Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №907/1258/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/1258/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Степанюк Н.Л.

суддів Міліціанова Р.В.

Ржепецького В.О.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Максимець Мирослави Василівни б/н від 23.04.2026 (вх. № 01-05/1238/26 від 23.04.2026)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.03.2026 (суддя Худенко А.А., повний текст рішення складено 01.04.2026)

у справі № 907/1258/25

за позовом Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Мукачівської міської ради

до відповідача фізичної особи-підприємця Максимець Мирослави Василівни

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 145 176,89 гривень

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовної заяви та оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Мукачівська окружна прокуратура Закарпатської області звернулась до Господарського суду Закарпатської області із позовом в інтересах держави в особі Мукачівської міської ради до відповідача фізичної особи-підприємця Максимець Мирослави Василівни про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 145 176,89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є власником нерухомого майна, котре знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності; у період з із 05.07.2006 по 05.11.2021 відповідач фактично користувався земельною ділянкою безоплатно, без договору оренди, в наслідок чого відповідач без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею; ці кошти на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України відповідач зобов`язаний повернути Мукачівській міській раді.

Рішенням місцевого господарського суду від 31.03.2026 у справі №907/1258/25 позов задоволено частково, стягнуто з фізичної особи-підприємця Максимець Мирослави Василівни безпідставно збережені кошти у розмірі 139 224,37 грн за використання земельної ділянки за кадастровим номером 2110400000:01:011:0264 площею 0,2617 га на користь Мукачівської міської ради, стягнуто з Максимець Мирослави Василівни на користь Закарпатської обласної прокуратури 3028 грн сплаченого судового збору, у решті позовних вимог - відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд виходив з того, що використання земельної ділянки комунальної власності є платним, а відсутність договору оренди є підставою стягнення безпідставно збережених коштів з фактичного користувача. Суд врахував надані прокурором докази щодо підтвердження розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у 2021-2025 роках, які покладені прокурором в основу розрахунку розміру орендної плати.

Суд першої інстанції перевірив обрахунок позовної давності та встановив зайво врахований 61 день. Здійснивши перевірку розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, суд встановив, що стягненню із відповідача на користь позивача сума підлягає 139 224,37 грн.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи апелянта

Фізична особа-підприємець Максимець Мирослава Василівна подала апеляційну скаргу на рішення господарського суду Закарпатської області від 31.03.2026 у справі №907/1258/25 в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та ухвалити по даній справі нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт зазначає, що прямих доказів використання земельної ділянки відповідачем саме, як фізичною особою-підприємцем позивачем не надано, їх фактично не існує, наявні у матеріалах справи докази свідчать про зворотне, позивач фактично прив`язує особу відповідача та її статус, як підприємця, до цільового призначення земельної ділянки за кадастровим номером 2110400000:01:011:0264.

Також скаржник стверджує, що у матеріалах справи відсутні докази дотримання позивачем порядку оформлення процедури, визначеної постановою КМУ від 19.04.1993 року №284 «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі землекористувачам».

Також апелянт вважає, що позивачем пропущена позовна давність, а судом першої інстанції не правильно застосовано норми права про зупинення перебігу позовної давності.

Доводи Мукачівської міської ради у відзиві

Мукачівська міська рада 11.05.2026 подала відзив на апеляційну скаргу у якому заявляє про відсутність підстав для її задоволення, вважає, що господарський суд Закарпатської області дійшов правомірного, обґрунтованого та вмотивованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та просить апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Максимець М.В. залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Доводи Мукачівської окружної прокуратури у відзиві

13.05.2026 Мукачівська окружна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу у якому вона не погоджується із поданою скаргою, зазначає про те, що позовна давність не була пропущена під час пред`явлення позову до місцевого суду. Вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, просить залишити таку без задоволення, а рішення місцевого господарського суду від 31.04.2026 у справі №907/1258/25 -без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

23.04.2026 до Західного апеляційного суду надійшла апеляційна скарга фізичної особи – підприємця Максимець М.В на рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.03.2026 у справі 907/1258/25.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2026 справу №907/1258/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Степанюк Н.Л. - головуючий суддя, члени колегії судді Міліціанов Р.В., Ржепецький В.О.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 апеляційну скаргу залишено без руху, апелянтові встановлено строк протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки.

01.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника апелянта у встановлений судом строк подано заяву (вх.№01-05/1323/26) про усунення недоліків та заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.05.2026 задоволив клопотання фізичної особи-підприємця Максимець Мирослави Василівни про поновлення строку на апеляційне оскарження, поновив пропущений строк на апеляційне оскарження та відкрив провадження у справі в порядку письмового провадження без виклику сторін у судове засідання.

11.05.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Мукачівської міської ради б/н від 11.05.2026 (вх№01-04/3886/26 від 11.05.2026) про розгляд судової справи №907/1258/25 у судовому засіданні з повідомленням сторін та відзив на апеляційну скаргу б/н від 11.05.2026 (вх.№01-04/3897/26).

14.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від Мукачівської окружної прокуратури на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу б/н від 13.05.2026 (вх.№01-04/4006/26 від 14.05.2026).

Ухвалою від 18.05.2026 Західний апеляційний господарський суд відмовив Мукачівській міській раді у задоволенні клопотання про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Встановлені обставини справи

На земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,2617 га з кадастровим номером 2110400000:01:011:0264 та цільовим призначенням 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (вид використання «для обслуговування виробничої комерційної діяльності») знаходиться нерухоме майно, до складу якого входить частина гаража-навісу літ.Б, склад літ.А, незавершені будівництвом готовністю 85%.

Нерухоме майно, а саме 61/100 частина комплексу, що становить частину гаражу- навісу літ. Б, складу літ. А, незавершені будівництвом готовністю 85%, що знаходяться за адресою: Закарпатська область м. Мукачево, вул. Чернишевського, 5-А належало Максимець Мирославі Василівні на підставі договору купівлі-продажу частини незавершого будівництвом комплексу від 05.07.2006 зареєстрованого за №4269 приватним нотаріусом Герцускі-Торжаш В.Л. Інша частина даного комплексу, а саме 39/100 згідно відомостей із державного реєстру речових прав належала Бахтіну Олексію Васильовичу, на підставі договору купівлі-продажу від 16.05.2006 зареєстрованому за №2438 приватним нотаріусом Герцускі-Торжаш В.Л. та розташована на сусідній земельній ділянці за кадастровим номером 2110400000:01:011:0108 площею 0,2546 га та адресою Чернишевського, 5-Б.

05.11.2021 нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 2110400000:01:011:0264 перейшло у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс-А» на підставі договору купівлі-продажу частини нерухомого майна від 05.11.2021, укладеного між Максимець Мирославою Василівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Макс-А».

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка за кадастровим номером 2110400000:01:011:0264 площею 0,2617 га відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови та цільовим призначенням 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

Згідно відомостей, які містяться в ДЗК вбачається, що на дану земельну ділянку із 25.11.2010 строком на 5 років було укладено договір оренди із Мукачівською міською радою, проте жодних відомостей про реєстрацію договору оренди земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав не міститься.

Згідно п.1.1. рішення 61 сесії 5 скликання Мукачівської Міської ради №1277 від 24.06.2010 «Про встановлення меж землекористувань підприємств, установ, організацій, суб`єктів підприємницької діяльності та громадян на землях міста Мукачева», яке додано до проекту землеустрою щодо відведення забудованої земельної ділянки Максимець М.В., спірна ділянка надається на правах оренди для обслуговування виробничої комерційної діяльності, про що також зазначено в пояснювальній записці до проекту землеустрою.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Фізична особи-підприємця Максимець Мирослава Василівна зареєстрована, як фізична особа-підприємець 31.10.2003. Види діяльності: 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

При ухваленні постанови апеляційний суд керувався таким

Згідно із вимогами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Щодо юрисдикції спору

Згідно із частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм при визначені юрисдикції спорів за участю фізичних осіб – підприємців зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 916/1261/18.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) та від 09.10.2019 у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) зазначено, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Відповідно до абзацу другого ч.2 ст.20 ГПК України для цілей цього Кодексу господарською діяльністю є діяльність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

За змістом ч. 1 ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Колегія суддів зазначає про те, що наявними у матеріалах справи доказами та відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо відповідача підтверджено наступне:

- Максимець М.В. зареєстрована, як фізична особа-підприємець з 31.10.2003 року та здійснює підприємницьку діяльність за видами економічної діяльності 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна;

- Максимець М.В. зверталась до Мукачівської міської ради з заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою на земельну ділянку площею 0,2617 га для виробничо-комерційної діяльності. Вказана заява засвідчена підписом Максимець М.В. та печаткою фізичної особи – підприємця (а.с. 42);

- рішенням 61 сесії 5 скликання Мукачівської міської ради №1277 від 24.06.2010 року «Про встановлення меж землекористування підприємств, установ, організацій, суб`єктів підприємницької діяльності та громадян на землях міста Мукачева», яке було додано до проекту землеустрою щодо відведення забудованої земельної ділянки Максимець М.В., спірна ділянка надається на правах оренди для обслуговування виробничої комерційної діяльності;

- у витягу із ДЗК від 21.04.2021, вид використання земельної ділянки також зазначений як «для обслуговування виробничої комерційної діяльності».

Разом з тим, заперечуючи проти позову, зокрема щодо визначеної прокурором юрисдикції спору, відповідач не спростував той факт, що об`єкт нерухомого майна використовувався ним як суб`єктом господарювання для здійснення підприємницької діяльності. Та не надав жодних доказів, що вказаний об`єкт нерухомого майна використовувався для особистих потреб.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів зазначає про те, що, наявними у матеріалах справи доказами у їх сукупності з більшою ймовірністю підтверджується те, що об`єкт нерухомого майна використовувався відповідачем для здійснення господарської діяльності, що виключає використання майна для особистих та/ або побутових потреб та спростовує посилання відповідача на те, що спір сторін не підлягає вирішення у порядку господарського судочинства.

Отже, враховуючи викладене, а також зважаючи на склад учасників справи, предмет позову та характер спірних правовідносин, суд першої інстанції цілком вірно встановив, що вирішення цього спору підлягає здійсненню у порядку господарського судочинства.

Щодо обраного способу захисту

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Водночас предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

При цьому згідно зі статтею 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Таким чином, апеляційний суд також вважає помилковими посилання апелянта на те, що на спірні відносини поширюється дія Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі землекористувачам, затвердженого Постановою КМУ від 19.04.1993 року №284.

Натомість, матеріалами справи підтверджується, що на земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,2617 га з кадастровим номером 2110400000:01:011:0264 розташоване нерухоме майно, до складу якого входить частина гаража-навісу літ.Б, склад літ.А, незавершені будівництвом готовністю 85%.

Як встановлено апеляційним судом з 05.07.2006 по 05.11.2021 відповідач був власником нерухомого майна, до складу якого входить частина гаража-навісу літ.Б, склад літ.А, незавершені будівництвом готовністю 85%, розташованого на земельній ділянці площею 0,2617 га з кадастровим номером 2110400000:01:011:0264.

У матеріалах справи відсутні докази наявності укладеного у спірний період між Мукачівською міською радою та відповідачем договору оренди землі та зареєстрованого права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 2110400000:01:011:0264 за відповідачем (апелянтом).

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17).

Суд апеляційної інстанції перевірив докази щодо підтвердження розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у 2021-2025 роках та погоджується з судом першої інстанції, що такі є належним та допустимим доказом в розумінні статті 77 ГПК України та правильно покладені прокурором в основу розрахунку розміру орендної плати, яку відповідач як фактичний користувач земельної ділянки у відповідний період повинен був заплатити за користування нею.

Здійснивши перевірку розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, апеляційний суд зазначає, що розмір пораховано арифметично правильно з врахуванням даних технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Мукачево Закарпатської області, затвердженої рішенням 44 сесії 6 скликання Мукачівської міської ради від 27.06.2013 №869 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Мукачево», рішення 13 сесії 7 скликання Мукачівської міської ради № 251 від 23.06.2016 року, якою встановлено ставку орендної плати у розмір 6% за користування земельними ділянками за цільовим призначенням 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, рішення 42 сесії 7 скликання Мукачівської міської ради №1064 від 21.06.2018 встановлено ставку орендної плати у розмір 6% за користування земельними ділянками за цільовим призначенням 03.15 для будівництва та обслуговування інших будівель.

Враховуючи викладене вище правове регулювання спірних правовідносин, а також встановлені обставини справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що фізична особа – підприємець Максимець М.В., не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшила вартість власного майна, а Мукачівською міською радою втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто має місце факт безпідставного збереження орендної плати відповідачем за рахунок міської ради.

Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування наведених вище норм права та вказував на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України, яке регулює відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Правові висновки викладено в, зокрема постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17 а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 справа №922/2060/20, зокрема, зазначив «… із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплатити за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими…».

Щодо позовної давності

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді не сплаченої орендної плати мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

Таким чином, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

4 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX. Закон скасовує зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Отже, оскільки в цій справі станом на 02.04.2020 позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення безпідставно збережених коштів не спливла, то перебіг цього строку був зупиненим до 03.09.2025 (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

З урахуванням дати пред`явлення позову – 04.11.2025 - суд першої інстанції вказав, що період, за який можливе стягнення слід обраховувати із 02.06.2017, а не як зазначив прокурор із 02.04.2017.

Таким чином, суму безпідставно збережених коштів було розраховано з 02.06.2017 – за три роки до початку зупинення позовної давності з вирахуванням 61 одного дня, який було пропущено в зв`язку з скасуванням зупинення строків позовної давності 04.09.2025 законом № 4434-IX.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми щодо зупинення позовної давності та з врахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийнято з встановленням всіх фактичних обставин справи, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.03.2026 у справі №907/1258/25 та спростовуються наведеними вище висновками суду,

Господарський суд Закарпатської області ухвалив рішення від 31.03.2026 у справі №907/1258/25 з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційний суд ухвалив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін

Судові витрати.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст.129, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи – підприємця Максимець Мирослави Василівни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.03.2026 у справі №907/1258/25 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верхового Суду протягом 20 днів з дня складання повної постанови лише у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Степанюк Н.Л.

Суддя Міліціанов Р.В.

Суддя Ржепецький В.О.