Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №920/1767/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2026 р. Справа№ 920/1767/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Барсук М.А.

Руденко М.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Машдеталь" на рішення Господарського суду Сумської області від 10.03.2026 у справі №920/1767/25 (суддя Короленко В.Л., повне рішення складено 17.03.2026) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автобетонбуд Суми" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Машдеталь" про стягнення 271 125,96 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автобетонбуд Суми" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Машдеталь" про стягнення 271 125,96 грн заборгованості за договором купівлі-продажу №67 від 28.10.2019, що складається з: 97200,00 грн основний борг, 10146,08 грн 3% річних, 35684,50 грн інфляційні втрати, 123235,38 грн пеня, 4860,00 грн штраф.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань у частині оплати отриманого товару.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 10.03.2026 у справі №920/1767/25 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 97200,00 грн (дев`яносто сім тисяч двісті грн 00 коп.) основного боргу, 10146,08 грн (десять тисяч сто сорок шість грн 08 коп.) 3% річних, 35684,50 грн (тридцять п`ять тисяч шістсот вісімдесят чотири грн 50 коп.) інфляційних збитків, 24499,73 грн (двадцять чотири тисячі чотириста дев`яносто дев`ять грн 73 коп.) пені, 4860,00 грн (чотири тисячі вісімсот шістдесят грн 00 коп.) 5% штрафу, а також 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору; у задоволенні решти вимог відмовлено.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов`язань в частині оплати отриманого товару.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі апелянт вказує про не підтвердження матеріалами справи обставин надсилання позивачем відповідачу рахунку для оплати товару.

Також скаржник вказує, що заборгованість за видатковою накладною №77 відсутня, на підтвердження чого надає відповідні платіжні інструкції та просить поновити строк на їх подання.

Колегія суддів розглянувши вказане клопотання дійшла висновку про відмову у поновленні строку на подання доказів та їх неприйняття з огляду на наступне.

В силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду.

Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 80 цього Кодексу, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 3 вказаної статті відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заперечення, мають бути подані відповідачем одночасно з поданням відзиву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена відповідачем до суду та належним чином обґрунтована.

Відповідачем не було доведено до суду першої інстанції неможливості подання вказаних доказів.

Згідно з приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Колегія суддів, зазначає, що клопотання про поновлення строку повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Для вирішення господарським судом питання про поновлення процесуального строку самого лише клопотання недостатньо, наявність поважної причини пропуску строку має бути доведена заявником.

Таким чином, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього.

Відповідно до чинного законодавства поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

У клопотанні про поновлення строку заявник вказує, що повноваження його представника обмежувалися лише ознайомленням з матеріалами справи, без подання відзиву на позовну заяву.

Таким чином, за доводами скаржника, наведене унеможливило подання відзиву та додаткових доказів до суду першої інстанції.

При цьому, заявник вказує про сплив повноважень представника 01.09.2029 та укладення нового договору на представництво лише 10.03.2026 (в день ухвалення рішення), що відбулось через перебування директора за кордоном.

Розглянувши вказані доводи відповідача, суд апеляційної інстанції встановив, що причини неподання доказів до суду першої інстанції пов`язані з обставинами суб`єктивного характеру, залежали виключно від волевиявлення відповідача та зводяться лише до його внутрішньої організації.

Таким чином, колегія суддів визнає наведені причини пропуску строку неповажними, відмовляє у задоволенні клопотання про поновлення строку та залишає докази, подані скаржником, без розгляду.

Позивачем до відзиву на апеляційну скаргу та до клопотання від 01.02.2026 були подані додаткові докази.

При цьому, позивач вказав, що у разі прийняття судом до розгляду доказів, поданих відповідачем до апеляційної скарги, він просить врахувати додані докази.

Колегія суддів не приймає вказані докази, з огляду на наступне.

Статтею 80 цього Кодексу, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з такою заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

Позивачем не було доведено до суду першої інстанції неможливості подання вказаних доказів.

В апеляційній скарзі апелянт не навів доводів щодо неможливості подання наведених доказів до суду першої інстанції.

Посилання на подання відповідачем додаткових доказів не може вважатися поважною причиною несвоєчасності подання доказів позивачем.

Отже, вказані додаткові докази не приймаються судом.

Позивачем також подано клопотання про витребування доказів, в прохальній частині якого ним, зокрема, вказано, що у разі відмови в задоволенні клопотання відповідача про визнання поважними причин пропуску строку встановленого для подання доказів у справі №920/1767/25, поновлення строку на долучення доказів та долучення доказів та не прийняття до розгляду будь-яких доказів не наданих суду першої інстанції залишити це клопотання про витребування доказів без розгляду.

Враховуючи відмову суду апеляційної інстанції у прийнятті додаткових доказів відповідача, колегія суддів залишає клопотання позивача про витребування доказів без розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

28.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автобетонбуд Суми" (далі - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Машдеталь" (далі - покупець, відповідач) укладено договір №67 купівлі-продажу (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцю пісок, будівельні матеріали, з/б вироби: кільця (надалі "Товар"), а покупець зобов"язується прийняти і оплатити Товар. Кількість, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість Товару визначається сторонами у видаткових накладних та рахунках-фактури на кожну партію товару, які є невід`ємними частинами цього договору.

У пунктах 2.1 та 2.3 договору визначено, що ціна, найменування і кількість Товару, що є предметом поставки за цим договором, вказана в рахунках та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору. Загальна вартість Товару за цим договором (загальна сума договору) визначається сумованою вартістю поставленого Товару продавцем покупцю за видатковими накладними протягом дії цього договору.

Товар поставляється продавцем покупцю партіями на підставі заявок покупця. Заявки надсилаються покупцем у письмовому вигляді з використанням засобів факсимільного зв`язку, електронної пошти або через представника покупця (п.3.1 договору).

Згідно з п. 4.2 договору покупець зобов`язаний оплатити партію Товару авансом до дати поставки замовленої партії, тобто шляхом внесення передоплати в розмірі 100 % вартості замовленої партії Товару протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту виставлення рахунку продавцем.

Відповідно до п. 4.3 договору незважаючи на викладене вище в п. 4.2. цього договору, сторони цим домовились, що продавець може достроково виконати свої зобов`язання за цим договором та здійснити поставку Товару покупцю до здійснення ним авансового платежу (передоплати) за такий Товар. В цьому випадку покупець зобов`язаний оплатити поставлену йому партію Товару протягом 3 (трьох) календарних днів з дати поставки такої партії Товару.

За пунктами 5.1.1 та 5.2.3 договору продавець зобов`язаний: передати Товар за цінами, які вказані в рахунках та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору, а покупець - своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за поставлені Товари.

Відповідно до п. 6.3 договору в разі порушення покупцем строків оплати за Товар, встановлених п. 4.3. цього договору, покупець зобов`язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла під час прострочення оплати, за кожен день такого прострочення. Пеня нараховується на розмір несплачених покупцем грошових сум, починаючи з першого дня прострочення оплати, та нараховується за весь період прострочення оплати покупцем, а її нарахування припиняється в день повного погашення заборгованості покупцем.

Згідно з п. 6.4 договору за порушення строку оплати, встановлених даним Договором, понад 20 (двадцять) календарних днів, Покупець сплачує Продавцю штраф у розмірі 5% від суми заборгованості поставленого Товару.

Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін та діє до 31 грудня 2019 року, але до повного проведення розрахунків та виконання зобов`язань сторонами за даним договором. При відсутності заперечень будь-якої із сторін, договір вважається пролонгований (продовжений) на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах (пункти 9.1 та 9.2 договору).

Відповідно до п. 10.6 договору сторони домовились, що до отримання поштою чи нарочно оригіналів цього договору та документів, пов`язаних з його укладанням та виконанням, копії цих документів, отримані факсимільним зв`язком чи електронною поштою, мають силу оригіналу.

На виконання умов договору позивачем здійснено відповідні поставки товару, а саме 01.07.2022 без попередньої оплати було здійснено ряд поставок товару - бетон М250 в загальній кількості 36 куб.м. згідно 6 ТТН №Р78 від 01.07.2022, за результатами поставки складено видаткову накладну №78 від 01.07.2022 року на суму 97200,00 грн за поставлений товар, сформовано рахунок на оплату №167 від 01.07.2022.

Відповідач оплату товару не здійснив, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення 97200,00 грн основного боргу, 10146,08 грн 3% річних, 35684,50 грн інфляційних втрат, 123235,38 грн пені, 4860,00 грн штрафу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 4.2 договору покупець зобов`язаний оплатити партію Товару авансом до дати поставки замовленої партії, тобто шляхом внесення передоплати в розмірі 100 % вартості замовленої партії Товару протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту виставлення рахунку продавцем.

Позивачем здійснено відповідні поставки товару, а саме 01.07.2022 без попередньої оплати було здійснено ряд поставок товару - бетон М250 в загальній кількості 36 куб.м. згідно 6 ТТН №Р78 від 01.07.2022, за результатами поставки складено видаткову накладну №78 від 01.07.2022 року на суму 97200,00 грн за поставлений товар, сформовано рахунок на оплату №167 від 01.07.2022.

Позивач у позові зауважив, що ТОВ "Автобетонбуд Суми" в своїй роботі використовує електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_1 є бенефіціарним власником юридичної особи ТОВ "Автобетонбуд Суми". Одночасно, відповідач - ТОВ "Машдеталь" - в своїй роботі використовує електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2. На прохання представників ТОВ "Машдеталь", для полегшення ним бухгалтерського обліку, з травня 2022 рахунки за поставлені ТМЦ та виконані роботи направлялись у відділ збуту ТОВ "Машдеталь" на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідні докази направлення видаткових накладних та рахунків на оплату на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2 надані до позову.

Апелянт в апеляційній скарзі вказує, що надана позивачем роздруківка не підтверджує факт отримання відповідачем рахунків.

Стосовно вказаного колегія суддів зазначає наступне.

Як вже було вказано, позивач поставив відповідачу товар без попередньої оплати.

Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. В тому числі, реченням першим ч. 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України (постанова Верховного Суду у справі 922/1467/19 від 15.05.2020).

Отже, відповідач, отримавши товар, зобов`язаний сплатити його вартість в незалежності від отримання чи неотримання ним рахунку від позивача.

Відповідачем не було оплачено вартість товару, отриманого за видатковою накладною №78 від 01.07.2022 року на суму 97200,00 грн.

В апеляційній скарзі апелянт вказує про відсутність у нього заборгованості за видатковою накладною №77 та зазначає про здійсненні ним оплати 01.07.2021 та 02.07.2021, на підтвердження чого надає відповідні докази.

Колегією суддів не прийнято вказані докази, про що вказано вище у даній постанові.

Одночасно колегія суддів зазначає, що предметом позову є стягнення заборгованості саме за видатковою накладною №78 від 01.07.2022 року, а не за №77 , про сплату якої вказує скаржник.

До того ж, доводи про здійснення оплат 01.07.2021 та 02.07.2021 не приймаються судом, оскільки спірна поставка була здійснена у липні 2022 року.

Стосовно доводів скаржника про те, що незадоволення судом першої інстанції клопотання позивача про витребування доказів, мало наслідком не з`ясування обставин щодо того чи формував відповідач, як покупець податковий кредит, суд вказує наступне.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем подано до суду першої інстанції також копії товарно - транспортних накладних (які містять підпис та відбиток печатки відповідача).

Відповідач доводів щодо неотримання товару не навів.

Отже, апеляційний суд вважає, що наданими позивачем доказами у сукупності (видатковою накладною, ТТН) підтверджуються обставини поставки товару відповідачу на заявлену до стягнення суму.

З огляду на викладене, підстави для витребування додаткових доказів щодо використання відповідачем податкового кредиту відсутні.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 123235,38 грн пені, 4860,00 грн штрафу, 10146,08 грн 3% річних та 35684,50 грн інфляційних втрат.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.3 договору в разі порушення покупцем строків оплати за Товар, встановлених п.4.3. цього договору, покупець зобов`язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла під час прострочення оплати, за кожен день такого прострочення. Пеня нараховується на розмір несплачених покупцем грошових сум, починаючи з першого дня прострочення оплати, та нараховується за весь період прострочення оплати покупцем, а її нарахування припиняється в день повного погашення заборгованості покупцем.

Згідно з п. 6.4 договору за порушення строку оплати, встановлених даним Договором, понад 20 (двадцять) календарних днів, Покупець сплачує Продавцю штраф у розмірі 5% від суми заборгованості поставленого Товару.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 24499,73 грн пені, 4860,00 грн штрафу, 10146,08 грн 3% річних та 35684,50 грн інфляційних втрат.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Стосовно заяви позивача про розподіл витрат правничої допомоги, понесених ним в суді апеляційної інстанції, Суд вказує наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У даному випадку, у відзиві на апеляційну скаргу позивачем було заявлено про витрати правничої допомоги, докази понесення витрат подані ним у вказаний строк.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 30 000 грн заявник надав:

копію договору про надання правничої допомоги від 04.11.2024;

копію додаткової угоди від 25.04.2026;

копію акту приймання - передачі наданих послуг від 01.06.2026.

Згідно п. 2 додаткової угоди від 25.04.2026 враховуючи значення справи для клієнта, а також кваліфікацію адвоката, з метою деталізації вартості послуг, сторони дійшли згоди про те, що розмір гонорару (винагороди) адвоката за договором обраховується за погодинною ставкою у розмірі 3000,00 грн/год, оскільки обставини справи не дозволяють чітко визначити час, що буде затрачений на захист інтересів клієнта.

Відповідно до акту приймання - передачі наданих послуг від 01.06.2026 виконавець надав такі послуги:

Складання відзивів на апеляційну скаргу, а саме:

- аналіз апеляційної скарги;

- пошук та аналіз актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах;

- формування правової позиції;

- зустріч з клієнтом, уточнення обставин справи, погодження правової позиції;

- перерахунок штрафних санкцій;

- вивчення матеріалів справи в суді першої інстанції через електронний суд;

- підготовка та подання заяви про відмову в поновленні строку подання документів;

- аналіз, подання додаткових документів через обставини описані в апеляційній скарзі;

- підготовка та подання клопотання про витребування доказів через електронний суд;

- участь у справі в суді апеляційної інстанції.

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Колегія суддів зазначає, що при зменшенні витрат на правову допомогу Суд також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).

Колегія суддів зазначає стосовно таких послуг, як аналіз апеляційної скарги, пошук та аналіз актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, формування правової позиції, зустріч з клієнтом, уточнення обставин справи, погодження правової позиції, перерахунок штрафних санкцій, вивчення матеріалів справи в суді першої інстанції через електронний суд, то вони поглинаються такою послугою, як підготовка відзиву на апеляційну скаргу.

Стосовно підготовки відзиву на апеляційну скаргу, то колегією суддів враховується, що правова позиція сторін в суді апеляційної інстанції не змінювалася, адвокату позивача не було потрібно вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, фактично відзив на апеляційну скаргу містить узагальнену позицію позивача по справі, яка наводилася ним ще в суді першої інстанції.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені ТОВ "Автобетонбуд Суми" витрати на професійну правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що справедливим та співмірним розміром витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції є 15 000 грн.

З огляду на викладене вище, судова колегія вважає за необхідне заяву позивача про розподіл судових витрат задовольнити частково та стягнути з відповідача 15 000 грн судових витрат, понесених позивачем при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Машдеталь" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 10.03.2026 у справі №920/1767/25 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Машдеталь" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автобетонбуд Суми" 15 000 грн витрат правничої допомоги, понесених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

4. Доручити Господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена: 29.06.2026 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Барсук

М.А. Руденко