Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №910/3688/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2026 р. Справа№ 910/3688/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Мальченко А.О.

Тищенко А.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025

у справі №910/3688/25 (суддя С.О. Турчин)

за позовом Фізичної особи-підприємця Швеця Олега Дмитровича

до 1. Державної служби України з безпеки на транспорті

2. Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Нікопольський відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

про стягнення 19 847,79 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Швець Олег Дмитрович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення 19847,79 грн, з яких: 19028,00 грн - безпідставно отримані кошти, 165,66 грн - 3% річних, 654,13 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.05.2024 Державною службою України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області винесено постанову № 40764 від 15.05.2024 щодо позивача про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач 21.05.2024 добровільно сплатив штраф згідно постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 040764 від 15.05.2024. Однак після добровільного виконання позивачем постанови, відповідач 1 направив постанову № 040764 від 15.05.2024 до органу державної виконавчої служби, у зв`язку з чим з рахунку позивача повторно списано суму штрафу та додатково позивач поніс витрати на оплату виконавчого збору.

04.11.2024 позивач звертався до відповідача-1 з вимогою про повернення безпідставно отриманих коштів, однак отримав відмову.

Оскільки на вимогу позивача відповідач-1 безпідставно отримані грошові кошти не повернув, позивач стверджує про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України 19028,00 грн безпідставно отриманих коштів відповідно до ст.1212 ЦК України, а також 165,66 грн 3% річних та 654,13 грн інфляційних втрат.

Відповідач-1 проти задоволення позову заперечив, посилаючись на таке:

- бюджетним законодавством передбачено спеціальний позасудовий порядок повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів;

- стягнення на користь платника суми сплаченого ним до Державного бюджету України штрафу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України суперечить приписам норм бюджетного законодавства, адже в такому випадку сплачена сума адміністративно-господарського штрафу продовжуватиме обліковуватися як дохід бюджету за одним видом класифікації доходів бюджету, а стягнення коштів з Державного бюджету України на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України призведе до витрат бюджету за іншою бюджетною програмою;

- Укртрансбезпека не є набувачем заявлених до стягнення коштів, а відповідно до бюджетного законодавства лише контролює надходження за кодом бюджетної класифікації 21081300 - адміністративні штрафи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (крім адміністративних штрафів за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі) (у частині стягнення плати). Водночас заявлені до стягнення кошти позивачем були перераховані на рахунок Нікопольського відділу державної виконавчої служби в Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у Державній казначейській службі України, яка відповідно до бюджетного законодавства контролює надходження за кодом бюджетної класифікації 21081300 - за виконавчими документами, які перебувають / перебували на виконанні та є уповноваженою особою скласти подання про повернення коштів з бюджету на підставі приписів частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України та пунктів 3, 5 Порядку № 787. Таким чином, правовідносини щодо повернення з Державного бюджету України суми сплаченого адміністративного штрафу існують між позивачем (платником) та відділом державної виконавчої служби, а не Укртрансбезпекою, однак позивач не звертався до органу виконавчої служби із заявою про повернення цих коштів;

- повернення з Державного бюджету України має відбуватися відповідно до приписів частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України та пунктів 3, 5 Порядку № 787.

Відповідач-2 проти задоволення позову заперечив, посилаючись на таке:

- у даних спірних правовідносинах відповідачі не є набувачами заявлених до стягнення коштів, а отже не являються належними відповідачами;

- за результатами нерегламентованої вибірки в ручному режимі з автоматизованої системи обліку бюджетних надходжень Державної казначейської служби України АС "Є-Казна" не встановлено зарахування коштів за виконавчим провадженням НОМЕР_1 від Швеця Олега Дмитровича на рахунки відкриті для зарахування надходжень по території міста Києва, отже Головне управління Казначейства є неналежним відповідачем у справі № 910/3688/25;

- правильним способом захисту права позивача є його звернення із заявою до органу, який контролює справляння надходжень бюджету, а у випадку відмови чи неотримання відповіді - звернутися до суду з вимогою про зобов`язання органу, який контролює справляння надходжень бюджету по рахунку на який було перераховано кошти подати до органу Казначейства відповідне подання;

- відсутні підстави для відновлення становища позивача шляхом стягнення на його користь безпідставно утримуваного майна на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки БК України та Порядком № 787 як спеціальними нормативно-правовими актами визначено спосіб повернення в позасудовому порядку коштів, помилково або надміру зарахованих до Державного бюджету України;

- стягнення з державного бюджету 3% річних та інфляційних втрат призведе до порушення бюджетного законодавства та нецільового використання бюджетних коштів;

- виконавчий збір та сума штрафу не може вважатися ні боргом, ні грошовим зобов`язанням в розумінні положень ст. 509, 625 ЦК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі №910/3688/25 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Швеця Олега Дмитровича 17 000,00 грн безпідставно отриманих коштів, 148,01 грн 3% річних, 654,13 грн інфляційних втрат та 2715,91 грн судового збору.

В задоволенні позову до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві відмовлено.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення безпідставно утриманих коштів розмірі 17000 грн, в той же час судом відмовлено у стягненні 2028 грн, які складають частину суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, та за перерахунком суду присуджено до стягнення 148,01 грн 3% річних, 654,13 грн інфляційних втрат.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, Державна служба України з безпеки на транспорті звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі №910/3688/25 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:

Судом першої інстанції не враховано принцип бюджетної збалансованості, визначений положеннями статті 7 БК України, неправильно застосовано частину другу статті 45 БК України, а також помилково не застосовано нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню - Порядок повернення (перерахування коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, а до даних правовідносин не може застосовуватись ст. 1212 ЦК України.

Вважає, що таке повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів не є видатком бюджету.

Правовідносини щодо повернення з Державного бюджету України суми сплаченого адміністративного штрафу існують між позивачем (платником) та відділом ДВС, а не Укртрансбезпекою.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду поновлено Державній службі України з безпеки на транспорті пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі №910/3688/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі №910/3688/25; розгляд апеляційної скарги Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі №910/3688/25 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представником відповідача-2 викладено свою позицію, яка є ідентичною позиції, висловленій під час розгляду справи судом першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

15.05.2024 Державною службою України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області прийнято постанову № 040764 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою Фізичну особу-підприємця Швеця Олега Дмитровича притягнуто до відповідальності у вигляді стягнення штрафу у розмірі 17000,00 грн.

21.05.2024 позивач сплатив накладений штраф у розмірі 17000,00 грн у добровільному порядку, що підтверджується платіжною інструкцією № 41 від 21.05.2024.

Сплату здійснено за реквізитами, вказаними в постанові № 040764 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

В той же час, 23.09.2024 з рахунку позивача у примусовому порядку Нікопольським відділом державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) списано 19068,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № O9NC05VV5V з призначенням платежу: "стягнення; 19068 грн за ВП № НОМЕР_1; з виконання виконавчого документу; постанова № 040764; виданий 15.05.2024; документ видав: начальник Відділу державного нагляду Дяденчук Д. - на осн.док. ВК №240923PBNKI000000064653".

Позивач звернувся до відповідача-1 з листом-вимогою від 04.11.2024, у якій зазначив про повторне безпідставне стягнення штрафу та вимагав у добровільному порядку сплатити 19068 грн безпідставно набутих коштів з Державного бюджету України, перерахувавши суму у тридцятиденний строк.

У відповідь на вказаний лист вимогу відповідач-1 листом від 28.11.2024 вих № 11248/19/15-24 повідомив, що лист-вимога не відповідає чинному порядку повернення помилково або надміру зарахованих коштів до бюджету. Також відповідач-1 зазначив, що позивачем до листа-вимоги не додано копії платіжної інструкції, якою відділ виконавчої служби перерахував стягнуті за виконавчим провадженням кошти до державного бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. Також відповідач-1 повідомив, що для повернення коштів виконавчого збору позивачу слід звертатись до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що сума адміністративно-господарського штрафу, яку сплатив до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, а тому Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів від 03.09.2023 № 787 на спірні правовідносини не поширюється.

Таким чином, позивач просить стягнути 19028,00 грн безпідставно отриманих коштів, а також 165,66 грн 3% річних та 654,13 грн - інфляційних втрат.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як свідчать матеріали справи та було встановлено судом першої інстанції, позивач добровільно сплатив адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн відповідно до постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 040764 від 15.05.2024, у строки, встановлені законодавством, що підтверджується платіжною інструкцією № 41 від 21.05.2024.

У відзиві на позовну заяву відповідач-1 не заперечив проти факту зарахування коштів згідно з платіжною інструкцією № 41 від 21.05.2024.

Однак, в подальшому постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 040764 від 15.05.2024 після її фактичного виконання була пред`явлена до примусового виконання про що свідчить той факт, що 23.09.2024, тобто через майже 4 місяці після добровільної сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу, Нікопольським відділом державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) порядку примусового виконання постанови № 040764 від 15.05.2024 стягнуто з позивача 19068,00 грн (платіжна інструкція № O9NC05VV5V від 23.09.2024).

Суд зазначає, що станом на 23.09.2024 дія постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 040764 від 15.05.2024 була вичерпана у зв`язку з її виконанням.

Суд зазначає, що відповідач-1 не заперечив проти факту надходження до Державного бюджету України коштів як за платіжною інструкцією № 41 від 21.05.2024, так і за платіжною інструкцією № O9NC05VV5V від 23.09.2024).

При цьому, суд зазначає, що перерахування коштів державною виконавчою службою, які списані з рахунку позивача, до державного бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 знаходиться поза контролем позивача.

Тобто фактично стягнення з позивача коштів 23.09.2024 відбулось без достатньої правової підстави, а кошти у розмірі 17 000,00 грн є такими, що набуті безпідставно та відповідно утримуються у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави у розумінні статті 1212 ЦК України, а відтак сума у розмірі 17000,00 грн підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Щодо доводів апелянта, колегія суддів зазначає, що аналогічні спірні правовідносини вже були предметом дослідження Великою Палатою Верховного Суду у справі №910/5880/21 у постанові від 08.08.2023, в яких зазначено наступне.

Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (абзаци перший і п`ятий пункту 5 розділу І Порядку №787).

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 Цивільного кодексу України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 Цивільного кодексу України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 Цивільного кодексу України).

У зв`язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України та стягнення коштів з Державного бюджету України.

Щодо доводів апелянта, що відповідач у даній справі (Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) не є належним відповідачем у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (абзац другий пункту 27 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567, у редакції, чинній на момент винесення постанови стосовно Філії).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 21), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.5), від 23.11.2022 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 15.02.2022 у справі №910/6175/19 (пункт 7.45), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (пункт 8.16) і №922/1830/19 (пункт 7.1), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц (пункт 37)).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша і друга статті 326 ЦК України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).

З огляду на наведені приписи, а також враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.

За встановлених обставин, вимога позивача про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача безпідставно набутих коштів у розмірі 17 000,00 грн., є обґрунтованою та правомірно задоволена судом першої інстанції.

Щодо позовних вимог по стягнення 2028,00 грн, які складають частину суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, судом зазначено, що вказані кошти були списані Нікопольським відділом державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в межах виконавчого провадження НОМЕР_1, а тому належним відповідачем у справі в цій частині є ВДВС, проте позивач звертаючись до суду з даним позовом, визначив ВДВС як третю особу, а не як відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові в частині стягнення з державного бюджету України 2028,00 грн безпідставно отриманих коштів.

Щодо позовних вимог про стягнення 165,66 грн 3% річних та 654,13 грн інфляційних втрат, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/3831/22, Велика Палата Верховного Суду досліджуючи обставини щодо початку періоду прострочення з часу безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, виснувала, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або коли підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала".

Розрахунок 3% річних на інфляційних втрат здійснений позивачем за період з 05.12.2024 по 20.03.2025 на суму 19028,00 грн.

Перевіривши вказаний розрахунок, суд встановив, що він є неправильним, оскільки нарахування здійснено на суму 19028,00 грн, однак суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 17000,00 грн безпідставно отриманих коштів, а тому нарахування слід здійснювати на вказану суму.

За перерахунком суду, здійсненим за період, визначений позивачем, суд встановив, що розмір 3% річних становить 148,01 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що сума інфляційних втрат є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, проте, оскільки суд згідно із ч. 2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат судом задоволені в межах заявлених вимог, а саме у сумі 654,13 грн.

Рішення суду першої інстанції про стягнення 3% річних та інфляційних втрат та відмову в позові до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, відповідачем-1 не оскаржується, матеріали апеляційної скарги не містять жодних доводів з цих підстав, відповідно в апеляційному порядку рішення в цій частині не переглядається.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доводи відповідача-1, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача-1 з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача-1, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі №910/14308/24 (в оскаржуваній частині), отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі №910/3688/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі №910/3688/25 (в оскаржуваній частині) залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державну службу України з безпеки на транспорті.

4. Матеріали справи №910/3688/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст.287 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.О. Мальченко

А.І. Тищенко