Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №917/2398/25 — Східний апеляційний господарський суд

Суд: Східний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: про відшкодування шкоди

Дата: 28 червня 2026 р.

Справа: №917/2398/25

Суддя: Плахов Олексій Вікторович

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Харків Справа № 917/2398/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Жельне С.Ч. , суддя Тихий П.В.,

без виклику представників сторін,

розглянувши апеляційну скаргу Виконавчого комітету Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Полтавська область, Кременчуцький район, м. Глобине, (вх.№763 П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 23.03.2026 у справі №917/2398/25 (суддя Киричук О.А., ухвалене в м.Полтава, дата складення повного тексту – 23.03.2026)

за позовом: керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області, Полтавська область, Кременчуцький район, м. Глобине, в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу, м. Полтава,

до відповідача: Виконавчого комітету Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Полтавська область, Кременчуцький район, м. Глобине,

про стягнення 223938,00грн,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Глобинської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Виконавчого комітету Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області про стягнення 223938,00грн. шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства в результаті засмічення та забруднення земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що ході реалізації повноважень, визначених ст.131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що на території Глобинської територіальної громади Кременчуцького району, в межах населеного пункту с.Пузикове Кременчуцького району Полтавської області з координатами (49.3471375 33.4384531), розташована земельна ділянка загальною площею 2340 м.кв, засмічена твердими побутовими відходами.

З інформації Глобинської міської ради № 6250-24 від 26.11.2024 встановлено, що дійсно на території Глобинської ОТГ, розташоване вказане сміттєзвалище на яке відсутня землевпорядна документація, відповідно відсутній номер кадастрової земельної ділянки.

Згідно довідки Державної екологічної інспекції Центрального округу від 04.11.2024 за №02.2-11/5389 щодо шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства від засмічення та забруднення земельної ділянки в с.Пузикове Кременчуцького району Полтавської області, площа засмічення та забруднення земельної ділянки у вказаному населеному пункті складає 2340 м.кв з об`ємом відходів 3564 м.кв, які розміщені на відкритому ґрунті та загальний розмір шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства в результаті засмічення та забруднення земельної ділянки становить 223938,00 грн.

За наведених обставин, прокурор зазначав, що з 2024 року по час звернення до суду з позовом Глобинською міською радою Кременчуцького району Полтавської області не було вжито заходів щодо належного оформлення полігону твердих побутових відходів у с. Пузикове, цільове призначення вказаної земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови, тобто не під розміщення твердих побутових відходів.

Крім того, не вирішено питання щодо розміщення на своїй території об`єктів поводження з відходами, а саме: відсутні об`єкти зі спалювання побутових відходів, об`єктів перероблення органічної складової, що є у складі ТПВ, об`єктів сортування побутових відходів; не організовано роздільне збирання побутових відходів згідно з методикою роздільного збирання побутових відходів, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, передбаченої ст. 30 ЗУ "Про управління відходами", що призвело до її забруднення, в результаті чого, завдано шкоду навколишньому природньому середовищу у розмірі 223938,00грн.

В результаті псування (забруднення та засмічення) земельних ділянок в населеному пункті с.Пузикове, розташованому на території Глобинської ОТГ допущено недотримання вимог ст. 167 ЗК України в частині здійснення діяльності, внаслідок якої відбулось забруднення ґрунтів; ст. 37, 45 Закону України "Про охорону земель" в частині недотримання вимог власників і землекористувачів, що призвело до погіршення якості земель; ч. 2 ст. 26 Закону України "Про управління відходами" в частині не забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ в межах населених пунктів виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

Наведені вище обставини і стали підставою звернення до суду з відповідним позовом.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 23.03.2026 у справі №917/2398/25 позов задоволено повністю; стягнуто з Виконкому Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області на користь держави збитки, заподіяні внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства в результаті забруднення та засмічення земельної ділянки в сумі 223938,00грн; стягнуто з Виконкому Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області витрати зі сплати судового збору на суму 2687,26грн на користь Полтавської обласної прокуратури.

Відповідні висновки місцевого господарського суду мотивовані тим, що умовою кваліфікації такого правопорушення, як засмічення земель, є підставою для настання відповідальності та відшкодування шкоди, спричиненої таким засміченням, є доведення факту виявлення на відкритому ґрунті сторонніх предметів і матеріалів, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров`я людини.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується той факт, що дії (бездіяльність) відповідача є порушенням вимог ст. 167 Земельного кодексу України в частині здійснення діяльності, внаслідок якої відбулось забруднення ґрунтів; ст. 37, 45 Закону України "Про охорону земель" в частині недотримання вимог власників і землекористувачів, що призвело до погіршення якості земель; ч. 8 ст. 26 Закону України "Про управління відходами" в частині несвоєчасного та неповного виконання заходів із захисту земель від засмічення та забруднення відходами.

При цьому, суд зауважив, що відповідач під час розгляду справи не скористався правом на подання доказів з метою спростування доводів позивача щодо засмічення та забруднення навколишнього природного середовища, розрахунку обчисленої ним шкоди, її розміру, вказуючи лише про те, що факт перебування сміттєзвалища на обліку відповідача не підтверджує, що факт наявності сміття є достатнім для того, щоб вважати землю засміченою і як наслідок, виникнення обов`язку відшкодувати шкоду.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою -факт існування шкоди навколишньому природному середовищу є безпосереднім наслідком бездіяльності відповідача.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши додані до позову розрахунки на відповідність до нормативно-правових актів, суд визнав, що такі розрахунки проведені у відповідності до формул, унормованих в Методиці визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженій наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.1997 №171 та дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 223938,00грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.

Виконавчий комітет Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 23.03.2026 у справі №917/2398/25 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим відповідачем доводам та доказам, в тому числі щодо того, що факт наявності сміття не є достатнім для того, щоб вважати землю засміченою і як наслідок, виникнення обов`язку відшкодувати шкоду, оскільки обов`язковою ознакою засмічення є таке засмічення земель, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Доданими прокурором до позовної заяви доказами, а саме: протоколом огляду місця події зафіксовано лише наявність на земельній ділянці побутових відходів; довідкою Державної екологічної інспекції засвідчено лише факт натурного обстеження в результаті якого між сільськогосподарським угіддями та лісопосадкою виявлено засмічення земельних ділянок відходами змішаними побутовими та відходами рослинного походження, але при цьому не враховано той факт, що дана земельна ділянка, відповідно до технічної документації, виділена під розміщення побутових відходів.

Крім того, в доданих до позову додатках відсутні будь-які докази на підтвердження тих обставин, що відходи, які були виявлені на земельній ділянці, призвели або можуть призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Вказані обставини також не були зафіксовані Державною екологічною інспекцією Центрального округу при проведення перевірки. Отже, за наведених обставин, на думку апелянта, сам лише факт розміщення на земельній ділянці того ж бетону та асфальтного покриття, але у битому вигляді, не є беззаперечним свідченням того, що таке сміття може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 витребувано господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/2398/25; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

24.04.2026 матеріали справи №917/2398/25 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області на рішення господарського суду Полтавської області від 23.03.2026 у справі №917/2398/25; встановлено сторонам у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; розгляд апеляційної скарги Виконавчого комітету Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області на рішення господарського суду Полтавської області від 23.03.2026 у справі №917/2398/25 ухвалено розпочати з 30.04.2026 без повідомлення учасників справи.

01.05.2026 прокурором подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№5015), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Виконавчого комітету Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, рішення господарського суду Полтавської області від 23.03.2026 у справі №917/2398/25 залишити без змін.

Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з частиною 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему "Електронний суд" до кабінету користувача і доставлена їм 29.04.2026.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

В ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції, Глобинською окружною прокуратурою в ході реалізації повноважень, визначених ст.131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що на території Глобинської територіальної громади Кременчуцького району, в межах населеного пункту с.Пузикове Кременчуцького району Полтавської області з координатами (49.3471375 33.4384531), розташована земельна ділянка загальною площею 2340 м.кв, засмічена твердими побутовими відходами.

Окружною прокуратурою 30.10.2024 за № 50-4139 вих-24 скеровано запит у порядку ст. 93 КПК України до Глобинської міської ради щодо надання інформації про виготовлення проєктної документації та належного оформлення полігонів твердих побутових відходів на території Глобинської ОТГ, в тому числі в с. Пузикове, Кременчуцького району, Полтавської області.

За вказаним фактом, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №42024172010000038 від 21.10.2024 за ч.1 ст. 239 КК України щодо можливого забруднення земельних ділянок твердими побутовими відходами, в тому числі і земельної ділянки площею 2340 м.кв в межах с. Пузикове.

Згідно протоколу огляду місця події від 14.11.2025 та фото-таблицями до нього, слідчим СВ ВП№1 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області Кротом Р.А., разом з спеціалістом- головним спеціалістом відділу державного екологічного нагляду (контролю) у сферах запобіганню утворенню та управління відходами, поводження з небезпечними хімічними речовинами Управління державного екологічного нагляду (контролю) у Полтавській області оглянуто вказану земельну ділянку, в результаті чого виявлено несанкціоноване сміттєзвалище в межах с. Пузикове, Кременчуцького району Полтавської області за координатами 49.3471375 33.4384531. На вказаній земельній ділянці виявлено тверді побутові відходи(т.1 а.с.36-39).

Також, відповідно до протоколу огляду "Кадастрової карти України" від 05.11.2025 в рамках вказаного кримінального провадження встановлено, що несанкціоноване сміттєзвалище в межах с.Пузикове знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 53206875000:00:003:0061 (т.1 а.с.28-29, 30-31).

Згідно поземельної книги відкритої за вказаною земельною ділянкою, її цільове призначення: землі житлової та громадської забудови. Власником земельної ділянки зазначено Пузиківську сільську раду. Державний акт ПЛ 475531 від 25.04.2004, реєстраційний номер 0103553001433 (т.1 а.с.10-47).

Так, земельні ділянки, з геопросторовими координатами 49.3471373, 33.438453 1 та загальною площею 2340.0 м.кв, засмічені відходами змішаними побутовими та відходами рослинного походження, з неї ділянка .№1 - 300 м.кв, ділянка № 2 - 2040,0 м.кв.

В ході натурного обстеження, між сільськогосподарським угіддями та лісопосадкою виявлено засмічення земельних ділянок відходами змішаними побутовими та відходами рослинного походження (коди згідно ННВ №1102 від 20.10.2023 20 03 01 та 02 01 03). Відходи розміщені на відкритому грунті у вигляді двох прямокутників. Середня висота відходів становить: ділянка № 1 -1,0 м. ділянка № 2 - 1,6 м.

Заміри площі проведено рулеткою вимірювальною SIGMA (свідоцтво про перевірку метрологічних характеристик засобу вимірювальної техніки № 12-01/0337 від 26.05.2023). Площа засмічення становить 2340 м.кв (0,2 га).

Земельні ділянки знаходяться в адміністративних межах Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Загальний розмір шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства в результаті засмічення та забруднення земельної ділянки становить 223938,00 грн.

Для розрахунку розміру шкоди внаслідок забруднення та засмічення земель було застосовано Методику визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затверджену наказом Міністерством навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27.10.1997 № 171 (т.1 а.с.31-34).

Крім того, за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено за №42024172010000038 від 21.10.2024, Полтавським відділенням Національного наукового центру "Інституту судових експертиз ІМ. ЗАСЛ. ПРОФ. М.С. БОКАРІУСА" було складено висновок експерта №1807 за результатами проведення судової економічної експертизи від 18.11.2025 (т.1 а.с.48-54), в якому встановлено, що розрахунок збитків зазначений у довідці Державної екологічної інспекції Центрального округу щодо шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства від засмічення земельної ділянки в с.Пузикове арифметично підтверджує збитки в сумі 223938,00грн.

В результаті псування (забруднення та засмічення) земельних ділянок в населеному пункті с.Пузикове, розташованому на території Глобинської ОТГ допущено недотримання вимог ст. 167 ЗК України в частині здійснення діяльності, внаслідок якої відбулось забруднення ґрунтів, ст. 37, 45 Закону України "Про охорону земель" в частині недотримання вимог власників і землекористувачів, що призвело до погіршення якості земель, ч. 2 ст. 26 Закону України "Про управління відходами" в частині не забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ в межах населених пунктів виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

Наведені вище обставини і стали підставою звернення 31.12.2025 керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу до господарського суду Полтавської області з позовом до Виконавчого комітету Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області про стягнення 223938,00грн. шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства в результаті засмічення та забруднення земельної ділянки (т.1 а.с. 1-66).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 23.03.2026 у даній справі позов задоволено повністю, з підстав викладених вище (т.1 а.с.157-164).

Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Госпдарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, в тому числі у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У судовому процесі, в тому числі в господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 27.02.2019 у справі №761/3884/18.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, яким є Закон України "Про прокуратуру".

В частині 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, у зв`язку із чим у законодавстві встановлено, що, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

При цьому, під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Згідно з частинами 3, 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

В Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №3-рп/99Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, розкрите Конституційним Судом України поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого в статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.12.2021 у справі №906/506/18, від 11.04.2019 у справі №904/583/18, від 13.02.2019 у справі №914/225/18, від 21.05.2019 у справі №921/31/18.

Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт не звернення до суду уповноваженим органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу посилався на те, що порушення інтересів держави полягає в тому, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги є одним із пріоритетних напрямків діяльності як державних органів, так і суб`єктів господарювання, оскільки охорона навколишнього природного середовища відноситься до глобальних завдань, життєво важливих для всього людства, тому актуальним є відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу з метою спрямування коштів на відновлення стану пошкоджених об`єктів навколишнього природного середовища.

Правовідносини, пов`язані з охороною навколишнього середовища становлять суспільний інтерес, а неправомірне, всупереч закону та волі держави використання об`єктів навколишнього природного середовища, а також невідшкодування збитків, заподіяних такими діями, до державного бюджету, суспільному інтересу не відповідає.

Таким чином, в зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.

Реалізація зазначеного обов`язку здійснюється державою через відповідні органи, які зважаючи на приписи частини 2 статті 19 Конституції України, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017, Держекоінспекція України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує 5 державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Державна екологічна інспекція Центрального округу, як міжрегіональний територіальний орган Держекоінспекції, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію Центрального округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 № 30 (надалі - Положення), здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами- нерезидентами вимог законодавства, у тому числі з питань запобігання утворенню та управління відходами, в тому числі щодо: збирання, перевезення, оброблення відходів; ведення обліку відходів та подання звітності; виконання планів і програм у сфері управління відходами; здійснення заходів із запобігання забрудненню земель хімічними радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; своєчасного та повного виконання заходів із захисту земель від засмічення та забруднення відходами та інші; звертається до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.

Відповідно до пункту "й" статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить: вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Згідно з частиною 9 розділу 2 Положення, Державна екологічна інспекція Центрального округу пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належить до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.

Матеріалами справи підтверджується, що Глобинською окружною прокуратурою 25.11.2025 направлено до Державної екологічної інспекції Центрального округу лист за № 50-4630 вих-25 з метою вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави, відповідно до абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", було скеровано запит щодо отримання інформації про те, чи вживались (якщо ні, то чи будуть вживатись) заходи, які були б спрямовані на стягнення із Виконавчого комітету Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства, в тому числі шляхом звернення з позовною заявою до суду, а також роз`яснено повноваження, надані законодавством щодо звернення до суду з відповідною позовною заявою (т.1 а.с.55-57).

Відповідно до листа Державної екологічної інспекції Центрального округу від 10.12.2025 за № 06-08/6505, Інспекція не зверталась з відповідним позовом до суду та просила окружну прокуратуру вжити заходи прокурорського реагування шляхом звернення з відповідним позовом до суду (т.1 а.с.58).

Cлід зазначити, що Велика Палата Верховного суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виклала правову позицію щодо обґрунтування прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді, в якій зазначила, що прокурор звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурором було скеровано відповідне повідомлення, проте протягом розумного строку достатніх заходів, спрямованих на захист інтересів держави, в тому числі шляхом самостійного звернення до суду з позовом в інтересах держави позивачем не вжито.

Звертаючись до компетентних органів до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор надав їм можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зв тому числі, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентними органами жодних заходів протягом розумного строку після повідомлення прокурора про стверджуване порушення, про що вони повідомили прокуратуру відповідними листами, кваліфікується як бездіяльність відповідних органів та є достатньою підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Таким чином прокурором дотримані вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 13, статті 14 Конституції України передбачено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 1 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об`єктів, пов`язаних з історико-культурною спадщиною.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Статтею 35 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані дотримуватись вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; забезпечувати захист земель від пожеж, ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур`янами, чагарниками і дрібноліссям; уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.

Відповідно до статті 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" суб`єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Здійснення операцій у сфері поводження з відходами дозволяється лише за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами на визначених місцевими радами територіях із додержанням санітарних та екологічних норм у спосіб, що забезпечує можливість подальшого використання відходів як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров`я людей.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов`язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини визначає Закон України "Про управління відходами", прийнятий 20.06.2022 Верховною радою України, який 09.07.2023 року набув чинності.

Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про управління відходами" визначено, що відходи це будь-які речовини, матеріали і предмети, яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про управління відходами" громадяни України, іноземці та особи без громадянства зобов`язані дотримуватися вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері управління відходами, запобігати забрудненню відходами навколишнього природного середовища.

Приписами частини 2 статті 16 Закону України "Про управління відходами" передбачено, що утворювачі відходів, крім утворювачів відходів домогосподарств, зобов`язані запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів; класифікувати свої відходи відповідно до Національного переліку відходів та Порядку класифікації відходів; обробляти відходи самостійно, за наявності дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, або передавати їх для оброблення суб`єктам господарювання у сфері управління відходами, які мають такий дозвіл; у разі утворення побутових відходів укладати договір про надання послуги з управління побутовими відходами з виконавцем відповідної послуги та вносити плату за надання такої послуги відповідно до встановлених тарифів; не допускати змішування відходів, що можуть бути відновлені, з відходами, що не можуть бути відновлені; вести облік відходів, що утворилися в результаті їхньої діяльності, та подавати відповідну звітність; розробляти та виконувати плани управління відходами підприємств, установ та організацій у встановленому порядку; забезпечувати утримання в належному санітарному і технічному стані місць утворення та зберігання відходів, а також забезпечувати дотримання встановлених правил техніки безпеки та пожежної безпеки у таких місцях; надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування інформацію про відходи та пов`язану з ними діяльність; призначати відповідальних осіб у сфері управління відходами; відшкодовувати шкоду, заподіяну здоров`ю та майну громадян України, навколишньому природному середовищу, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил управління відходами, відповідно до закону.

Відповідно до пункту б частини 1 статті 91 Земельного кодексу України на власників земельних ділянок покладається обов`язок додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.

Відповідно до пунктів а, б статті 7 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, належать: здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині: додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про управління відходами", статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері управління відходами належить організація управління побутовими відходами, забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населених пунктів, а до делегованих здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про охорону земель" юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом.

Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Приписами статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність (частина 1). Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (частина 4).

Частиною 1 статті 69 названого Закону визначено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Підстави відповідальності за заподіяння шкоди, в тому числі пов`язаної з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за заподіяння позадоговірної шкоди встановлені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18).

Отже, предметом доказування у даній справі є встановлення наявності або відсутності з боку відповідача факту порушення природоохоронного законодавства і, як наслідок, визначення обґрунтованості заявлених до стягнення грошових коштів за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Щодо встановлення наявності або відсутності з боку відповідача факту порушення вимог природоохоронного законодавства, судова колегія зазначає, що відповідно до статті 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" суб`єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення.

Здійснення операцій у сфері поводження з відходами дозволяється лише за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами на визначених місцевими радами територіях із додержанням санітарних та екологічних норм у спосіб, що забезпечує можливість подальшого використання відходів як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров`я людей.

Орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади із залученням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, територіального органу Національної поліції України встановлює утворювача або власника виявлених відходів.

Якщо власник відходів не встановлений, передача відходів до суб`єкта господарювання у сфері управління відходами та усунення негативних наслідків, спричинених відходами, здійснюється за рахунок державного або місцевого бюджету. Збирання, перевезення та/або оброблення відходів, власник яких не встановлений організовують: виявлених за межами населених пунктів - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації; виявлених у межах населених пунктів - органи місцевого самоврядування. Збирання, перевезення та/або оброблення таких відходів здійснюють суб`єкти господарювання у сфері управління відходами.

У відповідності до пункту 7 частини 2 статті 26 Закону України "Про управління відходами" до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері управління відходами належить забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населених пунктів.

Стаття 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо вирішення питань поводження з побутовими відходами.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, частини 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 35 Закону України "Про охорону земель" власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо; дотримуватися нормативів при здійсненні протиерозійних, агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов`язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів; надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування відомості про застосування пестицидів та агрохімікатів; сприяти систематичному проведенню вишукувальних, обстежувальних, розвідувальних робіт за станом земель, динамікою родючості ґрунтів; своєчасно інформувати відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щодо стану, деградації та забруднення земельних ділянок; забезпечувати додержання встановленого законодавством України режиму використання земель, що підлягають особливій охороні; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку; забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур`янами, чагарниками і дрібноліссям; уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції: організують управління побутовими відходами, відходами будівництва та знесення на своїй території.

Як було зазначено вище, в межах населеного пункту с.Пузикове Кременчуцького району Полтавської області з координатами (49.3471375 33.4384531), розташована земельна ділянка загальною площею 2340 м.кв, засмічена твердими побутовими відходами.

Вказане несанкціоноване сміттєзвалище розташоване на території Глобинської територіальної громади в межах населеного пункту с. Пузикове, Кременчуцького району, Полтавської області, входить до Глобинської територіальної громади, що підтверджується листом Глобинської міської ради № 6250-24 від 26.11.2024 (т.1 а.с.35).

Відповідно до абзацу першого пункту 7-1 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України про місцеве самоврядування в Україні", розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 721-р визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Полтавської області, згідно якого до Глобинської територіальної громади в особі Глобинської сільської ради приєднано території Глобинської, Бабичівської, Борисівської, Жуківської, Опришківської, Пирогівської, Обознівської, Пузиківської, Пустовійтівської, Троїцької, Кринківської, Заможненської, Землянківської, Зубанівської, Іваново-Селищенської, Куп`єватівської, Петрівської, Манжеліївської, Федорівської сільських рад.

Згідно з статтею 8 Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад", територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об`єднаною територіальною громадою.

Статтею 327 Цивільного кодексу України визначено, що в комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Враховуючи наведене, органом, уповноваженим управляти майном, яке знаходиться на території Пузиківської сільської ради на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді є Глобинська міська рада Кременчуцького району Полтавської області, виконавчим органом якої є виконавчий комітет Глобинської міської ради.

Отже, Виконавчий комітет Глобинської міської ради є належним відповідачем у спірних правовідносинах, яким було допущено розміщення на його території несанкціонованого сміттєзвалища та тривале невжиття заходів щодо його ліквідації, у зв`язку із чим, саме відповідач повинен відшкодувати збитки завдані навколишньому природному середовищу. Вина відповідача виражена у формі бездіяльності.

При цьому, доводи апелянта про прийняття програмних рішень, проведення закупівель або вчинення інших дій, а також про те, що стихійне сміттєзвалище виникло через безвідповідальність місцевих жителів с.Пузикове жодним чином не звільняє останнього від обов`язку відшкодування збитків, внаслідок невиконання покладених на нього зобов`язань.

Для розрахунку розміру шкоди внаслідок забруднення та засмічення земель застосована Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затверджена наказом Міністерством навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27.10.1997 № 171 (надалі - Методика), яка застосовується під час встановлення розмірів шкоди від забруднення (засмічення) земель будь-якого цільового призначення, що сталося внаслідок несанкціонованих (непередбачених проектами, дозволами) скидів (викидів) речовин, сполук і матеріалів, внаслідок порушення норм екологічної безпеки у разі зберігання, транспортування та проведення вантажно- розвантажувальних робіт, використання пестицидів і агрохімікатів, токсичних речовин, виробничих і побутових відходів; самовільного розміщення промислових, побутових та інших відходів (пункт 1.3 Методики).

Згідно Розділу 3 Методики землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені негативні кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності чи впливу інших чинників. При цьому зміни можуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових шкодочинних речовин, яких 22 раніше не було, а і збільшенням вмісту речовин, що перевищує їх гранично допустиму концентрацію, які характерні для складу незабрудненого ґрунту або у порівнянні з даними агрохімічного паспорта (для земель сільськогосподарського призначення) (пункт 3.1 Методики).

Землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища (пункт 3.2 Методики). Факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель (пункт 3.3 Методики).

Визначення обсягу забруднення земельних ресурсів у кожному випадку є самостійним завданням через різноманітність геоморфологічних, геологічних та гідрологічних умов. За наявності інформації про кількість (об`єм, маса) забруднюючої речовини, яка проникла у певний шар землі, визначаються площа, глибина просочування. Якщо за зовнішніми ознаками забруднення земельної ділянки неможливо встановити площу забруднення чи глибину просочування, ці параметри визначають за підпунктом 3.6 цієї Методики (пункт 3.4 Методики).

У випадках коли обсяг забруднення не може бути визначено відповідно до підпункту 3.4 цієї Методики, визначення обсягу забруднення земельних ресурсів здійснюється із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, а у разі необхідності із залученням спеціалізованих організацій (пункт 3.6 Методики). При виявленні засмічення визначаються на місці обсяги засмічення відходами та інші показники, які необхідні для визначення розмірів шкоди.

Об`єм відходів (куб.м), що спричинили засмічення, встановлюють за об`ємними характеристиками цього засмічення через добуток площі засмічення земельної ділянки та товщини шару цих відходів. Товщину шару відходів ділянки визначають вимірюванням (пункт 3.5 Методики).

У випадках коли обсяг забруднення не може бути визначено відповідно до підпункту 3.6 цієї Методики, визначення обсягу забруднення земельних ресурсів здійснюється із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, а у разі необхідності із залученням спеціалізованих організацій (пункт 3.6. Методики).

В даному випадку, як вірно зазначено місцевим господарським судом, Державною екологічною інспекцією Центрального округу в довідці від 04.11.2024 за №02.2-11/5389

встановлено факти засмічення та забруднення земельних ділянок.

Крім того, судова колегія враховує, що за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено за №42024172010000038 від 21.10.2024, Полтавським відділенням Національного наукового центру "Інституту судових експертиз ІМ. ЗАСЛ. ПРОФ. М.С. БОКАРІУСА" було складено висновок експерта №1807 за результатами проведення судової економічної експертизи від 18.11.2025 (т.1 а.с.48-54), в якому встановлено, що розрахунок збитків зазначений у довідці Державної екологічної інспекції Центрального округу щодо шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства від засмічення земельної ділянки в с.Пузикове арифметично підтверджує збитки в сумі 223938,00грн.

Колегія суддів зазначає, що висновки експертиз, проведені спеціалістами експертних установ, є об`єктивними та ґрунтуються на науково-методичних рекомендаціях. Результати вказаної експертизи не оскаржувалися відповідачем у встановленому законом порядку.

При цьому, чинне процесуальне законодавство, не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих в межах інших проваджень (правовий висновок наведений Верховним Судом у постанові від 27.01.2021 у справі № 461/3675/17).

Докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як доказ у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18.

Обсяг завданих збитків довкіллю, що розрахований експертами та посадовими особами Державної екологічної інспекції Центрального округу, відображає значний стан забруднення земельних ділянок, який вимагає відшкодування з боку власника земельної ділянки, про що судом першої інстанції зроблено правильний висновок.

Шкода виражена в існуванні в навколишньому природному середовищі предметів, речовин тощо, сторонніх для земельної ділянки.

Як під час розгляду справи місцевим господарським судом, так і під час апеляційного перегляду даної справи, відповідач посилався на те, що факт наявності сміття не є достатнім для того, щоб вважати землю засміченою і як наслідок, виникнення обов`язку відшкодувати шкоду, а обов`язковою ознакою засмічення є таке засмічення земель, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

В контексті спірних правовідносин, судова колегія зазначає, що відповідно до приписів природоохоронного законодавства умовою кваліфікації такого правопорушення, як засмічення земель, що є підставою для настання відповідальності та відшкодування шкоди, спричиненої таким засміченням, є доведення факту виявлення на відкритому ґрунті сторонніх предметів і матеріалів, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров`я людини.

Сам по собі факт наявності сміття не є достатнім для того, щоб вважати землю засміченою і, як наслідок, для виникнення обов`язку відшкодувати шкоду. Обов`язковою ознакою засмічення є таке засмічення земель, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Отже, для наявності підстав щодо покладення на відповідача відповідальності за засмічення земель, позивачу необхідно встановити факт того, що таке засмічення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.04.2018 у справі №904/6886/17, від 27.09.2018 у справі №909/6/18, від 25.10.2018 у справі №905/31/17.

Відповідно до вищенаведених приписів природоохоронного законодавства умовою кваліфікації такого правопорушення, як засмічення земель, що є підставою для настання відповідальності та відшкодування шкоди, спричиненої таким засміченням, є доведення факту виявлення на відкритому ґрунті сторонніх предметів і матеріалів, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров`я людини.

При цьому, судова колегія зауважує, що відповідач ані під час розгляду справи місцевим господарським судом ані під час апеляційного перегляду даної справи не скористався правом на подання доказів з метою спростування доводів позивача щодо засмічення та забруднення навколишнього природного середовища, розрахунку обчисленої ним шкоди, її розміру, вказуючи лише про те, що факт перебування сміттєзвалища на обліку відповідача не підтверджує, що факт наявності сміття є достатнім для того, щоб вважати землю засміченою і як наслідок, виникнення обов`язку відшкодувати шкоду.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши додані до позову розрахунки на відповідність до нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що такі розрахунки проведені у відповідності до формул, унормованих в Методиці визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженій наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.1997 № 171 та погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 223938,00грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.

В силу приписів частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Полтавської області від 23.03.2026 у справі №917/2398/25 без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 23.03.2026 у справі №917/2398/25 залишити без змін.

Повна постанова складена 29.06.2026.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя С.Ч. Жельне

Суддя П.В. Тихий

Оригінал: reyestr.court.gov.ua