Постанова від 25 червня 2026 р. у справі №477/1340/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 року

м. Київ

справа № 477/1340/23

провадження № 61-4095св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Набокової Ольги Геннадіївни, на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 01 листопада 2024 року у складі судді Полішко В. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Яворської Ж.М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

2. На обґрунтування позову зазначав, що між ним та відповідачем

у 2020 році було укладено договір позики, за яким він передав відповідачеві

у борг 30 000,00 дол. США.

3. За умовами договору відповідач зобов`язався повернути борг у повному обсязі у строк до кінця 2020 року.

4. Вказував, що факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 30 000,00 дол. США підтверджується розпискою, наданою ОСОБА_2 .

5. 19 травня 2023 року позивачем на адресу ОСОБА_2 була направлена претензія про повернення боргу, але відповідачем взяті на себе зобов`язання виконані не були.

6. На момент звернення до суду із позовом борг відповідачем не повернуто, що свідчить про те, що відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань.

7. Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь 30 000,00 дол. США.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

8. Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області

від 01 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики грошових коштів від 2020 року у сумі 30 000,00 дол. США, що еквівалентно 1 108 500,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 11 085,00 грн за подання позову та 1 073,60 грн за подання заяви про забезпечення позову.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

9. Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача заборгованість за договором позики, районний суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач належними та допустимими доказами довів факт укладення між сторонами договору позики, оформленого розпискою, а також факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

10. При цьому суди попередніх інстанцій відхилили доводи відповідача щодо недоведеності факту отримання ним грошових коштів за договором позики,

а також його посилання на те, що спірні кошти були передані в рахунок оплати за договором купівлі-продажу корпоративних прав на частку у статутному капіталі сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Інгульське» (далі - СТОВ «Інгульське»), оскільки як факт передачі грошових коштів, так і дійсний характер правовідносин, що склалися між сторонами,підтверджуються безпосередньо змістом розписки.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11. У березні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Набокової О. Г.,на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 01 листопада 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду

від 25 лютого 2025 рокуу вказаній справі.

12. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 31 березня 2025 року суддею-доповідачем для розгляду справи

№ 477/1340/23 визначено Тітова М. Ю., судді, які входять до складу колегії:

Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В.

13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

14. Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 05 червня 2026 року на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Зайцева А. Ю. призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю.

15. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2026 року суддею-доповідачем для розгляду справи

№ 477/1340/23 визначено Сакару Н. Ю., судді, які входять до складу колегії:

Осіян О. М., Сердюк В. В.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. У касаційній скарзі заявник просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та за результатами касаційного перегляду справи ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

17. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року в справі

№ 161/11436/21 (провадження № 61-625св22) (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

18. На переконання адвоката Набокової О. Г. суди попередніх інстанцій при вирішенні спору не врахували, що її довіритель не отримував грошові кошти за складеною у 2020 році розпискою, що підтверджується, зокрема, показами допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_4 .

19. Більше того зауважує, що судами попередніх інстанцій не встановлено дійсний характер правовідносин, які виникли між сторонами.

20. Відтак, адвокат Набокова О. Г. вказує, що розписка була складена внаслідок укладення договору купівлі-продажу корпоративних прав СТОВ«Інгульське».

21. Таким чином, оскільки зміст розписки не підтверджує отримання грошових коштів, а між сторонами відсутні правовідносини, притаманні правовідносинам за договором позики, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та, як наслідок, стягнення заборгованості за договором позики.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

22. У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

ОСОБА_1 - адвоката Істоміної Катерини В`ячеславівни, на касаційну скаргу, у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалені із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.

23. На переконання заявника відзиву, встановлені у справі обставини свідчать про отримання відповідачем грошових коштів за договором позики.

24. Як зауважує адвокат Істоміна К. В., за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів, що спростовує посилання заявника касаційної скарги на неотримання грошових коштів за договором позики.

25. Також у змісті відзива адвокат Істоміна К. В. порушила питання про відшкодування на користь її довірителя витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із касаційним переглядом справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2020 році між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1

30 000 дол. США до кінця 2020 року, про що було складено відповідну розписку (Т.1, а.с.8; 127).

27. Вищезазначена розписка була складена в присутності свідка

ОСОБА_5 , який в судовому засіданні підтвердив те, що вказана розписка була написана власноруч відповідачем ОСОБА_2 без будь-якого примусу.

28. У визначений змістом розписки строк відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав.

29. 19 травня 2023 року ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку була направлена претензія щодо добровільного повернення коштів за договором позики у триденний строк з моменту отримання претензії (Т.1, а.с.9).

30. Вимоги претензії відповідачем виконані не були.

Позиція Верховного Суду

31. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

32. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права

у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

33. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

34. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише

в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

35. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

36. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

37. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

38. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

39. Предметом спору у справі, яка є предметом касаційного перегляду

є стягнення заборгованості за договором позики.

40. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

41. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

42. Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

43. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

44. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається

у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

45. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона -позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

46. За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.

47. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)).

48. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046,

1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем

і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

49. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі

№ 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження

№ 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

50. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір

є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другої статті 640 ЦК України).

51. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошей або речей не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

52. Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

53. У разі встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

54. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у змісті постанов від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження

№ 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 26 червня 2024 року у справі № 758/5328/22 (провадження № 61-3560св24).

55. У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі

№ 161/11436/21 (провадження № 61-625св22), на яку посилається заявник

у змісті касаційної скарги, зроблено висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

56. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

57. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

58. У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

59. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

60. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

61. Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши

й оцінивши всі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами фактично виникли правовідносини, які випливають із договору позики. Це підтверджується наданим позивачем оригіналом власноручно написаної ОСОБА_2 розписки, умови якої щодо повернення ОСОБА_1 грошових коштів

у розмірі 30 000,00 дол. США відповідач не виконав. Відтак суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором позики, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

62. Додатково колегія суддів звертає увагу на безпідставність доводів касаційної скарги щодо відсутності у змісті розписки підтвердження факту отримання грошових коштів у борг, оскільки,як обґрунтовано зазначив, зокрема, апеляційний суд в оскаржуваній постанові, складаючи розписку, ОСОБА_2 підтвердив як наявність у нього боргу перед ОСОБА_1 у розмірі 30 000,00 дол. США, так і свій обов`язок повернути зазначені кошти до кінця 2020 року.

63. Крім того, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зміст наданої до суду розписки спростовує доводи відповідача щодо передачі грошових коштів, зазначених у ній, у рахунок оплати вартості частки у статутному капіталі СТОВ «Інгульське».

64. Більше того, суди обґрунтовано зауважили, що позивач не є стороною договору про відчуження частки у статутному капіталі СТОВ «Інгульське», а діяв лише як представник за довіреністю.

65. Наведене у своїй сукупності спростовує доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не встановили дійсного характеру правовідносин, які виникли між сторонами.

66. Також колегія суддів відхиляє посилання заявника на показання свідка як на підтвердження факту неотримання грошових коштів за договором позики, оскільки згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання чи, навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

67. Відтак, з огляду на письмову форму договору суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги показання свідка, допитаного у судовому засіданні за ініціативою сторони відповідача, які були надані на підтвердження факту непередання грошових коштів за договором позики.

68. Крім того відповідач договір позики не оспорював, тобто не спростував під час вирішення справи презумпцію дійсності правочину, визначену змістом статті 204 ЦК України.

69. Відтак, установивши, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, притаманніправовідносинам за договором позики, що підтверджується, зокрема, змістом розписки, наданої до суду, а також установивши факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за цим договором, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

70. Додатково колегія суддів зауважує, що оскільки наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, на переконання Верховного Суду відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

71. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення

від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення

від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

72. Підсумовуючи, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло

б призвести до неправильного вирішення справи та у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

73. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Щодо судових витрат

74. Як вже зауважувалось колегією суддів, представником ОСОБА_1 - адвокатом Істоміною К. В., було порушено питання про відшкодування на користь її довірителя витрат на професійну правничу допомогу у справі у розмірі

4 000,00 грн, понесених у зв`язку із касаційним переглядом справи.

75. На підтвердження розміру понесених судових витрат адвокат

Істоміна К. В. додала до відзива копію договору про надання професійної правничої допомоги від 25 квітня 2025 року № 25/04-01, копію детального опису робіт на виконання умов договору про надання правової допомоги від 25 квітня 2025 року № 25/04-01, які складаються із зустрічі з клієнтом та правової консультації (вартість 500,00 грн), вивчення матеріалів справи, підготовки правової позиції, аналізу законодавства та судової практики (вартість

1 500,00 грн) та підготовки та подання відзива на касаційну скаргу у справі (вартість 2 000,00 грн), копію акту приймання виконаних робіт від 28 квітня

2025 року за вищезгаданим договором та копію квитанції до прибуткового касового ордера № 22 від 25 квітня 2025 року на підтвердження прийняття від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 4 000,00 грн на виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги від 25 квітня 2025 року № 25/04-01.

76. Заперечень на визначений у змісті відзива розмір витрат на професійну правничу допомогу до Верховного Суду не надходило.

77. Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів дійшла наступних висновків.

78. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

79. Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

80. Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

81. Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

82. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

83. За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави

і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

84. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта

в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

85. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

86. Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

87. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

88. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

89. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

90. Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

91. Великою Палатою Верховного Суду у змісті додаткової постанови

від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)зауважено, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність;

2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема,

у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

92. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

93. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня

2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі

№ 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.

94. Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

95. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у змісті постанови від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження

№ 61-13608св20).

96. Вищезазначене свідчить про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

97. Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій

статті 137 ЦПК України.

98. Як вбачається із документів, доданих адвокатом Істоміною К. В. до відзива на касаційну скаргу, 25 квітня 2025 року між нею та ОСОБА_1 як клієнтом було укладено договір про надання професійної правничої допомоги

№ 25/04-01, у пункті 1.1 якого зазначено, що за договором адвокат надає клієнту професійну правничу допомогу при підготовці та поданні відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду в межах цивільної справи № 477/1340/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

99. У змісті пункту 3.2 договору про надання професійної правничої допомоги № 25/04-01 від 25 квітня 2025 року вказано, що розмір гонорару за цим Договором складає 4 000,00 грн.

100. 28 квітня 2025 року адвокатом Істоміною К. В. та ОСОБА_1 було підписано акт приймання виконаних робіт, в якому сторонами засвідчено, що адвокат надала, а замовник прийняв наступні юридичні послуги згідно умов Договору про надання правової допомоги № 25/04-01 від 25 квітня 2025 року: зустріч з клієнтом та правова консультація (вартість 500,00 грн), вивчення матеріалів справи, підготовка правової позиції, аналіз законодавства та судової практики (вартість 1 500,00 грн) та підготовка та подання відзива на касаційну скаргу ОСОБА_2 по цивільній справі № 477/1340/23 (вартість

2 000,00 грн). Всього 4 000,00 грн.

101. Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 22

від 25 квітня 2025 року адвокат Істоміна К. В. прийняла від ОСОБА_1

4 000,00 грн за Договором про надання професійної правничої допомоги

від 25 квітня 2025 року № 25/04-01.

102. З урахуванням вищезазначеного, а також вимог статей 137, 141 ЦПК України, а саме: критерію реальності наданих ОСОБА_1 адвокатських послуг щодо підготовки та направлення відзиву на касаційну скаргу, конкретних обставин справи, відсутності заперечень іншого учасника справи на заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд вважає, що понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн підтверджені належними та допустимими доказами, відповідають складності справи та є обґрунтованими, а відтак підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

103. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

104. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 402, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Набокової Ольги Геннадіївни, залишити без задоволення.

2. Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області

від 01 листопада 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду

від 25 лютого 2025 року залишити без змін.

3. Стягнути з ОСОБА_2 (РНКОПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) 4 000,00 грн (чотири тисячі гривень нуль копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

В. В. Сердюк