доведення розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи упродовж 5-ти днів з дня ухвалення рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що розрахунок розміру орендної плати, здійснений судом першої інстанції, ґрунтується на недостовірних даних щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Вказає, що для визначення розміру орендної плати, яка, на думку суду, підлягала сплаті відповідачем у зазначений період, використано Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.11.2020 № 4701/176-20, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:01:033:0008 становить 83428528 грн.

Водночас вказує, що відповідачем отримано актуальний витяг № НВ-9959796202026 від 31.03.2026, відповідно до якого нормативна грошова оцінка цієї ж земельної ділянки становить 48257333,45 грн (без урахування індексації — 33371411,20 грн), що приблизно у 1,7 раза менше, ніж визначено у витягу, наданому позивачем та покладеному судом першої інстанції в основу розрахунків.

За твердженням заявника, причиною такої суттєвої розбіжності є неправомірне застосування коефіцієнта функціонального використання Кф 3 при визначенні нормативної грошової оцінки. Вказує, що у Витягу від 26.11.2020, наданому позивачем, відсутні відомості щодо виду цільового призначення земельної ділянки, у зв`язку з чим при розрахунку нормативної грошової оцінки було застосовано підвищений коефіцієнт Кф 3. Водночас, відповідно до інформації з Державного земельного кадастру, спірна земельна ділянка віднесена до категорії: землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, крім того, має цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств; також, договором оренди визначено цільове призначення – землі промисловості для експлуатації та обслуговування виробничої та складської будівель. Відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом від 25.11.2016 № 489, для земельних ділянок із таким цільовим призначенням підлягає застосуванню коефіцієнт Кф 1,2, а не Кф 3. Отже, застосування позивачем (та відповідно судом першої інстанції) коефіцієнта Кф3 ґрунтується виключно на відсутності у відповідному Витягу відомостей про цільове призначення земельної ділянки, а не на фактичних характеристиках земельної ділянки та її правовому режимі.

Зазначає, що відповідно до пункту 3 додатку 58 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, внесення змін до відомостей щодо цільового призначення земельної ділянки з відповідним кодом УКЦВЗ здійснюється виключно за заявою власника або користувача земельної ділянки за згодою власника (розпорядника). Таким чином, саме на позивача, як власника земельної ділянки, покладався обов`язок забезпечити внесення до Державного земельного кадастру повної та достовірної інформації щодо цільового призначення, однак позивач не вжив необхідних заходів, що призвело до відсутності відповідної інформації у витягу та неправомірного застосування підвищеного коефіцієнта.

На думку відповідача, розрахунок орендної плати, здійснений на підставі відповідного Витягу від 26.11.2020, не відображає дійсного цільового призначення та реальної нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що створює підстави для перегляду суми заборгованості та коригування розміру орендної плати з урахуванням реальних даних.

Крім того, відповідачем до апеляційної скарги додано витяг №НВ-9959796202026 від 31.03.2026 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, інформацію з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 31.03.2026.

Оскільки апелянт не брав участі у розгляді справи у суді першої інстанції та не був обізнаний про наявність цієї справи, витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 31.03.2026 та інформація з Державного земельного кадастру не були подані до суду першої інстанції, у зв`язку з чим апелянт просить долучити їх до матеріалів справи та врахувати при ухваленні рішення.

Також апелянт просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 26.11.2025 у справі № 922/3110/25.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги Фізична особа-підприємець Махмудова Гульнара Муталіб кизи посилається на те, що апелянт не отримувала оскаржуване рішення та не була обізнана про існування даної справи. Вказує, що неотримання судових документів зумовлено об`єктивними, незалежними від волі заявника обставинами, а саме збройною агресією російської федерації, введенням воєнного стану, постійними обстрілами м. Харкова та вимушеним виїздом за межі України; про існування даної справи та ухвалення оскаржуваного рішення дізналася лише після накладення арешту на її банківські рахунки, після чого вжила всіх необхідних заходів для його оскарження.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 поновлено Фізичній особі-підприємцю Махмудовій Гульнарі Муталіб кизи пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 26.11.2025 у справі № 922/3110/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи (вх.№ 665 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.11.2025 у справі № 922/3110/25 та призначено справу до розгляду на 03 червня 2026 р. о 10:00 годині; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу – до 06.05.2026, з доказами його надсилання апелянту, встановлено позивачу строк до 06.05.2026 для надання письмового ставлення щодо додаткових документів доданих апелянтом до апеляційної скарги, встановлено учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо – до 06.05.2026; зупинено дію рішення Господарського суду Харківської області від 26.11.2025 у справі № 922/3110/25.

05.05.2026 до суду від Фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи надійшла заява (вх.№ 5122), в якій заявник просить приєднати до матеріалів справи рішення Господарського суду Харківської області від 01 грудня 2021 року у справі № 922/3595/21 та врахувати його при прийняті рішення.

Вказана заява обґрунтована тим, що позивач приховав від суду першої інстанції обставину, яка має фундаментальне значення для правильного вирішення спору: позивач уже звертався до суду з позовом до апелянта з тим же предметом та з тих же підстав. Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.12.2021 у справі № 922/3595/21 з ФОП Махмудової Г.М. кизи на користь Харківської міської ради вже стягнуто заборгованість у сумі 259 948,15 грн за користування тією ж земельною ділянкою за тим же договором оренди за період з 15.09.2018 по 31.12.2020. Підставою для стягнення було зазначено сплату орендної плати без здійснення індексації. У справі № 922/3110/25 позивач повторно включив зазначений період до загального розрахунку заборгованості, не врахувавши факт існування раніше ухваленого судового рішення та не здійснивши зменшення заявлених вимог на суму вже стягнутої заборгованості, що суперечить принципам правової визначеності та остаточності судового рішення. Крім того, позивач у позові не зазначив та не надав суду повної інформації про існування рішення у справі № 922/3595/21, що призвело до розгляду спору без урахування істотних для справи обставин.

03.06.2026 до суду від Харківської міської ради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№ 6140), в якому позивач просив прийняти клопотання та розглянути його; визнати поважними причини неявки представника Харківської міської ради в судове засідання 03.06.2026 у справі №922/3110/25 та відкласти підготовче судове засідання на іншу дату та час; про дату та час наступного судового засідання повідомити Харківську міську раду належним чином.

В обґрунтування клопотання позивач посилався на те, що представники Харківської міської ради у даній справі Жилко С.Е. та Бенденжук Л.О. 03.06.2026 прийматимуть участь в режимі відеоконференції в приміщенні міської ради в судових засіданнях в Касаційному господарському суді у складі Верховного суду по справах № 922/3373/24 та 922/3104/25, призначених о 11:30 та 11:45 відповідно. Також просить врахувати кадровий дефіцит Харківської міської ради, що склався в умовах воєнного стану.

У судове засідання 03.06.2026 з`явився представник апелянта, який заперечив проти клопотання позивача про відкладення розгляду справи та підтримав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів доданих до апеляційної скарги та клопотання про долучення до матеріалів справи рішення Господарського суду Харківської області від 01 грудня 2021 року у справі № 922/3595/21.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки Харківська міська рада була завчасно повідомлена про час та місце розгляду справ, отже мала достатньо часу для того, щоб вирішити питання забезпечення участі іншого представника в судовому засіданні.

Водночас, з метою повного всебічного та об`єктивного розгляду справи колегія суддів дійшла висновку за необхідне оголосити перерву у судовому засіданні до 18.06.2026 та встановити позивачу строк до 12.06.2026 для подання письмових пояснень стосовно наявності рішення Господарського суду Харківської області від 01 грудня 2021 року у справі №922/3595/21 щодо стягнення на користь Харківської міської ради заборгованості за користування спірною земельною ділянкою за період з 15.09.2018 по 31.12.2020, який входить до загального періоду який розглядається в межах справи 922/3110/25, про що постановлено відповідну ухвалу суду від 03.06.2026.

08.06.2026 до суду від Фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи надійшла заява (вх.№ 6384), в якій заявник просив визнати причини неподання доказів до суду першої інстанції поважними; поновити строк для подання доказів; прийняти та долучити до матеріалів справи № 922/3110/25: Витяг № НВ-9959796202026 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 31.03.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 01 грудня 2021 року у справі № 922/3595/21.

Заява обґрунтована тим, що апелянт не була обізнана про наявність справи, не була повідомлена про розгляд справи, перебувала за межами України у зв`язку з військовою агресією та постійними обстрілами м. Харкова, що об`єктивно унеможливило отримання судової кореспонденції та своєчасне подання доказів. Вважає, що зважаючи на те, що апелянт дізналася про існування цієї справи лише після винесення рішення судом першої інстанції та була позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права у суді першої інстанції з причин, що об`єктивно від неї не залежали, наявні виняткові підстави для прийняття нових доказів судом апеляційної інстанції відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України. Наголошує на тому, що Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є документом, який лише фіксує та відображає об`єктивні дані Державного земельного кадастру, що існували на момент прийняття рішення судом першої інстанції.

У судовому засіданні 18.06.2026 представник апелянта підтримав заявлене клопотання про визнання причин неподання доказів до суду першої інстанції поважними, поновлення строку для подання таких доказів. Присутній представник позивача заперечив проти заявленого відповідачем клопотання.

Щодо доданих до суду апеляційної інстанції апелянтом додаткових доказів та заявленого ним клопотання про поновлення строку на їх подання, колегія суддів зазначає таке.

Частиною першою статті 119 ГПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Водночас, згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (частина перша). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга).

Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 26.10.2021 у справі № 914/2578/20).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).

Прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов`язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності. Відповідну правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 17.04.2024 у справі № 903/877/20.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність.

Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 924/232/18, від 14.09.2021 у справі №922/2187/20, від 16.04.2024 у справі № 922/331/23, від 10.04.2025 у справі № 922/1168/23 тощо.

З огляду на доводи учасників справи та наведене у клопотання обґрунтування, суд враховує наявність усталених висновків Верховного Суду щодо застосування статті 269 ГПК України, зокрема, що обставина неіснування доказу на момент ухвалення судового рішення судом першої інстанції виключає можливість прийняття такого доказу судом апеляційної інстанції при перевірці законності та обґрунтованості такого рішення.

Наведене виключає процесуальні підстави для дослідження поданих відповідачем доказів (витягу №НВ-9959796202026 від 31.03.2026 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 31.03.2026) апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає до розгляду вищенаведені додаткові докази, як такі, що подані в суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні клопотання представника заявника апеляційної скарги щодо долучення додаткових доказів.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.03.2024 у справі № 191/4364/21 звертала увагу судів на те, що судове рішення саме як таке не є доказом для суду. У певних випадках обставини, встановлені в судовому рішенні в іншій справі, можуть мати преюдиційне значення для суду під час розгляду конкретної справи.

Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили, встановлює обставини, які вже не потребують доведення в інших справах (преюдиція ст. 75 ГПК україни). Суд оцінює докази у справі, але судове рішення не є доказом, а встановлює факти, які надалі будуть встановлені у судовому процесі.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.10.2025 у справі 910/15689/24.

З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції приймає до уваги рішення суду у справі №922/3595/21, оскільки положення ст.ст. 80, 269 ГПК України, щодо строків подання таких доказів, стосуються доказів в розумінні положень ст. 73 ГПК України, і в даному випадку не можна вважати, що відповідачем подано новий доказ.

У судовому засіданні 18.06.2026 представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив суд її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Присутній в судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив суд відмовити в її задоволенні з підстав наведених заявником апеляційної скарги, проте при ухваленні рішення у даній справі врахувати обставини щодо наявності рішення господарського суду про стягнення з відповідача за період з 15.09.2018 по 31.12.2020 заборгованості за спірним договором (справа №922/3595/21) та запобігти подвійному стягненню.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення 25 сесії Харківської міської ради 4 скликання від 06.10.2004 № 153/04 "Про припинення та надання в користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам", та рішення 35 сесії Харківської міської ради 4 скликання від 27.04.2005 №88/05 "Про припинення та надання у користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам" 09.08.2006 між Харківською міською радою (далі – позивач, орендодавець) та СПД-ФО Махмудовою Г.М. кизи (далі – відповідач, орендар) укладено договір оренди землі, зареєстрований 09.08.2006 у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель за № 440667100080 (далі - договір).

Відповідно до умов пункту 1 цього договору орендодавець на підставі вищезазначених рішень Харківської міської ради надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, яка знаходиться АДРЕСА_1 (вул. Добровольців, 15/17).

Згідно з пунктами 2, 3 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,9659 га, у тому числі: під забудовою 0,3603 га, інших угідь 0,6056 га. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі літ. "Д-2", літ. "Е-1", які належать орендареві на праві приватної власності.

У пункті 5 договору визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 6851670 гривень.

Договір укладено строком до 01.10.2029. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п.8 договору).

Відповідно до пункту 9 договору орендна плата за земельну ділянку вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок державного казначейства у Харківський області. Інформація щодо реквізитів отримується у відповідному органі державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки. Розмір орендної плати в місяць за земельну ділянку становить згідно з довідкою № 1037/06 від 07.02.2006: 2006 рік: 13235,58 гривень, з 2007 року: 19181,99 гривень

У пункті 10 договору передбачено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Згідно з пунктами 15, 16 договору земельна ділянка передається в оренду для експлуатації та обслуговування виробничої та складської будівель; цільове призначення земельної ділянки: землі промисловості.

Відповідно до пункту 31 договору до обов`язків орендаря віднесено, зокрема: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; сплачувати орендну плату в строки та розмірах, встановленими цим договором.

За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору (пункт 41 договору).

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 09.08.2006 орендарю передано земельну ділянку в оренду строком до 01.10.2029 земельну ділянку площею 0,9659 га для експлуатації та обслуговування виробничої та складської будівель на підставі рішення XXV сесії Харківської міської ради IV скликання від 06.10.2004 № 153/04 "Про припинення та надання в користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам" та XXXV сесії Харківської міської ради IV скликання від 27.04.2005 № 88/05 "Про припинення та надання у користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам".

У подальшому, 25.11.2013 між Харківською міською радою (орендодавець) та ФОП Махмудовою Г.М. кизи (орендар) укладено додаткову угоду до договору оренди землі, зареєстровану 11.03.2014, номер запису про інше речове право: 5118097 (інформаційна довідка з реєстру від 30.07.2025 № 437544534), в якій сторони домовились доповнити пункт 2 договору шляхом зазначення кадастрового номера земельної ділянки 6310136900:01:033:0008.

Пункт 5 договору викладено в такій редакції: нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації № 799 від 24.09.2013 становить 10914767 грн. При змінах в нормативній грошовій оцінці земель за рішенням міської ради орендар за свій рахунок виконує розрахунок оновленої грошової оцінки земельної ділянки і направляє один екземпляр відповідному органу державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки.

Пункт 9 договору викладено в такій редакції: орендна плата за земельну ділянку вноситься орендарем щомісячно у грошовій формі на рахунок управління Державної казначейської служби України у м. Харкові Харківської області. Інформація щодо реквізитів отримується у відповідному органі державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки. Розмір орендної плати за земельну ділянку згідно з розрахунком № 117/14 від 04.10.2013 на рік становить 3% від її нормативної грошової оцінки і складає 327443,01 грн, або в місяць - 27286,92 грн.

Ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди землі, зареєстрованого 09 серпня 2006 року за № 440667100080 у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах".

Позивач вказував, що розмір орендної плати, яку відповідач повинен був сплатити за період 02.04.2017 - 31.12.2019 з урахуванням індексів інфляції складає:

- за період 02.04.2017 по 31.12.2017 становить 521 821,86 грн;

- за період 01.01.2018 по 31.12.2018 становить 762 509,71 грн;

- за період 01.01.2019 по 31.12.2019 становить 822 639,51 грн.

Водночас, розрахунок розміру орендної плати, яку відповідач мав сплачувати за користування спірної земельної ділянки відповідно до договору починаючи з дати вступу в дію нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018 - з 01.01.2020 здійснено на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 26.11.2020 №4701/176-20, згідно якого нормативна грошова оцінка у 2020 році становила 83 428 528 грн.

Тому розмір орендної плати за договором, яку повинен був сплатити відповідач в перший місяць вступу в дію Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018 - січень 2020 року складає 208571,32 грн в місяць (відповідно передбаченої абз. 2 п. 9 додаткової угоди до договору ставки 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік).

Позивач зазначав, що розмір орендної плати, яку відповідач повинен був сплатити за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 з урахуванням нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018 та індексів інфляції складає:

- за період 01.01.2020 по 31.12.2020 становить 2 334 446,62 грн;

- за період 01.01.2021 по 31.12.2021 складає 2 782 195,33 грн;

- за період 01.01.2022 по 28.02.2022 становить 491 018,23 грн.

Відтак, розрахунок зазначених сум за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 здійснено згідно з даними, наявними у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.11.2020 №4701/176-20, що доданий до матеріалів справи.

У листі Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 18.06.2025 № 13321/5/20-40-24-05-06 зазначено, що ФОП Махмудова Г.М. кизи обліковується платником орендної плати за земельну ділянку площею 0,9659 га з кадастровим номером 6310136900:01:033:0008. За даними податкових декларацій з плати за землю ФОП Махмудовою Г.М. кизи сплачено: за 2017 рік - 613700 грн, за 2018 рік - 621600 грн, за 2019 рік - 621600 грн, за 11 місяців 2020 року – 569582,30 грн, за 2021 рік – 619926,80 грн, за січень-лютий 2022 року – 56945,75 грн орендної плати.

Порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою у період з 02.04.2017 по 28.02.2022, стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості зі сплаті орендної плати у розмірі 4760503,04 грн (різниця орендної плати, яку повинен був сплатити орендар за період з 02.04.2017 по 28.02.2022, та фактично сплаченої ним орендної плати).

26.11.2025 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову з підстав, зазначених вище.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Предметом апеляційного оскарження є рішення місцевого господарського суду про стягнення з Фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Добровольців, 15/17 у м. Харкові відповідно до договору оренди землі № 440667100080 від 09.08.2006 за період з 02.04.2017 по 28.02.2022.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (статті 509 ЦК України).

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

Спірні правовідносини пов`язані зі сплатою орендної плати за земельну ділянку комунальної форми власності.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)).

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Згідно з частиною першою статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Положеннями пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Плата за землю – обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з пунктами. 288.1, 288.4 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами).

Частиною третьою статті 22 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

Договір оренди землі є цивільно-правовим договором оренди (найму), що регулюється ЦК України, іншими нормативними актами. Особливості правового регулювання відносин з оренди землі обумовлюються, зокрема, формою власності на земельні ділянки, що орендуються.

Так, норми, що регулюють розмір, форму та порядок внесення орендної плати за землі державної та комунальної власності, характеризуються більшим ступенем імперативності регулювання порівняно із землями приватної власності.

Як встановлено судом, 09.08.2006 між Харківською міською радою (орендодавець) та ФОП Махмудовою Г.М. кизи (орендар) було укладено договір оренди землі, зареєстрований 09.08.2006 за № 440667100080, відповідно до умов пункту 9 якого, в редакції додаткової угоди від 25.11.2013, розмір орендної плати за земельну ділянку згідно з розрахунком № 117/14 від 04.10.2013 на рік становить 3% від її нормативної грошової оцінки і складає 327443,01 грн, або в місяць - 27286,92 грн.

Пунктом 5 договору, в редакції додаткової угоди, передбачено, що при змінах в нормативній грошовій оцінці земель за рішенням міської ради орендар за свій рахунок виконує розрахунок оновленої грошової оцінки земельної ділянки і направляє один екземпляр відповідному органу державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки

Суд зауважує, що для визначення розміру орендної плати за землі державної та комунальної власності базою для обрахунку є нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлено Законом України "Про оцінку земель".

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Статтею 13 Закону України "Про оцінку земель" встановлено випадки обов`язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно із частиною першою статті 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

За змістом статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".

Порядок затвердження технічної документації з оцінки земель визначений статтею 23 Закону України "Про оцінку земель". Частинами першою, третьою та четвертою цієї статті передбачено, що технічна документація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.

Пунктом 271.2 статті 271 Податкового кодексу України встановлено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Положеннями пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Отже, нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою. Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором, зокрема договором між органом місцевого самоврядування і орендарем.

Водночас обов`язковість врахування нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності під час визначення розміру орендної плати встановлена законом (абзац другий частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель"). Отже, у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності змінюється також розмір орендної плати. Зазначене відповідає положенням частини другої статті 632 ЦК України, відповідно до якої зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Таким чином, з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 ПК України нового розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності автоматично змінюються і права та обов`язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, якщо він визначений у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки.

У таких правовідносинах відсутній обов`язок сторін вносити зміни до договору оренди шляхом укладення додаткової угоди, оскільки обов`язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки виникає в орендаря з моменту початку застосування такої нормативної грошової оцінки.

Такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2025 у справі № 922/2824/24.

Врахувавши особливості правовідносин з оренди земель державної та комунальної власності, які характеризуються наявністю імперативних елементів, у пунктах 118-122 наведеної постанови у справі № 914/2848/22 Велика Палата Верховного Суду здійснила системний аналіз Законів №161-XIV, № 1378-IV і ПК України та дійшла висновку, що зміна нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності призводить до зміни розміру орендної плати. При цьому технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що орендується, затверджує орган місцевого самоврядування відповідним рішенням без узгодження з орендарем земельної ділянки. Натомість в орендаря земельної ділянки державної або комунальної власності з моменту введення в дію нормативної грошової оцінки земельної ділянки виникає обов`язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки.

Суд встановив, що рішенням Харківської міської ради від 27.02.2019 № 1474/19 "Про затвердження Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018" затверджено Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018; встановлено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення в установленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2018 застосовується з 01.01.2020.

Відтак, з 01.01.2020 у відповідача виник обов`язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки (з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства).

Згідно з Витягом з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 26.11.2020 №4701/176-20 щодо земельної ділянки кадастровий номер 6310136900:01:033:0008 по вул. Добровольців, 15/17, у м. Харкові нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 83 428 528 грн.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 та Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 вказали, що як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

При цьому законодавство не обмежує можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру. Належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98-103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Тобто витяг з технічної документації є документом, який оформлюється за результатом проведення нормативної грошової оцінки та відображає дані стосовно окремої земельної ділянки. Він складається на основі розрахованих у встановленому порядку показників (коефіцієнтів), які визначені у технічній документації, що затверджується рішенням відповідної сільської, селищної або міської ради. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 635/4223/19.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 (п. 7.19), постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, постанова Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, постанова Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 904/4933/15, постанова Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 751/1543/19).

За правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 646/4738/19, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку (вартість земельної ділянки), а інформація (дані), визначена у цьому витязі, є обов`язковою під час проведення розрахунку (визначення) орендної плати, суми, яку мав отримати власник земельної ділянки за звичайних умов.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.07.2023 у справі №918/779/22.

З огляду на викладене, починаючи з 01.01.2020, тобто з дати введення в дію нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018, розмір орендної плати за користування спірною земельною ділянкою підлягав визначенню на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки в сумі 83428528 грн, встановленої витягом з технічної документації від 26.11.2020 № 4701/176-20.

З урахуванням передбаченої абзацом другим пункту 9 додаткової угоди до договору ставки орендної плати у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, щомісячний розмір орендної плати за січень 2020 року становив 208571,32 грн, виходячи з якого підлягали здійсненню подальші розрахунки зобов`язань відповідача за договором оренди землі за відповідний період.

Доводи скаржника щодо невідповідності значення коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки, застосованого при визначенні нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, значенню коефіцієнта, передбаченого законодавством щодо земельних ділянок з цільовим призначенням орендованої земельної ділянки, не ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на таке.

Так, процедура проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів визначена Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 (далі по тексту - Порядок №489, чинний на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з розд. І Порядку №489 цей Порядок визначає процедуру проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів. Нормативна грошова оцінка земель населених пунктів проводиться відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (із змінами). Інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель населених пунктів є затверджені генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій і детальні плани територій, відомості Державного земельного кадастру, дані інвентаризації земель та державної статистичної звітності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".

Пунктом 1 розд. ІІІ Порядку №489 визначено, що за результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи (додаток 8) як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (додаток 9).

Згідно з п. 2-1 Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 №213213 (чинна на час формування витягу), дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Отже, вимоги до проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів та допустимі значення застосовуваних коефіцієнтів визначаються на державному рівні.

За твердженням відповідача, у витязі з нормативної грошової оцінки неправомірно вказано, що у відомостях з державного земельного кадастру відсутній код класифікації видів цільового призначення земель стосовно даної земельної ділянки, у зв`язку з чим при розрахунку НГО застосовано коефіцієнт функціонального використання Кф 3. Стверджує, що спірна земельна ділянка має цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, тому підлягає застосуванню коефіцієнт Кф 1,2.

Суд зазначає, що Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель (КВЦПЗ).

Відповідно до п. 1.2 вказаної КВЦПЗ код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі.

КВЦПЗ застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів (п.1.3).

КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів (п.1.4).

Статтею 20 Земельного кодексу України передбачено, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.

Віднесення земельних ділянок до певних категорій та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.

Пунктом 117 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відомості (зміни до них) про зареєстровані земельні ділянки вносяться до Державного земельного кадастру в разі внесення змін до відомостей про земельну ділянку, на яку відповідно до цього порядку відкрито Поземельну книгу.

Згідно з пунктом 118 цього Порядку внесення до Поземельної книги відомостей (змін про них) про зареєстровану земельну ділянку (крім випадків, зазначених у пункті 119 цього Порядку) здійснюється за заявою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності відповідно до документації, що є підставою для внесення відповідних відомостей (змін до них) (крім випадків внесення відомостей про зміну виду використання).

За змістом частини другої статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру: а) щодо категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки та комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту - щодо земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється на підставі такої документації; на підставі технічної документації із землеустрою - щодо інвентаризації земель; б) щодо виду цільового призначення в межах певної категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки відповідно до комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту.

Частиною 1 статті 25 цього Закону визначено, що поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку: а) кадастровий номер; б) площа; в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця); г) склад угідь; ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); д) нормативна грошова оцінка; е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки; є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; ж) кадастровий план земельної ділянки; з) дата державної реєстрації земельної ділянки; и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей; і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; ї) дані про бонітування ґрунтів.

Зміни до відомостей про земельну ділянку (крім випадків, визначених у частині другій цієї статті) вносяться до Поземельної книги за заявою власника або користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на підставі документації, передбаченої цим Законом (частина третя статті 26 вказаного Закону).

Судова колегія зазначає, що з 1 січня 2017 року процедура проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів визначена Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489 (далі - Порядок).

Пунктом 5 розділу ІІ Порядку визначено, що коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), встановлюється на підставі Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306 (додаток 1).

Додатком 1 до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів (пункт 5 розділу ІІ) визначено коефіцієнти, які характеризують функціональне використання земельної ділянки (Кф).

Відповідно до примітки 2 до Додатку 1 Порядку, у разі якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 2,0.

17 липня 2018 року набрав чинності наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 березня 2018 року № 162, яким внесено зміни до додатка 1 до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, а саме: цифри « 2,0» замінено цифрами « 3,0».

Таким чином, з 1 січня 2017 року визначення Кф знаходиться у прямій залежності від коду КВЦПЗ 2010 року, відомості про який містяться у Державному земельному кадастрі. У разі відсутності таких відомостей при розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки має застосовуватись Кф « 2,0», а з 17 липня 2018 року - « 3,0».

Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2021 року у справі № 160/10137/19, від 1 квітня 2021 року у справі № 160/8847/19, від 27 січня 2020 року у справі № 804/886/18, від 12 липня 2021 року у справі №640/9862/20, від 29.07.2024 у справі № 160/9289/20.

При цьому, видача витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки не передбачає можливість вибору суб`єктом владних повноважень на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, оскільки є єдиним законодавчо закріпленим варіантом поведінки відповідача при оформленні даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки. Визначення у витязі коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), є обов`язковим і розмір цього коефіцієнта має відповідати Порядку №489. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 07.12.2020 у справі № 817/1795/17 та від 29.09.2022 у справі № 160/2366/19.

Відтак, оцінивши правову природу та порядок формування витягів про нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки, колегія суддів дійшла висновку, що видача цього документа є способом відображення вартісного показника грошової оцінки цієї земельної ділянки на підставі існуючої у Державному земельному кадастрі інформації щодо неї та із використанням законодавчо встановлених показників, зокрема і показника Кф, який характеризує її функціональне використання.

Суд апеляційної інстанції вважає, що власник земельної ділянки або землекористувач має бути зацікавлений у тому, щоб відомості в Державному земельному кадастрі були повними і достовірними, для чого таким суб`єктам надано право на отримання витягів (без обмеження кількості звернень за ними) та внесення змін до відомостей про земельну ділянку. Тому, в даному випадку відповідач, як фактичний землекористувач, мав бути зацікавлений у тому, щоб у Державному земельному кадастрі були наявні відомості щодо цільового призначення земельних ділянок за кодами КЦВПЗ 2010.

Верховний Суд у своїх постановах від 8 квітня 2021 року у справі № 160/10137/19, від 1 квітня 2021 року у справі № 160/8847/19, від 7 грудня 2020 року у справі № 817/1795/17, від 27 січня 2020 року у справі № 804/886/18, від 12 липня 2021 року у справі 640/9862/20 неодноразово зазначав, що при відсутності коду Класифікації видів цільового призначення земель для земельних ділянок правомірним є застосування Кф, визначеного Порядком № 489 (з урахуванням внесених змін).

Отже, визначення Кф знаходиться у прямій залежності від коду Класифікації видів цільового призначення земель, відомості про який містяться у Державному земельному кадастрі. При цьому, як вбачається з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.11.2020 №4701/176-20, у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Кваліфікації видів цільового призначення земель.

Також не ґрунтуються на вимогах закону і доводи скаржника про те, що саме на власника земельної ділянки законом покладено обов`язок щодо актуалізації інформації про земельну ділянку, яка міститься у Державному земельному кадастрі, оскільки в силу приписів статті 26 Закону України "Про Державний земельний кадастр" як власнику земельної ділянки, так і землекористувачу надано право на внесення змін до Державного земельного кадастру (Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.04.2026 у справі №922/3061/25).

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зауважує, що судом не встановлено обставин звернення як власника земельної ділянки (позивача), так і землекористувача (відповідача) до відповідного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин щодо внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

При цьому законодавство не обмежує можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати. Проте, відповідач, у свою чергу, не надав іншого витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки або інші докази на спростування зазначеної у витязі інформації щодо нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки станом на дату його формування або ухвалення оскаржуваного рішення.

При цьому, як вже було зазначено вище, апеляційним судом відхилено клопотання заявника апеляційної скарги про приєднання до матеріалів справи Витягу № НВ-9959796202026 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 31.03.2026 через те, що цей витяг датований вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, тобто це доказ, який взагалі не існував на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 922/393/18 касаційний суд підтвердив дотримання процесуальних процедур судом попередньої інстанції, який відхилив клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткового доказу (а саме витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки) через те, що цей доказ датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції.

Отже, відповідачем не спростований наданий позивачем розрахунок, який здійснений на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Також колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що частиною 3 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.

Відповідно до частини 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі" обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з пунктом 10 договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Відповідні правові висновки щодо внесення орендної плати за земельну ділянку з урахуванням індексів інфляції викладені у п. 41 постанови Верховного суду Касаційного господарського суду від 07.10.2019 у справі №922/3321/18, у п.п. 50, 57, 61 постанови Верховного суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 922/1658/19, які є релевантними при розгляді даної справи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Відповідно до наказу Держкомстату "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін" від 27.07.2007 №265 індекс споживчих цін - показник, що характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базисним.

Інформація про індекси споживчих цін (індекси інфляції) за відповідні роки розміщена на сайті Державної служби статистики України http://www.ukrstat.gov.ua.

Згідно із Наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 № 519 "Про затвердження Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін" інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги.

Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послуг та іноземної валюти, які зберігають стабільність своєї купівельної спроможності. При чому процес інфляції відбувається не впродовж лише одного місяця, а на протязі тривалого часу. У зв`язку з цим, індекс інфляції застосовується щомісяця до суми орендної плати за минулий місяць, який також був обчислений з урахуванням індексу інфляції за відповідний місяць. Дане застосування індексу інфляції і є кумулятивним, та запобігає знеціненню грошових коштів відповідно до товарів та послуг.

Зазначена правова позиція відповідає судовій практиці, сформованій Верховним Судом, в тому числі шляхом винесення постанов від 08.04.2026 у справі № 922/3061/25 та від 13.05.2026 у справі №922/2677/25.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості зі сплати орендної плати, суд першої інстанції, ураховуючи розміри нормативної грошової оцінки земельної ділянки у спірний період, сплачену відповідачем орендну плату, встановив його правильність та обґрунтованість, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати у розмірі 4760503,04 грн за період з 02.04.2017 по 28.02.2022.

Разом із тим, під час апеляційного перегляду даної справи судом встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 01.12.2021 у справі №922/3595/21 задоволено позов Харківської міської ради та стягнуто з Фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи на користь Харківської міської ради заборгованість 259948,15 грн за користування земельною ділянкою по вул. Молодої Гвардії, 15/17 у м.Харкові відповідно до договору оренди землі від 09.08.2006 №440667100080.

Як убачається зі змісту зазначеного судового рішення, предметом позову у справі № 922/3595/21 були вимоги Харківської міської ради (позивача), як орендодавця, до Фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи (відповідача), як орендаря, про стягнення заборгованості з орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,9659 га по АДРЕСА_1 відповідно до договору оренди землі від 09.08.2006 за № 440667100080 за період з 15.09.2018 по 31.12.2020 в сумі 259948,15 грн.

Підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості та, відповідно стягнення її (заборгованості) судом, визначено порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою з урахуванням індексів інфляції за період з 15.09.2018 по 31.12.2020.

Вказані обставини були предметом судового дослідження, отримали відповідну правову оцінку та завершилися ухваленням рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Водночас у даній справі № 922/3110/25 Харківська міська рада звернулася з позовом про стягнення заборгованості з орендної плати за користування тією ж земельною ділянкою, за адресою: вул. Добровольців (колишня назва - вул. Молодої Гвардії), 15/17 у м. Харкові, за тим самим договором оренди землі від 09.08.2006 № 440667100080 за період з 02.04.2017 по 28.02.2022.

Таким чином, заявлені у цій справі позовні вимоги охоплюють, зокрема, період з 15.09.2018 по 31.12.2020, який уже був предметом судового розгляду у справі № 922/3595/21 та щодо якого існує судове рішення, що набрало законної сили.

Колегія суддів звертає увагу, що про існування господарської справи № 922/3595/21 та ухваленого у ній рішення відповідач повідомив суд лише на стадії апеляційного перегляду справи.

Водночас апеляційний суд виходить із того, що Харківська міська рада, яка була позивачем як у справі № 922/3595/21, так і у даній справі № 922/3110/25, об`єктивно не могла не бути обізнаною про наявність судового рішення, яким уже вирішено спір щодо стягнення заборгованості за тим самим договором оренди землі від 09.08.2006 № 440667100080 за період з 15.09.2018 по 31.12.2020.

Чинне процесуальне законодавство не допускає подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом, подання позову за відсутності предмета спору, а також повторного вирішення спору, який уже був предметом судового розгляду та щодо якого існує судове рішення, що набрало законної сили.

Так, відповідно до пункту 10 частини третьої статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Саме таке підтвердження позивач у цій справі надав у поданій ним позовній заяві, тобто не повідомив суд першої інстанції про існування рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2021 у справі № 922/3595/21, яким уже вирішено спір щодо стягнення орендної плати за частину періоду, що охоплюється заявленими у даній справі позовними вимогами.

При цьому відсутність відповідних посилань учасників справи під час розгляду справи судом першої інстанції не звільняє суд апеляційної інстанції від обов`язку врахувати наявність судового рішення, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення для вирішення даного спору. Ігнорування такого рішення призвело б до повторного розгляду вже вирішеного спору та створило б ризик існування двох судових рішень щодо одних і тих самих правовідносин, що суперечить принципу правової визначеності (res judicata), який є складовою принципу верховенства права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

Так, однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини першої статті 129 Конституції України). Аналогічне положення міститься у пункті 7 частини третьої статті 2 ГПК України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з положеннями статей 18, 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Суд звертає увагу на те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (зокрема рішення у справі "Пономарьов проти України") одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип "юридичної визначеності", який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті домогтися нового слухання справи та нового її вирішення. Принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Також згідно з пунктами 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії", п. 61).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішувати у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності та оперативності судового процесу.

Отже, повторне пред`явлення позивачем вимог про стягнення орендної плати за період, щодо якого між тими самими сторонами вже вирішено спір та ухвалено судове рішення, суперечить принципу правової визначеності та остаточності судового рішення (res judicata), а тому відповідні вимоги не можуть бути предметом повторного судового розгляду.

З огляду на зазначені вище мотиви на норми процесуального закону, за наявності двох справ з тотожним суб`єктним складом, предметом та підставами позову, судова колегія зазначає, що існують передумови для застосування положень пункту 2 частини першої статті 175 ГПК, та, як наслідок, закриття провадження у відповідній частині позовних вимог на підставі норм пункту 3 частини першої статті 231 цього Кодексу.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України підставою для закриття провадження у справі є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

З системного аналізу положень зазначених норм вбачається, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України можливе за умови, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

Зі змісту зазначених норм слідує, що розгляд та вирішення по суті спору про той же предмет, між тими ж сторонами, з тих же підстав, свідчить про реалізацію особою (особами) у процесуальному порядку, однак в межах іншого провадження (справи), права на захист щодо конкретної вимоги у спірних правовідносинах між тими ж сторонами, з тих же підстав та про той же предмет, внаслідок чого ця особа (особи) у процесуальному сенсі (порядку) втрачає в подальшому право на судовий захист та на задоволення вимоги, щодо якої вже ухвалене рішення по суті спору у спорі про той же предмет, між тими ж сторонами, з тих же підстав.

Тобто для застосування підстави для закриття провадження у справі, необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову. Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає особі звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави для закриття провадження у справі (Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 910/9158/16, від 18.03.2026 у справі № 910/8837/24).

При цьому, суд зазначає, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами й обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного зі згаданих вище умов не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору на загальних підставах.

Тобто, закриваючи провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановити наявність рішення господарського суду або іншого органу, прийнятого у справі: між тими ж сторонами; про той же предмет; з тих же підстав.

Положення пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України підлягають застосуванню, якщо на момент відкриття провадження у справі суду не було відомо про наявність рішення у іншій справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

При цьому, відповідно до змісту вказаних норм права, однією з цілей цих норм законодавець визначив, в тому числі, й уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, так само як і уникнення можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами як засобу, спрямованого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Враховуючи вказані вище положення судова колегія зазначає, що подання позивачем нового позову між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, з яких прийнято рішення у справі №922/3595/21, яке набрало законної сили, фактично свідчить про намагання добитися повторного розгляду справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому слід зазначити, що у справі №922/3595/21 позивачем здійснено розрахунок розміру орендної плати за період з 15.09.2018 по 31.12.2020 виходячи з визначеної пунктом 5 додаткової угоди нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідно до витягу з технічної документації №799 від 24.09.2013 становила 10914767 грн.

Водночас, у даній справі позивачем для розрахунку розміру орендної плати з 01.01.2020 застосовано витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 26.11.2020 №4701/176-20, згідно з яким нормативна грошова оцінка у 2020 році становила 83428528 грн.

Однак наведені відмінності у розрахунку розміру орендної плати, зумовлені застосуванням позивачем іншого витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та, відповідно, іншої величини нормативної грошової оцінки при визначенні суми заборгованості, не свідчать про зміну предмета або підстав позову. Такі відмінності стосуються виключно способу обґрунтування розміру заявлених до стягнення вимог та їх доказової бази, але не змінюють ані характеру спірних правовідносин, ані матеріально-правової вимоги позивача, яка, як і у справі № 922/3595/21, полягає у стягненні заборгованості з орендної плати за тим самим договором оренди землі та за той самий період.

Отже, використання нового витягу з технічної документації та здійснення на його підставі іншого розрахунку орендної плати є поданням нового доказу на підтвердження вже заявлених вимог, а не свідчить про виникнення нових юридичних фактів чи зміну матеріально-правових підстав позову. Саме по собі збільшення розміру заявленої до стягнення заборгованості за 2020 рік внаслідок застосування іншої нормативної грошової оцінки земельної ділянки не усуває тотожності позовів та не створює підстав для повторного судового розгляду спору, який уже був остаточно вирішений судом.

Крім того, колегія суддів враховує, що позивач звернувся до суду із позовом у справі № 922/3595/21 у 2021 році, тобто вже після отримання витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 26.11.2020 № 4701/176-20. Відтак позивач не був позбавлений можливості ще під час розгляду справи № 922/3595/21 надати зазначений витяг як доказ, обґрунтувати ним свої позовні вимоги та здійснити розрахунок орендної плати виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної у цьому витязі.

Нереалізація позивачем своїх процесуальних прав щодо подання відповідних доказів та належного обґрунтування розміру заявлених вимог під час розгляду справи № 922/3595/21 не може бути виправлена шляхом повторного звернення до суду з тотожним позовом, оскільки така процесуальна поведінка фактично спрямована на повторний розгляд уже вирішеного спору між тими самими сторонами, щодо того самого предмета та з тих самих підстав, що є неприпустимим з огляду на принцип остаточності судового рішення (res judicata) та принцип юридичної визначеності.

Отже, з урахуванням встановлених під час апеляційного перегляду обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі № 922/3110/25 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за період з 15.09.2018 по 31.12.2020, оскільки спір у цій частині вже був предметом судового розгляду у справі № 922/3595/21, за результатами якого ухвалено рішення, що набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

За таких обставин провадження у справі № 922/3110/25 в частині позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи на користь Харківської міської ради заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Добровольців, 15/17 у м. Харкові відповідно до договору оренди землі від 09.08.2006 № 440667100080 за період з 15.09.2018 по 31.12.2020 у сумі 2014385,20 грн підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини третьої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спором між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Водночас позовні вимоги про стягнення орендної плати за періоди з 02.04.2017 по 14.09.2018 та з 01.01.2021 по 28.02.2022 не були предметом розгляду у справі № 922/3595/21, а тому відсутні підстави для закриття провадження у справі в цій частині.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права щодо зазначених періодів, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи, наявним у справі доказам та вимогам чинного законодавства.

Отже, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум орендної плати за період з 02.04.2017 по 14.09.2018 та з 01.01.2021 по 28.02.2022, суд апеляційної інстанції встановив, що загальний розмір заборгованості становить 2746117,84 грн (а саме з 02.04.2017 по 31.12.2017 – 57 348,53 грн, з 01.01.2018 по 14.09.2018 – 92 428,34 грн, з 01.01.2021 по 31.12.2021 – 2 162 268,53 грн та з 01.01.2022 по 28.02.2022 – 434 072,44 грн), що узгоджується з розрахунками позивача в цій частині, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

З огляду на зазначені вище встановлені обставини справи, а також здійснений перерахунок заявлених до стягнення сум, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2746117,84 грн заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Добровольців, 15/17 у м. Харкові відповідно до договору оренди землі №440667100080 від 09.08.2006 за період 02.04.2017 по 14.09.2018, 01.01.2021 по 28.02.2022.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково (пункт 4 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 278 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Враховуючи наведені положення процесуального законодавства та висновки, зроблені апеляційним господарським судом під час апеляційного провадження у даній справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині стягнення з ФОП Махмудової Гульнари Муталіб кизи на користь Харківської міської ради заборгованості зі сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою за договором оренди землі від 09.08.2006 №440667100080 за період 15.09.2018 по 31.12.2020 у сумі 2 014 385,20 грн із закриттям провадження у справі в цій частині позовних вимог. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 26.11.2025 у справі №922/3110/25 підлягає залишенню без змін.

За змістом частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 14 статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 231, 269, 270, п. 4 ч. 1 ст. 275, статтями 277, 278, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 26.11.2025 у справі №922/3110/25 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи ( АДРЕСА_2 ; ідент. код НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7; ідент. код 04059243) заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Добровольців, 15/17 у м. Харкові відповідно до договору оренди землі від 09.08.2006 №440667100080 за період 15.09.2018 по 31.12.2020 у сумі 2 014 385,20 грн скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким закрити провадження у справі.

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 26.11.2025 у справі №922/3110/25 залишити без змін.

Викласти резолютивну частину рішення в такій редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи ( АДРЕСА_2 ; ідент. код НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7; ідент. код 04059243) заборгованість зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Добровольців, 15/17 у м. Харкові відповідно до договору оренди землі №440667100080 від 09.08.2006 за період 02.04.2017 по 14.09.2018, 01.01.2021 по 28.02.2022 у сумі 2 746 117,84 грн та судовий збір за подання позовної заяви у сумі 41 191,77 грн.

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення Фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи (ідент. код НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської ради (ідент. код 04059243) заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою по вул. Добровольців, 15/17 у м. Харкові відповідно до договору оренди землі від 09.08.2006 №440667100080 за період 15.09.2018 по 31.12.2020 у сумі 2 014 385,20 грн».

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7; ідент. код 04059243) на користь Фізичної особи-підприємця Махмудової Гульнари Муталіб кизи ( АДРЕСА_2 ; ідент. код НОМЕР_1 ) 36 258,93 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 29.06.2026.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.В. Лакіза