Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №906/94/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

29 червня 2026 року Справа № 906/94/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб"

на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області 30.03.2026

(ухвалене у м. Житомирі, повний текст складено 30.03.2026)

у справі № 906/94/26 (суддя Кравець С.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд"

про стягнення 93 296 грн 68 коп.

Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Житомирської області перебувала справа №906/94/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд" про стягнення 93 296 грн 68 коп., з яких: 79 500 грн основного боргу (сума попередньої оплати), 3 017 грн 38 коп. 3% річних, 10 779 грн 30 коп. інфляційних втрат.

Господарський суд Житомирської області рішенням від 18.03.2026 у цій справі позов задовольнив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" 79 500 грн основного боргу в рахунок повернення попередньої оплати, 3 017 грн 38 коп. 3% річних, 10 779 грн 30 коп. інфляційних втрат, а також 2 660 грн 80 коп. витрат по сплаті судового збору.

Господарський суд Житомирської області додатковим рішенням від 30.03.2026 у справі №906/94/26, частково задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" від 20.03.2026 (вх.№01-44/1173/26) про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог заяви відмовив.

При ухваленні вказаного рішення, суд, керуючись принципами справедливості, співмірності та розумності, дійшов висновку, що заявлені витрати на правничу допомогу в сумі 20 000 грн є завищеними з огляду на нескладність справи, відсутність затягування процесу відповідачем та обсяг наданих послуг. Обґрунтованими суд визнав витрати у розмірі 12 000 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Будхаб" із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 30.03.2026 у справі № 906/94/26 скасувати в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у фіксованому розмірі в сумі 20 000 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

Під час розподілу судових витрат суд, керуючись ст. 129 ГПК України, може повністю або частково відмовити у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, якщо вони є неспівмірними з обставинами справи. При цьому суд зобов`язаний мотивувати таке рішення, зазначити витрати, які не підлягають відшкодуванню, та врахувати, щоб їх розмір був пропорційним предмету спору і розумно необхідним для розгляду справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідач не надав.

Процесуальна пасивність відповідача та ігнорування ним вимог ухвали суду про відкриття провадження, не можуть бути підставою для зменшення розміру витрат на правничу допомогу позивача.

Адвокат Позивача не може (і не повинен) прогнозувати поведінку опонента. Підготовка позову здійснювалася з розрахунку на повноцінний змагальний процес, що вимагало ретельного аналізу первинної документації та формування доказової бази у повному обсязі, оскільки за нормами ГПК України позивач зобов`язаний повідомити суду усі відомі фактичні обставини справи та подати усі докази на підтвердження заявлених вимог.

Висновок суду про те, що додаткові пояснення подавалися з ініціативи представника, що нібито виключає необхідність оплати часу на їх підготовку, є помилковим. Подання пояснень є невід`ємним процесуальним правом сторони (ст. 42 ГПК України) та було зумовлене процесуальною необхідністю, що виникла безпосередньо в ході судового розгляду. Такі додаткові пояснення подавались на запитання головуючої судді у справі, що виникли під час судового засідання стосовно обставин справи.

Позивач та його представник знаходяться у м. Львові, тоді як розгляд справи здійснювався Господарським судом Житомирської області. Обраний формат участі був найбільш раціональним з точки зору процесуальної економії. У разі особистої присутності адвоката в залі суду, витрати Позивача на відрядження значно перевищили б час, витрачений на підготовку до участі в режимі відеоконференції, а також спричинили б додаткові транспортні витрати на прибуття в судове засідання.

Участь у судовому засіданні - це багатогранний процесуальний етап, який включає не лише безпосередню присутність перед камерою чи в залі суду, а й комплекс підготовчих та організаційних дій.

З огляду на територіальну віддаленість суду від місцезнаходження адвоката та клієнта, використання режиму відеоконференції стало найбільш раціональним та економічно виправданим способом здійснення представництва. Враховуючи, що закон (ст. 1 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") відносить до правничої допомоги будь-які дії, спрямовані на забезпечення прав клієнта, а витрати на дорогу та очікування визнаються сталою судовою практикою як такі, що підлягають компенсації, то час, витрачений адвокатом на технічну підготовку та забезпечення дистанційної участі у засіданні, за своєю правовою природою є рівноцінною складовою правничої допомоги.

Посилання суду на наявність електронних програм для розрахунку 3% річних та інфляційних втрат нівелює інтелектуальну складову професійної правничої допомоги. Будь-який автоматизований розрахунок потребує перевірки вхідних даних (періодів прострочення, сум оплат), співставлення їх з умовами договору та актуальними висновками Верховного Суду щодо методики нарахування (зокрема, щодо врахування індексу інфляції за неповний місяць тощо). Відповідальність за правильність розрахунку несе адвокат, який підписує позов, а не електронний калькулятор.

Суд першої інстанції фактично втрутився в договірні відносини адвоката і клієнта, самостійно визначивши вартість окремих складових послуг, що включені у вартість загального представництва в суді у фіксованому розмірі.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що у провадженні Господарського суду Житомирської області перебувала справа №906/94/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд" про стягнення 93 296 грн 68 коп., з яких: 79 500 грн основного боргу (сума попередньої оплати), 3 017 грн 38 коп. 3% річних, 10 779 грн 30 коп. інфляційних втрат.

Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та із проведення судового засідання.

Господарський суд Житомирської області рішенням від 18.03.2026 у цій справі позов задовольнив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" 79 500 грн основного боргу в рахунок повернення попередньої оплати, 3 017 грн 38 коп. 3% річних, 10 779 грн 30 коп. інфляційних втрат, а також 2 660 грн 80 коп. витрат по сплаті судового збору (а. с. 43-46).

20.03.2026 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій представник позивача просив стягнути з відповідача 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Як вказано вище, Господарський суд Житомирської області додатковим рішенням від 30.03.2026 у справі №906/94/26, частково задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" від 20.03.2026 (вх.№01-44/1173/26) про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вайтвуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог заяви відмовив.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд звертає увагу на те, що додаткове судове рішення - це засіб виправлення неповноти основного судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасувати чи змінити, проте, він має право виправити деякі його недоліки, зокрема неповноту. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом.

Відповідно до ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000 №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правничу допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Положеннями статті 16 ГПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів у справі та повідомити про надання відповідних доказів у визначені ГПК України строки; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат з дотриманням вимог ч. 8 ст. 129, ст. 221 ГПК України.

Колегія суддів вказує, що у позовній заяві позивачем зазначений орієнтовний розрахунок витрат пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції в розмірі 20 000 грн, а також заявлено про розподіл судових витрат та міститься вказівка на подання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення судом першої інстанції рішення за результатом розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога в суді першої інстанції Товариству з обмеженою відповідальністю "Будхаб" надавалася Адвокатським об`єднанням "Кавчук і Партнери".

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру, сторона позивача долучила до матеріалів справи: Договір про правничу допомогу №19-01/26 від 19.01.2026; Додаток №1 до Договору про правничу допомогу №19-01/26 від 19.01.2026; Акт наданих послуг №19/03 від 19.03.2026; детальний опис наданих послуг від 19.03.2026; рахунок на оплату №19/01 від 19.01.2026; платіжну інструкцію №149 від 19.01.2026 (а. с. 52-58).

Зокрема, відповідно до Акту наданих послуг №19/03 від 19.03.2026, Адвокатське бюро "Кавчук і Партнери" надало послуги (виконало роботи), а клієнт прийняв і оплатив послуги в галузі права за договором №19-01/26 від 19.01.2026 у справі №906/94/26 щодо стягнення заборгованості з ТОВ "Вайтвуд" на загальну суму 20 000 грн.

Згідно із детальним описом наданих адвокатом послуг від 19.03.2026, який підписаний між сторонами, Адвокатським бюро "Кавчук і Партнери" надано ТОВ "Будхаб" правничу допомогу на суму 20 000грн (фіксований розмір), а саме:

1. Складання та подання позову до суду, в тому числі: узгодження з клієнтом правової позиції з представництва інтересів в суді; розрахунок інфляційних втрат, 3% річних на суму заборгованості; написання позовної заяви і формування додатків (доказів); інформування клієнта про розмір, спосіб і реквізити оплати судового збору; подання позову до суду та надсилання іншим учасникам справи.

2. Складання та подання додаткових заяв/пояснень, в тому числі: написання та подання до суду заяви про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції; написання та подання до суду додаткових пояснень у справі.

3. Підготовка до участі та участь в судовому засіданні 23.02.2026.

4. Підготовка до участі та участь в судовому засіданні 18.03.2026.

5. Інформування клієнта про результати розгляду справи в суді та роз`яснення щодо подальшого його виконання.

Вартість послуг, що узгоджена Сторонами у фіксованому розмірі - 20 000 грн.

Суд враховує, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Матеріали справи містять копії рахунку № 19/01 від 19.01.2026 на суму 20 000 грн та платіжної інструкції № 149 на суму 20 000 грн.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат (див. постанови від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 20.05.2026 у справі № 911/969/24 зауважила, що розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає здійсненню з урахуванням як норм статті 126 ГПК України, так і загальних правил розподілу судових витрат, визначених у статті 129 ГПК України та з урахуванням заперечень позивача щодо неспівмірності таких витрат.

За загальним правилом розподілу судових витрат (окрім судового збору) відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу, зокрема, з урахуванням співвідношення суми судових витрат, заявленої до відшкодування, з їх розміром, заявленим у попередньому (орієнтовному) розрахунку, та випадків зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо.

За змістом цих норм на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії /бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Окрім зазначених правил розподілу судових витрат процесуальний закон у ст. 126 ГПК України визначає додаткові критерії для оцінки співмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та можливість їх зменшення за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок доведення неспівмірності цих витрат.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Стосовно застосування критеріїв співмірності згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19).

Аналізуючи зазначені норми у сукупності, Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 20.05.2026 у справі № 911/969/24 вказала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до ч. ч. 4-6 ст. 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами ч. ч. 4-6 ст. 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.

Колегія апеляційного господарського суду враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).

Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.22.2022 у справі №922/1964/21.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, апеляційний господарський суд, при наданні оцінки послугам з правничої допомоги також врахував, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).

Водночас процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідатиме процесуальній суті передбаченої положеннями ГПК України компенсації таких витрат (подібна позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 908/314/18, від 12.12.2024 у справі № 920/882/23(920/234/19), від 26.11.2024 у справі № 922/1792/24, від 19.11.2024 у справі № 873/103/24).

Тому, з огляду на викладене, враховуючи розумну необхідність судових витрат для цієї справи, оцінюючи надані юридичні послуги, критерій розумної необхідності судових витрат для конкретної цієї справи, апеляційний господарський суд враховує таке.

Оцінивши подані докази та обсяг наданої правничої допомоги, суд дійшов висновку, що заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Будхаб" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн не повною мірою відповідають складності справи, обсягу виконаних робіт та ціні позову 93 296 грн 68 коп. (становить близько 20,77 % від ціни позову).

Під час розгляду справи представником позивача були підготовлені та подані позовна заява, заява про участь у засіданні в режимі відеоконференції, додаткові пояснення та заява про ухвалення додаткового рішення.

Водночас спір не був складним, не вимагав значного аналізу законодавства, судової практики чи великого обсягу доказів, а практика у таких правовідносинах є усталеною.

Відповідач відзиву не подавав та участі у судових засіданнях не брав, що виключало необхідність підготовки додаткових процесуальних документів у відповідь на його позицію.

З огляду на викладене, враховуючи розумну необхідність судових витрат для цієї справи, її незначну складність, обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, беручи до уваги принципи пропорційності, співмірності, обґрунтованості та розумності витрат, апеляційний господарський суд, оцінивши розмір судових витрат на правничу допомогу крізь призму ч. 5 ст. 129 ГПК України, погоджується із висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а саме стягнення із відповідача на корить позивача 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В справі "Салов проти України" від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").

У пунктах 32, 34, 36 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими; підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими; вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження.

З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення заяви позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" слід залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Житомирської області 30.03.2026 у справі № 906/94/26 - без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будхаб" залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Житомирської області 30.03.2026 у справі № 906/94/26 - без змін.

2. Справу № 906/94/26 надіслати Господарському суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.